Дефолтні ризики України посилюються

У 2019 Україна виплатить на 15 млрд грн більше боргів, ніж очікувалося раніше, повідомили в  Мінфіні. Загалом за графіком обслуговування державного боргу Україна має погасити перед своїми кредиторами майже 461 млрд грн.

За даними Мінфіну, більшість боргів, які держава повертатиме цього року, – це борги перед українцями та українськими компаніями. Так, сума виплат за внутрішнім боргом становитиме близько 311 млрд грн, тоді як за зовнішнім боргом держава до кінця року заплатить близько 150 млрд грн.
«Публічний аудит» дізнався, скільки Україна вже виплатила за боргами в 2019 році та що  загрожує платоспроможності нашої держави.
За перший квартал 2019 року країна виплатила за боргами понад $ 2 млрд. У державному бюджеті на 2019 рік було передбачено на погашення та обслуговування державного боргу 417 млрд грн ($ 6,6 млрд зовнішніх боргів). При цьому з 2013 року видатки держбюджету на обслуговування держборгу збільшилися в 3,6 рази – до 115 млрд грн у 2018 році.
У березні Мінфін був вимушений погіршити прогноз щодо погашення держборгу на цей рік, збільшивши суму виплат на 54 млрд грн. У зв’язку з великими розміщеннями облігацій внутрішньої позики Мінфін збільшив прогнозну оцінку платежів на виплату для погашення та обслуговування держборгу в 2019 році до 445,67 млрд грн. Це на 17,3 млрд грн більше, ніж на початок лютого, і на 54,1 млрд грн більше, ніж на початок року.
Продовжуючи й надалі розміщувати короткі ОВГЗ за високими ставками, у квітні Мінфін був змушений знову збільшити планові виплати за держборгом у поточному році на 15 млрд грн, до 461 млрд грн (12 % прогнозного ВВП). Сума виплат за внутрішнім боргом сягне 311 млрд грн, за зовнішнім боргом – 150 млрд грн.
Станом на початок березня виплати за зовнішнім держборгом у першому кварталі 2019 року становили 32,52 млрд грн, у другому – 50,9 млрд грн, у третьому – 58,73 млрд грн і в четвертому – 10,38 млрд грн.
Саме неефективна боргова політика Уряду призвела до нарощення боргового навантаження в умовах, коли економіка не здатна генерувати додаткові доходи на покриття боргових витрат. У той час, коли інші суверенні позичальники залучали грошові ресурси за низькими ставками (останні розміщення: Єгипет – 6,2 %, Узбекистан – 4,75 %, Туреччина – 5,8 %), українські урядовці примудрилися пропонувати державні папери за дуже високими ставками (останні розміщення євробондів – 10 %) на довгий термін. Здоровий глузд і принципи фінансового менеджменту говорять про те, що коли відсоткові ставки є критично високими, а емітент гостро потребує залучення коштів на покриття поточних потреб, варто позичати на максимально короткий термін. Тим часом міжнародні рейтингові агентства визнали українські боргові цінні папери  спекулятивними.
Навіть високі ставки за єврооблігаціями вже не дозволяють залучати необхідні кошти. Останнє розміщення на $ 350 млн за ставкою 9,75 % було викуплено організатором випуску – JPMorgan (суперечить стандартній практиці), причому, ще й із дисконтом (98 % від номіналу).
Україна не має змоги платити за поточними зобов’язаннями. Зовнішні інвестори, розуміючи гостру необхідність у позиках, надають кошти під ще більші відсотки, що тільки збільшує боргове навантаження нашої країни.
Єдиний інструмент залучення додаткових коштів на сьогодні – це ОВДП (внутрішній борг). Проте ставки за цінними паперами, номінованими в іноземній валюті, суттєво менші, ніж пропонують на зовнішньому ринку. Тільки в січні–березні Мінфін розмістив ОВДП на суму 87,4 млрд грн, із яких валютні папери – $ 1,04 млрд (ставка – 6,5 %) та 38,7 млн євро (4,5 %). За попередніми даними, в квітні було додатково розміщено ОВДП на 20 млрд грн. При цьому державні цінні папери розміщені зі строком обігу менше 1 року (98,1 %).

«Тому постійна реструктуризація нинішніх боргів за ставками, що є завищеними, посилює дефолтні ризики країни. Основною проблемою у сфері управління державним боргом в Україні є те, що воно підпорядковується вирішенню короткострокових завдань бюджетної політики та не має довгострокової основи, а короткозорий характер рішень щодо обсягів державних запозичень призводить до високої вартості залучення коштів, небезпечного накопичення валютних ризиків на балансі Уряду, незбалансованої структури боргових виплат»,  – резюмує економіст «Публічного аудиту» Дмитро Ляшок.