Україна продовжує скочуватися у прірву злочинності

Нещодавно Генеральний прокурор України Юрій Луценко дав інтерв’ю «Корреспонденту» про стан боротьби зі злочинністю в Україні. «Криміногенна ситуація в більшості регіонів викликає дуже суттєве занепокоєння. Її причини: війна, безробіття, дезорганізація правоохоронних органів. Саме в такій послідовності. Це обумовлює подальше зростання злочинності», — заявив він.

Луценко уточнив, що найнижчі показники розкриття злочинів у Києві (16 %), Одесі (20 %), Харківській області (22 %), Запорізькій області (23 %), Київській області (24 %). Розкриття злочинів у середньому по Україні на рівні 30 % (у 2016 році) — це нижче і європейських, і більш ранніх українських показників.

З війною, зубожінням і безробіттям, які зумовлюють зростання злочинності, все зрозуміло. А ось що стало причиною слабкості і дезорганізації правоохоронної системи — слід розібратися.

Почнемо з реформи правоохоронних органів. У багатьох ще залишився в пам’яті той політичний фурор, з яким анонсувалася ця реформа. І ось іноземні реформатори благополучно поїхали, наостанок звинувативши керівництво країни в небажанні проведення реформ, а що залишилося нам?

Спочатку була створена Патрульна поліція, шляхом скасування служб ППС (патрульно-постової служби) ДАІ і ДПС (дорожньо-патрульна служба) з частковим делегуванням їх функцій новоствореній структурі.

Так звана служба ППС (не применшуючи її значущості для забезпечення правопорядку) в основному передбачала патрулювання вулиць і профілактику вуличної злочинності. Частка служби в розкритті злочинів була незрівнянно мала, в співвідношенні зі службами карного розшуку, ВБОЗ, служб по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, службою дільничних інспекторів, слідчими підрозділами. Переліченим підрозділам завжди були потрібні більш підготовлені кадри, вдосконалена законодавча і матеріальна база, досить великі повноваження, належна координація їх діяльності.

Служби ДАІ і ДПС займалися профілактикою і попередженням дорожньо-транспортних пригод та злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту. Ці служби були фактично розформовані, а їх майно та обладнання (будівлі, автомобілі, радари, оргтехніка, меблі і т.д.) було передано новій патрульної поліції. Чи привело це до поліпшення становища на дорогах? Давайте проаналізуємо.

У 2016 році було зафіксовано 26 170 злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, що у порівнянні з 2013 роком вище 25 %. У два рази зросла кількість випадків незаконного заволодіння транспортним засобом: в 2016 році — 12 205, у 2015 році — 11 463, у 2014 році — 12 644 і в 2013 році — 6794. А в областях де спочатку вводилась патрульна поліція і знаходиться найбільша кількість працівників Національної поліції їх кількість збільшилася: Одеська (1 467), Дніпропетровська (1 442) області та Київ (1 929). Крім того, значне зростання таких злочинів спостерігається в Черкаській (+ 86,8 %), Рівненській (+ 83,7 %) і Кіровоградській (+ 57,1 %) областях.

Зараз керівництво МВС говорить про необхідність створення нової дорожньо-патрульної служби. Так навіщо знищували «стару» ДПС?

До зниження рівня злочинності діяльність Патрульній поліції також не привела. Служби, які безпосередньо займалися профілактикою, розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних проваджень, спочатку піддалися люстрації. Потім були постійні переатестації, зниження фінансування, скорочення. Цим вони фактично були деморалізовані і приведені в стан, який навряд чи можна назвати працездатним. Потім вони були перейменовані в Національну поліцію, отримали нову форму, нові знаки відмінності і нових керівників. Але по суті своїй, їх проблеми так і не були вирішені.

На догоду політичним амбіціям, в керівництво цих служб прийшли особи, які не мають достатнього професійного (а іноді і життєвого) досвіду, але лояльні до певних політичних кіл. Крім того, фактично було знищено середню ланку, яка безпосередньо займалося «чорновою роботою»: розкриттям і розслідуванням злочинів. Результатом цього стала нездатність реформованих підрозділів протистояти зростанню злочинності в умовах катастрофічної економічної та політичної ситуації. Про розкриття і розслідування резонансних злочинів, таких як вбивства журналістів, адвокатів, викраденнях і вбивствах підприємців — взагалі поки не йдеться.

Недосконалість прийнятих законів також дала про себе знати. Чого лише коштував правоохоронцям так званий «Закон Савченко», за яким вийшли на свободу особи, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини. Або «перекроювання» Закону України «Про прокуратуру» під шановного Юрія Віталійовича.

Природно, що з урахуванням всіх економічних, соціальних і політичних факторів злочинність пішла вгору, а розкриваність злочинів різко знизилася. Але ця тенденція була передбачувана з самого початку планування та проведення так званих реформ. І судячи з усього ця тенденція збережеться надовго, так як поліпшення економічної і політичної ситуації не передбачається, а підготовка фахівців відповідного рівня в службах карного розшуку, слідчих підрозділах — набагато складніша і займає значно більше часу, ніж підготовка патрульних поліцейських. Це пов’язано з цілим рядом внутрішньовідомчих, і правових аспектів.

Крім того, внаслідок бездарного реформування була істотно порушена функція міністерства внутрішніх справ по контролю і координації роботи своїх підрозділів (згадайте трагедію в Княжичах).

Ось і вийшло, що «виливали воду й дитину вивернули». Все це робилося на догоду політичним амбіціям та в ім’я бажання задовольнити європейських партнерів і відволікти населення країни від реальних проблем псевдореформами. Тепер багатьом стало зрозуміло, що зміни в структурі МВС вимагають значно серйознішого, комплексного підходу.

Результати проведених реформ не змусили себе чекати. Злочинність в країні почала неухильно зростати. Навіть в тих областях, які традиційно вважалися відносно благополучними. Це можна простежити по її динаміці за три останні роки:

Зареєстровано злочинів в Україні
2013 2014 2015 2016
Загалом по Україні
      1 124 401
Проти безпеки руху та експлуатації транспорту
19 722 24 700 24 036 26 170
Тяжкі злочини
156 131 154 216 177 855 213 521
Злочини середньої тяжкості
231 983 215 792 236 792 236 418
Злочини проти власності
334 821 311 342 362 213 405 549
Крадіжки
242 769 226 833 273 756 312 172
Квартирні крадіжки
17 450 18 992 21 379 27 204
Грабежі
22 695 20 541 22 108 27 199
Розбої
2 856 3 895 3 556 3 904

У 2016 р. найбільше злочинів зареєстровано в м.Києві — 141 365 (+ 1,5 % у порівнянні з попереднім роком), Дніпропетровській області — 108 112 (+ 5,1 %), Харківській області — 84 614 (+ 4,5 %), Одеській області — 81 027 (+ 10,5 %) і Запорізькій області — 77 403 (+ 2,5 %). Найзначніше зростання кількості зареєстрованих злочинів спостерігається у Волинській — 20 600 (+ 23,2 %), Івано-Франківській — 16 223 (+ 12,8 %) і Чернігівській областях — 30 872 (+ 11,3 %).

Кількість врахованих тяжких злочинів зросла на третину (+ 36 %), порівняно з 2013—2015 роками. Значне зростання злочинів такого типу спостерігається в Дніпропетровській (+ 34,2 %), Волинській (+ 33,2 %), Київській (+ 29,1 %) областях і в місті Києві (+ 30,1 %).

Зросла і кількість злочинів середньої тяжкості — на 9,5 %. Більше того, в деяких областях цей показник перевищив 20 %: Івано-Франківська ( + 24,6%), Харківська (+ 24,6 %), Житомирська (+ 21,9 %) області та м.Київ (+ 20,7 %).

Особливу тривогу викликає зростання злочинів проти власності. Ця категорія злочинів «набирає обертів»: майже 70 % від усіх зареєстрованих злочинів, є злочинами цієї категорії. У 2016 році було зареєстровано 405 549 таких злочинів, що майже на 20% більше, ніж в минулі роки. Найбільша кількість злочинів даної категорії зареєстрована в 2016 році в м Київ (54 177), Запорізькій (38 491), Харківській (37 617), Дніпропетровській (32 070) і Львівській (25 755) областях. Майже на третину зросла їх кількість в Київській, Волинській і Житомирській областях.

Значно зросла кількість крадіжок: у 2016 р. — 312 172, що фактично на 20 % більше ніж у минулі роки. Спостерігається ріст квартирних крадіжок, грабежів і розбоїв.

Незважаючи на те, що в 2016 році було створено Бюро протидії наркозлочинності, неухильно падає робота правоохоронних органів по виявленню злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Так, в 2016 році виявлено 23 029 злочинів цієї категорії, в 2015 році —         25 908, у 2014 році — 30 494, а в 2013 році — 33 982. Тобто, різниця між виявленими в 2013 і в 2016 році склала більше 10 000 злочинів. Знизилася і кількість виявлених фактів незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів. У 2016 році виявлено всього 2 293 таких випадків, у 2015 році — 6 614, в 2014 році — 8 412, а в 2013 році — 9 430. Відтак у порівнянні з 2013 роком кількість виявлених злочинів знизилася майже в 5 разів.

Ще однією причиною зростання злочинності в країні стала реформа органів прокуратури.

Прийнятий в 2012 році новий Кримінальний-процесуальний кодекс України, ввів поняття «процесуальне керівництво у кримінальному провадженні» (ч.2 ст.36 КПК України), чим суттєво розширив повноваження прокурора в нагляді за розслідуванням кримінальних проваджень, зробивши його фактично головною особою на стадії досудового слідства, відповідальним в тому числі і за розкриття злочинів. Нововведення було «ідеєю» колишнього Генерального прокурора Віктора Пшонки, який намагався посилити органи прокуратури. Це нововведення з самого початку мало значні труднощі в імплементації. А враховуючи, що відбувається в країні останні роки — це нововведення фактично знищило прокурорський нагляд за якістю слідства.

Постійна зміна керівництва Прокуратури України, безвідповідальна кадрова політика, наспіх прийнятий Закон України «Про прокуратуру», люстрація, повальні скорочення, недофінансування — привели до того, що в прокуратуру прийшли співробітники, підготовка яких, м’яко кажучи, викликає сумніви. Заявлене матеріальне забезпечення також не відбулося. Про моральні якості мова поки взагалі не йде, хоча яскравою ілюстрацією їх відсутності можуть служити безперервні корупційні скандали вже за участю нових співробітників, а також остання вимога Генерального прокурора Юрія Луценка про проведення перевірки всіх (відмітьте, всіх працівників прокуратури) на вживання наркотичних засобів (у майбутньому що, чекати перевірки на алкоголізм і венеричні захворювання?). В результаті, можна з упевненістю сказати, що приблизно 80 % нових працівників не мають досвіду в розслідуванні злочинів.

Аналогічне ставлення було і до слідчих системи МВС. Основна частина досвідчених працівників була звільнена, а на їх місце набрали нових. Повністю штати укомплектувати не вийшло. Та й нові поки ефективно розслідувати не можуть. Як наслідок маємо накопичення кількості кримінальних проваджень, які іноді в рази перевищують фізичні можливості як працівників прокуратури, так і працівників слідчих підрозділів. Ось і вдається, що одні не знають, як розкривати і розслідувати, а інші — як ефективно керувати і наглядати.

Як показує практика, якщо правоохоронні органи не в змозі повною мірою виконувати свої функціональні обов’язки у врегулюванні різних суспільних відносин, ці їх функції починають виконувати представники інших формувань. Наприклад, представники організованої злочинності. Вносять свою лепту і різні радикальні та націоналістичні організації, представники добровольчих батальйонів, які бачать законність і правопорядок зі своєї точки зору (блокади шляхів сполучення, кордонів, рейдерські захоплення, розправи з «непатріотами», «розборки» зі стріляниною між собою, як у Харкові і т.д.). Маємо узурпацію виняткового права держави на застосування сили. Цьому значною мірою сприяє поява великої кількості зброї та поява громадян, які мають досвід бойових дій і, на жаль, не можуть працевлаштуватися та  адаптуватися в мирному житті.

Не могла не вплинути на зростання злочинності і проведена реформа судової системи. Не вдаючись в подробиці, можна з упевненістю сказати, що масове звільнення суддів значно затягує розгляд кримінальних проваджень, які перебувають у них на розгляді, та збільшує строки тримання підсудних під вартою. Адже призначення нових суддів передбачає, у кращому випадку, розгляд цих справ із самого початку.

Усі наведені факти, на наш погляд, мають системний характер. У кінцевому підсумку вони ведуть до набагато більш серйозних наслідків.

Перетягування повноважень у бік виконавчої влади (Президент і його оточення) має на меті підпорядкування діяльності правоохоронних і судових органів собі і своїй політичній силі. Це неминуче призведе до певних наслідків. Це вже відбувалося не раз і не тільки в епоху Януковича, коли на догоду забезпечення безпеки політичного режиму, на керівні посади призначалися виключно близькі «гаранту» люди. Від них вимагали виконання конкретних завдань (аж до усунення «немилих»). Призначені проводили свою кадрову політику на місцях: будь-якими шляхами із системи прибирали «непідконтрольних», не дивлячись на їх професійні якості. А в «подяку» за це закривалися очі на тотальну корупцію в цих органах.

Ті ж події, тільки в набагато більшому масштабі, відбуваються і зараз. Але завдання зараз інші. Для цього можна і закон переписати під конкретну людину. Нехай навіть далекого від розуміння проблем, але свого. Про яку організації та престиж працівників правоохоронних органів може йти мова, якщо роками тільки і відбувається їх «реформування» під конкретну людину. Враховуючи нинішню політичну обстановку в країні, ці тенденції набули загрозливих масштабів. У підсумку, за відсутності належної планомірної, цілеспрямованої, спільної роботи законодавчої, виконавчої, а також судової влади, злочинність буде рости в геометричній прогресії. Генеральному прокурору України потрібно розуміти, що війна війна (яку він називає основною причиною зростання злочинності) може перейти на вулиці міст країни у вигляді неконтрольованої злочинності. Ці тенденції зараз не бачить тільки сліпий.

Так було в 90-ті роки. Хто працював тоді, той пам’ятає як важко вдалося приблизно до початку 2000-х років стабілізувати обстановку. Розібрати «завали» кримінальних справ (так звану «тяганину»), які розслідувалися роками і лежали мертвим вантажем у підрозділах міліції, навіть при встановленні особи, яка їх вчинила. А йшлося про розбої, грабежі, тяжкі тілесні ушкодженнях, крадіжки та ін. І за кожним таким злочином і тоді, і зараз стоїть чиясь доля, а іноді — життя.

Знадобилися колосальні зусилля, щоб знизити рівень злочинності, в  основних проявах подолати організовану злочинність. Але тоді в країні не було війни. Діяльність правоохоронців була хоч якось скоординована. Крім того, кількість досвідчених співробітників ще залишалася в межах допустимих норм.

У нинішній ситуації, наводити порядок в країні неминуче доведеться за допомогою цілого ряду «жорстких заходів». І видимістю реформ тут не обійтися. Такі заходи, при відповідній зацікавленості влади, можуть «поховати» і без того ефемерні залишки демократії.