Нещодавно міністр закордонних справ Клімкін заявив, що трьохмільярдний борг України перед Росією насправді був «хабарем і за формою, і за змістом».
Що тут скажеш… Основна причина проблем української державності полягає, м’яко скажемо, в заангажованості, а частіше – просто в некомпетентності верхніх ешелонів влади. Інтереси нинішніх державних бонз ідуть у розріз із логічними, сучасними інтересами України та українського суспільства.
На «верхах» ведеться своя гра, яка обумовлена тільки меркантильністю та вузькими клановими завданнями, а не бажанням увійти в історію творцями держави. Це, власне, вся відповідь на питання, чому відбувається так, як відбувається. І не за горами момент, коли народ прозріє, що теперішні управлінці й інтереси України – поняття полярні.
Так ось, щодо боргу. Безсумнівно, незаангажований суд вимагатиме доказів й обґрунтування правоти позиції як від нас, так і від Росії. Власне кажучи, тут Росії доводити нічого – наприкінці минулого року МВФ погодився з тим, що ці 3 млрд доларів є державним боргом, а не яким-небудь іншим.
Стосовно нас. Щиро вважаю, що Клімкін обмовився і цю дурницю більше не повторюватиме – мовляв, борг був хабарем і хабароотримувач – колишній президент. Тоді, за логікою, хабародавець – глава РФ і все правління Фонду національного добробуту цієї країни. Якщо українська сторона вирішить доводити в суді таку фабулу, то, як мінімум, необхідно на території нашої юрисдикції отримати на руки і «засилити» (мають вступити в законну силу) вироки українських судів як щодо одержувача, так і щодо хабародавця. І вже тоді з цими аргументами в Лондонському суді доводити факт злочину, що виключило б зобов’язання нашої країни.
При цьому потрібно розуміти, що в судах у спорах, які стосуються грошей, емоції прибираються в бік, а оцінюються докази та документи. На сьогодні в нас менше доказів правоти своєї позиції про хабар.
Враховуючи стан сьогоднішньої української системи правосуддя і відсутність протягом останніх років судових прецедентів, які б підтверджували вину колишніх перших керівників країни в скоєнні злочинів, вважаю, що до розгляду в Лондонському суді таких прецедентів і не виникне, а якщо й будуть, то виглядатимуть ще більш комічними, ніж сама заява Клімкіна.
Гадаю, владі потрібно навчитися називати речі своїми іменами і пояснити світовій спільноті, чому в сьогоднішніх умовах неможливе виконання зобов’язань по цьому боргу, а не вигадувати нісенітниці та не виглядати нерозумно в очах всього світу. Це було б цивілізовано, і це б адекватно сприйняли всі країни-спостерігачі за процесом.
Адже увесь світ бачить, що Україна знесилила від конфлікту, подібного якому ніколи не було в новітній історії країни; що економіка, м’яко скажемо, «просіла»; що держава не справляється з фінансовим навантаженням та об’єктивно не може зараз виконувати боргові зобов’язання перед зовнішніми партнерами. Не тому, що Україна погана, а тому, що в кожної держави може настати такий момент (згадайте Аргентину – вона 8 разів відмовлялася платити за зовнішніми зобов’язаннями).
Світ розуміє, що Україна де-факто неплатоспроможна. І він навпаки простягає руку: МВФ вперше в своїй практиці погодився прокредитувати Україну, незважаючи на її крок щодо відмови від оплати боргу перед Росією. Більше того, дуже багато країн підтримують позицію саме України. Цим потрібно користуватися, і це посилить нашу позицію в 3-мільярдній суперечці.
