«Додипломатилися» до того, що президент боїться їхати на євросаміт, — Гольдарб

Поки наша дипломатія примудрилася посваритися з усіма найближчими сусідами, влада – зробити ворогами недавніх друзів, а країну опустити до рівня предмета зовнішньополітичних відносин, кардинально по-іншому за цей же час провадить свою політику влада РФ.

І результатом цього стало її посилення на міжнародній арені, і яскравий приклад – ситуація в Сирії, зокрема, і переформатування розкладу сил на Близькому Сході в цілому.

Під контролем урядових військ у Сирії на сьогодні перебуває майже 98 % території. На момент, коли Москва вирішила брати участь у сирійському конфлікті (серпень 2015 р.), зона впливу бойовиків «Ісламської держави», створеної за  безпосередньої підтримки західних держав, поширювалася на 70% території. За два з гаком роки війська, підконтрольні Асаду, за допомогою РФ змогли переломити ситуацію та зачистити ці території від бойовиків.

Це побачив спочатку Схід, який є «справою тонкою», потім – увесь світ. Перебуваючи під санкціями, Росії вдалося домогтися позиції держави-лідера в тій частині планети, де раніше панували Штати та їхні сателіти. Це реалізований факт. Кремль об’єднав в Астані під своїм «покровом» лідерів Ірану й Туреччини, скориставшись ситуацією, зокрема розбіжностями останніх зі США та Європою.

Виробивши єдиний формат вирішення конфліктної ситуації в Сирії, три країни, по суті, змогли правильно оцінити обстановку, зважити всі ризики і змінити ситуацію.

Крім того, вони, об’єднавши зусилля, виступили на підтримку ще однієї держави, яка опинилася в економічній ізоляції своїх сусідів із подачі Штатів, – Катару, чим, по суті, цю ізоляцію помножили на нуль.

Таким чином, на сьогодні вже чотири потужні держави Близького Сходу (Сирія, Іран, Туреччина і Катар) стали головними союзниками РФ у цьому регіоні.

Візит до Москви правителя Саудівської Аравії, «надійного форпосту» США на Близькому Сході, перший за багато років, – оцінка сьогоднішньої ролі РФ у світовій розстановці сил.

Що ж наші? «Додипломатилися» до того, що президент, який керує за Конституцією зовнішньополітичним курсом, боїться їхати на євросаміт, бо там готується недобра резолюція. МЗС просить поляків пустити вітчизняних неонацистів-чиновників у Шенген та зменшити список із санкціями. Про нашого польського посла-співака взагалі ні слуху ні духу. Це при тому, що сусідня країна дедалі дужче огортається антиукраїнськими гаслами. Про Угорщину та Чехію годі й казати. Заяви босів ЄС і НАТО про нереальність вступу в їхні ряди загальновідомі…

Може, як казав Жванецький, «у консерваторії треба щось міняти»?