Зразок позовної заяви щодо заборони використання програми 1С та відшкодування заподіяних збитків

ЗАВАНТАЖИТИ ЗРАЗОК ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

“__” ____ 2017 року До Вищого адміністративного суду України

01029, місто Київ, вулиця Московська, 8, корпус 5

 

ПОЗИВАЧ:

 

_______________________ (П.І.Б./найменування)

поштова адреса: _____________________________

номер засобу зв’язку: +38 (___) ___ __ __

адреса електронної пошти:

ВІДПОВІДАЧ:

 

Президент України Порошенко Петро Олексійович

поштова адреса:  01220, м. Київ, вул. Банкова, буд.11

номер засобу зв’язку: +38 (044) 255 73 33

адреса електронної пошти: presidentpressoffice@apu.gov.ua

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України

поштова адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6

номер засобу зв’язку: +38 (044) 281 49 18

адреса електронної пошти: office@treasury.gov.ua

  Сплачено судовий збір в сумі: ___ грн. __ коп.


ПОЗОВНА ЗАЯВА

про визнання незаконним та скасування

Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року

“Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” та відшкодування шкоди

 15 травня 2017 року Президентом України Петром Олексійовичем Порошенко (далі — Відповідач) прийнято Указ №133/2017 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” (далі — Указ №133/2017, Оскаржений указ).

Оскарженим указом (п.1) введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі – РНБО) від 28 квітня 2017 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” (далі — Рішення РНБО, Рішення про санкції).

В свою чергу, відповідно до п.2 Рішення про санкції було застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) до 468 юридичних осіб згідно з Додатком 2.

Зокрема, Рішенням РНБО строком на три роки було застосовано санкції у вигляді блокування активів; обмеження торговельних операцій; зупинення виконання економічних та фінансових зобов’язань; обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; заборона передання технологій, прав на об’єкти права інтелектуальної власності до Товариства з обмеженою відповідальністю «1С Мультимедіа Україна», ЄДРПОУ 33144586 (у Додатку 2  під №435).

Аналогічні санкції було застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю «1с-Телур Модуль» (№438 у Додатку 2) та Товариства з обмеженою відповідальністю  «1С-Рарус Софт Україна» (№440 у Додатку 2).

Вказані вище суб’єкти господарювання здійснюють діяльність з реалізації ліцензій на право користування та технічної підтримки комп’ютерної програми “1С” (далі — програма “1С”).

Позивач вищевказану комп’ютерну програму на платній основі використовує у своїй господарській діяльності, що підтверджується рахунками (на придбання ліцензії на право користування Програмою “1С”, продовження дії ліцензії), актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, які долучаються до цієї Позовної заяви).

Внаслідок прийняття Відповідачем і набрання законної сили Оскарженим указом Позивач втратив можливість користування Програмою “1С” в своїй господарській діяльності (у зв’язку із введенням санкцій названим вище суб’єктам господарювання, які здійснюють реалізацію ліцензій на користування програмою “1С” і її технічну підтримку).

Хоча сам Позивач не вказаний в Рішенні РНБО, додатках до нього як особа, до якої застосовуються санкції, проте введені внаслідок прийняття та введення в дію Рішення РНБО санкції стосуються юридичної особи, яка передала Позивачу за плату права користування Програмою “1С”. Таким чином, прийняття та введення в дію Рішення РНБО знаходиться в безпосередньому зв’язку з втратою можливості Позивача користуватися вказаною програмою в  своїй подальшій діяльності. Тобто, Оскаржений указ та Рішення РНБО, порушують права Позивача, а тому Позивач має право на оскарження Указу Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року.

Позивач вважає, що Указ Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку на підставі зазначеного нижче.

Зі змісту Рішення РНБО вбачається, що воно прийняте на підставі ст.5 Закону України “Про санкції” №1644-VII від 14.08.2014 року (далі — Закон про санкції).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону про санкції, з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі — санкції).

Перелік підстав для застосування санкцій передбачено ст.3 Закону про санкції, відповідно до якої підставами для застосування санкцій є:

дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб’єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

- резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй;

- рішення та регламенти Ради Європейського Союзу; факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об’єднаних Націй;

- є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи – нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб’єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої.

Аналіз вказаної вище правової норми дає підстави для висновку, що санкції до юридичних та/або фізичних осіб можуть бути застосовані у разі:

            – вчинення такими особами дій, вказаних вище;

            – наявності резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки ООН, рішень, регламентів Ради Європейського Союзу,

            – наявності фактів порушень такими особами Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об’єднаних Націй.

Як зазначалося вище, Рішенням РНБО застосовано санкції до конкретно визначених у додатках до Рішення юридичних та фізичних осіб.

Проте, ні в Рішенні РНБО та додатках до нього, ні в Оскарженому указі  не вказані будь-які підстави для застосування санкції до осіб, перелічених в додатках до Рішеннях РНБО.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.1 Закону про санкції, застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об’єктивності, відповідності меті та ефективності.

Позивач вважає, що застосування санкцій без зазначення підстав для їх застосування, визначених Законом, є порушенням принципу прозорості та об‘єктивності, оскільки будь-яка особа, щодо якої застосовані санкції Рішенням РНБО, не має інформації про те, які її дії, факти про неї, або рішення відносно неї стали підставами для застосування санкцій, що позбавляє її права та можливості захищатися (спростовувати інформацію, оскаржувати рішення відносно неї тощо).

Крім того, аналіз ч.1 ст.1 Закону про санкції дає можливість стверджувати, що метою застосування санкцій є  захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидія терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.

Таким чином, законодавцем передбачені різні мети, для досягнення яких санкції застосовуються.

Водночас, Рішення РНБО, додатки до нього, так само, як і Оскаржений указ, не містять відомостей про мету (мети), для досягнення якої (яких) санкції застосовані, що, на думку Позивача, є порушенням принципу відповідності санкції меті, гарантованого ч.2 ст.1 Закону про санкції.

Також слід зазначити, що хоча положеннями Закону про санкції (ч.3 ст.5) передбачено, що рішення про застосування, скасування та внесення змін до санкцій приймається РНБО, втім положення профільного (спеціального) Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” №183/98-ВР від 05.03.1998 року (далі — Законом про РНБО) не передбачають право РНБО приймати рішення про застосування санкції.

Відповідно до ст.107 Конституції України, компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Позивач зауважує, що згідно з преамбулою до Закону про РНБО, саме цим законом встановлено  правові засади організації та діяльності РНБО, її  компетенцію і функції.

Таким чином, РНБО, приймаючи Рішення, введене в дію Оскарженим указом Президента України, вийшла за коло повноважень, визначених Законом про РНБО.

Як зазначено в ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України №2747-IV від 06.07.2005 року (далі — КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено);  пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи те, що Законом про РНБО, не передбачено право РНБО приймати рішення про застосування санкції, Позивач вважає, що Рішення РНБО прийнято поза межами повноважень останньої.

З урахуванням того, що  Рішення РНБО не містить інформації про підстави та мету застосування санкції, Рішення РНБО не можна вважати прийнятим обґрунтовано, безсторонньо та пропорційно.

У зв’язку з цим, Позивач вважає, що Указ Президента України №133/2017 від 15.05.2017 року, яким вводиться в дію Рішення РНБО від 28 квітня 2017 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)”, підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Щодо завдання шкоди (збитків) Позивачу та їх відшкодування.

Як вказано вище, саме прийняття Відповідачем Оскарженого указу стало причиною того, що Позивач втратив можливість користуватися Програмою “1С”.

Користування вказаною комп’ютерною програмою є платним. Так, за право  користування нею у 2017 році Позивач сплатив на користь _______________ гривень, що підтверджується Платіжним дорученням №___ від ______ року.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 року зі змінами і доповненнями (далі — ЦК України), збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Враховуючи те, що у зв’язку з прийняттям Оскарженого указу Позивач втратив можливість користування Програмою “1С”, яку він з __ року використовував у своїй господарській діяльності, Позивач вимушений нести додаткові витрати на придбання іншої комп’ютерної програми з аналогічним або подібним функціоналом, а саме сплачувати платіж за право користування  Програмою “______________”, яку Позивач вимушений використовувати замість Програми “1С”.

Вартість ліцензії на користування Програмою “______________” становить ____ гривень, що підтверджується рахунком-фактурою №___ від ______ року, платіжним дорученням №__ від ______ року.

Таким чином, загальна сума збитків, завданих Позивачу внаслідок прийняття Відповідачем Оскарженого указу, становить _______ гривень (ума вартості ліцензії на право користування Програми “1С”, сплаченої Позивачем, та вартості ліцензії на право користування програмою “___________”, яку Позивач вимушений придбати взамін програми “1С”.

Відповідно до ч.1 ст.1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Щодо підсудності спору Вищому адміністративному суду України та порядку розгляду справи.

Згідно з ч.2 ст.1 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб,  шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В п.1 ч.1 ст.17 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.4 ст.18 КАС України, Вищому адміністративному суду України (далі — ВАСУ) як суду першої інстанції підсудні справи щодо  оскарження актів, дій чи бездіяльності  Президента України.

Частиною2 ст. 1711 КАС України передбачено, що акти, дії чи бездіяльність Президента України оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

Згідно з ч.1 ст.1711 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.1711 КАС України, Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може  визнати акт  Президента України незаконним повністю або в окремій його частині.

Згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про судове рішення в адміністративній справі” №7 від 20.05.2013 року, за правилами пункту 1 частини п’ятої статті 171-1 КАС України Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконними повністю або в окремій його частині. Отже, визнати неконституційними такі акти суд не може. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС України у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Відповідно до ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Про прийняття Відповідачем Указу №133/207 від 15.05.2017 року Позивачу стало відомо 16.05.2017 року. Таким чином, строк для звернення до суду з цим позовом, встановлений ст.99 КАС України, Позивачем не пропущено.

Щодо залучення до розгляду адміністративної справи Державної казначейської служби України у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову.

Згідно з ч.2 ст.53 КАС України,  треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов’язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Це також вказано в п.3 Положення про Державну казначейську службу України (далі — ДКС України), затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 року.

У випадку задоволення цього позову, враховуючи приписи ст.1175 ЦК України, шкода, завдана Позивачу внаслідок прийняття Відповідачем Оскарженого указу, підлягає відшкодовуванню державою, тобто за рахунок державного бюджету,  списання коштів з якого на підставі рішення суду уповноважено здійснювати саме Державну казначейську службу України.

Таким чином, рішення в адміністративній справі за цим позовом може вплинути на права та обов’язки вказаного вище органу влади, а тому ДКС України, на думку Позивача, повинна бути залучена до справи за цим позовом у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.6,19,107 Конституції України, ст.ст.22,1175 Цивільного кодексу України, ст.ст.1,3 Закону України “Про санкції”, ст.ст.3,4 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”, ст.ст.2,6,17,18,53,94,99,105-107, 1711 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПРОСИМО:

  1. Визнати незаконним та скасувати Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” №133/2017 від 15.05.2017 року.
  2. Відшкодувати Позивачу шкоду, завдану внаслідок прийняття Президентом України Указу №133/2017 від 15.05.2017 року, в розмірі ________ гривень, за рахунок держави.
  3. Стягнути на користь Позивача судовий збір в сумі ______ гривень, за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень — Президента України.

           

Додатки:

  1. Документ, що підтверджує сплату Позивачем судового збору.
  2. Текст Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року “Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)” №133/207 від 15.05.2017 року, роздрукований з сайту РНБО.
  3. Копії договорів, актів виконаних робіт на підтвердження користування Позивачем комп’ютерною програмою “1С”.
  4. Копії рахунків, платіжних доручень, квитанцій на підтвердження вартості користування комп’ютерною програмою “1С”.
  5. Копії договорів, рахунків, платіжних доручень, квитанцій на підтвердження факту придбання Позивачем права користування комп’ютерною програмою “_________” замість комп’ютерної програми “1С”.
  6. Копії цієї позовної заяви і доданих до неї документів відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.