Про незалежність. Реальну | Блог Максима Гольдарба

Пост довжиною в 28 років.

Ми всі хочемо бути незалежними. Максимально, наскільки можливо. Це нормальне бажання, яке поширюється від себе самого, своєї сім’ї, своєї справи і далі – на свою країну, свій народ. У кожної людини є маркери, які допомагають оцінити ступінь незалежності: матеріальне благополуччя, спосіб заробітку, духовність, якість оточення, освіти і т.д.
У держави вони теж є. У першу чергу, це рівень економічного розвитку, соціального благополуччя громадян, ступінь і стан їх правової захищеності, рівень військової могутності, здатності захистити свої кордони, людей, власність, суб’єктність у світовому міждержавному просторі. При відповіді на власні запитання видається дурним і небезпечним займатися самообманом і занурювати своє життя у фантазії й ілюзії: ілюзорним і несправжнім тоді воно ризикує залишитися.
Отже, сьогодні 28 років, як Україну проголосили незалежною. Підкреслюю, проголосили; не плутати зі «стала». За цей час виросло ціле покоління нових українців, які знають свою Батьківщину виключно в «незалежну» епоху; сформувалися нові держінституції; перейняті, десь самі по собі, а десь прищеплені або насаджені нові відносини (до держави і з нею, до власності, до грошей, до моралі, один до одного). Загалом, багато сталося для того, щоб «стала», а не просто «проголосили». Наведу нижче з десяток цифр-маркерів, які скажуть думаючим людям самі за себе. Це порівняння з 28-річною давністю:
– Україна стала винна всім у 25 разів більше: із 3 до 75 млрд доларів;
– втратила території;
– людей зменшилося на третину: поїхали, померли, не народилися. Із 52 до 35 (у кращому випадку) млн;
– на половину впала народжуваність;
– валовий продукт у номіналі скоротився на третину;
– чорна металургія, виробництво електроенергії впали на 45 %;
– у 5 разів – упав видобуток вугілля, у 6 – виробництво труб і аміаку, у 29 разів – автомобілів, у 72 рази – цементу, у 13 разів – продукції легкої промисловості. У 3 рази цукру, в 4 – ковбаси, молока – в 2,2. Поголів’я ВРХ зменшилося в 7 разів.
Зате при цьому в два рази більше зерна, в 6 разів соняшнику. Це так, до слова про «аграрну наддержаву».
Ну і ставші, на жаль, стандартними, маркери: найбідніші люди в Європі, найнижчі зарплати і пенсії, найвищий рівень корупції і злочинності, най-най-най … Зате в три рази зросла армія чиновників, перші місця за кількістю поліції; олігархи не просто з’явилися, але й стали правлячим класом.
І з постійно зростаючою за роки «незалежності» гучністю виспівування гімну, висотою і шириною піднятих прапорів, викладених гербів, шумом речівок і парадів паралельно і пропорційно руйнуються всі об’єктивні показники справжньої незалежності. Країна приймає явно невигідні їй закони за вказівкою мвф і на його ж вимогу призначає міністрів. Відмовляється від складного виробництва продукції з високою доданою вартістю на користь міфу про «аграрну наддержаву». Воює або припиняє війну по дзвінку з-за океану. Виганяє своїх громадян із лицемірною радістю, що «заробітчанські гроші збільшать ВВП і приплив валюти». Тарифами та цінами розоряє власні домогосподарства, наповнюючи при цьому скрині олігархату та іноземних кредиторів. Готується продати землю – єдине, напевно, що ще якось окреслює її хоча б географічну суб’єктність.
І ці факти – вперта річ. Тому для того, щоб щиро, по-справжньому святкувати День Незалежності, відчувати його, радіти і пишатися країною, а не перебувати в стані триваючого дурманного самообману, нам потрібно в найкоротші терміни:
1) навчитися бути відповідальними виборцями. Підтримувати обраних нами керівників у їх праведній роботі на благо країни, але при цьому не боятися говорити владі «немає» усією силою громадянського протесту, там, де її дії шкодять нам і Україні. Навчитися бути зобов’язаними жорстоко вимагати з недбалих «керманичів»;
2) кардинально переглянути питання розпорядження нашими грошима – держбюджетом. Не чекаючи на подачки від влади частини наших же податків, а, навпаки, самим виділяючи їй на конкретні пункти управління та розвитку країни транші з зібраних нами коштів;
3) виганяти з країни будь-яких агентів впливу – мвф, іноземних держав, корпорацій, тому що вони працюють не на Україну і не на нас, наші інтереси їм чужі;
4) повернути Україні по максимуму всі захоплені у неї багатства – надра, природні монополії;
5) провести ретельний аудит держборгу країни, анулювавши ту велику частину з нього, яка була створена штучно, з метою занурення України в боргове рабство;
6) навчитися керуватися виключно своїми, національними інтересами. Тільки інтереси України та її громадян, а не сусідів, заокеанських партнерів, культурних центрів та інших «друзів» повинні бути в основі, тільки ними має бути ведений відповідальний український політик.
І, звичайно ж, зупинити війну і, сівши за стіл переговорів із Донбасом, принести мир у свій будинок. Ось тоді так довго і гаряче жадана незалежність має всі підстави і можливість стати реальною, справжньою, відчутою і безсумнівною.