Аналіз Законопроекту № 5670д «Про забезпечення функціонування української мови як державної»

Станом на сьогодні проект закону №5670д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» вважається базовим для мовного законодавства України. Законопроект підтриманий комітетом із питань культури й духовності, а його співавторами стали 76 народних депутатів. Доопрацьований комітетом законопроект підписали представники шести фракцій та позафракційні, у т. ч. більшість співавторів трьох попередніх законопроектів про українську мову.
Як вказують автори законопроекту, «документ дає Україні реальний шанс побудувати цілісну систему розвитку, захисту та підтримки української мови». Його спрямовано на реалізацію вимоги Ст. 10 Конституції: «Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Законопроект 5670-д містить 60 статей, вносить зміни до понад 50 законодавчих актів та охоплює понад 30 різних сфер суспільного життя.
Спробуємо проаналізувати, у якій ситуації він виноситься, які має перспективи та ризики.
  1. У преамбулі законопроекту вказано, що він приймається відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/1999 від 14 грудня 1999 року, яким встановлено, що «українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом».
Крім того, є відсилання на Концепцію державної мовної політики, яка затверджена Указом Президента України № 161/2010 від 15 лютого 2010 року. Згідно з її положеннями, українська мова, фактично, завжди принижувалась та витіснялася з ужитку, тому її потрібно захищати. Тобто, ініціатори законопроекту вважають, що саме у такій редакції (через посилення вжитку української мови та введення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення його норм) законопроект здатен забезпечити територіальну цілісність та національну безпеку в Україні.
Також є посилання на Рекомендації Венеціанської комісії (далі – ВК), які, до речі, були зроблені в 2011 році ще до законопроекту Ківалова-Колесніченка (Закон України «Про засади держаної мовної політики», визнаний 28 лютого КСУ неконституційним через порушення процедури його прийняття). У рекомендаціях говориться про те, що «українському законодавчому органу необхідно віднайти істотно прийнятніші способи підтвердження верховенства української мови як єдиної державної мови та вжити додаткових заходів для зміцнення її ролі в українському суспільстві».
Більше того, як би не вказували представники нинішньої правлячої коаліції на погані норми нині вже скасованого закону Ківалова-Колесніченка, у висновках Рекомендацій ВК до нього було зазначено, що документ містить достатні гарантії для консолідації української мови як єдиної державної мови та ролі, яку вона має відігравати в українському багатомовному суспільстві. Проте повинен бути справедливий баланс між захистом прав меншин, з одного боку, і збереженням державної мови як інструменту інтеграції в суспільство – з другого.
Аналізований проект Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (законопроект № 5670-д) таких висновків ВК, очевидно, не отримав би.
  1. Законопроектом визначається, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, але такий статус визначено Ст. 10 Конституції України.
Порядок функціонування і застосування української мови визначається виключно Законом і не може бути предметом регулювання підзаконних актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування (ч. 6 Ст. 1). Тобто, місцеві ради позбавлені права визнати мову національної меншини як таку, яка може на рівні з державною застосовуватися на території відповідної адміністративної одиниці, що було передбачено в законі Ківалова-Колесніченка.
У ч. 7 Ст. 1 подано, що спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі є діями, які провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу.
Фактично, якщо вказаний законопроект буде прийнятий і набуде чинності, навіть реєстрація альтернативного законопроекту про вживання на рівні з українською іншої мови (багатомовність) може вважатись дією, спрямованою на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу, а за це передбачена кримінальна відповідальність. Проте, якщо розглянути об’єкт такого злочину – конституційний лад, то під ним слід розуміти суверенітет держави, форму правління, державний устрій, державний режим, але аж ніяк не мову.
  1. Згідно з текстом законопроекту, його завданням є захист державного статусу української мови як інструменту об’єднання українського суспільства, застосування української мови як державної на всій території України у всіх сферах суспільного життя (Ст. 3).
Кожен громадянин України зобов’язаний володіти державною мовою як мовою свого громадянства, а особа, яка має намір отримати громадянство України, зобов’язана засвідчити відповідний рівень володіння державною мовою (Ст. 4–5 законопроекту).
Крім того, пропонується оцінювати рівень володіння державною мовою Національною комісією зі стандартів державної мови шляхом складання іспиту на рівень володіння державною мовою, необхідний для набуття громадянства України, який здійснюється в Центрі української мови (Ст. 6).
Вільно володіти державною мовою зобов’язані вищі посадові особи держави, народні депутати України, місцеві депутати, державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, військовослужбовці, судді, адвокати, нотаріуси, керівники навчальних закладів державної та комунальної форм власності; педагогічні, науково-педагогічні й наукові працівники навчальних закладів; медичні працівники державних і комунальних закладів охорони здоров’я, посадові та службові особи державних і комунальних підприємств. Рівень знань зазначених осіб встановить Національна комісія зі стандартів державної мови (Ст. 7–8).
Державна мова застосовується:
  • під час засідань, заходів, зустрічей, у нормативно-правових актах і правових актах органів державної влади, місцевого самоврядування;
  • у судочинстві;
  • у документації, діловодстві, командах Збройних сил України;
  • в органах правопорядку;
  • під час перетину державного кордону України;
  • під час виборів і референдумів;
  • у міжнародних договорах України.
Стосовно мови освіти вказано, що кожний громадянин України має право здобути освіту державною мовою. Застосування державної мови в навчально-виховному та освітньому процесах в усіх навчальних закладах є обов’язковим (Ст. 17).
Мовою навчально-виховного процесу в дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладах є державна мова, але навчання може бути й на мові національної меншини, у порядку, визначеному Законі України «Про національні меншини в Україні». Проте у вказаному законі цей порядок не визначено, лише вказано, що держава гарантує відповідне право.
Тобто, для регулювання навчання на мові національної меншини треба приймати ще один спеціальний нормативний акт, без нього право на навчання мовою національної меншини буде обмежено, оскільки у чинній редакції Закону України «Про освіту» здобуття освіти після початкової школи на мові меншини не передбачено.
Крім того, державна мова використовується у сферах:
  1. Науки.
  2. Культури:
а) культурні, розважальні та видовищні заходи;
б) оголошення, афіші, інші інформаційні матеріали про культурно-мистецькі та видовищні заходи;
в) поширення та демонстрування фільмів;
г) туристичне обслуговування.
  1. Телебачення та радіомовлення:
а) телерадіоорганізації, незалежно від форми власності та способу поширення телерадіопрограм і передач, здійснюють мовлення державною мовою;
б) якщо під час прямої трансляції телерадіопрограми чи передачі хтось з її учасників здійснює виступ (репліку) іншою мовою (мовами), телерадіоорганізація забезпечує синхронний або послідовний переклад державною мовою;
в) телепрограми можуть бути для національних меншин іншою мовою, але сумарна тривалість іншомовних телерадіопрограм не може перевищувати 20 % від часу добового мовлення для великих компаній (покриття більше половини областей), для інших телерадіоорганізацій – 10 % від часу добового мовлення.
  1. У друкованих засобах масової інформації (друковані ЗМІ в Україні видаються державною мовою або в двох чи більше мовних версіях, одна з яких – державною мовою).
  2. У книговиданні та книгорозповсюдженні:
а) видавець, внесений до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції, зобов’язаний видавати державною мовою не менше 50% від усіх виданих ним упродовж відповідного календарного року назв книжкових видань;
б) держава може обмежувати ввезення в Україну книжкових видань мовами, іншими ніж державна, у порядку, визначеному законом.
  1. В електронних інформаційних системах.
  2. У сфері інформації для загального ознайомлення (оголошення, покажчики, вказівники, вивіски, повідомлення, написи та інша текстова, візуальна і звукова інформація).
  3. У сфері публічних заходів (у разі, якщо хтось із учасників публічного заходу виступає іншою мовою, організатор забезпечує повноцінний послідовний або синхронний переклад державною мовою).
  4. У сфері обслуговування споживачів (на прохання клієнта, його персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін).
  5. У сфері технічної і проектної документації.
  6. У сфері реклами.
  7. У сфері охорони здоров’я (на прохання особи, яка звертається по медичну допомогу чи медичне обслуговування, її персональне обслуговування може здійснюватися також іншою мовою, прийнятною для сторін).
  8. У сфері спорту.
  9. У сфері телекомунікацій та поштового зв’язку.
  10. У сфері транспорту.
  11. Внутрішні документи громадських об’єднань, політичних партій та юридичних осіб приватного права видаються державною мовою, вони надсилають статистичну інформацію, податкову та іншу звітність до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування державною мовою.
  12. Власною назвою єдиного органу законодавчої влади в Україні є «Верховна Рада України». Ця назва не перекладається іншими мовами, а передається іншими мовами за допомогою літер їхньої абетки відповідно до звучання українською мовою. Офіційні назви органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в Україні, державних і комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб’єктів господарювання державної і комунальної форм власності утворюються та позначаються державною мовою.
Географічні назви, а також назви скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, проспектів, площ, майданів, набережних, мостів та інших об’єктів топоніміки населених пунктів подаються державною мовою.
  1. Пропонується створити Національну комісію зі стандартів державної мови, завданням якої є збереження, розвиток та захист державної мови через встановлення стандартів і методів перевіряння рівня володіння державною мовою.
Комісія, зокрема:
1) затверджує стандарти української мови;
2) визначає вимоги до рівнів володіння державною мовою для набуття громадянства України;
3) встановлює методи та порядок перевірки рівня володіння українською мовою.
Для підтримування стандартів української мови, перевірки та вдосконалення рівня володіння нею Національна комісія зі стандартів державної мови утворює Центр української мови.
  1. Пропонується ввести документ, що підтверджує рівень володіння українською мовою – Державний сертифікат встановленого зразка, який видає особі Центр української мови за результатами іспиту на рівень володіння українською мовою.
Із метою отримання першого Державного сертифіката, що підтверджує рівень володіння українською мовою або підвищення підтвердженого рівня володіння українською мовою, особа може повторно складати іспит на рівень володіння нею необмежену кількість разів, але не частіше, ніж раз на півроку. У разі успішного складення зазначеного іспиту на рівні, вищому за рівень, підтверджений чинним Державним сертифікатом, Центр української мови переоформлює чинний сертифікат. Державний сертифікат діє безстроково.
  1. Пропонується ввести посаду Уповноваженого з захисту державної мови (призначається на посаду та звільняється Кабміном), до завдань якого належатиме:
1) захист української мови як елемента конституційного ладу;
2) захист права громадян України на отримання державною мовою інформації та послуг в усіх сферах суспільного життя на всій території України й усунення перешкод та обмежень у користуванні державною мовою.
Для контролю за дотриманням стандартів державної мови, застосуванням української мови як державної при Уповноваженому з захисту державної мови діє відповідна компетентна служба в складі 27 мовних інспекторів.
Уповноважений здійснює контроль за застосуванням української мови як державної органами державної влади, місцевими органами, державними і комунальними підприємствами, їхніми посадовими та службовими особами, а також громадськими об’єднаннями, політичними партіями та юридичними особами приватного права, їхніми посадовими особами й працівниками.
Кожен може звернутися до Уповноваженого з захисту державної мови зі скаргою про порушення права на отримання державною мовою інформації й послуг в усіх сферах суспільного життя на всій території України та щодо усунення перешкод і обмежень у користуванні державною мовою. Уповноважений упродовж 10-ти робочих днів із дня надходження скарги ознайомлюється з інформацією, що міститься в ній – за результатами ознайомлення він може ухвалити рішення про:
1) здійснення мовної експертизи;
2) здійснення мовного інспектування;
3) залишення скарги без розгляду.
Мовна експертиза здійснюється:
1) у нормативно-правових актах чи актах індивідуальної дії органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування;
2) у рішеннях суду;
3) в освітній та науковій діяльності;
4) у діяльності засобів масової інформації;
5) у діяльності у сфері культури;
6) у позначенні топонімів;
7) в інших сферах суспільного життя.
Уповноважений із захисту державної мови під час здійснення мовної експертизи має право:
1) одержувати на свою вимогу документи чи їхні копії та іншу інформацію (у тому числі й із обмеженим доступом) від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб’єктів господарювання державної чи комунальної форм власності;
2) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їхніх засіданнях;
3) одержувати на свою вимогу документи чи їхні копії та іншу інформацію від громадських об’єднань, політичних партій чи юридичних осіб приватного права.
Мовне інспектування
  1. Предметом мовного інспектування є порушення визначених Законом вимог обов’язкового застосування державної мови.
  2. Мовний інспектор під час здійснення мовного інспектування має право:
1) одержувати на свою вимогу документи чи їхні копії та іншу інформацію, також із обмеженим доступом, від органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в Україні, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, інших суб’єктів господарювання державної чи комунальної форм власності;
2) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їхніх засіданнях;
3) одержувати на свою вимогу документи чи їхні копії та іншу інформацію від громадських об’єднань, політичних партій, юридичних осіб приватного права.
Рішення про результати мовного інспектування укладається у формі акта.
У разі порушення органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою та організацією, іншим суб’єктом господарювання незалежно від форми власності, а також громадським об’єднанням, політичною партією вимог щодо обов’язкового застосування державної мови, встановлених положеннями законопроекту, мовний інспектор укладає протокол, а Уповноважений із захисту державної мови застосовує адміністративне стягнення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).
  1. За порушення положень законопроекту в частині порушення вимог вжитку української мови пропонується ввести адміністративну відповідальність (стаття 188-49 КУпАП «Порушення законодавства у сфері застосування державної мови»), санкція – штраф від 3400 до 7200 грн; якщо на телебаченні та радіомовленні – штраф від 8500 до 10200 грн.
Також пропонується доповнити КУпАП Ст. 188-50 «Невиконання законних вимог мовного інспектора», де йтиметься про усунення порушень законодавства щодо порядку застосування української мови, санкція – штраф від 1700 до 3400 грн.
Також пропонується доповнити Ст. 338 Кримінального кодексу України  (публічна наруга над державними символами) відповідальністю за публічне приниження чи зневажання державної мови, хоча це не відповідає Ст. 20 Конституції Україні, відповідно до якої Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, але не мова.

ВИСНОВКИ

Метою законопроекту №5670д «Про забезпечення функціонування української мови як державної» є тотальна українізація усіх суспільних сфер життя в Україні, незважаючи на те, що право на використання регіональної мови або мови меншини у приватному та суспільному житті є невід’ємним правом відповідно до принципів, проголошених у Міжнародному пакті Організації Об’єднаних Націй «Про громадянські і політичні права», та відповідає духу Конвенції Ради Європи «Про захист прав і основних свобод людини».
У значній мірі за своє суттю законопроект не відповідає положенню ч. 2 Ст. 10 Конституції України, згідно з якою в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист мов національних меншин України. Положення законопроекту в частині запровадження використання державної мови не тільки в діловій сфері, а й у дозвіллі не відповідає Ст. 11 Конституції України, відповідно до якої держава сприяє розвитку мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
У ч. 2 Ст. 24 Конституції України вказується на неприпустимість привілеїв чи обмежень, у тому числі й за мовними ознаками. Утім, діяльність мовного інспектора, який може притягнути до відповідальності за порушення положень законопроекту за ухилення від послуговування українською мовою, не узгоджується з вказаною нормою.
У випадку з мовою освіти є відсилання до Закону України «Про національні меншини в Україні», але його положення не регулюють питання надання освіти мовою національних меншин, а лише декларують гарантію від Держави на здобуття освіти такою мовою. Для врегулювання вказаних процесів необхідно приймати додатковий нормативний акт, який би чітко врегульовав порядок надання освіти для національних меншин, як це було в Законі Ківалова-Колесніченка. Вказане є порушенням ч. 5 Ст. 53 Конституції України: громадянам, які належать до національних меншин відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Фактично, вказані норми Конституції України (Ст. 10, 11, 24, 53) існують для гарантування національним меншинам України права на вільний розвиток, використання і захист їхніх мов, що відповідає змісту міжнародних договорів України. Проте проаналізований законопроект перекреслює шлях до використання в Україні інших мов, більше того – встановлює за це кримінальну відповідальність.
Також варто зазначити, що законопроект не відповідає положенням Європейської хартії регіональних мов або мов меншин від 5 листопада 1992 року  (ратифікована Україною Законом № 802-IV від 15.05.2003) у частині:
  • судочинства:
а) немає можливості здійснення кримінального провадження, подачі клопотань та доказів регіональними мовами або мовами меншин;
б) не передбачено, щоб клопотання і докази в письмовій чи усній формі не розглядалися як неприйнятні виключно на тій підставі, що вони сформульовані регіональною мовою або мовою меншини;
  • діяльності органів місцевого самоврядування в частині використання регіональних мов або мов меншин при подачі письмових заяв, публікування офіційних документів, у дискусіях на зборах, використанні традиційних правильних форм написання назв місцевостей;
  • діяльності засобів масової інформації, що передбачає створення телеканалу та радіостанції із мовленням регіональною мовою чи мовою меншин;
  • економічного та соціального життя (потрібно виключити з законодавства будь-які положення, що необґрунтовано забороняють або обмежують використання регіональних мов або мов меншин у документах, які стосуються економічного або соціального життя, зокрема трудових договорах і технічній документації, наприклад, інструкцій із використання товарів або устаткування).
Всупереч вказаній нормі законопроектом пропонується включити обмежувальні положення до законодавства для мов національних меншин.
Як вказано у пояснювальній записці до законопроекту, він спрямований на регулювання порядку застосування української мови як державної у публічних сферах суспільного життя і не впливає на права національних меншин, для чого потрібно приймати спеціальний закон.
Проте саме для розвитку національної ідентичності та дотримання прав національних меншин не залишається законодавчого поля, оскільки майже у всіх сферах визначено домінування української мови. Все це, безумовно, порушує взяті Україною на себе міжнародні зобов’язання за низкою міжнародних документів:
  • Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 року, ратифікована Україною 9 грудня 1997 року, яка зобов’язує держави створити в себе необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість розвивати свою мову (п. 1 Ст. 5);
  • стаття 1 Угоди з питань, пов’язаних із поновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів, підписаної 9 жовтня 1992 року представниками держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у місті Бішкеку і ратифікованої Україною 17 грудня 1993 року, яка визначає, що депортованим громадянам колишнього СРСР забезпечуються в державах Співдружності Незалежних Держав політичні, економічні та соціальні права й умови для освіти, національного, культурного та духовного відродження;
  • пункт «а» Ст. 10 Конвенції про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин, укладеної 21 жовтня 1994 року в Москві державами Співдружності Незалежних Держав за участю України, яким передбачається необхідність вивчення у цих державах державної мови та створення умов для вивчення національними меншинами рідної мови.
ГО «Публічний аудит»