Про обов’язкові умови миру

У країні п’ятий рік триває війна, для якої спочатку обрали назву АТО, потім – ООС, тепер – «військовий конфлікт», уникаючи називати речі своїми іменами – «ВІЙНА». Одні вбачають у ній і її першопричинах розбірки декількох великих світових геополітичних гравців, інші – фінансових систем. Треті називають її боротьбою Заходу та Сходу. Четвертим – «партії війни», взагалі все одно: вони на ній просто заробляють (на постачанні зброї, на контрабанді, повному переформатуванні економіки, зубожінні людей і вилученні їхніх заощаджень), користуються нею як ширмою, списуючи на неї будь-яку проблему й невдачу, будь-який свій злочин проти народу і держави, пояснюючи все ефемерним захистом країни від ворогів. Біда в тому, що «терпилою», як кажуть у деяких колах, залишається тільки Україна. Вона, як чашка, летить вниз за законом всесвітнього тяжіння і, опинившись на підлозі, з величезною ймовірністю ризикує розлетітися на тисячі уламків.
Це невідворотне падіння, неминуче (в разі продовження війни) розчленування України зупинити можливо тільки одним шляхом – встановлення миру. Більше того, щоб потім країна почала рухатися вперед і вгору, порядок потрібно наводити усіма можливими шляхами й способами – це обов’язкова умова. Механізм приведення сторін до миру давно вироблений і відомий людству – переговори. Це ключове слово. Ті, хто хочуть досягти миру, сідають за стіл переговорів. Із будь-ким, подобається він чи ні, але сідаєш і починаєш домовлятися. Так досягається мир. У нашому випадку домовленість мала місце, більше того, Генеральна асамблея ООН ще в 2015 році схвалила її, підтримавши укладені в Білорусі угоди, які потрібно виконати.
Крім того, важливо розуміти, що мир – це не тільки відсутність війни, це ще й образ мислення і життя, який встановлює норму співпраці між людьми, взаємоповагу; це відсутність несправедливості й ненависті, коли людина перебуває в любові і душевному спокої, живе гідно й стабільно . Адже якщо в кожного все добре, то й держава процвітає і розвивається. Вона сильна, єдина і непорушна.
Так історично склалося, що в Україні живуть люди, які суттєво відрізняються за менталітетом, традиціями й світоглядом. Це треба розуміти, приймати та поважати. Важливо побачити в жителях всіх територій рівноправних громадян однієї країни, співгромадян, почути один одного, піти на поступки.
Всім нам, громадянам України, наразі вкрай необхідно забути про внутрішні розбіжності, про спори, хто якою мовою повинен розмовляти, які свята відзначати, кого з історичних особистостей шанувати та під якими назвами вулиць ходити. Адже без примирення і порозуміння, в першу чергу між нами самими, країни просто не буде. Небажання влади віднаходити спільні точки дотику між українцями, а навпаки – пошук розбіжностей, катастрофічно підсилює тенденції, що віддаляють українські території один від одного, прирікають країну на подальшу дезінтеграції та розпад. Єдність всередині країни зміцнить Україну для протистояння агресивному зовнішньому світу. Треба вибудовувати єдність між громадянами, а не підгодовувати внутрішні протиріччя. Адже кожен із нас хоче жити гідно, під мирним небом, у  розвиненій і незалежній Україні. Це те, що дійсно важливо.
Наше завдання на сьогодні – максимально загасити воєнщину, агресію, нетерпіння всередині самих себе будь-якими методами. Це один із ключових кроків на шляху до примирення. Тим, хто вважає так само, необхідно об’єднуватися. Переконаний у цьому. Для цього ми й створили Всеукраїнський рух Партія Миру: він об’єднує тверезі уми, міцні волі й добрі серця.
Відповіді на питання про механізм досягнення мети, способи й бачення шляху розвитку країни, впевнений, будуть озвучені на Першій Всеукраїнській конференції Партії Миру, яка відбудеться найближчим часом 🙂.