Аналіз законодавчих ініціатив щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері

Нижче «Публічний аудит» пропонує аналіз Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері.

  1. Проектом пропонується внести зміни до ЗУ «Про основи національної безпеки». Проте в парламенті зареєстровано і незабаром, напевно, буде розглянуто законопроект «Про національну безпеку України» – передбачається, що з його ухваленням вищевказаний ЗУ «Про основи національної безпеки» втратить чинність.
Таким чином, поки зазначений проект розглянуть парламентарі, закону, в який пропонується внести зміни, вже не буде.
  1. Проект передбачає внесення змін до ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», зокрема, під визначення терміна «терористичний акт» запропоновано підвести кібератаки.
Дуже спірне ототожнення понять кібератаки й теракту, адже не завжди кібератаки здійснюються з тими ж цілями, що й теракти: створення загрози для життя і здоров’я людей, працездатності об’єктів критичної інфраструктури, залякування населення, провокації воєнного конфлікту і т. д. Часто кібератака є способом вчинення злочину проти власності: шахрайства, розкрадання, інших форм заволодіння чужими коштами, але не проти державності, національної безпеки, життя і здоров’я людей. А значить, не будь-яка кібератака повинна і може розслідуватися СБУ.
  1. Також ЗУ «Про боротьбу з тероризмом» запропоновано доповнити поняттям «технологічний тероризм», під яким автори проекту розуміють злочини, що здійснюються з терористичними цілями, в тому числі за допомогою комп’ютерів, мережі Інтернет… і / або спрямовані на порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, а також на реалізацію впливу на прийняття рішень органами влади і самоврядування, або задля залучення уваги до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного.
У принципі будь-яке дослідження, публікація, масові заходи, реклама громадського руху, політичного і / або громадського діяча виконуються саме з метою залучення уваги держави, його органів, громадськості, населення до певних поглядів, проблем; така діяльність може і повинна впливати на прийняття рішень органами влади (аналіз закону, опублікований в інтернеті, теоретично теж може вплинути на результати голосування парламентарів, які з цим аналізом ознайомилися).
Таким чином, поняття «технологічного тероризму» у проекті розмито, виписано юридично неграмотно, а отже, його наявність саме в такому вигляді зумовить можливість кримінального переслідування інакомислячих.
  1. Дозволяється блокування сайтів в мережі Інтернет.
З цією метою автори проекту прописали, що блокування роботи веб-ресурсу може бути санкцією в розумінні ЗУ «Про санкції» і заходом забезпечення кримінального провадження, що застосовується в порядку, передбаченому КПК України. А СБУ, за задумом авторів, уповноважена займатися виконанням рішень про блокування сайтів (для цього передбачені зміни в ЗУ «Про СБУ»).
Те, що будь-який сайт може бути заблокований і без судового рішення, можна побачити з технічних норм законопроекту про внесення змін до ст. 18 ЗУ «Про телекомунікації», які передбачають, що Державна комісія з питань регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, крім іншого, організовує разом із СБУ виконання провайдерами рішень РНБО про застосування санкцій, рішень слідчого судді, суду, прокурора, слідчого (узгодженого з прокурором) про блокування сайта.
Для цього навіть запропоновано створити єдиний реєстр судових рішень і застосування санкцій. Назва реєстру (як і більшість норм проекту в цілому) нелогічна: судячи з неї, до реєстру мають вноситися сайти, заблоковані на підставі рішень судів та РНБО, а закон передбачає можливість їх блокування без рішення суду.
Для того щоб провайдери навіть не намагалися не виконати рішення про блокування інтернет-ресурсу, проектом передбачені величезні штрафи за невиконання відповідних вимог Держкомісії з питань зв’язку та інформатизації, рішень судів, слідчих, прокурорів у розмірі 1 % від річного доходу, а при повторному порушенні – 5 %.
Для практичного реального застосування блокування сайтів запропоновано доповнити Ст. 131 КПК України відповідним пунктом про новий вид забезпечення кримінального провадження (поряд із викликом, запобіжними заходами, відстороненням від посади і т. д.) у вигляді тимчасового блокування сайтів.
У розумінні КПК України блокування сайта має виглядати як міра забезпечення. На думку «Публічного аудиту», для цілей досудового розслідування більшості виробництв щодо злочинів, здійснених із застосуванням інтернету, ця норма більш ніж нелогічна і навіть шкідлива для слідчого, адже з заблокованим сайтом неможливо зробити лінгвістичну й іншу експертизу, які часто призначаються в справах про сепаратизм, держзраду тощо. Судячи з усього, законодавці й не ставлять за мету реально допомогти органам досудового розслідування.
Проект передбачає, що блокування сайта можливе тільки за рішенням суду (на стадії судового розгляду кримінального провадження) або слідчого судді (на стадії досудового розслідування). Проте трапляються й винятки: у виключних випадках, пов’язаних із життям людей і запобіганням тяжкого або особливо тяжкого злочину, блокування може бути розпочато до звернення в суд за постановою слідчого, узгодженого з прокурором, або прокурора, і не може тривати більше 48 годин. Прокурор / слідчий за таких обставин повинні негайно звернутися до судді, слідчого судді.
Нескладно придумати, як обійти «заборону» на блокування сайта без рішення суду. Так, слідчий / прокурор можуть приймати постанови про блокування з терміном дії, наприклад, 47 годин, ніби не порушуючи встановлений КПК (у випадку закону закону) термін, а потім видавати нові. Держкомісія у сфері зв’язку та інформатизації, природно, отримавши постанову, не буде її вивчати на предмет законності та обґрунтованості. А власник сайта просто не має змоги оскаржити його слідчому судді – поки він його оскаржить (просто підготує і подасть скаргу в порядку ст. 303 КПК України), слідчий / прокурор прийме нову постанову.
Законопроект також містить норму про те, що при подачі клопотання про блокування сайта, слідчий / прокурор повідомляє його власника про це за встановленою формою, щоб забезпечити його участь у судовому засіданні. ПРОТЕ є інша норма, відповідно до якої неприбуття на судове засідання власника сайта  і навіть відсутність даних про нього не є підставою для нерозгляду клопотання.
Тобто, слідчий / прокурор просто зможуть у своїх клопотаннях писати, що на конкретному етапі розслідування власника сайта не встановлено, аби уникнути необхідності його повідомляти і нівелювати взагалі можливість участі в судовому засіданні.
Крім того, законопроект не містить норми про те, що ухвала суду або слідчого судді про блокування сайта може бути оскаржена в апеляційному порядку. Згідно з положеннями КПК України, ті судові рішення, дозвіл на оскарження яких прямо не надано Кодексом, окремому оскарженню не підлягають, а скарги на них можуть бути подані стороною захисту на підготовчому судовому засіданні. На сьогодні існує практика Верховного Суду про можливість оскарження всіх рішень, але вона стосується саме тих, які взагалі не передбачені КПК України (наприклад, рішення слідчого судді про надання дозволу на проведення податкової перевірки). Оскільки ж визначення суду / слідчого судді про блокування сайта в разі прийняття законопроекту буде передбачено КПК, то окремо його оскаржити не можна. Тому  відсутність такої норми є порушенням положень Конституції України, КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині доступу до правосуддя та можливості оскарження судового рішення.
Законопроект також не говорить про максимальний строк, на який може бути заблокований сайт. Тому названа проектом забезпечувальна міра у вигляді «тимчасового» блокування сайта, по суті, є безстроковою.

Вказаний законопроект дасть можливість для безмежних зловживань, бо:

– внести відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань з будь-якої «терористичної» статті абсолютно нескладно (підстави – інформація, отримана від інших правоохоронних органів, якої найчастіше взагалі немає, або інформація, видобута в ході ОРД або розвідувальної / контррозвідувальної справи (засекречені, тому що є держтаємницею);
– також нескладно скласти і подати клопотання слідчому судді про блокування сайта, випадково не знайшовши власника ресурсу і відомості про нього, щоб позбавити його можливості захистити себе в суді;
– не всі заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються тільки до підозрюваного / обвинуваченого (наприклад, тимчасовий доступ до речей і документів, виклик, привід, тимчасове вилучення майна і т. д.). І цей законопроект не містить положень про те, що сайт може бути заблокований тільки в разі, якщо підозрювана в скоєнні «технологічного» тероризму та інших злочинів особа є його власником або взагалі встановлена. Тобто, в кримінальному провадженні може не бути підозрюваного, а сайт вже заблокують;
– на відміну від інших забезпечувальних у кримінальних виробництвах заходів, законопроект не містить норми про максимальний термін блокування сайта на підставі ухвали суду / слідчого судді;
– таким чином, слідчому / прокурору навіть непотрібно ризикувати і блокувати сайт своєю постановою без звернення до суду: враховуючи практику розгляду судами інших клопотань, поданих слідчими СБУ, більшість подібних клопотань задовольнятиметься, адже слідчому всього лише треба заявити, що за допомогою сайта відбувається тяжкий або особливо тяжкий злочин (будь-яку новину, твердження, аналіз можна вважати такими, що спрямовані проти державності та  відкрити кримінальне провадження за тяжкою / особливо тяжкою статтею);
– у разі ухвалення закону на основі цього законопроекту можна закривати в тому числі й ЗМІ, бо  проект не містить жодних обмежень щодо блокування ресурсів новинних каналів, аналітичних та інших агентств.