Аналіз нових редакцій процесуальних кодексів та змін до інших закодавчих актів щодо судоустрою

20 червня 2017 року на засіданні Верховної Ради України у першому читанні було проголосовано проект Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (реєстр. № 6232 від 23.03.2017 р.). За відповідне рішення проголосували 253 народні депутати, більшість голосів дали фракції «БПП», «Народного фронту», «Опозиційного блоку» та «Відродження» – разом 231 голос.

1

Як зазначено у Пояснювальній записці до проекту, він спрямований на забезпечення права на неупереджений, ефективний, справедливий та своєчасний захист прав і свобод особи у суді при здійсненні правосуддя оновленим суддівським корпусом, у тому числі новим Верховним Судом України.

Метою законопроекту є нормативне врегулювання процесуальних механізмів, які мають забезпечити ефективний, справедливий, неупереджений та своєчасний захист прав і свобод особи в суді.

Завданнями законопроекту визначено:

  • забезпечення реального дотримання принципів судочинства на всіх стадіях судового процесу;

  • забезпечення своєчасності розгляду спорів судами та практичної реалізації принципу правової визначеності;

  • визначення чітких критеріїв та механізмів розмежування юрисдикції адміністративних, господарських і загальних судів;

  • гармонізація правил цивільного, господарського та адміністративного судочинства із збереженням специфіки кожного;

  • поетапне запровадження інструментів «електронного правосуддя», що дасть змогу звертатися до суду, сплачувати судовий збір, брати участь у розгляді справи та отримувати необхідну інформацію і документи електронними засобами; удосконалення системи забезпечення неупередженого розподілу справ між суддями, зокрема, визначення судді та (або) складу колегії суддів на всіх стадіях судового провадження;

  • запровадження ефективних процесуальних механізмів для попередження розгляду справ за відсутності спору між сторонами, врегулювання спору між сторонами за участю судді;

  • диференціація правил розгляду справ залежно від їх складності, можливості мирного врегулювання спору, складу учасників, ціни позову тощо;

  • удосконалення системи апеляційного перегляду справ та перегляду справ за нововиявленими обставинами;

  • забезпечення належного функціонування нового Верховного Суду як єдиного для всіх судових юрисдикцій суду касаційної інстанції, впровадження механізмів вирішення юрисдикційних спорів та формування єдиної правозастосовної практики;

  • запровадження механізмів протидії зловживанням процесуальними правами;

  • посилення ролі судового збору як основного джерела фінансування судової системи; диференціація розміру ставок судового збору у майнових та інших спорах при забезпеченні належного рівня доступу до правосуддя;

  • забезпечення належної взаємодії та сприяння альтернативному вирішенню спорів у третейських судах та міжнародному комерційному арбітражі.

Для виконання окреслених завдань, на погляд суб’єкта законодавчої ініціативи – Президента, потрібно оновити та викласти у новій редакції Господарський процесуальний кодекс України (далі – ГПК), Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК), Кодекс адміністративного судочинства України (далі – КАСУ), а також внести зміни до ряду інших законодавчих актів.

Проект передбачає низку змін, направлених на забезпечення таких засад судочинства, як змагальність, диспозитивність та пропорційність. Переважна більшість процесуальних повноважень суду, переглянута виходячи з принципу виконання судом у цивільному та господарському процесах виключно ролі арбітра, а не слідчого. Докази, включаючи висновки експертів, подаються сторонами; суд витребує докази і призначає експертизу лише у визначених законом випадках.

З урахуванням принципу диспозитивності сторонам надається свобода на будь-якій стадії судового процесу відмовитись від позову або укласти мирову угоду, предмет якої (на відміну від чинних правил) може виходити за межі предмета спору, якщо це не порушує вимоги закону і права третіх осіб.

Відповідно до нових правил юрисдикції та підсудності, юрисдикція між загальними, господарськими та адміністративними судами розмежовується у першу чергу залежно від предмета спору, а не суб’єктного складу сторін.

Із метою попередження юрисдикційних спорів та «дублювання» цивільних, господарських та адміністративних справ вводиться поняття «похідних вимог», які в окремих випадках можуть бути об’єднані з основними, навіть якщо окремо вони мали б розглядатися за різними правилами судочинства. Також до кодексів включено низку механізмів, які мають запобігати маніпуляціям із визначенням підсудності та багато іншого.

У суспільстві вказаний проект змін викликає багато дискусій. На думку «Публічного аудиту», разом із досить помірними та не вирішальними змінами, які в принципі переносяться із діючих кодексів, є ряд досить суперечливих новел, які несуть ризики обмежити доступ громадян до правосуддя, що є прямим порушенням ст.55 Конституції України – «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». На підтвердження вказаної позиції наводимо деякі суперечливі положення проектів змін до трьох процесуальних кодексів та інших законодавчих актів, які кореспондуються із зауваженнями з боку Головного науково-експертного управління ВРУ.

  1. Зміни до Закону України «Про судовий збір».

У змінах до ч.2 ст.4 Закону пропонується переглянути окремі ставки судового збору, зокрема:

  • збільшити судовий збір за подачу позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, з 1,5% до 2% ціни позову (але не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

  • Впровадити збір за подачу заяви про видачу та скасування судового наказу.

  • Збільшити судовий збір за: подачу апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами — зі 110% до 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

  • Збільшити судовий збір за подачу касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду — зі 120% до 200% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (а не залежно ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги згідно чинної редакції Закону).

2

У Пояснювальній записці до законопроекту не наводиться обґрунтування пропозицій щодо перегляду судового збору, його впливу на забезпечення доступності до правосуддя,  стану здійснення правосуддя, фінансування органів судової влади. Для прийняття рішення у цій частині логічно було б навести розрахунки щодо наслідків застосування оновлених ставок судового збору, оскільки з 2014 року ставки вже переглядались і зросли у середньому в три рази, з урахуванням перегляду мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму (з якого розраховується сума до сплати у відсотковому вираженні або долі). У грошовому виражені можна говорити про шестикратне удорожчання судового збору. Наприклад, у 2013 році для подачі позову немайнового характеру необхідно було сплатити судовий збір у сумі 229,4 грн, тоді як на сьогодні ця сума становить для фізичних осіб – 673,6 грн, для юридичних осіб чи ФОП – 1684 грн.

За змістом змін до ч.1 ст.8 Закону, у порівнянні із чинною редакцією, пропонується запровадити низку умов щодо прийняття судом рішення  про  відстрочку або розстрочку сплати судового збору, зокрема: «1) розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача – фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років;  г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; д) особа, яка діє в інтересах  малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю», тобто передбачається звузити право сторони судового розгляду на відстрочку або розстрочку сплати судового збору. Внесена пропозиція не враховує вимоги ч.3 ст.22 Конституції України, згідно з якою «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

  1. Запровадження «електронного суду».

Законопроект передбачає запровадження Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка має забезпечувати обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу та його учасників в режимі відеоконференції. Загалом, вказані новели викликали найбільше зауважень зі сторони Головного науково-експертного управління ВРУ.

Якщо казати просто, суддя виносить рішення, підписує його цифровим підписом і воно автоматично попадає в Єдину систему. Якщо воно набрало законної сили, його автоматично бачать виконавці рішень. Якщо рішення, наприклад, стосується арешту коштів, банківські установи також автоматично розкривають інформацію про залишки коштів на рахунках і автоматично блокують кошти на них, так як рішення суду в електронному вигляді вже оприлюднено у Єдиній базі. Така процедура є і зараз, проте вона займає багато часу виконавців рішень, тому саме вони будуть вдячні за таку законодавчу ініціативу Президенту.

Щодо нормативних зауважень. По-перше, пропозиція є передчасною. Так, на сьогодні частина громадян України позбавлена можливості користуватися новітніми інформаційними технологіями. Це пов’язано як із низьким рівнем матеріального забезпечення населення, так і з відсутністю належного телекомунікаційного оснащення у багатьох регіонах України. З огляду на це, багато громадян будуть вимушені звертатися до суду у «паперовій формі», а отже сплачувати повну ставку судового збору за таке звернення. У той же час для громадян, які подаватимуть до суду аналогічні документи в електронній формі, буде застосовуватися коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (див. ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» у редакції проекту). Так порушується один із основних конституційних принципів – принцип рівності усіх громадян перед законом, гарантований статтею 24 Конституції України. Крім того, така «нерівність» із одночасним суттєвим підвищенням ставок судового збору (як вказано вище), фактично унеможливить доступ до правосуддя значної кількості громадян, що є порушенням конституційного права особи на судовий захист, гарантований статтею 55 Основного Закону України.

По-друге, у законопроекті не передбачено відокремлення паперового документообігу від електронного. Наприклад, у абзаці першому ч.9 ст.18 КАСУ (у редакції проекту) передбачається, що суд проводить розгляд справи за матеріалами судової справи в електронній формі. Процесуальні та інші документи і докази у паперовій формі не пізніше наступного дня з дня їх надходження до суду переводяться у електронну форму та долучаються до матеріалів електронної судової справи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Те ж саме пропонується у ч.9 ст.6 нової редакції ГПК та ч.9 ст.14 нової редакції ЦПК. Вказане може призвести до порушень у сфері документообігу та втрати паперових оригіналів документів, що при здійсненні судочинства є неприпустимим.

При цьому у проекті передбачено, що «у разі неможливості розгляду справи судом в електронній формі з технічних причин (що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом) справа розглядається за матеріалами в паперовій формі, для чого матеріали справи невідкладно переводяться в паперову форму у порядку, встановленому Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему».

Такі законодавчі ініціативи можуть призвести до того, що частина документів у справі буде існувати в електронному вигляді, а частина – у паперовому. При цьому однієї цілісної справи фактично не існуватиме, що може взагалі унеможливити судовий розгляд відповідних категорій справ.

По-третє, вбачається сумнівним термін набуття чинності поданим законопроектом. Адже впровадження його новел на загальнодержавному рівні буде можливим лише за умови подолання «цифрової нерівності», тоді як у супровідних документах до проекту Закону питання фінансових витрат, пов’язаних з процесом дематеріалізації судової процедури взагалі ігнорується.

Основна мета запровадження «електронного суду» полягає в налагодженні процесу оперативного обміну інформацією в електронному вигляді між судовими установами, учасниками судового процесу, у тому числі для оперативного виконання рішень судів виконавцями, що можливо побачити з аналізу інших актів, до яких пропонується внести зміни.

Проте запропоновані зміни свідчать не стільки про забезпечення повноцінного поширення інформації щодо судового розгляду та узагальнення судової практики, скільки про наявність відповідного розриву між громадянами та судовими інстанціями. Автоматизація судового процесу повинна проходити паралельно з комп’ютеризацією всього населення, щоб усі верстви населення мали реальний доступ до судових справ і знали про можливі зазіхання на їх права з боку різних структур у рамках того ж цивільного процесу (наприклад, при стягненні коштів за комунальні та інші борги).

3

  1. Право суду застосовувати спосіб захисту, не передбачений законом або договором.

Одним із концептуальних положень проекту, як зазначено у Пояснювальній записці, є надання  суду права, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Такий вибір способу захисту виглядає чисто суб’єктивним та в цілому створює ризики для неупередженості та справедливості розгляду справи, але він також може призвести до протилежних наслідків, які очікуються від прийняття проекту.

Найголовніше, що надання суду права визначення способу захисту, не передбаченого законом або договором, означає прийняття судом рішення поза межами законодавчого регулювання, яким регламентовано захист цивільних прав та інтересів особи. Це може привести до того, що суд отримає повноваження нормотворчого органу, що не узгоджується із правовою природою суду, який є органом застосування права, а саме здійснює правосуддя відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України. Вищенаведене не узгоджується з ч.2 ст.19 Конституції України, яка зобов’язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

  1. Касаційна інстанція.

Однією з основних новел законопроекту є визначення Верховного Суду єдиною касаційною інстанцією в Україні та запровадження нового порядку розгляду ним справ. При цьому проект спрямований на обмеження кола справ, які можуть підлягати касації. Це випливає, зокрема, із переліку справ, які не підлягатимуть касаційному оскарженню (ч.3 ст.288 нової редакції ГПК, ч.3 ст.390 нової редакції ЦПК, ч.5 ст.328 КАСУ).

Наприклад, неможливо бути оскаржити ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закритті апеляційного провадження; про повернення апеляційної скарги; про зупинення провадження, щодо забезпечення позову; зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення; про відмову ухвалити додаткове рішення; про роз’яснення рішення чи відмову у роз’ясненні рішення; про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами; про заміну сторони у справі; про накладення штрафу в порядку процесуального примусу; окремі ухвали.

Вказані нововведення та обмеження можуть йти у розріз із позицією Конституційного Суду України, викладеною у справі № 1-33/2007 від 11 грудня 2007 року. Так, у Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

  1. Застосування судами норм Конституції України.

Приписи пропонованих редакцій кодексів щодо незастосування судами норм, які за їх висновками є неконституційними, не узгоджуються із повноваженнями Конституційного Суду України, оскільки це віднесено до юрисдикції саме КСУ.  

Так, законопроект передбачає, що тільки після винесення рішення у справі суд звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту.

На даний час це питання у кодексах врегульовано більш коректно: «суд, у разі виникнення сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акту Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду, звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту». При цьому неможливість розгляду справи до вирішення справи, що розглядається у порядку конституційного судочинства, є підставою для зупинення провадження по справі.

У випадку прийняття процесуальних кодексів у запропонованих редакціях, можливі реальні зловживання з боку суддів, які, піддаючи сумніву конституційність будь-якого закону, будуть застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, трактувати їх на власний розсуд і лише після винесення рішення у справі звертатися до Верховного Суду. При цьому, якщо Конституційний Суд України дійде висновку, що певний закон відповідає Конституції, винесені судові рішення, які набрали законної сили, переглянути буде неможливо, оскільки підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами (згідно з п.1 ч.5 ст.361 нової редакції КАСУ, ч.3 ст.321 нової редакції ГПК та ч.3 ст.424 нової редакції ЦПК) визнається встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акту чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане. У свою чергу, визнання закону таким, що відповідає Конституції України, не є підставою для перегляду судових рішень у зв’язку з виключними обставинами.

  1. Виклик у суд відповідача, третьої особи, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого не відоме.

4

У запропонованому проекті способом виклику в суд відповідача, третьої особи, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого не відоме має відбуватись через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за 10 днів до дати відповідного судового засідання. Такий спосіб виклику є нераціональним, оскільки, по-перше, у значної кількості громадян немає доступу до вказаного електронного ресурсу. По-друге, користувачами офіційного веб-порталу судової влади України є досить вузьке коло осіб, а тому навряд чи повідомлення на ньому можна повноцінно вважати офіційним викликом до суду.

У свою чергу існуючий спосіб виклику в суд відповідача, третьої особи, свідка, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого не відоме через засоби масової інформації за останнім відомим місцем їхнього проживання (перебування) на території України є більш інформативним і дієвим.

  1. Щодо автоматизованого арешту коштів у нових редакціях ГПК та ЦПК.

У нових ГПК та ЦПК пропонується створити систему автоматизованого арешту коштів, що забезпечує накладання арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках боржника. Зокрема, у ч.4 ст.7 проекту ГПК України та ч.4 ст.15 проекту ЦПК України пропонується встановити, що інформація щодо арешту коштів на підставі відповідної ухвали суду має вноситися до системи автоматичного арешту коштів безпосередньо суддею (або доповідачем у разі колегіального розгляду справи).

Тобто на суддю, фактично, покладається здійснення невластивої йому функції, що не узгоджується із функціональним призначенням суду, на який Конституцією України покладено здійснення правосуддя (ст.124). Слід звернути також увагу на необхідність узгодження положень цієї статті з новою ч.5 ст.9-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої інформація щодо арешту коштів вноситься державним виконавцем до системи автоматизованого арешту коштів.

  1. Спеціальне провадження щодо визнання необґрунтованими активів.

У Главі 12 нової редакції ЦПК пропонується встановити особливості позовного провадження у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування.

Загалом, ця пропозиція не має відношення до цивільного процесу, оскільки  виглядає як покарання, пов’язане зі здійсненням злочину (наприклад, згідно з ч.2 ст.291 нової редакції ЦПК позов про визнання необґрунтованими активів та їх витребування може бути пред’явлено до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду за вчинення корупційного злочину або легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом).

Однак покарання, близькі за правовим змістом, а саме конфіскація та спеціальна конфіскація за корупційні злочини чи легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, вже вирішені у Кримінальному та Кримінальному процесуальному кодексах (зокрема, у Законі України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзу візового режиму для України, стосовно процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації»).

По-друге, положення Глави 12 нової редакції ЦПК (статті 291-293) суперечать ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК щодо непорушності права власності. Крім того, ці положення не узгоджуються також з ч.2 ст.328 ЦК, згідно з якою право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Тобто ця норма ЦК виходить із презумпції невинуватості власника.

5

Пропозиція ж проекту навпаки виходить із того, що вимагає вважати винним кожного власника, якщо той не доведе, що його активи набуті законним шляхом. Це можна зрозуміти так, що жодних підстав незаконності придбання майна не вимагається, тому все майно, законність походження якого не доведена, вважається незаконним. Ця концепція є хибною в своїй основі, оскільки презумпція невинуватості вимагає іншого підходу – все, що не є незаконним, є законним. Подібне не узгоджується і з Загальною декларацією прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року,  у ч. 2 ст. 17 якої проголошено, що ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. Також ці статті нової редакції ЦПК суперечать загальним засадам Цивільного процесуального кодексу, проголошеним у пояснювальній записці, зокрема, забезпеченню права людини на захист, оскільки особа, щодо якої подано такий позов, фактично позбавлена можливості захищатися, у тому числі надавати докази, адже відповідно до ст.291 нової редакції ЦПК позов про визнання необґрунтованими активів та їх витребування може бути пред’явлено до особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої набрав законної сили обвинувальний вирок суду за вчинення корупційного злочину або легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Ця глава має бути виключена до другого читання в цілому.

  1. Щодо змін до Кримінального кодексу України.

У законопроекті пропонується доповнити КК статтею 400-1 «Представництво в суді без повноважень». У ч.1 цієї статті пропонується передбачити кримінальну відповідальність за «завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу у суді, а так само невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги».

По-перше, цю статтю пропонується розмістити в розділі XVIII «Злочини проти правосуддя» Особливої частини КК. При цьому не враховано, що представництво в суді без повноважень не завжди може завдати шкоду правосуддю. Особа, яка не має повноважень, може належним чином представляти/захищати іншу особу в суді та своїми професійними діями навпаки сприяти відновленню правосуддя.

По-друге, ставити питання про юридичну, а тим більше кримінальну, відповідальність за представництво в суді без повноважень можна лише в тому випадку, коли особа прагне завдати або завдає шкоду правам і законним інтересам тієї особи, яку вона представляє (за умов, що її дії не містять ознак інших складів злочинів, передбачених КК). В іншому випадку достатньо інших заходів впливу за вчинення діянь, передбачених ст.400-1 КК (у редакції проекту). Так, наприклад, адвокати можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності (за умов забезпечення її реального та невідворотного характеру), а інші фізичні особи можуть нести цивільно-правову відповідальність, якщо вони своїми непрофесійними діями з необережності завдали шкоди інтересам тієї особи, яку вони представляють.

10. Щодо змін до ЗУ «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції».

Вказаний Закон пропонується доповнити статтею 1-1, у якій встановити порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення. Вирішення вказаного питання вбачається у повідомленні про дату час і місце першого судового засідання, інших судових засідань чи вчинення відповідної процесуальної дії у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (з посиланням на веб-адресу відповідної ухвали суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень). Такий порядок повідомлення передбачається за умови, що остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться у районі проведення антитерористичної операції і вони не мають офіційної електронної адреси.

Запропонований проектом підхід не вирішує проблему реального повідомлення особи про виклик, оскільки ймовірне знаходження особи в районі проведення антитерористичної операції не забезпечує її вільний та безперебійний доступ до мережі Інтернет. Перш за все це пов’язано з тим, що не всі населені пункти є повністю комп’ютеризованими. Крім того, через пошкодження високовольтних ліній електропередач, населені пункти періодично залишаються без електроенергії.

Доцільніше було б оформлювати повідомлення через місцеві засоби масової інформації, як це передбачено у діючих процесуальних кодексах для осіб, місце перебування яких невідомо.

11. Щодо змін до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».

1) Законопроектом пропонується викласти в новій редакції ч.6 ст.13 Закону, зазначивши, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Це можливо тільки за умови єдності судової практики. Разом з тим, Закон не пропонує можливі шляхи виходу з ситуації, коли має місце наявність висновків, позиції в яких різняться.

2) Потребує деталізації зміст змін, запропонованих проектом до п.4 ч.1 ст.106 Закону, якими пропонується передбачити в якості підстави притягнення судді до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження умисне або внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод або інше грубе порушення закону, що призвело до суттєвих негативних наслідків. Зокрема, з метою недопущення впливу на суддів під загрозою притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, можливості довільного тлумачення норм Закону, підлягає визначенню зміст термінів «груба недбалість» та «суттєві негативні наслідки».

12. Щодо змін до ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

У новому п.12 ч.1 ст.62 Закону пропонується встановити, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками «суду  або державному виконавцю у зв’язку з виконанням рішення про арешт активів». Доцільно уточнити на підставі якого правового акту (вимоги) суду або державного виконавця має розкриватися банківська таємниця та яку інформацію має містити.

Варто відзначити, що на сьогодні згідно п.2, 6 ч.1 ст. 62 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банки зобов’язані розкривати банківську таємницю за рішенням суду або на вимогу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, тобто нововведення можливо стосується саме рішень суду та вимог виконавців при забезпеченні позову до його вирішення по суті.

ВИСНОВКИ

Законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» потребує широкого доопрацювання до другого читання, зокрема вилучення:

  • норми про автоматичний арешт коштів за борги по комунальних послугах;
  • норми про виклик у суд відповідача/третьої особи на інтернет-порталі судової влади України;
  • цілого розділу щодо судового стягування майна, походження якого не доведено;
  • норм про збільшення ставок судового збору.

Крім того, викликає запитання сама процедура внесення законопроекту: замість того, щоб подати редакції кодексів як окремі законопроекти, їх подано пакетом, що є неприпустимим.

Представників провладної коаліції ця редакція законопроекту повністю влаштовує, основна його мета (на їх думку) – запустити новий Верховний Суд, ліквідувати вищі спеціалізовані суди і запустити реформу до апеляційних судів. Проте ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», де передбачено такі зміни, вже проголосовано, і немає проблеми привести чині редакції кодексів у відповідність до цього закону, а не разом із такими змінами, наприклад, звужувати підстави для касаційного оскарження деяких категорій рішень, що не відповідає вимогам Конституції.

Останні пленарні засідання 6-ї сесії відбудуться 11-13 липня. За заявами представників як БПП, так і НФ, законопроект спробують прийняті у ці дати. Експерти наголошують: у такій редакції документ приймати не можна.