«Довіра суспільства» як основний критерій ефективності правоохоронної системи

Реформа правоохоронної системи необхідна, але реформа, а не руйнування! Прокурорський загальний нагляд, наприклад, – атавізм, від якого потрібно позбавлятися. Проте не таким шляхом, коли наглядова інстанція позбавляється можливості захищати права й інтереси громадян, при цьому звичайна людина не може звернутися до суду в силу того, що в декілька разів підвищилася сума судового збору, і тепер для того, аби відстояти свої права, потрібно бігати по банках, по сусідах, позичати гроші, щоб зібрати ці 800–1000 грн для подачі позову в суд.

Та ж ситуація і з системою охорони громадського порядку та розкриття злочинів. Ні для кого не секрет, що саме міліція (поліція) – це форпост, який у першу чергу протистоїть злочинним посяганням. Уже потім йдуть всі інші – прокурори, судді, сбушники. Дуже розламати міліцію, облаяти її, обізвати всіх співробітників негідниками, вигнати їх на вулицю тільки тому, що вони служили в 2013 і 2014 роках, а натомість не привнести нічого, крім нових автомобілів і молодих хлопців і дівчат!

Причому, ви подивіться, хто займається переатестацію поліцейських, зокрема по Києву: один – продажний одіозний «журналіст», який сам зізнавався, що бере гроші за написання «чорнухи» (мовляв, треба погашати іпотеку). Другий – раніше мав судимість за те, що забрав у дитини телефон. Третій – лейтенант міліції, якому 20 років. Такий підхід до реформування не просто непрофесійний – він злочинний.

Патрульна служба (сьогодні поліція з себе представляє просто патрульну службу) в кращому випадку встигає на перших порах задокументувати факт злочину; можливо, затримати людину. Але що далі? Третина начальників поліцейського слідства в Києві не призначена, керівників підрозділів карного розшуку звільнили, бо «активісти» вирішили, що працювати при Януковичі – злочин. Хто розслідуватиме правопорушення, оперативно супроводжуватиме ці розслідування, збиратиме по крихтах докази? Журналісти? Активісти? Іноземці? Начальник карного розшуку не повинен бути політиком – він має бути детективом-професіоналом. Професіонали, що на сьогодні покинули свою службу, в кращому випадку писатимуть мемуари, в гіршому – консультуватимуть або навіть будуть учасниками злочинних угруповань.

Найближчі роки за своєю криміногенною напругою залишать 90-ті далеко позаду. І вирішувати ситуацію зі сплеском криміналу доведеться звичайним людям.

Як можна було ліквідувати УБОЗ у той момент, коли розгул злочинності очевидний, коли зброя «гуляє» по ринку в більших масштабах, ніж продукти харчування? Коли з місць позбавлення волі достроково виходять люди, для яких злочин – це професія? Не секрет же ні для кого, що квартирні крадіжки, «барсетники», кишенькові злодії, автомобільні викрадення – це робота саме організованих злочинних угруповань.

У 2015 році міністр внутрішніх справ ліквідував поняття «показники роботи міліції» (раніше до основних належали: виявлення, розкриття, затримані, спрямовані в суд). Тепер єдиним показником оголошено «довіру суспільства». Не знаю, як вони вираховують цю довіру в числовому вигляді: якщо за Фейсбуком, то це один вид «довіри», якщо відштовхуватися від реальної криміногенної обстановки – зовсім інший. На мій погляд, відмова від показників роботи поліції пов’язана з тим, що позитивних показників немає або їх порівняння покаже справжній результат «реформ».

Вдумайтеся: тяжкі та особливо тяжкі злочини наразі становлять понад третину серед всіх врахованих злочинів, тобто понад 20 тисяч! На 25 % збільшилася кількість злочинів середньої тяжкості. В 1200 випадках за фактами смерті і пропажі осіб взагалі не прийняті процесуальні рішення, з них 200 – це навмисні вбивства в умовах очевидності і замаху на них, 40 – тяжкі тілесні. Робота щодо координації боротьби зі злочинністю, розкриття злочинів не здійснюється. Зі стоянок крадуть машини, кишенькові злодії відчувають себе вільно, процвітають шахрайства з фінансовими ресурсами, і я вже не кажу про те, який безлад відбувається зі зброєю, що дозволяє вчиняти наймерзотніші, найстрашніші злочини в принципі безкарно.

Не можна реформувати правоохоронну систему тільки через реформу патрульної служби, ДАІ або карного розшуку – все має відбуватися системно. Вищі керівники держави були зобов’язані передбачити, що країна зіткнеться з серйозними викликами і безвідповідально ламати правоохоронну систему країни. Це злочинно та небезпечно. Реформувати необхідно акуратно, до останнього не торкаючись і, що найголовніше, не переводячи в політичну площину роботу кримінального блоку, слідства, оперативних підрозділів. Боротьба зі злочинністю – це не комп’ютерна гра, не казино. Це основа правопорядку, основа держави!