Намагаючись утримати владу, враховуючи катастрофічне падіння економіки та рівня життя народу, нинішні керівники та їх прислужники діють абсолютно передбачувано та послідовно. Обікравши країну та людей, розуміючи, що розголошення та відповідальність не за горами, вони рухаються зі згортанням громадянських свобод і встановленням тотального контролю як однієї з необхідних для їх виживання умов.
Політолог Лоренс Бритт (Dr. Lawrence Britt) у статті «Fascism Anyone?», опублікованій у 2003 році в журналі Free Inquiry, виокремив 14 ознак, що ідентифікують фашизм у тій чи тій країні. Бритт, вивчаючи режими Гітлера, Муссоліні, Франко, Сухарто та Піночета, приходив до висновку, що всі вони мали однакові характеристики. Серед них:
- оскаженілий націоналізм – постійне використання націоналістичних лозунгів, символів, пісень тощо;
- зневага до загальноприйнятих прав людини – від страху перед ворогом і під приводом забезпечення безпеки влади відбуваються запевнення, що права людини можуть ігноруватися в певних випадках заради «необхідності»;
- виявлення «ворога» як об’єднувальна основа – народи за фашистських режимів гуртуються в «патріотичному» русі в боротьбі проти загальної небезпеки або супротивника;
- домінуюче становище силових структур – навіть якщо широко поширені гострі внутрішні проблеми, силовики отримують непропорційно велике бюджетне фінансування, а внутрішні проблеми залишаються невирішеними;
- контроль над ЗМІ та цензура – вони контролюються безпосередньо владою або опосередковано через співчутливих журналістів чи керівників ЗМІ;
- маніакальне захоплення національною безпекою – страх використовується як мотиваційний інструмент влади для натискання на масу.
Нічого не нагадує?
Крім того, від початку й усвідомлено допускається зростання злочинності в країні! А потім, задля приборкання зовнішніх та внутрішніх «ворогів», хтось із «завзятих патріотів», говорить про необхідність посилення влади. І «вдячний народ» їх підтримує.
Тоді починають ганьбити та переслідувати неугодних, вимагаючи введення «жорсткого правління».
Адже це про нас! Усі ці фріки-радники поліцейського міністра, які вимагають ставити до стіни небажаних журналістів; недоміністри, які переконують у необхідності введення диктатури; камуфльовані депутати, спраглі до «ночі довгих ножів»; напади на телеканали, убивства істинно опозиційних публічних осіб, затримання та арешти співробітників непровладних ЗМІ…
Просто вони вважають, що по-іншому не вдасться втриматися при владі. Безконтрольна влада плюс величезні гроші затьмарили і без того розпалені уми сьогоднішніх «керманичей».
Тільки ось вони забули, що з клеймом диктаторів далеко не втечеш. Із ним дуже легко та швидко призначають основними «козлами відпущення» за всі проблеми й невирішені завдання. Прислуга розбіжиться, якщо встигне, або «перевзується», чим, власне, займається тепер.
А ті, хто ще недавно вважали себе реалізованими «всевласними правителями», завершать кар’єру в кращому випадку в довічній в’язниці.
