Реформування системи охорони здоров’я в Україні (ч.1): дослідження стану охорони здоров’я в Україні та запропонованої медреформи

Здоров’я людини є найвищою цінністю, від якої залежить як розвиток країни в цілому, так і кожного її громадянина зокрема. Створення високих стандартів якості життя та медичного обслуговування має бути пріоритетним напрямом у розвитку держави.

Статтею 3 Конституції України визначено, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Ще на початку 2015 року затверджено «Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» (Указ Президента України від 12.01.2015 № 5/2015) (далі – Стратегія), якою передбачено впровадження в Україні європейських стандартів життя.

Стратегія передбачає, що кожен громадянин, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, матиме доступ до високоякісної системи охорони здоров’я.

Стратегія в сегменті охорони здоров’я передбачає кардинальне, системне реформування, спрямоване на створення системи, що орієнтована на пацієнта, здатна забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав.

За результатами проведених реформ, середня тривалість життя людини в Україні має підвищитися на три роки.

З моменту затвердження Стратегії минуло 2,5 роки, але медична реформа в Україні фактично ще й не розпочиналася.

І. Середня тривалість життя – основний показник досягнень у сфері охорони здоров’я

На засіданні Національної ради реформ 16.04.2015 Президент України Петро Порошенко зазначив: «Кінцевим індикатором реформи охорони здоров’я має стати середня тривалість життя. Збільшується тривалість життя – медицина працює добре».

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна посідає 104 місце (зі 183) за тривалістю життя в світі.

Середня тривалість життя українця становить 71,3 роки.

Поряд із Україною в цьому рейтингу перебувають: Гватемала з середньою тривалістю життя у 71,9 років, Бангладеш71,8 років та Тринідад і Тобаго – 71,2 роки.

1

У порівнянні з середньою тривалістю життя в Європі, стандарти життя якої мають бути впроваджені в Україні до 2020 року (відповідно до Указу Президента України від 12.01.2015 № 5/2015), показники середньої тривалості життя в Україні (71,3 роки) не дотягують навіть до показників 2000 року.

2

Низька середня тривалість життя в Україні, якщо порівнювати з іншими країнами Європи, пов’язана в першу чергу з кардинальною різницею європейських та українських стандартів життя, рівня добробуту населення та якості медичного обслуговування.

ІІ. Стан мережі закладів охорони здоров’я в Україні

(за даними Держстату)

За кількістю лікарів в останні роки Україна повернулася до показників  80-х років минулого сторіччя.

3

За кількістю середнього медичного персоналу Україна повернулася до показників 1965 року.

4

За кількістю лікарняних ліжок гірші показники, ніж тепер, Україна мала лише в 40-х роках минулого сторіччя. Навіть у 60-х він був на 10 тис. вищим.

5

Найгірша ситуація з охороною здоров’я в сільській місцевості. Станом на кінець 2015 року кількість лікарняних закладів на селі скоротилася до рекордного мінімуму – 74 одиниць. Це притому, що ще в 2000 році таких закладів налічувалося понад тисяча одиниць.

6

Аналогічна ситуація з кількістю ліжок у сільській місцевості. Станом на кінець 2015 року вона скоротилася до рекордного мінімуму – 3 128 одиниць, тоді як ще в 2000 році їх кількість була понад 20 тис. одиниць.

7

Невтішна ситуація і з дитячими закладами охорони здоров’я, кількість яких впродовж останніх двох років скоротилася на 23 %, а в порівнянні з 2000 роком – більш ніж утричі.

8

Кількість дитячих лікарень за 2014–2015 роки зменшилася на 26 %, а в порівнянні з 2000 роком – на 35 %.

9

Зменшилася й кількість пологових будинків: за 2014–2015 роки – на 16%, а з 2000 року – на 20,5 %.

10

Кількість жіночих  консультацій протягом 2014–2015 років зменшилася на 13 %, а проти 2006 року – на 43 %.

11

Статтею 49 Конституції України визначено, що держава створює умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; наявна мережа таких закладів не може бути скорочена.

Разом з тим, із вищенаведеної офіційної статистичної інформації чітко бачимо, що впродовж останніх 15-ти років, ігноруючи вимоги Конституції, в Україні страшно скорочувалася мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Така тенденція спостерігалася і впродовж останніх трьох років.  

ІІІ. Фінансування охорони здоров’я в Україні

Відповідно до Статті 49 Конституції України в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Незважаючи на вимоги Конституції України, надходження коштів до системи охорони здоров’я здійснювалося з трьох основних джерел:

  • державні кошти, які включають зведений бюджет і соціальне страхування – 48,7% загальних витрат на охорону здоров’я (з них 78,8 % – кошти місцевих бюджетів, 21,2% надає держава);
  • приватні кошти населення, роботодавців, некомерційних організацій – 50,9 %;
  • кошти міжнародних донорських організацій – 0,4 %.

13

14

Загальні витрати (державні та приватні) на охорону здоров’я в Україні у гривневому розрахунку збільшилися на 34 %. При цьому в реальному доларовому еквіваленті вони зменшилися більш ніж у два разиз $ 14,49 млрд у 2013 році до $ 7,11 млрд у 2015 році.

За рівнем реальних (у доларовому еквіваленті) витрат на охорону здоров’я у 2014 році Україна повернулася до показників 2009 року, а в 2015 році – до 2006–2008 років.

15

16

Державне фінансування охорони здоров’я в Україні в гривневому розрахунку збільшилося на 18,6 %. При цьому в реальному доларовому еквіваленті фінансування зменшилося майже в 3 рази – з $ 8,12 млрд у 2013 році до $ 2,92 млрд у 2017 році.

За рівнем реальних (у доларовому еквіваленті) державних витрат на охорону здоров’я у 20152017 році Україна повернулася на 10 років назад, до показників 20042005 років.

17

З огляду на значне скорочення реального (у доларовому розрахунку) державного фінансування  системи охорони здоров’я, у 2015 році вперше за всю сучасну історію України, де за Конституцією медична допомога надається безоплатно та забезпечується державним фінансуванням, приватні витрати на охорону здоров’я перевищили обсяг державного фінансування.

18

ІV. Реформа системи охорони здоров’я

Запропонована реформа системи охорони здоров’я в Україні базується на ключовому законопроекті «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327.

Ініціатором вказаного законопроекту за інформацією, що розміщена на офіційному сайті Верховної Ради, є Гройсман Володимир Борисович.

19

20

Законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327, зокрема, передбачає:

  • перехід на закупівлю медичних послуг через єдиного національного замовника;
  • запровадження державного солідарного медичного страхування;
  • введення офіційної співоплати за послуги вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;
  • запровадження державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів.
У фінансово-економічному обґрунтуванні до законопроекту № 6327 прогнозується суттєве зростання як державного, так і приватного фінансування системи охорони здоров’я за рахунок «сталого зростання валового внутрішнього продукту України в середньому на 3,27 відсотка на рік протягом 2017–2021 років та продовження скорочення загальної чисельності населення (з 42,4 млн осіб у 2017 році до 42,1 млн осіб у 2021 році)».

Таким чином, фінансово-економічним фундаментом законопроекту  № 6327, на якому базується реформа охорони здоров’я в Україні, є:

а) стале зростання ВВП;

б) скорочення чисельності населення;

в) введення офіційної співоплати.

21

1. Стале зростання ВВП. 

Сплановане Кабміном зростання витрат на охорону здоров’я базується на вкрай сумнівних показниках майбутнього росту ВВП.

Зростання реального ВВП у І кварталі 2017 року, яким оперують представники влади (за даними Держстату) викликає сумніви через принципову розбіжність за показниками чистого експорту (складова ВВП), розрахованих Держстатом та НБУ.

Відповідно до даних НБУ за січень–лютий 2017 року, зовнішнє торгове сальдо становило $ 865 млн, у той час як Держстат інформує про $ 420 млн. Подібні розбіжності можуть істотно впливати на формування реального ВВП. Адже лише ця різниця може становити близько 2,3 % ВВП, що в перспективі зумовить вірогідні маніпуляції для поліпшення макроекономічних показників.

Так, у І кварталі 2017 року ВВП України знизився на 0,3 % проти IV кварталу 2016 року, незважаючи на вкрай низьку базу для порівняння.

Показник динаміки обсягу промислового виробництва (індекс промислового виробництва) за підсумками 1 кварталу 2017 року зменшився на 12,1 %, що свідчить про скорочення виробництва основних галузей.

Крім того, від початку квітня 2017 року спостерігається тенденція падіння світових цін на основні товарні групи українського експорту. Так, вартість ф’ючерсів на зерно і кукурудзу лише за травень знизилася на 10–15 %. Експерти прогнозують подальше зниження цін, оскільки в США, Латинській Америці, Марокко спостерігаються хороші врожаї цих зернових культур, зростають запаси і в Російській Федерації.

Негативна кон’юнктура на міжнародних ринках стосується і металопродукції, зокрема сталь на міжнародних ринках за півтора місяці знизилася на 10–15%. Ф’ючерси на кінець 2017 показують зниження ще на 10 %. Знизилася в ціні й руда – на 20–30 %.

При збереженні вказаних трендів у середньостроковій перспективі Україна не зможе очікувати не лише росту реального ВВП – вона зіткнеться з проблемою його переходу у від’ємне значення.

2. Скорочення чисельності населення.

22

За останні три роки чисельність населення України скоротилася більше, ніж на 6%, або на 2,793 млн осіб.

Як уже було вказано на початку дослідження, кінцевим індикатором реформи охорони здоров’я має стати зростання середньої тривалості життя в Україні на 3 роки.

Разом із тим, із фінансово-економічного обґрунтування до законопроекту  № 6327 випливає, що замість зростання середньої тривалості життя в Україні законотворці прогнозують подальше скорочення населення протягом 2017–2021 років. І за рахунок цього скорочення планується, в тому числі, частково збільшити витрати на охорону здоров’я для тих, хто залишився в країні.

3. Введення офіційної співоплати. 

Законопроект передбачає реалізацію державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів шляхом запровадження та функціонування державного солідарного медичного страхування.

У фінансово-економічному обґрунтуванні до законопроекту № 6327 розраховано прогнозний розмір страхового внеску на людину та на родину, але чітко не вказано, хто саме та в якій пропорції має його сплачувати.

24

Відповідно до законопроекту, держава гарантує повну або часткову оплату за тарифом покриття за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування наданих застрахованим особам необхідних медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені державним гарантованим пакетом.

Законопроект визначає, що застраховані особи зобов’язані оплачувати за рахунок власних коштів чи забезпечувати оплату за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати в разі часткової оплати за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг та лікарських засобів, наданих їй.

Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів забезпечуються в межах бюджетних призначень на програми державного солідарного медичного страхування, що передбачені в державному бюджеті України на відповідний рік.

Формулювання «у межах бюджетних призначень» означає, що в будь-який час, звернувшись по медичну допомогу, Ви можете почути знайому фразу: «в нас обмежене фінансування, ліків нема, купуйте все самостійно».

Слід звернути увагу законотворців на те, що відповідно до статті 49 Конституції України в державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних й оздоровчо-профілактичних програм.

Крім того, щодо «безоплатного надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я» є офіційні тлумачення Конституційного Суду України (від 29.05.2002 № 10-рп/2002 в справі  № 1-13/2002), за якими:

а) зміст поняття «безоплатна медична допомога» полягає у відсутності для всіх громадян обов’язку сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання;

б) словосполучення «безоплатність медичної допомоги» означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я в будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов’язкових страхових платежів (внесків) тощо;

в) Конституційний Суд України вважає, що частина перша статті 49 Конституції України закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов’язкове, а добровільне медичне страхування громадян;

г) стосовно державного медичного страхування, то його запровадження не суперечитиме конституційному припису: «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» – лише у тому разі, коли платниками обов’язкових страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства, інші господарюючі суб’єкти, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) із громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, що  тлумачиться,  оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

ґ) Конституційний Суд України вважає неприйнятними пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня (це суперечить положенням статті 3, частини третьої статті 22 та низки інших  статей Конституції України);

д) безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, має надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини в збереженні або відновленні здоров’я;

е) рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Таким чином, концептуальні положення законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327, на яких базується запропонована медична реформа, щодо обов’язку застрахованих осіб здійснювати оплату за рахунок власних коштів чи за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати, а також встановлення меж безоплатної медичної допомоги у вигляді державного гарантованого пакета, суперечать положенням Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України (від 29.05.2002 № 10-рп/2002 за справою № 1-13/2002).


08.06.2017 року
народні обранці в складі 227 депутатів: БПП – 117; НФ – 64; Самопоміч – 24; Радикальна партія Ляшка – 2; Воля народу – 8; Позафракційні – 12 – всупереч положенням Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України (від 29.05.2002 № 10-рп/2002 за справою № 1-13/2002) ухвалили в першому читанні законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327, який обмежує права громадян України на безоплатну медичну допомогу, встановлюючи її межі у вигляді державного гарантованого пакета та зобов’язуючи громадян України оплачувати за рахунок власних коштів тариф співоплати.У разі прийняття (в цілому) законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327 у запропонованій редакцій він може бути визнаний нікчемним, оскільки суперечить як положенням Конституції України, так і Рішенню Конституційного Суду України, яке є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Слід зазначити, що подібні «реформи», які стосуються визначених Конституцією України базових прав людини, можуть бути ухвалені виключно за результатами загальнодержавного референдуму.

Народні депутати навіть через зміни до Конституції, не кажучи про звичайне голосування, не мають права ухвалювати подібні закони, оскільки відповідно до статті 157 Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

1. На початку 2015 року затверджено «Стратегію сталого розвитку «Україна – 2020» (Указ Президента України від 12.01.2015 № 5/2015), якою передбачено впровадження в Україні до 2020 року європейських стандартів життя.

2. За результатами проведених реформ, середня тривалість життя людини в Україні має підвищитися на три роки. З моменту затвердження Стратегії минуло 2,5 роки, але медична реформа в Україні фактично ще й не розпочиналася.

3. Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна посідає 104 місце (зі 183) за тривалістю життя в світі.

4. Середня тривалість життя українця становить 71,3 роки. Поряд із Україною в цьому рейтингу перебувають: Гватемала71,9 років, Бангладеш71,8 років, Тринідад і Тобаго – 71,2 роки.

5. У порівнянні з середньою тривалістю життя в Європі, стандарти життя якої мають бути впроваджені в Україні до 2020 року, показники середньої тривалості життя в Україні (71,3 роки) навіть не дотягують до європейських показників 2000 року.

6. Низька середня тривалість життя в Україні, якщо порівнювати з іншими країнами Європи, пов’язана в першу чергу з кардинальною різницею європейських та українських стандартів життя, рівня добробуту населення та якості медичного обслуговування.

7. За кількістю лікарів протягом останніх років Україна повернулася до показників 80-х років минулого століття.

8. За кількістю середнього медичного персоналу Україна повернулася до показників 1965 року.

9. За кількістю лікарняних ліжок гірші показники, ніж тепер, наша держава мала лише в 40-х роках ХХ століття.

10. Найгірша ситуація з охороною здоров’я у сільській місцевості, де кількість лікарняних закладів скоротилася до рекордного мінімуму – 74 одиниці. Причому, ще в 2000 році таких закладів налічувалося понад 1 тис.

Кількість ліжок у сільській місцевості зменшилася до рекордного мінімуму – 3 128 одиниць, тоді як ще в 2000 році вона становила була понад 20 тис.

Невтішна ситуація і з дитячими закладами охорони здоров’я, кількість яких протягом останніх двох років скоротилася на 23 %, а в порівнянні з 2000 роком – більш ніж утричі.

11. Зазнали скорочень і пологові будинки: їх кількість після 2013 року скоротилась на 16 %, а в порівнянні з 2000 роком – на 20,5 %.

12. Кількість жіночих консультацій після 2013 року скоротилася на 13 %, а в порівнянні з 2006 роком – на 43%.

13. Статтею 49 Конституції України визначено, що існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Разом із тим, офіційна статистика вказує на зворотне: впродовж останніх 15 років, ігноруючи вимоги Конституції, в Україні стрімко скорочувалася мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я. Така тенденція спостерігалась і протягом останніх трьох років.

14. Державне фінансування охорони здоров’я в Україні (у гривневому розрахунку) з 2013 року збільшилося на 18,6 %, при цьому в реальному доларовому еквіваленті воно зменшилося майже втричі – з $ 8,12 млрд у 2013 році до $ 2,92 млрд у 2017 році.

15. За рівнем реальних (у доларовому розрахунку) державних витрат на охорону здоров’я у 2015–2017 роках Україна повернулася на 10 років назад, до показників 2004–2005 років.

16. Запропонована реформа системи охорони здоров’я в Україні базується на ключовому законопроекті «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327. Ініціатором вказаного Законопроекту, за інформацією, що розміщена на офіційному сайті Верховної Ради, є Гройсман Володимир Борисович; основним лобістом – діючий в. о. міністра охорони здоров’я України – Супрун Уляна Надія, яка розгорнула потужну PR-компанію «медичної реформи».

17. Законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327 передбачає: запровадження державного солідарного медичного страхування; введення офіційної співоплати за послуги вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; запровадження державного гарантованого пакету медичних послуг та лікарських засобів.

18. У фінансово-економічному обґрунтуванні до законопроекту № 6327 прогнозується суттєве зростання як державного, так і приватного фінансування системи охорони здоров’я, за рахунок: «сталого зростання валового внутрішнього продукту України в середньому на 3,27 відсотка на рік протягом 20172021 років та продовження скорочення загальної чисельності населення (з 42,4 млн осіб у 2017 році до 42,1 млн осіб у 2021 році)».

19. Сплановане Кабміном зростання витрат на охорону здоров’я базується на вкрай сумнівних показниках майбутнього росту ВВП. При збереженні існуючих трендів у середньостроковій перспективі можна очікувати не те, що росту ВВП, а переходу його рівня у від’ємне значення.

20. За останні три роки чисельність населення України скоротилася більше, ніж на 6 %, або на 2,793 млн осіб. Із фінансово-економічного обґрунтування до законопроекту № 6327 випливає, що замість зростання середньої тривалості життя в Україні, а це декларувалося метою реформи, законотворці прогнозують подальше скорочення населення протягом 2017–2021 років. За рахунок цього скорочення, у тому числі, планується частково збільшити витрати на охорону здоров’я для громадян, що залишилися в країні.

21. Законопроект передбачає реалізацію державних фінансових гарантій надання медичних послуг та лікарських засобів шляхом запровадження та функціонування державного солідарного медичного страхування.

22. У фінансово-економічному обґрунтуванні до законопроекту № 6327 розраховано прогнозний розмір страхового внеску на людину та на родину, але чітко не вказано, хто саме та в якій пропорції має його сплачувати.

23. Відповідно до Законопроекту держава гарантує повну або часткову оплату згідно з тарифом покриття медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені державним гарантованим пакетом.

24. Законопроект передбачає, що застраховані особи зобов’язані: оплачувати за рахунок власних коштів чи забезпечувати оплату за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати в разі часткової оплати за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування медичних послуг та лікарських засобів, наданих такій особі.

25. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів забезпечуються в межах бюджетних призначень на програми державного солідарного медичного страхування, що передбачені в державному бюджеті України на відповідний рік. «У межах бюджетних призначень» означає, що в будь-який час, звернувшись по медичну допомогу, Ви можете почути знайому фразу: «в нас обмежене фінансування, ліків нема, купуйте все самостійно».

26. Відповідно до статті 49 Конституції України у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

27. Стосовно «безоплатного надання медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я» є офіційні тлумачення Конституційного Суду України (від 29.05.2002 № 10-рп/2002 у справі  № 1-13/2002), згідно з якими:

а) зміст поняття «безоплатна медична допомога» полягає у відсутності для всіх громадян обов’язку сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання;

б) словосполучення «безоплатність медичної допомоги» означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я в будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов’язкових страхових платежів (внесків) тощо;

в) Конституційний Суд України вважає, що частина перша статті 49 Конституції України закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов’язкове, а добровільне медичне страхування громадян;

г) стосовно державного медичного страхування, то його запровадження не суперечитиме конституційному припису: «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» – лише у тому разі, коли платниками обов’язкових страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства, інші господарюючі суб’єкти, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) із громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, що  тлумачиться,  оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я;

ґ) Конституційний Суд України вважає неприйнятними пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня (це суперечить положенням статті 3, частини третьої статті 22 та низки інших  статей Конституції України);

д) безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, має надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини в збереженні або відновленні здоров’я;

е) рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

28. Концептуальні положення законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327, на яких базується запропонована медична реформа, щодо обов’язку застрахованих осіб здійснювати оплату за рахунок власних коштів чи за рахунок коштів добровільного медичного страхування та інших джерел тарифу співоплати, а також встановлення меж безоплатної медичної допомоги у вигляді державного гарантованого пакета, суперечать положенням Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України (від 29.05.2002 № 10-рп/2002 за справою № 1-13/2002).31. У разі прийняття (в цілому) законопроекту «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327 у запропонованій редакцій він може бути визнаний нікчемним, оскільки суперечить як положенням Конституції України, так і Рішенню Конституційного Суду України, яке є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

29. 08 червня 2017 року народні обранці в складі 227 депутатів: БПП – 117; НФ – 64; Самопоміч – 24; Радикальна партія Ляшка – 2; Воля народу – 8; Позафракційні – 12 – всупереч положенням Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України (від 29.05.2002 № 10-рп/2002 за справою № 1-13/2002) ухвалили в першому читанні законопроект «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» № 6327, який обмежує права громадян України на безоплатну медичну допомогу, встановлюючи її межі у вигляді державного гарантованого пакета та зобов’язуючи громадян України оплачувати за рахунок власних коштів тариф співоплати.

30. Реформи, які стосуються визначених Конституцією України базових прав людини, можуть бути ухвалені виключно за результатами загальнодержавного референдуму.

31. Народні депутати навіть через зміни до Конституції, не кажучи про звичайне голосування, не мають права ухвалювати подібні закони, оскільки відповідно до статті 157Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

На підставі вищевикладеного вважаємо за необхідне захистити конституційні права громадян України всіма доступними засобами в межах правового поля та не допустити їх обмеження представниками Кабміну й Верховної Ради України.

За фактом посягання ряду посадових осіб Кабміну та Верховної Ради на конституційні права громадян України пропонується звернутися до правоохоронних органів із відповідною заявою для проведення повного та всебічного розслідування вказаних фактів і притягнення винних осіб до відповідальності.