Відразу ж Уряд у вступі Звіту вказує, що анексія Автономної Республіки Крим та військовий конфлікт на сході країни з початку 2014 року відіграли вирішальну роль у посиленні існуючих дисбалансів в національній економіці. Про свої м’яко кажучи хибні, а по суті руйнівні для країни, кроки Уряд вирішив промовчати.
Так, згідно звіту, результатом їх діяльності стало отримання у ІІІ кварталі 2015 р. вперше за останні два роки зростання ВВП у розрахунку до попереднього кварталу (сезонно скоригований). Так, якщо у І кварталі 2015 р. падіння ВВП становило 5,3 %, то вже у ІІІ кварталі ВВП збільшився на 0,5 %. За даними Мінекономрозвитку, за підсумком 2015 року падіння ВВП склало 10,4 %.
На думку «Публічного аудиту», у 2015 році військовий конфлікт не мав вирішальної ролі у «досягненні» таких показників Урядом. Тотальна корупція, незмінна система закупівель, відсутність реальних дерегуляційних кроків, імітація податкової реформи, девальвація національної валюти та ще багато інших кроків – все це призвело до подальшого спаду в економіці.
Якщо говорити про військовий конфлікт, то зі слів Петра Порошенка на Генасамблеї ООН, від 5-7 мільйонів доларів щоденно витрачає Україна на війну на Донбасі. Таким чином, станом на сьогоднішній день з моменту початку АТО (14.04.2025) Україна витратила щонайменше 3,3 млрд доларів. А якщо врахувати, знову ж таки зі слів Порошенка, що в січні 2015 року війна коштувала 10 млн доларів в день, проте девальвація гривні зменшили її вартість до 5-7 млн доларів, загальна сума витрат буде ще більше.
В цю суму потрібно включати не тільки пряме забезпечення військ на лінії фронту боєприпасами, амуніцією, медичним лікуванням та їжею, а й ті непрямі витрати, які несе країна щодня на утримання більш 1,5 млн біженців, вимушених переселенців, інші непрямі розходи, пов’язані зі збитковими діями, не підконтрольністю окремої території тощо.
У 2013 році експорт товарів з Донецької області склав 12,4 млрд доларів. По цьому показнику регіон займав перше місце в Україні, його питома вага в річній валютній виручці від експорту товарів в цілому по країні складав 19,6%. В товарній структурі обласного експорту 55,6 % приходилось на чорні метали, у 2013 році підприємства області експортували його на 6,9 млрд доларів.
Експортні поставки вугілля в натуральному вираженні склали 3,5 млн тон, від чого було отримано 644 млн доларів або 5,2% обласного експорту.
Таким чином, дві статті обласного експорту (60 %) принесли підприємствам регіону, а в підсумку всій країні в цілому, більше 7,5 млрд доларів в рік.
У 2013 році експорт товарів з Луганської області склав 3,5 млрд доларів, що є 4 місце серед інших регіонів країни. В товарній структурі обласного експорту 48 % приходилось на чорні метали, у 2013 році підприємства області експортували його на 1,7 млрд доларів.
В підсумку, два східних регіони за 2013 рік забезпечили надходження до України майже 16 млрд доларів валютної виручки.
За 2015 рік загальний об’єм експорту товарів з Донецької та Луганської областей скоротився в 4,3 рази в порівнянні з 2013 роком і склав 3,7 млрд доларів. Експорт Донецької області скоротився з 12,4 млрд доларів до 3,5 млрд, а експорт Луганської області – з 3,5 млрд доларів до 210 млн.
Найбільша стаття надходження експортної виручки (чорні метали) по двох областях зменшилась з 8,6 млрд доларів до 2,7 млрд або в 3,2 рази. Окрім об’єктивних причин значного скорочення експорту чорних металів, як бойові дії, зруйнована інфраструктура і таке інше, існують й інші чинники як то падіння світових цін на сировину, в тому числі й на метали. За даними НБУ (http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=24491400) за 11 місяців 2015 року ціни на сталь на світових ринках впала на 25 %. Отже якщо зробити корегування на відсоток падіння світових цін на метал, що стало б неминуче причиною падіння обсягів експорту металу українського виробництва, можна зробити припущення – Україна втратила у 2015 році внаслідок військових дій тільки на експорті чорного металу близько 3,8 млрд доларів.
Крім того, через недостатню кількість кам’яного вугілля на вітчизняних теплогенеруючих станціях Україна відмовилась від його експорту, а отже з урахуванням падіння світових цін на вугілля зі 180 дол/тону до 50 дол/тону, країна втратила у 2015 році щонайменше 175 млн доларів на експорті цієї сировини.
Підводячи підсумок всього вищесказаного можна зробити наступний висновок:
- з моменту початку АТО на сході з державного бюджету України було витрачено 3,3 млрд доларів на ведення бойових дій, матеріальне забезпечення військових, розміщення та утримання вимушених переселенців тощо;
- через втрату значної частини промислового потенціалу Донбасу (Донецької та Луганської областей) тільки за минулий 2015 рік Україна недоотримала близько 4 млрд доларів експортної виручки від двох найбільших статей українського експорту – чорні метали та вугілля.
Але тепер детальніше про інші чинники.
І. Реальний стан економіки.
Дані Держстату України красномовні. Так, у ІІІ кварталі 2015 року ВВП України знизився відповідно показника 2014 року на
7,2 %. Зниження також продовжується і за іншими основними макроекономічними показниками, такими як обсяг промислової продукції, капітальні інвестиції, реальна заробітна плата тощо:
ІІ. Для описання реформ теперішнього Уряду в економічній сфері слід вказати, що Міжнародні рейтингові агенції начебто покращили суверенний рейтинг України:
- Fitch: з «Restricted Default» до «CCC»;
- Moody’s: з «Ca» до «Caa3».
Проте, вказані показники у одному розділі «Наближені до дефолту (або вже у дефолті) з невеликим шансом повернення коштів.
У рейтингу Doing Business піднялись на 29 позицій, і зараз займаємо 83 місце. До прикладу та ж Росія, яка потерпає від санкцій, перебуває на 51 місці.
У декількох тезах зазначимо, за рахунок чого відбулось це зростання. Фактично, єдиним критерієм, який входить у структуру загальної оцінки, в якому Україна досягла успіхів, є підвищення з 70-ї позиції на 30-ту в рейтингу легкості реєстрації бізнесу, за швидкістю отримання свідоцтва платника ПДВ. Так, в Україні, щоб зареєструвати підприємство, потрібно пройти чотири процедури, тоді як, до прикладу, в Німеччині — 9; строк реєстрації в Україні — 7 днів, у Німеччині – 10,5.
Стосовно інших критеріїв: отримання кредитів – 19 місце (у минулому році –17-те); захист інвесторів – 88 місце (у минулому році – 89-те); вирішення неплатоспроможності – 141 місце; оподаткування – 107 місце; під’єднання до електромереж – 137 місце (приміром, у Польщі — 39-те); отримання дозволу на будівництво – 140 місце; міжнародна торгівля – 109 місце; забезпечення виконання зобов’язань – 98 місце.
Тобто, за тими критеріями, на які в першу чергу звертають увагу міжнародні фінансові групи та інвестори, оцінюючи інвестиційну привабливість, не те, що не відбулось покращень, спостерігається навіть тенденція до погіршення умов ведення бізнесу.
Далі. Індекс інвестиційної привабливості України у ІІІ кварталі 2015 року на противагу ІІ кварталу знизився на 0,1 бала – до 2,55 бала з п’яти можливих. Про це йдеться в дослідженні Європейської бізнес-асоціації.
Три бали – це нормальний рівень, а все, що нижче, має негативне значення. Згідно з отриманими даними, 89 % бізнесменів не задоволені станом інвест-клімату в Україні. Топ-менеджери констатують, що рівень боротьби з корупцією не відповідає її розмірам, а реформи, на жаль, втілюються занадто повільно і мляво.
«Якщо інвестор буде розуміти, що його права захищені, що до нього не прийдуть вимагати хабарі, якщо він не стане об’єктом нескінченних експериментів у податковій і митній сферах, – він буде працювати в інтересах економіки країни, вкладати гроші і розвиватися. Якщо ні – рівень інвестиційної привабливості буде і далі залишатися вкрай низьким», – зазначила виконавчий директор ЄБА Ганна Дерев’янко.
Крім того, Нідерландсько-британська нафтогазова компанія Shell, яка починала процес розробки родовищ нетрадиційних вуглеводнів у Харківській та Донецькій областях, остаточно вийшла з цього проекту. Нагадаємо, у грудні 2014 року від інвестиційного проекту в Україні з розробки сланцевого газу на Олеській площі відмовилася американська корпорація Chevron.
Світовий банк прогнозує ріст ВВП України у 2016 році на 1%, у 2017 – на 2%, а в 2018 – на 3%. Проте йде мова про номінальний ВВП, яких може зрости тільки за рахунок інфляції, реальний ж падає вниз. Номінальний ВВП у 2016 році має скласти 2,3 трлн грн при прогнозованому середньорічному курсі гривні 24,1 за долар і курсі на кінець наступного року – 24,4 грн за долар. Тим самим очікуваний ВВП у валютному еквіваленті має скласти менше 94 млрд доларів. Приблизно такий самий валютний еквівалент ВВП Україна мала у 2006 році, і все рівно тоді він був більше – 107,8 млрд доларів, а в передкризовому 2013 році він склав близько 182 млрд грн.
Ці цифри вказують на величезний провал української економіки, шлях з якого буде довгим з частими соціальними вибухами.
ІІІ. Реформування податкової системи.
У звіті вказано: «Встановлено норми, які дали змогу удосконалити систему адміністрування податків, скоротити кількість податків і зборів, звітів та відповідно часові витрати бізнесу на їх підготовку, а також отримати «канікули» малого бізнесу — час без проведення перевірок контролюючих органів і можливості для розвитку»…
Відповідно до спільного аналізу Світового банку та аудиторської компанії PwC, Україна в 2015 році зайняла 107 місце в рейтингу податкового навантаження на бізнес серед 189 економік. Таким чином, Україна за рік піднялася лише на одну сходинку (торік наша країна була на 108 місці). Згідно з рейтингом, Україна опинилася між Ганою і Республікою Фіджі. При цьому рівень податкового навантаження на прибуток модельної компанії (TotalTaxRate) склав 52,2%. У середньому в світі рівень податкового навантаження становить 40,8%.
За даними укладачів рейтингу, Росія опинилася на 47 місці (TTR – 47%). Білорусь зайняла 63 місце (TTR – 51,8%), Узбекистан – 115 місце (TTR – 41,1%), Грузія – 40 місце (TTR – 16,4%), Молдова – 78 місце (TTR – 40,2% ), Вірменія – 41 місце (TTR – 19,9%), Болгарія – 88 місце (TTR – 27%).
Дивлячись на ці відсотки можливо зробити висновок, що за два роки так званої Урядової податкової реформи не створено прийнятного середовища для розвитку підприємництва. За таких показників не доводиться чекати економічного зростання та влиття інвестицій.
Багато ставок по податках залишено без змін. Це й податок на прибуток – 18% (можливо зменшення до 17% у 2017 році), податок на додану вартість – 20 % з можливістю його поширення, по попереднім даним, на сільське господарство та фармацевтику. До речі, якщо згадати причину запровадження у 2014 році ПДВ на імпортні лікарські засоби, то слід нагадати як Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк в своїй промові говорив: «У результаті введення ПДВ роздрібні ціни на фармацевтичному ринку країни стабілізуються. Один з найбільш прибуткових бізнесів – це торгівля медпрепаратами. Як було раніше? По інвойсу, по імпорту [в Україну] препарат, який коштує $1, завозили в середньому за $4. Завищували інвойс, щоб не платити податок на прибуток, і переганяли гроші за кордон, маючи 400% прибутку. Введенням цього податку ми змусили декларувати реальну вартість» (http://ua.farmrost.com.ua/novosti-rinka/333-pdv-na-lz-povinen-stablzuvati-cni-na-farmrinku-ukrayini.html#.VcmlJvntmko).
В підсумку, як бачимо ціни на полицях аптечних закладах не зменшилися, а навпаки зросли, тільки тепер ПДВ на ввіз ліків вже не розглядається як тимчасове явище для утримання підвищення цін, а як додаткове джерело наповнення державної скарбниці. Що й було з самого початку його запровадження.
В черговий раз змінено податок на доходи фізичних осіб. Якщо раніше було дві ставки 15 % і 20 % в залежності від виду і суми доходу, то тепер одна ставка 18 % (можливо зменшення до 17% у 2017 році). Але простих українців більше цікавить як зміниться сплата такого податку від їх доходів, отриманих у вигляді заробітної плати, премій, стипендій, оскільки це найбільш розповсюджено і є єдиним джерелом місячних доходів громадян. Так ось, якщо середня заробітна плата в Україні складає 4000-4500 грн, з яких фізична особа сплачувала податок на доходи за ставкою 15 %, а це приблизно 600-700 грн, то з 1 січня 2016 року такий робітник повинен вже заплатити зі своєї заробітної плати 700-800 грн. А громадяни, які отримують в місяць більше 13000 грн заробітної плати і відповідно сплачують податок на доходи фізичних осіб за ставкою 20 %, з майбутнього року отримають податкове «покращення» у вигляді ставки 18 % і відповідно у зменшенні відрахувань з їх доходів.
Таким чином, дивлячись на те, що все ж таки більшість українців отримують середню заробітну плату (4000-4500 грн), Уряд продовжує за рахунок доходів простих громадян наповнювати державний бюджет.
Крім того, не слід забувати, що військовий збір у 2016 році залишається, а відповідно з заробітних плат більшості українців буде у підсумку забиратися
19,5 %, а не 16,5 % як це було впродовж 2015 року.
До того ж, система адміністрування податків залишається громіздкою, неефективною та корумпованою. В Україні більше 54 тисяч службовців працюють в податкових органах. Це один податківець на кожних 60 платників податків, порівняно з 407 платниками у Польщі, 1100 – в Словенії та 1802 – у Казахстані. Реформа системи податкового адміністрування є невід’ємною частиною процесу дерегуляції, що дотепер так і не зроблено.
У підсумку жодних глобальних реформ, направлених на стимулювання розвитку бізнеса і підприємництва в Україні. Головною ідеєю проведених реформ є підвищення податкового тиску на всіх без виключення категорій платників податків задля наповнення державного бюджету. І недарма ці зміни погоджені з представниками МВФ, оскільки останні напряму зацікавлені у збільшенні дохідної частини бюджету будь-якими методами задля повернення державою Україна раніше отриманих кредитів.
ІV. Реформа державних закупівель.
Вказується: «Впровадження реформи системи державних закупівель».
Слід вказати, що механізм проведення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти має бути одним із ключових елементів підвищення ефективності державної економічної політики та базуватися, зокрема, на засадах добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, недискримінації учасників, об’єктивності та неупередженості оцінки пропозицій конкурсних торгів, а разом з цим запобігати проявам корупції та зловживань у сфері державних закупівель.
Реформа, яка проведена, нічого окрім сучасних технологій у процес витрачання державних коштів не вносить. Прийняття Закону України «Про публічні закупівлі» не створить передумов для підвищення ефективності державної економічної політики, здійснення громадського контролю та моніторингу закупівель на предмет ефективного та раціонального використання державних коштів, а також зменшення корупційних ризиків у сфері державних закупівель.
Якщо ми говоримо про впровадження електронних процедур, то вони повинні бути на всіх стадіях, в усіх процедурах, від початку і до кінця. Якщо пригадати, то електронні закупівлі було впроваджено ще в 2012 році, треба було лише виконувати Закон. Замість того, у 2014 році було на півтора роки призупинено можливість здійснювати закупівлі у режимі он-лайн.
На думку фахівців ГО «Публічний аудит» задля більш ефективного використання державних коштів та дієвого контролю за їх витрачанням необхідно мінімізувати роль людини у закупівлях, запровадити он-лайн контроль на усіх стадіях закупівлі з боку представників підрозділів внутрішнього аудиту замовника, забезпечивши доступ до електронного майданчику закупівель, чітко регламентувати та детально прописати порядок проведення діалогу та переговорів, а саме: прийняття рішення вищою посадовою особою, добору учасників; вимог до документації; етапів проведення.
V. Торгівля.
Мовою звіту: «Забезпечено просування експорту та захист внутрішнього ринку. Створено умови для успішного започаткування з 1 січня 2016 р. поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС (ПВЗВТ)».
Але як говориться: статистика наука вперта. Відповідно до даних Держстату за 9 місяців 2015 року продовжився спад до показників 2014 року: експорт зменшився на 30,8 %, імпорт на 32,3 %.
«Забезпечено лібералізацію торгівлі (угоди про вільну торгівлю та генералізовані системи преференцій). Завершено 14 липня 2015 р. переговори та здійснено парафування тексту Угоди про вільну торгівлю між Україною та Канадою. Проведено ряд заходів та підготовлені матеріали щодо умов зазначеної Угоди. Інтенсифіковано переговорний процес щодо угод про вільну торгівлю з Туреччиною та Ізраїлем».
«Відновлено роботу з українськими експортерами для просування експорту. Відновлено роботу Ради з просування експорту при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі та проведено у 2015 році два засідання ради та п’ять засідань робочих груп».
За словами власника національного бренду «Наша Ряба» та агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт» мільярдера Юрія Косюка ніякого відкриття ринків після вступу у дію угоди про ЗВТ не відбулось. Для експорту продовольчих товарів з України встановлені катастрофічно великі обмеження або квотування. Наприклад, Україна виробляє 1 мільйон 200 тисяч тонн курячого м’яса на рік. При цьому Європа дала Україні безмитну квоту – 16 тисяч тонн. Ну, плюс до того ще можна ввезти без мита 20 тисяч тонн цілої замороженої курки (яка абсолютно нікому не потрібна). На все, що понад цю квоту – мито більше 1000 євро за тонну (http://www.radiosvoboda.org/content/article/27493938.html). Тобто український товар становиться неконкурентоздатний.
Також є ряд нетарифних бар’єрів, які становляться перешкодою для виходу українських товарів на ринок ЄС:
- різниця у технічних регламентах, стандартах, системах оцінки відповідності;
- різниця контролю якості та безпеки продукції;
- різні підходи до функціонування ринку як такого.
Так, якщо Уряд говорить про про підписання Угоди АСАА (Угоди про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів), українські товари даної групи все одно поки не можуть бути сертифіковані в Україні для імпорту в ЄС.
Якщо проаналізувати структуру експорту за країнами, то втрата Російського ринку (загалом -6,3%) є дуже суттєвою проблемою. Натомість зростання експорту на інші ринки не перекрило вказані втрати, там плюс лише 4,8 %.
Офіційні дані щодо експорту та імпорту товарів із України вказують на очікуваний колосальний розрив на східному напрямі в 2016 році. Так, за 10 місяців 2015 року обсяг експорту в РФ становив $ 3,48 млрд, імпорту — $ 6,3 млрд.
Мінусуємо 15 %, а також обсяг продуктової групи товарів й отримуємо обсяг ймовірного експорту в межах $ 2,5–3 млрд. При цьому обсяг імпорту Україні навряд чи вдасться скоротити настільки ж, оскільки суттєвою є частка енергетики, а також товари, аналоги яких в Європі коштують значно дорожче.
Чи зможе Україна компенсувати ці втрати за рахунок використання зони вільної торгівлі з ЄС? У 2016 році – ні, оскільки квоти за пільговою нульовою ставкою митних зборів за основними групами товарів не плануються до перегляду, враховуючи торговельні війни РФ з Туреччиною, призведуть до того, що ринок ЄС збільшить присутність турецьких продуктів, а інші товари України, крім сировинних, неконкурентоздатні на ринку Європи.
У світлі цього цікаво виглядає інформація про те, що аналітики нідерландського банку ABN AMRO поставили Україну на перше місце для голландського бізнесу в рейтингу перспективних ринків для інвестування. «Це насамперед завдяки експортному потенціалу і ЗВТ з ЄС», – наголосила торговий представник України Наталія Микольська.
Міністр аграрної політики та продовольства України Олексій Павленко у свою чергу високо оцінив перспективи співробітництва України та Нідерландів в аграрному секторі. «Нідерланди можуть відкрити свій ринок для української продукції. У той саме час, на українському ринку голландські підприємці для збуту власних товарів знайдуть нові можливості, які були втрачені через санкції Росії. Тому Україна є привабливою для голландського агросектору».
Згідно з повідомленням банку, зовнішня торгівля України все більше орієнтована на західні ринки, а аграрний сектор може бути привабливим для інвесторів Нідерландів. Фінансисти ABN AMRO зазначають, що Україна є одним з найважливіших агропромислових регіонів світу.
Країна, яка фактично перебуває в стані дефолту за суверенним боргом, ставить під загрозу співпрацю та програму реформування, визначену на міжнародному рівні, ставиться на перше місце в рейтингу інвестиційної привабливості. Знайдіть закономірність.
Що можна в цій країні робити, не вкладаючи значних коштів та відповідно не ризикуючи ними? У цьому контексті мова йтиме не про виробництво, а саме про вирощування та збирання урожаю, подальший експорт для вторинної обробки на території країни-донора інвестицій. Благо, робоча сила в Україні копійчана у порівнянні з європейською, а доступ до природних ресурсів практично безкоштовний в умовах девальвації та зовнішніх факторів інвестиційної привабливості. Такими чином, доля України нагадує поля, на якому вирощують культури вітчизняні фермери, коли вони виконують основну роботу, а прибутки отримують трейдери-експортери та агрохолдинги.
За словами міністра АПК, за 9 місяців 2015 року аграрному сектору вдалося забезпечити обсяг експорту продукції на рівні $ 10,4 млрд, що становить 37 % валютних надходжень від експорту всіх товарів.
Згідно з інформацією Національного банку України щодо рахунку поточних операцій, за 9 місяців минулого року баланс товарів в Україні виглядає так: експорт товарів– $ 26,102 млрд (за аналогічний період минулого року – $ 39,251 млрд, падіння – 33,4 %); імпорт товарів – $ 28, 095 млрд (за аналогічний період минулого року – $ 44,043 млрд, падіння – 36 %).
Якщо розібрати структуру експорту, то у вказаний період дійсно 38,8 % від усього експорту становили продовольчі товари та сировина для їх виробництва. Сума, на яку експортовано таких товарів за період січня–вересня 2015 року становила 10,140 млрд. дол. Поряд з цим, за 9 місяців 2014 року ця частка у відсотковому співвідношенні була меншою (30,7 %), але у грошовому еквіваленті більше – 12, 036 млрд. дол.
Тому говорити про те, що це є значним досягненням відомства, можна тільки з оглядом на відсоткове порівняння частин у структурі експорту країни, а не в абсолютних показниках.
Про що це свідчить? Попри нарощення обсягів експорту в значенні кількісних вимірів товарів сільськогосподарського виробництва, попри збільшення частини виручки від їх експорту в загальній структурі експорту країни, через зниження цін на міжнародних ринках, а також переважання експорту саме сировини, а не кінцевого продукту, обсяги валютної виручки зменшились. Продовжуючи розвивати цю галузь експорту як виключно пріоритетну, Україна ризикує з кожним роком, збільшуючи кількісні обсяги, зменшувати суми фактичних надходжень.
На думку «Публічного аудиту», пріоритет державної політики має бути зосереджений на експорті товарів кінцевих продуктів, тобто тих, які мають значну додану вартість, в якій вже включено витрати на оплату праці при переробці, витрати на енергоносії підприємств-виробників, додаткову вартість від інших компонентів виробництва.
Інакше картина виглядає так: сировину для виробництва Україна експортує, ця продукція є конкурентоздатною в тому числі за рахунок низької вартості робочої сили на території нашої країни, а ось готовий продукт імпортує (продукт, який доведено до готового результату за кордоном, де витрати на його виробництво значно більші, ніж в Україні, як за рахунок загальної вартості всіх компонентів, так і за рахунок вищих у порівнянні з вітчизняними складовими вартості праці). При цьому з кожним роком розрив між товарним балансом зростатиме.
Для того щоб цього не допустити, потрібно ставити в пріоритет саме розвиток підприємництва, їх виробництва, його концентрацію на території України.
«Здійснено захист національного товаровиробника. Постійно проводиться комплексна робота із захисту національного товаровиробника від демпінгового, субсидованого та зростаючого імпорту».
Якщо подивитись на статистику, то дійсно, профіцит зовнішньоторговельного балансу України за підсумками 9 місяців 2015 року становив 3,2 млрд дол, і вказана тенденція зберігається з 2014 року.
Проте, вказана статистика не може бути показником покращення ситуації, все як раз навпаки. Позитивний торговельний баланс стали наслідком девальвації національної валюти та, відповідно, обвалу імпорту до країни. І все, не більше не менше. Через знецінення власних коштів країна просто не може купувати імпортний товар.
Загалом, тенденція перевищення експорту над імпортом та позитивний торговельний баланс це добре, але не за рахунок зубожіння населення.
VI. Банківський сектор.
«Здійснено заходи щодо подолання негативних наслідків у фінансовому секторі та підвищення довіри вкладників до банківської системи».
Гарну оцінку вказаним «досягненням» надали на Всесвітньому економічному форумі у Давосі. Так, згідно звіту Global Competitiveness Report (Глобальний рейтинг конкурентоздатності), Україна зайняла 79 місце зі 140. При цьому надійність банків України оцінено найнижчим показником – 140 зі 140 (http://www.dsnews.ua/economics/ukrainskie-banki-v-davose-nazvali-hudshimi-v-mire-21012016101600)
Довідково: При підготовці звіту економіка кожної країни оцінюється за допомогою дванадцяти груп показників, серед яких розглядається здатність до інновацій, інфраструктура та сфера охорони здоров’я. Таким чином, загальна оцінка складається з результатів за 114 індикаторами та розглядається у звіті у якості Глобального індексу конкурентоспроможності.
Крім цього, не найкращу оцінку Україна отримала і в роботі у сфері державного сектору – 130 з 140. Податковий тягар на бізнес оцінено на рівні 118 з 140.
Крім того, про «здобутки» нинішніх керманичів у фінансово-банківському секторі свідчать й інші показники:
135/140 – регулювання фондового ринку;
123/140 – доступність за ціною фінансових послуг;
118/140 – фундирування за допомогою місцевого ринку цінних паперів;
102/140 – наявність венчурного капіталу;
101/140 – наявність фінансових послуг;
87/140 – простота доступу до кредитів.
За 2015 рік кількість банків-учасників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скоротилась на 43. Тобто 27% відсотків банків було виведено з банківського сектору.
А що відбулось із вкладниками вказаних банків. Дотепер не погашено заборгованість перед багатьма, про що і свідчить динаміка виплат. На кінець року було використано лише 68% коштів, які виділені на вказані потреби. Все це свідчить про безвідповідальність службовців, та відсутність дієвого контролю з боку уповноважених осіб за діяльністю Фонду.
Щодо відновлення банківського сектору, та відповідно економіки, Прем’єр-міністр України лише на початку 2016 року зрозумів, що для розвитку економіки, створення нових робочих місць і розвитку самозайнятості потрібні дешеві довгі кредити в національній валюті.
Він запропонував представникам банківського сектору поділитися своїми думками, «як забезпечити в 2016 році широку програму кредитування як для бізнесу, так і для населення, в першу чергу на самозайнятість, створення робочих місць і підприємництво».
Наразі Глава Уряду зазначає, кредитується в основному не виробництво, а видатки.
«Потрібні кредити на те, щоби люди могли створювати бізнес і розвивати самозайнятість в країні», — наголосив Глава Уряду.
Важко сказати, де прем’єр-міністр черпав знання для прийняття рішень протягом останніх двох років, оскільки будь-який підручник із економічної теорії говорить про те, що в умовах падіння внутрішньої економіки можливим виходом із неї є механізм кредитування під низькі відсоткові ставки на тривалий період, за рахунок якого стимулюється внутрішнє виробництво, наслідком чого стають і зайнятість населення, і розвиток підприємництва. Найбільш банальний приклад – це політика Резервної служби США за наслідками падіння ринку нерухомості в 2008 році.
Звертатись сьогодні до банківської спільноти з такими зверненнями, як мінімум, цинічно та безглуздо. Особливо після того, як третину установ виведено з ринку.
Крім цього, виходячи з перспектив зовнішньої торгівлі України, описаних у попередньому розділі та тривалої девальвації, не вбачається, що НБУ планує скасовувати або пом’якшувати обмежувальні заходи – як наслідок, ставка рефінансування, облікова ставка НБУ на рівні 22 % для банківських установ, явно не може вважатися дешевою. Крім торгівлі наркотиками та проституції, які заборонені законом, такий рівень річної рентабельності в сфері самозайнятості може забезпечити виключно контрабанда.
Таким чином, сигнали банкірам повинні надходити від регулятора та КМУ, а не від них самих, бо вони гравці на ринку, який регулюється в кабінетах на Інститутській, Банковій та Грушевського.
Більше того, питання з накопиченням кредитних портфелів комерційного чи приватного секторів економіки в умовах, коли рівень доходів позичальників із року в рік зменшується, не має на сьогодні для банкірів пріоритетності.
На фоні цього Кабінет Міністрів наприкінці січня 2016 року знову ухвалив рішення про докапіталізацію двох державних банків – «Укрексімбанку» майже на 10 млрд грн та «Ощадбанку» майже на 5 млрд грн.
За словами прем’єр-міністра, це підтримає стабільність двох основних державних банків, забезпечить обсяги кредитування та сприятиме розвитку української економіки.
Залежить від того, як подивитися на ситуацію: Кабмін докапіталізовує банківські установи явно не за кошти з прибутків чи доходів – це кошти, залучені під ОВДП, тобто емітовані, які через ці банківські установи будуть вкинуті в економіку. З одного боку, їх дійсно можна спрямувати на дешеве кредитування, яке, можливо, з часом опосередковано призведе до зростання виробництва та росту ВВП, але це середньострокова перспектива, яка на моменті збільшення пропозиції грошей на ринку додасть тільки тиску на національну грошову одиницю.
Крім цього, за різними чутками в концепції реформування державних банків, яку вже декілька місяців не можуть погодити на засіданнях Кабміну та оприлюднити, передбачається реалізація часток статутних капіталах державних банків іноземним інвесторам. За повідомленням заступника глави Мінфіну Артема Шевальова, відомство протягом найближчих двох років має намір вирішити питання виходу з капіталу всіх державних банків, крім двох найбільших – «Ощадбанку» та «Укрексімбанку». «… Протягом двох років будуть здійснюватися конкретні кроки щодо повного продажу, або приватизації значної частини в цих держбанках», – уточнив він. Щоправда, до того відбудеться докапіталізація державних банків за рахунок бюджетних запозичень на суму, поки що еквівалентну 12,5 млрд гривень.
Зважаючи на це, сьогоднішні рішення про докапіталізацію є спробою приведення державних банківських установ у «косметично-привабливий» вигляд. Шкода тільки, що ця косметика опосередковано лягає на плечі українців у вигляді інфляції, викликаної додатковою емісією та девальвацією.
Повертаючись до питання кредитування, варто нагадати, що станом на кінець листопада 2015 року, за підсумками діагностування 18 із 20 найбільших банків, сумарна потреба в їх докапіталізації визначена у 156 млрд грн.
Ця докапіталізація здійснюється не тільки живими коштами, а й майном, акціями та цінними паперами. По завершенні стрес-тестування всіх банківських установ ця сума тільки зросте. Як наслідок, постає питання з ресурсом, який можна використати для кредитування, і, в даному випадку, ми знову адресуємо НБУ питання щодо базової ставки, оскільки навряд чи акціонери банків яких «витрусять» докапіталізацією, додатково вкладатимуть власний ресурс. А зважаючи на розбиту довіру як бізнесу, так і населення до банківської системи, очікувати припливу депозитів наївно.
VII. Інвестиційна політика.
«Удосконалено управління державними інвестиціями. Прийнято зміни до Бюджетного кодексу — Закон України від 07.04.2025 № 288-VII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо державних інвестиційних проектів», яким запроваджено прозорий механізм оцінки та відбору державних інвестиційних проектів, що фінансуються з бюджету.
Але, як бачимо протягом 2015 року інвестицій за рахунок державного бюджету так і не відбулось, оскільки останній сам потребує інвестицій у вигляді кредиторської допомоги. Усі вливання – це власні кошти підприємств та організацій, з боку Держави – нуль.
Якщо говорити про інвестиційну привабливість без огляду на рейтинги комфортності ведення бізнесу, які формуються за ідеальною моделлю підприємства та визначаються нормативними й статистичними критеріями, без врахування соціальної, політичної, мілітарної ситуацій в країні, то Україна може бути цікавою світовим фінансистам у якості:
- Сорока мільйонного ринку споживчого попиту, тобто ринку збуту власної продукції – не важливо, якою вона буде – імпортною чи виробленою на території нашої держави.
Однак цей споживчий ринок має особливість. Так, протягом останніх двох років його купівельна спроможність різко знизилася, а мінімальні соціальні стандарти, еквівалентні сумі в $ 45, не дозволяють інвесторам, у конкретному випадку рітейлу, розраховувати на значну виручку від реалізації.
Тобто, припустімо, інвестор, який бажає популяризувати та інвестувати кошти у власну торгову марку, монобрендову мережу її реалізації, повинен розуміти, що цінова ніша цієї марки для забезпечення конкурентоздатності має бути не те, що демократичною, а просто-таки максимально економічною.
При цьому в короткостроковій перспективі покращення матеріального становища споживача не передбачається, а постійні курсові коливання, властиві економіці країни протягом останнього періоду, повністю перекреслюючи прогнози регулятора та Уряду, не дають можливості планувати окупованість інвестицій й отримання прибутку.
Таким чином, інвестиції в розвиток внутрішньої торгівлі в межах України якщо і матимуть місце, то виключно в товарну групу з низькою собівартістю і, як наслідок, якістю, та характеризуватимуться високою ризиковістю, а тому вони не є пріоритетними та обґрунтованими станом на сьогодні.
- У силу низького рівня життя та гарантованих державою соціальних стандартів, спаду виробництва Україна може бути цікавою інвесторам як ринок дешевої робочої сили, що, відповідно, знижує собівартість виробленої всередині країни продукції.
Поряд з цим налагодження виробничого процесу на території такої держави потребує значних коштів, пов’язаних із розміщенням, пуско-налагоджувальними роботами запуску підприємства чи лінії.
Такі потужності занадто ризиково розміщувати в країні:
– де механізм оподаткування змінюється щороку, де будь-які макроекономічні прогнози на початку року не справджуються на його завершення, де навіть за відсутності інших джерел фінансування не виконується і не забезпечується виконання програми реформування, розробленої спільно з Міжнародним валютним фондом;
– де боротьба з корупцією відбувається виключно на рівні створення інституційних структур шляхом прийняття відповідного нормативного документа та абсолютно не відображається на практичному, якісному, стані боротьбі з таким хворобливим явищем;
– де судова реформа, покликана створювати за умови порушення його прав гарантії захисту для інвестора та вкладених ним коштів, відтерміновується на невизначений період;
– де система правоохоронних органів історично є своєрідним бізнесом, покликаним знайти порушення чи вигадати його і в подальшому претендувати на власну частку від доходу.
Наявні обмеження валютного та банківського ринків, до всього, створюють додаткові проблеми в поверненні інвестицій, і в силу всіх перерахованих факторів, а також істотного фактичного дефіциту платіжного балансу, не дають підстав розраховувати на їх скасування в короткостроковій перспективі – знову ж таки, попри запевнення в зворотному з боку регулятора.
3. Україна – ринок продукування сировини (тобто, територія її виробництва, вирощування), яку в подальшому експортують в країни за місцем знаходження наступних циклів виробництва товарів із вищою доданою вартістю.
Цей напрям справді цікавий, але чи є він раціональним з точки зору інвестора, особливо в умовах спаду цін на міжнародних ринках сировини?
За 2015 рік, у порівнянні з попереднім, ціни на руду знизилися на 40 %, на сталь – 45 %, на пшеницю – 20 %, не говорячи вже про енергоносії. Так, ситуацію з нафтою можна спокійно проекціювати і на інші сировинні ринки, оскільки всі вони працюють за правилами балансу попиту та пропозиції, коли очікуваний спад попиту (з боку економік країн, які ще напередодні демонстрували динамічне зростання, а зараз ці темпи очікувано сповільнюються) за умови відсутності пропорційного скорочення пропозиції призводить до падіння вартості товару – продавці вимушені конкурувати за покупця, демпінгуючи насамперед у ціні.
4. За сукупності всіх перелічених вище факторів єдиним привабливим з точки зору інвестора вектором інвестицій, на які загалом і розраховує українська влада, є напрям відчуження цілісних комплексів державних підприємств, що самі по собі вже є працюючим бізнесом зі сталою системою виробництва та реалізації продукції. У цьому випадку мова йде про приватизацію.
Якщо говорити про генеруючі підприємства та підприємства надавачів комунальних послуг, тут інтереси інвесторів захищені найбільше: в напрямі реформування цих галузей саме в інтересах власників протягом останнього року зроблено багато.
Як мінімум, гарантований ринок збуту (споживач просто позбавлений можливості відмовитися від електроенергії, теплової енергії, природного газу, водопостачання). Плюс вартість, за якою здійснюється збут вироблених цими підприємствами товарів чи наданих послуг, із 2017 року має бути і буде не меншою, ніж економічно обґрунтована – відповідні зміни вже знайшли своє відображення і на законодавчому рівні, і на рівні планування видатків бюджетів.
Додайте до цього державну підтримку: начебто населення, а по факту надавачам та виробникам комунальних послуг у вигляді субсидій забезпечується компенсація розриву реальних доходів споживача з вартістю наданої послуги чи реалізованого товару.
Не менш важливим фактором для інвестора в напрямі інвестування в приватизацію є те, що об’єкт реалізується за ціною, визначеною в національній грошовій одиниці, а міжнародні інвестори фінансовий ресурс акумулюють у вільноконвертованих та більш стійких валютах – наслідком сукупності цих факторів і є консистенція, «мікс» безпрограшної інвестиції.
ВИСНОВКИ:
Загалом, все що подано у Звіті в економічному секторі не подається здоровому глузду, інформація відірвана від реальності. Документ насичено планами, стратегіями, концепціями – всім чим завгодно, але не реальними діями з покращення ситуації в економіці. Всі наведені показники дедалі констатують скочування країни у прірву, і що саме жахливе, навіть засобів призупинення цього процесу у нинішніх Урядовців немає.
Як мінімум 50 % економіки України продовжує перебувати в тіні. Податкова «реформа» не дала жодних позитивних результатів у питанні виведення економіки з неї. При спаді виробництва єдине, що потрібно було б зробити, це скоротити податковий тягар, але цього не зроблено. Економіка України в тому вигляді, в якому вона є, виживає самостійно, без допомоги Уряду. Останні роки країна живе за інерцією – інертними виробництвом, торгівлею; завдяки людям, які за інерцією прагнуть кращого життя і звикли працювати на повну; у тому числі завдяки заробітчанам, на гроші яких відкрили рот фіскали. Тому жодного відношення чинні керманичі до словосполучення «розвиток економіки» не мають.
Для змін на краще необхідні кардинальні зміни, яких цей Уряд робити не хоче.
