Українські банки в 2019 році заробили рекордні 60 млрд грн, але за рахунок держави

Прибуток банківського сектора в 2019 році, за попередніми даними, становить 60 млрд грн – це майже втричі більше, ніж у 2018 році. Найбільше заробив «Приватбанк» – 32 млрд грн. Про це повідомила заступник глави Нацбанку Катерина Рожкова на своїй сторінці у Facebook.

У Нацбанку пояснюють прибутки високою операційною ефективністю банків і низькими відрахування в резерви, які за рік зменшилися вдвічі – з 24 до 12 млрд грн.
«Публічний аудит» розібрався, чим реально зумовлена така ситуація та пояснює, куди веде монетарна політика НБУ.
Платоспроможні банки України за 12 місяців 2019 року отримали 59,6 млрд грн чистого прибутку, що в 2,7 разів більше, ніж за аналогічний період минулого року (22,3 млрд грн).
За даними НБУ, доходи банків за січень–грудень 2019 року збільшилися на 19,5 %, до 244,4 млрд грн, тоді як витрати – на 1,4 %, до 184,8 млрд грн. При цьому банки вдвічі скоротили відрахування в резерви (з 23,8 млрд грн до 11,8 млрд грн). Найбільше банкам дали відсоткові доходи – 154,3 млрд грн, комісійні доходи – 62,1 млрд грн, результат від переоцінки від угод купівлі-продажу – 16,2 млрд грн.
При цьому основна частина прибутку банківського сектору сформована банками з державним капіталом (АТ КБ «Приватбанк», АТ «Укрексімбанк», АБ «Укргазбанк», АТ «Ощадбанк»). Попереднє рекордне значення позитивного фінансового результату було досягнуто за підсумками 2018 року – 21,7 млрд грн (вперше з 2013 року).
Комісії та відсоткові доходи формують значну частину прибутку банку і є важливим фактором стійкості бізнес-моделі банків. Нинішня монетарна політика дозволила банкам наростити відсоткові доходи на 17 % за рахунок державних запозичень. Крім того, збільшення кількості активних клієнтів і зростання обсягів транзакцій як у відділеннях, так і в онлайн-каналах, дозволили домогтися збільшення чистого комісійного доходу на 12 % у порівнянні з минулим роком. При цьому зростання чистих комісійних доходів (дохід від надання послуг та проведення банківських транзакцій) в умовах більшого відсотка операційних витрат (на 0,4 %) забезпечило банкам отримання рекордних прибутків.
Між тим, за результатами стрес-тестування банків, НБУ дійшов висновку, що деяким із них потрібна докапіталізація. Близько 85 % від суми додаткової потреби в капіталі припадає лише на п’ять фінустанов. Регулятор оцінив додаткову потребу фінустанов у капіталі на суму від 35,2 млрд грн за базовим сценарієм до 73,8 млрд грн за кризовим. Держбанки повинні більш активно працювати з проблемними активами. Крім того, держава має залишати цим банкам прибуток, щоб вони могли формувати буфер капіталу, бо 90 % свого прибутку держбанки перераховують до держбюджету.
Основним постачальником рекордних прибутків для банків України наразі є державний бюджет (ОВДП) та сам НБУ (депозитні сертифікати). Частина активів, вкладених банками в зазначені цінні папери, становить понад 54 % від загальних працюючих активів банків. Для порівняння, в інших країнах світу (в Україні до 2014 року) відповідна частина таких активів становить 20–30 %. Саме ці вкладення на сьогодні формують левовий відсоток прибутку. Державні банки, зокрема, мають найбільший портфель ОВДП, що дає змогу звітувати про високі прибутки.

На сьогодні рівень кредитування економіки становить лише 18 % ВВП (без врахування непрацюючих кредитів, частка яких – 52,9 % від загального кредитного портфелю) – один із найнижчих показників у світі. Банківська система кредитує у нацвалюті переважно підприємства торгівлі, які в значній мірі орієнтовані на продаж імпортованих товарів, а при цьому надає споживчі кредити домогосподарствам (під високі відсотки), фактично, на придбання цього імпорту. Вказані процеси призводять до збільшення дефіциту зовнішньої торгівлі, створюють додатковий девальваційний, а отже, й інфляційний тиски. Це в свою чергу блокує можливість зниження відсоткових ставок і віддаляє у часі відновлення повноцінного кредитування реального сектора.
Держава цілеспрямовано створила умови для банків, які залишилися після зачищення ринку Нацбанком, піднявши облікову ставку. Монетарна політика регулятора призвела до того, що банки в зв’язку з недостатньою кредитоспроможністю позичальників реального сектора стикаються з об’єктивними труднощами знаходження надійних клієнтів, здатних надати високий рівень прибутковості залученого капіталу. При цьому єдиним надійним постачальником доходів є держава, що суттєво збільшує боргове навантаження на бюджет, який фінансується в основному за рахунок податків.
Проте подальше зниження облікової ставки зменшуватиме привабливість ОВДП, які є основним джерелом фінансування дефіциту держбюджету (доходи загального фонду держбюджету становлять лише 95 % від розпису). Відповідно, зменшуватимуться відсоткові доходи банківської сфери. Небезпечним є те, що за умов гострого «грошового голоду» в економіці ринок ОВДП поглинає дедалі більшу частину наявної грошової маси, поглиблюючи дефіцит ліквідності в реальному секторі. Рівень монетизації української економіки (відношення грошової маси до ВВП) є надзвичайно низьким і продовжує зменшуватися. За прогнозами, на кінець року він становитиме 33 % ВВП.
Посилення боргового характеру державних фінансів України та поява ознак домінування ОВДП на внутрішньому фінансовому ринку поглиблювали макроекономічні диспропорції та стримували потенціал економічного зростання країни.
Однак отримання позитивних результатів від переорієнтації боргової політики неможливе без впровадження нової ефективної монетарної політики, оздоровлення грошово-кредитної системи і відновлення кредитування реального сектора економіки. Поряд із цим зниження відсоткових ставок за борговими інструментами Уряду потребує наявності чіткої позиції в української влади, якої, на жаль, бракує.

«Саме чинна монетарна політика НБУ демонструє, як на тлі колапсу промислової діяльності, падіння кредитування бізнесу, рекордних рівнів безробіття, а також критично низького рівня життя населення та високих темпів трудової міграції зростання прибутків банків досягло вражаючих темпів. Критична нестача платоспроможного попиту в умовах постійного нарощення виробничих витрат є основною проблемою, яка гальмує покращення ділової активності. Тому нинішні високі банківські прибутки – наслідок деструктивних дій національного регулятора, а неефективна боргова політика може привести країну до дефолту», – резюмує економіст «Публічного аудиту» Дмитро Ляшок.