Приватизаційний безлад

Довгий час на законодавчому рівні реалізація тих чи інших підприємств була заборонена з огляду на їх або стратегічність, або значення для бюджету. На сьогодні мова йде про продаж фактично будь-якого майна країни.

Не секрет, що в управлінні державними фондами відбувається справжнісінький безлад. Оцінка вартості корпоративної частки держави в пакетах цінних паперів станом на 2015 рік становила близько 50 млрд грн. Доходів від такого величезного масиву держмайна до бюджету за рік було перераховано близько 400 млн – тобто, менше 1 %. Хіба це нормально?

Дуже багато підприємств у кращому випадку годують тільки своїх топ-менеджерів, які призначають собі солідні заробітні плати, нарахування та інше, користуються ж вони переданими у відання ресурсами, виходячи абсолютно не з державної, господарської позиції. Як приклад, у 2013 році Трансаміак заробив 760 млн і майже стільки ж витратив на своє існування. Виходить, у нас проблеми в першу чергу з тими, хто управляє державним сектором економіки.

Тому, з одного боку, справді потрібно реалізовувати все непотрібне, позбавлятися від баласту, залучати кошти. Проте з другого – важливо розуміти, що під  час пожежі в домі квартири в ціні різко падають. І, коли знецінюються національні гроші, падає виробництво, економіка перебуває в стані стагнації, коли на підприємствах, які намагаються виставити на продаж, відсутні документи (приміром, на право користування земельною ділянкою, де розміщені його активи), дуже складно говорити про вигідний ринковий продаж того чи іншого об’єкта.

Крім того, якщо гривня зараз впаде ще більше і курс становитиме не 28 за долар, а всі 50, виручені гроші будуть мізером, який навряд чи допоможе бюджету, а тим більше гривні, як на те розраховує глава НБУ.

Разом з тим не можна не погодитися з аналітиками, які стверджують, що нинішня приватизація затіяна не для того, щоб наповнити бюджет, а щоб чинна влада виконала свої зобов’язання перед іноземними партнерами, завдяки яким вона цією владою й стала. Адже в нас що не об’єкт для приватизації, то скандал з його здешевленням або продажем у чиїхось інтересах.

Вважаю, щоб мінімізувати всі ці ризики, необхідно:

1) приватизацію проводити в комплексі з реформами податкової, митної сфер, спрямованих на створення інвестиційної привабливості України, забезпечення безпеки капіталу та інвестицій;

2) ввести найжорсткішу відповідальність розпорядників публічних ресурсів за неналежне виконання своїх обов’язків – безальтернативне багаторічне тюремне ув’язнення;

3) приватизацію на всіх її етапах проводити відкрито – від відбору об’єктів оцінки до учасників і проведення торгів.