Один із лідерів ЄС заговорив про нову стратегію відносин з Америкою

Глава МЗС Німеччини заявив про нові стосунки між Європою і США. Про це написав міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас в колонці для Handelsblatt, зазначивши, що відносини Європи та США почали змінюватися ще до появи Дональда Трампа та його провокаційних твітів. Німеччина тепер розглядає нинішню трансатлантичну антипатію як історичну можливість перевизначити роль ЄС.

Він висунув ідею об'єднаної Європи, в якій пропонує діяти на основі збалансованого партнерства, у рамках якого передбачається рівний розподіл між країнами відповідальності, що створить противагу, яку можна буде скоординовано використовувати проти Америки, якщо вона коли-небудь «перетне лінію». Поодинці, вважає Мас, держави Європи не впораються з цим завданням.

Якщо країни Європи будуть діяти поодинці, то не впораються з цим завданням, вважає Маас.
Аналіз «Публічного аудиту»
Власне, глава німецького МЗС у своїй заяві вже відкрито й без дипломатичної ввічливості підтвердив прогноз «Публічного аудиту» річної давності: світ змінюється, вчорашні багаторічні партнери стають якщо не ворогами, то конкурентами, і навпаки – колишні супротивники створюють ситуативні союзи. Один із найбільш високопоставлених чинів у країні, що визначає, по суті, внутрішню і зовнішню політику ЄС, заявляє про необхідність зміни курсу Євросоюзу – перехід від політики трансатлантичного співтовариства до самовизначення, без підпорядкованості в діях заокеанському компаньйонові.
Міністр ФРН, звісно, дипломатично наголосила, що відносини між Європою та Америкою почали змінюватися ще до того, як Дональд Трамп став президентом Штатів, не визначаючи його першопричиною таких глобальних трансформацій. Насправді, саме нинішній глава Білого дому став ініціатором політики протекціонізму та відмови надалі оплачувати статус світового гегемона. Саме він вирішив переконати всіх, в тому числі і європейців, що кожен має вносити свою фінансову лепту в захист від геополітичних ворогів, зокрема й Вишингтону за присутність американських військових баз на своїй території. Таким чином, він ініціював збільшення відрахувань на фінансування Північноатлантичного альянсу (який фактично сьогодні є військовою машиною, контрольованою Штатами, і виступає фактором стримування насамперед самих же країн-членів НАТО, які намагаються суперечити політиці, що диктується з-за океану).
До цього додається оголошена Трампом торгова війна з ЄС, яка змушує європейців шукати нові ринки збуту продукції, при цьому вони несуть колосальні збитки від втрати російського ринку внаслідок введених у 2014 році економічних санкцій проти РФ.
За різними підрахунками, за три роки санкцій війни між ЄС і РФ європейська економіка потенційно втратила близько 100 млрд євро (найбільше – німецький бізнес, 40 % від суми збитку). При цьому економіка Сполучених Штатів внаслідок обопільних санкцій із Росією, що введені через ситуацію в Україні, несе мінімальні втрати. Бажання американського президента посилити тиск на Брюссель шляхом погроз введення додаткових мит на імпорт європейських автомобілів (основна стаття експорту німецьких автовиробників) тільки посилить антиамериканські настрої в Європі, надавши новий поштовх змінам зовнішньополітичного курсу Союзу.
Судячи з усього, Берлін вже серйозно налаштований на розрив історичних трансатлантичних відносин із Вашингтоном за всіма напрямами. Те, що на сьогодні лобіюється формування європейського праобразу НАТО, створення автономної від США платіжної системи з центром в Брюсселі, а також Європейського валютного фонду (аналог МВФ), відбувається підтримка Ірану й Туреччини після введення проти них американських санкцій, – тому підтвердження.
Цілком імовірно, що в планах ФРН – набути ще більш вираженого статусу лідера Європейського Союзу, уникнути тяжіння до підтримки в усьому основного заокеанського партнера та самостійно обирати союзників, виходячи насамперед з інтересів Європи. Безумовно, Хайко Маас переслідує мету створити з Євросоюзу потужний полюс прийняття глобальних рішень у багатополярному світі. Наскільки будуть до цього готові вже існуючі центри (Китай, РФ, США), покаже час. У будь-якому випадку, кожен із них намагатиметься залучити ЄС на свій бік, і не стільки через політичні нюанси, скільки, і  це в першу чергу, через потужну економіку.