«Звіт перед парламентом»: «Публічний аудит» проаналізував, що пообіцяв Порошенко

7 вересня Президент України Петро Порошенко виступив у Верховній Раді зі щорічним зверненням до парламенту. Глава держави виклав своє бачення внутрішньої та зовнішньої ситуації в Україні та майбутніх очікувань.
«Публічний аудит» тезово виокремив найбільш суперечливі твердження гаранта та розповідає, чому деякі з них нереальні до втілення, де Президент лукавить і де – говорить відверту неправду.
  • Порошенко очікує зростання української економіки

Президент очікує, що в 2020 році зростання економіки України прискориться до 4%.

«ВВП зростає вже 6 кварталів поспіль, після 14 кварталів падіння. І це, я підкреслюю, при тому, що основна частина промислового потенціалу України, який був розташований на Донбасі, окупована», — сказав Порошенко.

«Ми і в цьому році прогнозуємо зростання на рівні 1,8%. Очікуємо прискорення зростання економіки до 4% в 2020 році», — заявив гарант.

«Публічний аудит».  Заява про зростання ВВП (+4%) в умовах відсутності озвучених і проаналізованих реальних планів розвитку економіки за нинішньої негативної макроекономічної ситуації є популізмом.

Так, за останні три роки реальний ВВП країни впав на 14 %, а номінальний ВВП в доларовому еквіваленті — в 2 рази, кумулятивна інфляція показала +101%, гривня девальвувала в 3,2 рази і т. д. Тому навіть бажане зростання ВВП на 4% через три роки не зможе повернути рівень економічної потужності, який був у країні до правління Порошенка.

Той незначний «плюс», який останнім часом показала економіка, було досягнуто в першу чергу завдяки вдалій ціновій кон’юнктурі в сировинних галузях; а в комплексі з емісією грошової маси та кредитним фінансуванням від міжнародних організацій вдалося уникнути економічного колапсу. Проте в довгостроковій перспективі така політика призведе до неминучого краху.

Основною причиною зростання реального ВВП у І кв. 2017 (+ 2,5%) в умовах падіння промислового виробництва стало позитивне ціноутворення на міжнародних ринках за І кв. 2017 року і вкрай низька порівняльна база за І кв. 2016 року. Втім, за даними Держстату, реальний ВВП за І кв. 2017 року (номінальний ВВП у цінах попереднього року) становив 508 млрд грн, що на 75,5 млрд, або на 12,5%, менше номінального ВВП за відповідний період. Це вказує на істотне скорочення економіки в кількісному еквіваленті на 5,6% (інфляція за І квартал 2017 — 3,9%, девальвація — 3%). Власне, така статистика підтверджує вищезазначене: зростання реального ВВП вдалося тимчасово досягти завдяки збільшенню чистого експорту, пов’язаного з позитивною ціновою кон’юнктурою на міжнародних ринках.

Разом з тим на сьогодні спостерігається падіння відносного показника обсягу промислового виробництва (індекс промислового виробництва), який за період січня–липня 2017 року зменшився на 15,1%, що вказує на кількісне зменшення виробництва основних галузей і скорочення бюджетоформуючих секторів економіки.

Крім рівня ВВП, НБУ некоректно визначає рівень інфляції на 2017 рік — 9,1% (при допустимому коридорі 6–10%). Так, за січень–липень 2017 року рівень інфляції вже сягнув 8,2% (кумулятивна інфляція з червня 2016 — 15,9%).

Зростання індексу цін у цьому випадку є більш коректним показником зміни цін, ніж рівень споживчої інфляції (показник, яким оперує НБУ), а він за січень–липень 2017 року має таку динаміку: зростання цін виробників – плюс 8%, цін на агропродукцію — +11%.

Якщо подібні тренди зберігатимуться й надалі, в середньостроковій перспективі обсяг реального ВВП взагалі перейде у від’ємне значення.

Додають «масла у вогонь» й економічні наслідки від блокади Донбасу – вони також мають відкладений ефект. Збільшення негативного внеску чистого експорту в зв’язку з переорієнтацією підприємств енергетичного і металургійного сектора на імпортовану сировину для заміни втраченої ресурсної бази, а також втрата виробничих потужностей експортоорієнтованих галузей промисловості, неефективність впровадження компенсаторних механізмів для мінімізації втрат від припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей — усе це фундаментальні ознаки для падіння реального ВВП.

Крім того, державний бюджет передбачає зростання доходів у 2017 році на 21,1% (проти торішніх показників), але воно навряд чи буде виконане через відсутність економічних передумов (прогнозоване зростання реального ВВП — 1,5%, інфляція — 12%). Безпідставне збільшення дохідної частини бюджету разом з необхідністю додаткового фінансування витрат, не передбачених ним, призведе до збільшення дефіциту до критичного рівня. І це при тому, що на 2017 рік дефіцит бюджету закладений на рівні 77,5 млрд грн — 3% ВВП. Існує велика ймовірність запуску урядом «друкарського верстата» для фінансування дефіциту й монетизації ОВДП.

Ось чому прогнозні дані щодо зростання ВВП навіть за підсумками 2017 року можуть бути завищені – з огляду на ті фундаментальні причини, які були описані вище (падіння промвиробництва, висока інфляція, наслідки блокади, зростання дефіциту, відсутність кредитування). Як результат, ВВП може не лише не показати зростання, а, прогнозують експерти, піти на спад. 

Для його реального зростання, держава має здійснити аудит економічних процесів у країні, розробити ефективну стратегію розвитку (вертикальну й горизонтальну) і державної підтримки основних перспективних бюджетоутворюючих наукомістких галузей.

Заяви Президента про можливе зростання економіки до 2020 року на 4% нівелюються тим, що Україна повинна виплатити за зовнішніми позиками за 2018–2020 роки $ 22 млрд, а зростання ВВП, на яке вказує Уряд, не враховує інфляційних процесів.

  • Президент назвав способи залучити в Україну інвестиції, заявивши, що «земельний ринок і приватизація — два надійних способи швидко залучити в Україну гідний обсяг інвестицій».

«Публічний аудит».  Земельна, пенсійна реформи та приватизація — це не механізми поліпшення бізнес-клімату, позаяк вигодонабувачами є вузьке коло осіб. На їх реалізації так наполягають топ-менеджери країни лише тому, що це — ключова вимога МВФ, який, у свою чергу, є головним кредитором країни, але діє він виключно у власних фінансових інтересах.

Єдиний спосіб залучення інвестицій в економіку нашої країни — економічне зростання, завдяки якому підвищується бізнес-активність і доходи прямих інвесторів, які мають розглядати Україну як країну з розвиваючою економікою, а не спекулятивним майданчиком.

Станом на 31.07.2017 державний і гарантований зовнішній борг становив $ 48,69 млрд (у т. ч. гарантований — $ 11,26 млрд). Серед основних зовнішніх кредиторів України є: МВФ — $ 14,73 млрд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку — $ 5,39 млрд, Європейське співтовариство — $ 3,36 млрд.

Рівень сьогоднішнього сукупного державного боргу становить орієнтовно близько 70% від прогнозованого рівня ВВП ($ 76,06 млрд). Це критичне значення, бо в умовах можливого подальшого економічного падіння ресурси для повернення боргів зменшуватимуться.

Важливо й те, що за кредитними позиками Україна має виплатити до 2020 р. $ 22 млрд (за прямим та гарантованим боргом). Однак чисті міжнародні резерви НБУ (за вирахуванням зобов’язань перед нерезидентами) у липні 2017 року (оперативні дані НБУ) становили всього $ 4,928 млрд (на кінець 2013 року — $ 15,2 млрд).

Негативна ситуація в економіці, а також негативні (спекулятивні) міжнародні кредитні рейтинги (S&P — «B-», Fitch — «B-», Мoody`s — «CCC») свідчать про високі ризики інвестування в українські євробонди. У зв’язку з цим процентні ставки мають бути дуже високими, що збільшить обслуговування боргу (очікується ставка купону на рівні 9–10%). Наприклад, американські 10-річні держоблігації мають прибутковість 1,5–2%.

На сьогодні приватні іноземні інвестори не зацікавлені в нашому ринку для інвестування через високі ризики неповернення. Винятком можуть бути інвестори, які володіють достатнім спекулятивним капіталом (міжнародні кредитори), але їхні цілі не збігаються з національними інтересами держав-боржників.

У цілому за 7 місяців 2017 року чистий приплив прямих іноземних інвестицій оцінено в $ 1,3 млрд, тоді як за відповідний період минулого року — у $ 2,4 млрд. Всього $ 265 млн було спрямовано у виробництво, решта коштів — у боргові цінні папери.

Обсяг іноземних капітальних інвестицій в Україну в січні–червні 2017 р. становив 2 млрд 343,8 млн грн, що в 1,9 рази менше, ніж за аналогічний період 2016 р. Так, за останні три роки обсяг капітальних інвестицій у доларовому еквіваленті зменшився в 2,4 рази (2013 р. — $ 30,9 млрд, 2016 р. — $ 12,5 млрд), що корелюється з загальним падінням номінального доларового ВВП.

Переважно прямі інвестиції в Україну — це раніше виведені гроші, які повертаються (реінвестування) на поповнення обігових коштів, придбання інших активів і т. п. Так, 25,6% інвестицій надходять із Кіпру, а бенефіціарами відповідних фірм є українські резиденти.

Крім того, на початку літа НБУ здійснив ряд послаблень у валютному законодавстві, збільшивши термін повернення валютної виручки до 180 днів, а також ліміт для інвестування бізнесу за кордон — до $ 2 млн.

Проблема полягає в тому, що основна частина зовнішнього корпоративного боргу та інвестицій, які надходять у країну, — це недоотримана валютна виручка від зовнішньоекономічної діяльності вітчизняних підприємств (заниження митної вартості при експорті й т. д.), що свідчить про неефективність контрольованих органів, які стежать за дотриманням валютного законодавства.

Крім того, прибуток, зарахований на офшорні рахунки від реалізації української продукції за ринковими цінами, повертаючись на територію України у вигляді іноземних кредитів (включаючи відсотки), дозволяє і далі мінімізувати податкові надходження, а при поверненні кредитів із відсотками створює дефіцит на валютному ринку.

Збільшення надходжень валютної виручки вплинуло б на наповнення державного бюджету й забезпечило б стабільність національної валюти на валютному ринку.

Втім, у нинішній ситуації єдине джерело надання кредитів для реструктуризації зовнішніх боргів України — кредитори з МВФ і ЄС.

Плата за можливу реструктуризацію боргів для України є дуже великою (+ відсотки за користування кредиту), оскільки в разі дефолту Україна буде відрізана від зовнішнього фінансування, що істотно ускладнить економічне управління країною. Крім того, може утворитися валютна паніка (при відсутності узгоджених дій НБУ та Уряду).

  • Україна вже майже 2 роки не купує російський газ. ЄС повинен купувати газ у Києва, а не РФ

«У листопаді виповниться вже два роки, як ми не купуємо газ у Росії. Епоха газового шантажу — безповоротно в минулому!» — підкреслив глава держави. Більше 2-х років ми чуємо політичні гасла про припинення поставок газу з РФ.

«Публічний аудит». Епоха газового шантажу з боку РФ минула, але її змінила епоха газового шантажу населення з боку влади України – за останні три роки ціна газу для населення збільшилася більше, ніж у 6 разів.

Населенню України імпортний газ у принципі не потрібен. Відповідно до звітності НКРЕКП за 2015–2016 рр., населення України вже понад два роки  є «газонезалежним». Так, загальне споживання населення (з ТКЕ) повністю покривається власним видобутком (млрд м³):

Рік Cпоживання Видобуток
2014 22,12 20,53
2015 17,16 19,92
2016 17,58 19,12

Імпорт газу, за паритетом із яким наразі розраховують тариф для населення, необхідний у першу чергу саме промисловим споживачам (млрд м³):

Рік Промисловість Імпорт
2014 15,70 19,47
2015 12,10 16,45
2016 11,20 11,08

Вартість же українського газу для населення має формуватися, виходячи з собівартості його видобутку та вартості транспортування по Україні, але не ціни доставки з Німеччини, як це встановлено на сьогодні Кабміном.

Стосовно надання транзитних послуг Європі, то це черговий блеф і піар, який не має нічого спільного з реальністю. Ще в 2015 році РФ офіційно заявила, що поставила за мету припинити транзит газу через територію України до 2019 року, і для цього будуть запущені Північний і Турецький потоки в обхід України.

10 жовтня 2016 року Росія уклала договір на прокладку двох ниток газопроводу потужністю 15,75 млрд м³ на рік кожна (сумарна потужність — 31,5 млрд м³) із можливістю розширення до чотирьох ниток на ємність 63 млрд м³ («Турецький потік»). Перша нитка газопроводу призначена для поставок газу турецьким споживачам, друга — для газопостачання країн Південної та Південно-Східної Європи.

«Північний потік-2» буде простягатися з РФ до Німеччини через Балтійське море, його пропускна спроможність — 55 млрд м³ газу на рік. Якщо з 2019 року РФ постачатиме газ до Європи своїми трубопроводами, то що зібрався транзитувати в Європу Президент?

До речі, 7 серпня 2017 року ефірі «5 каналу» комерційний директор НАК «Нафтогаз України» Вітренко відверто заявив, що з 2019 року транзиту російського газу через Україну не буде. На запитання журналіста, що тоді робити з ГТС, чиновник відповів: «Можна порізати на метал».

  • Закликав нардепів не скасовувати єдиний податок у 2018 році

«Хоча б при підготовці бюджету 2018 року пропонував би утриматися від чергових пропозицій скасувати або вихолостити єдиний податок. У мене прохання, треба дати хоч трохи людям, які називаються середнім класом, попрацювати в режимі кількарічної планування», — заявив Порошенко. На його думку, вже стало традицією те, що доля малого бізнесу в новому році стає відома за кілька годин до святкового привітання Президента.

«Публічний аудит». Серед рекомендацій МВФ, який є основним кредитором України, і на фінансову підтримку якого так розраховує Президент, — реформа єдиного податку, аж до його скасування. Так, у Фонді хочуть залишити тільки першу групу платників єдиного податку з оборотом не більше 300 тис. грн. Для другої і третьої груп прибрати юросіб із платників, а для фізосіб ввести звичайну ставку податку на дохід.

Разом з тим, скасування єдиного податку в нинішній економічній ситуації знищить малий бізнес та істотно підірве місцеві бюджети. Із 147 млрд грн надходжень власних ресурсів до місцевих бюджетів у 2016 році єдиного податку надійшло 17 млрд грн, або 11,5%.

В Україні в малому бізнесі працює 1,5 млн осіб. Це ті, кого Президент називає «середнім класом», і такі податкові «нововведення» не на руку владі в сьогоднішній політичній ситуації на тлі зростання протестних настроїв. Петро Порошенко чудово розуміє, що ухвалення таких законів — пряма загроза зазнати поразки на електоральному полі на тлі прийдешніх виборів.

  • Порошенко виступив категорично проти скорочення своїх повноважень

Нинішня модель управління державою набагато краща, ніж у 2006–2010 роках, коли була перша спроба встановлення парламентсько-президентської республіки, переконаний гарант.

«Публічний аудит». Формально Україна досі залишається парламентсько-президентською республікою, але шляхом проведення ряду змін під «знаменами» децентралізації та судової реформи Порошенко розширив свої повноваження.

Наразі в його руках зосереджені: призначення силовиків і суддів, представників (губернаторів) на місцях. Протягом трьох років йому вдається контролювати й виконавчу гілку влади, щоправда, наразі виник особистий конфлікт із прем’єром, який, схоже, хоче стати самостійним гравцем та прагне до посилення власних повноважень.

Слід зазначити, що нинішній обсяг президентських повноважень суперечить закріпленій у Конституції формі правління в країні, але це не бентежить Петра Порошенка — він тримає усі сфери впливу під своїм контролем і, звісно, не в його планах відмовлятися від них. Хоча, по суті, його роль має зводитися до суто представницьких функцій (зовнішня політика) і командування збройними силами.

Президенту не подобаються ініціативи депутатів в обласних радах стосовно встановлення договірних відносин щодо повноважень центральної влади й регіонів, хоча це було б логічним продовженням децентралізації при збереженні унітарної України. Насправді регіони повинні володіти широкими повноваженнями в сфері освіти, медицини, транспорту, охорони громадського порядку тощо. Для цього необхідно переглядати фінансову самостійність регіонів, але центральна влада цього поки не робить. Втім, гарант категоричний: говорячи про цих депутатів, він додав, що «так і до федералізму вони вас доведуть». Втім, така заява розрахована на ту аудиторію, яка під «федерацією» розуміє тільки Російську. Однак та ж дружня на сьогодні нам Німеччина для розвитку і збереження порядку в країні свого часу прийняла рішення про такий державний устрій. Більше спадає на те, що федералізація лякає особисто Президента, бо при подібному форматі він позбудеться значної частини впливу, що не входить у його плани.

  • Запропонував скасувати депутатську недоторканість із 2020 року (тобто, для депутатів наступного скликання) шляхом внесення змін Верховною Радою в Конституцію України.

Дослівно він сказав: «Закликаю, як ви, напевно, очікували внести й узгодити нарешті зміни до Конституції, які скасовують депутатську недоторканність. Щоб полегшити вам прийняття рішення, щоб у вас не було відчуття, що воно якимось чином направлено проти вас, я маю дуже просте речення: давайте приймемо це рішення з введенням його в дію з 1 січня 2020 для депутатів уже нової Верховної Ради».

«Публічний аудит». Чимало депутатів цього скликання ВР розуміють, що після їх «плідної діяльності на благо України» вони навряд чи будуть обрані наступного разу до стін парламенту, а тому цілком можуть і проголосувати за такі зміни.

Порошенко ж ставить перед собою інші цілі – такі заяви мали б підвищити його рейтинг, який тепер катастрофічно впав. Якщо ж його оберуть на другий термін (а для цього гарант докладе максимум зусиль), позбавлення депутатів недоторканності дасть можливість більш жорстко їх контролювати. Голова «Публічного аудиту» Максим Гольдарб неодноразово наголошував на тому, що рішення про скасування депутатської недоторканності має прийматися лише в комплексі зі скасуванням недоторканності всіх чиновників, починаючи з самого Президента. Без дотримання цієї умови йтиметься про тиск з боку Президента і правоохоронних органів на непідконтрольних депутатів.

  • Назвав необхідні умови для майбутньої миротворчої місії ООН на Донбасі

Так, майбутня міжнародна миротворча місія ООН на Донбасі повинна:

  • мати на меті не консервацію російської окупації та легалізацію російської військової присутності, а забезпечення тривалого миру в окремих районах Донецької і Луганської областей та повне відновлення територіальної цілісності України;
  • відповідати керівним принципам міжнародних операцій ООН, що виключає участь представників країни-агресора.

Можливість узгодження параметрів участі майбутньої місії ООН з російськими бойовиками – виключене. Розгортання місії не може стати підставою для скасування міжнародних санкцій відносно РФ.

«Публічний аудит». Проблема в тому, що на сьогодні позиція західних партнерів України негласно розділилася. На початку вересня президент Росії Володимир Путін так само висловився на підтримку розміщення миротворців на Донбасі, але на інших умовах. І ФРН, до прикладу, була серед тих, хто вітав пропозицію до «розрядки» й мирного врегулювання процесу, навіть вказавши на  можливий початок для поступового зняття санкцій проти РФ.

Разом з тим американська сторона в особі представника Держдепу стримано відреагувала на пропозицію Москви, підкресливши, що ідея розміщення миротворчої місії ООН на сході України гідна вивчення. При цьому в Держдепі вважають, що «будь-яка сила повинна володіти широким мандатом» для забезпечення миру і безпеки «на всій окупованій території в Україні, аж до кордону з Росією, щоб уникнути поглиблення або інституціоналізації підрозділів усередині України», тим самим підтримавши в цьому офіційний Київ.

Можливим каменем спотикання стане небажання офіційного Києва вести переговори з самопроголошеними республіками, тоді як це було однією з умов Москви. І керівництву України доведеться думати, як вирішувати цю проблему, адже миротворчі сили вводяться в зону конфлікту за обопільною згодою протиборчих сторін – без вказівки й погодження з Росією навряд чи так звані республіки дадуть згоду на роботу миротворчої місії.