Колись, за Сталіна, його Генеральний прокурор-кат Вишинський стверджував, що «визнання – цариця доказів». І вся репресивна машина працювала виключно за цим принципом. Тобто, людина «визнавала» провину, що вона є «англійським/японським/ французький шпигун» (як – зрозуміло: з відбитими нирками, селезінкою, вирваними нігтями, поламаними руками та ногами), підписувала відповідний папір, де також «викривала» й інших у скоєнні таких же злочинів. А потім найчастіше цю людину страчували…
До чого веду? У нашому кримінальному процесуальному законодавстві з недавніх пір існує така річ, як «угода про визнання провини», – договір між стороною захисту та стороною обвинувачення. Іншими словами, людина визнає свою провину в скоєнні злочину вже на стадії розслідування, укладає з прокурором угоду про визнання провини, за що прокурор обіцяє не вимагати для неї в суді жорсткого покарання. Така угода затверджується судом.
Проте що ж відбувається насправді? За «дивним збігом обставин» за так званими сепаратистськими статтями, за статтями про розкрадання та зловживання вироки, як правило, ґрунтуються саме на угоді між прокурором та обвинувачуваним. Так, підозрюваний стверджує, приміром: «я сепаратист». Читаєш вирок – абсурд. Така-то людина «у невстановлений час у невстановленому місці взяла невстановлені гроші для того, щоб передати невстановленому терористові». І таких вироків – тьма.
Принцип Вишинського «визнання – цариця доказів» почали застосовувати у нас по повній програмі! Репресивна машина набирає хід. Треба сказати, це завжди відбувається саме тоді, коли влада розуміє: інакше вона не втримається, час діяти – треба залякати й придушити зростаюче невдоволення людей, які починають піднімати голови.
Стосовно людей заводять абсолютно необґрунтовані справи, звинувачуючи в «створенні груп» або «сепаратизмі», його фінансування; кидають у камеру (суди бояться відпускати людей, тому що «активісти» та система піднімають хвилю збурення). Ламають людини. І відтак вона підписує все, що завгодно. А прокурори отримують на руки судове рішення в кримінальній справі, яке є преюдиційним для всіх інших судових рішень. З цим судовим рішенням, яке вже не повинен перевіряти інший судом, можна звинувачувати кого завгодно і в чому завгодно.
Тому твердження, що наразі побутує в нашому суспільстві, про повернення «30-х» справедливе.
P.S. Окремо хочу звернутися до прокурорів і сбушників, які граються в це. Згадайте історію. Через рік чи два не стало Ягоди (головного ката НКВС) та його команди, потім – Єжова, ще через якийсь час – Берії. Майте це на увазі. Краще вчиняйте по совісті й закону, ніж за чиєсь командою.
