Як оплата комунальних послуг часто доходить до абсурду?

В Україні відтепер діє методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Про це повідомляє прес-служба КП «Київводоканал».

Вона затверджена відповідно до закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», який передбачає, що мешканці будинку як власники цілісного майнового комплексу повинні платити за увесь обсяг води, яку використав їх будинок. І, зокрема, передбачає зміну принципів нарахування за спожиті послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.
«Публічний аудит» вирішив допомогти споживачам розібратися в тонкощах механізмів розрахунків та розподілу обсягів споживання комунальних послуг, які створюють українцям масу проблем.
Так, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України своїм наказом від 22.11.2018 № 315 погодило нову «Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих в будівлі комунальних послуг».
Вона стосується не тільки холодної води, а й опалення та гарячої води, а також не лише киян, а всіх мешканців країни.
Найбільша проблема з розрахунками виникла тоді, коли для спрощення роботи монополістів багатоквартирний будинок почав вважатися «колективним споживачем», а прибудинковий лічильник – основним приладом розрахунків між монополістом і всіма мешканцями.
Постачальник виставляє суму на будинок, а далі споживачі розбираються між собою – саме їм монополісти залишили вирішувати всі проблеми, що виникають із кожною окремою квартирою.
Ідеальним варіантом у питанні справедливості розрахунків є ситуація, коли всі особи, які проживають у багатоквартирному будинку, перебувають в однакових умовах: всі з лічильниками  або всі – без. Якщо всі з приладами обліку, то кожна квартира рахує власне споживання, а різницю між загальнобудинковим лічильником і сумою індивідуальних ділять на всіх пропорційно до обсягу споживання. При цьому  застосовуються спеціальні коефіцієнти для першого та останнього поверхів (оскільки тепло втрачається через підвал або дах), а також для нежитлового фонду (магазини, кафе, офіси і т. д.).
Якщо ж лічильників немає ні в кого, то, відповідно, платежі розподіляються на всіх (пропорційно або площі, або кількості осіб, що проживають у будинку), залежно від послуги.
Ключові суперечки виникають тоді, коли частина мешканців будинку має лічильники, інша – ні. У такій ситуації розподіл може бути вкрай несправедливим по відношенню до квартир, де немає індивідуальних лічильників, і нова методика повністю не усунула цей негативний нюанс.
Для будинків, де частина приміщень не оснащена індивідуальними лічильниками, різниця між загальнобудинковим споживанням і сумою всіх індивідуальних лічильників розподіляється між споживачами, які не мають таких приладів обліку.
Квартири з лічильниками платять за своє споживання (треба сказати, вони можуть легко занижувати показники за допомогою різноманітних методів), а квартири без них, крім свого споживання, оплачують злодійство і втрати за увесь будинок. І чим менше квартир без лічильників, тим абсурдніше виглядають такі нарахування.
Приміром, уявімо, що в будинку на 100 квартир 99 квартир із індивідуальним лічильником води і тільки одна – без. У ній проживає самотній пенсіонер, у якого немає грошей на встановлення приладу обліку та його установку. Цей споживач споживає 2–3 куби води в місяць. Задля економії, оскільки вода дорога, жителі 99 квартир ставлять магніт на свій лічильник і наприкінці місяця здають «нульові» показання. Відповідно до методики на квартиру без лічильника «повісять» усі споживання за увесь будинок – це близько 700–1000 кубів. І наприкінці місяця пенсіонер отримає рахунок за воду в розмірі 15 000 – 20 000 грн, при цьому все нібито законно, за методикою.
Нехай приклад і перебільшений, але він розкриває можливі реалії життя, за яких малозабезпечені особи будуть змушені несправедливо віддавати тисячу-дві гривень за місяць, тоді як реально вони максимально економлять та споживають воду на 100 грн від сили.
Ще один реальний приклад – що називається, з життя. До «Публічного аудиту» звернулася мешканка Полтави, яка проживає у багатоповерхівці на 124 квартири, в якій 123 квартири обладнані індивідуальними лічильниками тепла, а 1 квартира затягла процес його установки на два місяці. Так-от, їй виставили рахунок на 13 500 грн, включивши туди всі втрати тепла в будинку. Оскільки  на тепло припадає  левова частина всіх платежів за комуналку, багато кмітливих сусіди, встановивши індивідуальні лічильники тепла, вимикають батареї в своїй квартирі, гріючись за рахунок сусідів. Будинок – цілісна конструкція, яка нагрівається повністю, і, якщо декілька квартир вимкне опалення, температура у них буде лише трохи нижчою, але все одно доволі комфортною. Однак споживання тепла в інших квартир збільшиться –  відповідно, і платежі. А хтось за своїм лічильником не заплатить нічого, крадучи чуже тепло.
З усіх зазначених проблем і махінацій нова методика частково усунула лише можливість відключати батареї. У таких випадках, незважаючи на нульові показники індивідуального лічильника, нарахування відбуватимуться у вигляді мінімального рівня споживання на 1 кв. м – це половина середнього будинкового споживання на метр квадратний.
Тому, за висновком «Публічного аудиту», нова методика розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг не полегшує життя споживачів, не дозволить він здешевити комунальні рахунки всім, хоча першочергово саме на це мав би бути спрямований.