Чому кредити МВФ не можуть реанімувати українську економіку?

У Міжнародному валютному фонді заявили, що програма співпраці з Україною націлена на підвищення рівня життя її громадян. Про це повідомив представник Фонду Джеррі Райс під час брифінгу у Вашингтоні.
«Основна мета нашої співпраці – це досягнення стійкого зростання економіки України і підвищення рівня життя населення. Ми активно підтримуємо економічну програму України і постійно тримаємо зв’язок з українською владою», – сказав він.
За останні чотири роки співпраці з МВФ Україна спромоглася отримати від нього кредитів на суму $ 14,2 млрд. Проте, замість зростання, українська економіка зіткнулася з падінням номінального ВВП – в 1,7 разів у доларах США. Чим зумовлена така ситуація, – в матеріалі «Публічного аудиту».
Для отримання кредиту Фонд вимагає виконання певних умов: скорочення видаткової частини бюджету, підвищення облікової ставки, зростання тарифів ЖКГ, проведення реформ, які не сприяють економічному зростанню. У результаті економіка починає падати, а тіло кредиту – навпаки зростати, у зв’язку з чим виникає необхідність подальшої співпраці з Фондом на незручних умовах, і далі – як сніговий ком, бо інакше дефолт.
Крім того, МВФ здійснює з Україною розрахунки завдяки спеціальним правам запозичення (СПЗ), яке є штучним резервним і неліквідним платіжним засобом, що емітується власне Фондом. Окрім повернення СПЗ, які перебувають виключно в ЗВР, Україні ще потрібно повертати відсотки за тілом кредиту (у дол. США), що в умовах негативного сальдо торгового балансу (прогноз 2018 – $ 12 млрд) тільки погіршує фінансову стабільність (зменшення ЗВР) і монетарну політику країни в цілому (девальвація гривні у 3,5 рази). А це ще один негативний фактор від співпраці з МВФ, бо девальвація національної валюти прямо пропорційна до розмірів отриманих траншів.
За логікою, виділені кредити мали б гарантувати стабільність гривні, але оскільки вони номіновані в СПЗ, вони не можуть бути спрямовані на підтримку нацвалюти, при цьому відсотки на борги нараховувалися в ліквідній валюті. Як приклад, протягом 2008–2009 рр. Україна отримала $ 10,6 млрд кредитних коштів, при цьому валютний курс на початок періоду становив 5,05 грн/$, тоді як на кінець – 8,04 грн/$, девальвація – 60 %. Аналогічна ситуація відбулася за період 2014–2018 років. Загальна сума траншу МВФ – $ 12,8 млрд, при цьому курс гривні до долара стрибнув зі 7,99 до 28,00, що зумовило 250 % девальвацію.
Станом на 1 грудня 2018 року загальний борг України перед МВФ становив $ 11,92 млрд – майже чверть від загального зовнішнього боргу. Боргова політика сьогоднішньої української влади спрямована на нарощення заборгованості перед міжнародним кредитором – це збільшує дефолтні ризики країни в майбутньому.

«Сьогодні Україна увійшла у передвиборчу президентську кампанію, тому чинній владі потрібні ресурси для реалізації  популістичних сценаріїв, аби підвищити свої рейтинги та зберегти свої крісла. Фонд теж розуміє, що наразі Україна втягується в складний передвиборчий період, коли навряд чи треба очікувати на проведення якихось непопулярних реформ. При цьому кредитори можуть виділити Україні незначний транш для погашення поточних зобов’язань перед Фондом для уникнення дефолту, але розраховуючи на продовження переговорів вже з новою владою», – коментує заступник керівника «Публічного аудиту» Матвій Холошин.

Підписаний у минулому році новий меморандум із МВФ передбачає 14-місячну програму Stand-by (розрахована на $ 3,9 млрд, із яких $ 1,4 млрд вже було отримано в грудні 2018 року). Серед багатьох взятих зобов’язань, Україна пообіцяла:
  • обмежити субсидії в межах запланованого бюджету на 2019 рік, у тому числі шляхом скорочення соціальних норм для розрахунку субсидій на ЖКП,
  • із 01.05.2019 збільшити ціну на газ для населення до 9850 грн, а з 01.01.2020 повністю вирівняти її з ціною імпорту і тарифами для промислових споживачів, внаслідок чого вартість блакитного палива зросте приблизно до 12 300 грн,
  • обмежити зростання заробітних плат державним службовцям у 2019 році в рамках консолідації бюджетних витрат (не більше 9,4 %),
  • призупинити введення другого накопичувального рівня пенсійної системи, фіксуючи таким чином дефіцит Пенсійного фонду (166,5 млрд грн), який і далі розростатиметься.
Проблема полягає в тому, що програма є короткостроковою, а план майбутніх зовнішніх виплат на найближчі 5 років занадто інтенсивний ($ 22 млрд), пояснюють у «Публічному аудиті». Зважаючи на те, що внутрішніх ресурсів для виплат немає, на сьогодні Україна гостро потребує додаткових позикових коштах, аби не допустити технічного дефолту, тому й готова йти на умови Фонду.  Наразі все зводиться до того, що Фонд хоче мати прямий вплив на формування економічної, податкової та монетарної політики в Україні.