Глобальний аналіз базових макроекономічних показників України (2013–2017 рр.)

Метою цього дослідження є аналіз та узагальнення базових макроекономічних показників України за період 2013–2017 років. Тривале управління країною представниками української постреволюційної політичної еліти дає змогу визначити допущені основні фундаментальні прорахунки та  встановити причинно-наслідковий зв’язок нинішньої економічно-соціальної ситуації. Результатом розвідки має стати розробка механізмів усунення відповідних негативних висновків, а також надання пропозицій, які б сприяли подальшому економічно-соціальному розвитку.
Це дослідження базується виключно на інформації з відкритих офіційних джерел, що дає змогу підтверджувати надані висновки та пропозиції.
При підготовці матеріалу насамперед необхідно було вивести базис, для чого за основу взято максимальний об’єм первинних даних у розпорядників визначеної інформації.
Стосовно залучення міжнародного досвіду. Досить складно знайти країни, які мали б такі ж географічні та демографічні масштаби; водночас треба зважати на те, що, крім зміни влади, в межах календарного року Україна зіткнулася з анексією частини території, а також військовим конфліктом на території двох промислово-важливих регіонів.
Відправною точкою початку дослідження взято 2013 рік, наприкінці якого масові народні заворушення призвели до перезавантаження політичного устрою та державної системи управління в цілому, формування нових правил, які створювалися під впливом постреволюційних настроїв.
З огляду на зазначені чинники розпочалася стрімка трансформація економічних процесів у країні, що зумовила падіння промисловості, відтік за межі країни капіталу, виведення інвестицій, коливання курсу національної грошової одиниці, трудову міграцію. Усі ці фактори спричинили найгострішу проблему – реальне збідніння населення.
Нижче проаналізовано п’ять ключових показників, які мають прямий або непрямий істотний вплив на формування соціально-економічного стану країни.

І. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ

1.1. Визначення ключових індикаторів стану вітчизняної економіки розпочинаємо з ВВП як одного з найважливіших показників розвитку економіки, що відображає ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік у всіх галузях економіки на території держави для споживання, експорту та накопичення, незалежно від національної належності використаних факторів виробництва.
Слід зазначити, що після 2013 року (ВВП становив $ 180 млрд) спостерігалося падіння обсягів номінального ВВП в доларовому еквіваленті в країні. Основними факторами цього процесу була втрата частини промислових регіонів Донецької та Луганської областей, де розташовувалися бюджетоутворюючі промислові комплекси, негативна волатильність на міжнародних ринках та деструктивна монетарна політика держави.
За підсумками 2015 року номінальний ВВП знизився до $ 90,6 млрд, що на 50,5 % менше показника 2013 року. Власне, це активізувало фундаментальну кризу вітчизняної економіки, яку й досі не вдалося подолати. За результатами 2017 року, як свідчать дані Держстату, номінальний ВВП у доларовому еквіваленті становив $ 112,3 млрд (2982,9 млрд грн), що на 20,5% більше від показника 2016 року. Проте ця цифра суттєво відрізняється від реального ВВП (саме він відображає реальне зростання виробництва), він значно менший, через що вкрай знизилася ділова активність населення.
Так, новий рівень номінального ВВП зумовила грошово-кредитна політика держави, яка вилилася в значну інфляцію (дефлятор ВВП – 22 %) в умовах падіння виробництва:
– ОВДП, розміщені на первинному ринку в 2017 році, – + $ 3,7 млрд (105,4 млрд грн);
– збільшення грошової маси (агрегат М0) у 2017 році – + $ 1,3 млрд (37,84 млрд грн);
– державні та приватні зовнішні запозичення (приплив капіталу за фінансовим рахунком) – + $ 6,4 млрд (169,9 млрд грн);
– прямі інвестиції в 2017 році – + $ 2,3 млрд, або 60,9 млрд грн (26 % із них –операції з переоформлення боргу в статутний капітал банків);
– грошові перекази з-за кордону в 2017 році – + $ 9,2 млрд (244,2 млрд грн).
Діаграма 1

Виникає питання: в Україні в цілому економічний потенціал зростає (ном. ВВП у грн екв.) чи все-таки відбувається падіння (ном. ВВП у дол. екв.)? Чітку відповідь на нього дає аналіз реального ВВП, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах. Іншими словами, на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва, але на ньому не позначаються  можливі інфляційні й девальваційні процеси, наслідки яких досліджено нижче.

Діаграма 2

Аналіз динаміки реального ВВП чітко вказує на рецесійні процеси української економіки, а саме: падіння виробництва. Навіть +2,4 % у 2016 році та +2,5 % у 2017 році до реального ВВП не відповідає очікуваним прогнозам, оскільки дані зводяться у відношенні до попереднього року. Як бачимо з графіка, стрімке падіння реального ВВП протягом 2014–2015 років підтверджує лише те, що економіка країни повернулася до 2000-х років.
Діаграма 3
Кумулятивне падіння реального ВВП з кінця 2013 року становить -12 %. Так, у випадку навіть дуже оптимістичного сценарію розвитку економіки (+3 % реального ВВП за результатами року), вітчизняній економіці знадобиться п’ять років, аби вийти лише на базовий рівень 2013 року.
Разом із тим, при підрахунку реального ВВП можливі маніпуляції через принципову розбіжність за значенням чистого експорту між даними Держстату та Нацбанку. Так, різниця в розрахунках торгового балансу НБУ (дефіцит – $ 8,6 млрд) і Держстату (дефіцит – $ 1,24 млрд) сягає 6,5 % номінального ВВП  за відповідний рік. Річ у тому, що НБУ оперує даними за операціями ЗЕД, отриманими від банків (здійснюють ЗЕД-розрахунки), а Держстат отримує інформацію на підставі анкетування підприємств (юрособи, чисельність робітників яких перевищує 10 осіб). Тобто, Держстат не враховує експортні операції торгових компаній, у штаті яких перебуває до 10 осіб, а це значно спотворює загальну статистику.
Тому використання даних Держстату при розрахунках ВВП призводить до некоректного завищення показників його зростання.
Діаграма 4
Крім того, важливий факт: НБУ в березні 2018 року змінив методику підрахунку обсягу приватних грошових переказів в Україну і ретроспективно перерахував річні розміри приватних переказів за 2015–2017 роки – вони були збільшені на $ 2 млрд, або 1,8 % ВВП.
Таблиця 1

Дані: НБУ
Нацбанк зробив припущення, що більшість мігрантів привозять зароблені кошти особисто – тому рівень приватних переказів неформальними каналами істотно збільшився (різниця після перерахунку: 2015 – + $ 1,6 млрд; 2016 – + $ 2 млрд; 2017 – $ 2,5 млрд), а суми офіційних переказів залишаються низькими. Перерахунок за переказами через банки та міжнародні платіжні системи не може бути істотним, бо НБУ є первинним розпорядником аналізованої інформації.
Діаграма 5

                Дані: НБУ
Перегляд методики дозволив поліпшити сальдо поточного рахунку платіжного балансу: в 2015 році – з дефіциту в 0,2 % ВВП до профіциту в 1,8 % ВВП; у 2016 році – з дефіциту в 3,7 % ВВП до дефіциту в 1,4 % ВВП; у 2017 році – з дефіциту в 3,5 % ВВП до дефіциту в 1,6 % ВВП.
Різниця в перерахунках становить $ 2 млрд (1,8 %), вона ґрунтується на припущеннях НБУ, а не на фактичній інформації про надходження.
Оцінене Держстатом «зростання» ВВП у 2017 році пов’язане з майбутніми виплатами комітету кредиторів додаткових відсотків від росту номінального ВВП (умова реструктуризації боргів часів Яценюка–Яресько), які активізуються, як тільки номінальний ВВП України перевищить $ 125,4 млрд, а річний – сягне 3 %.
Діаграма 6
Аналіз номінального ВВП на душу населення лише підтверджує вищевикладену тенденцію падіння економіки та її вплив на населення, доходи якого прямо пропорційні рівню економічної ситуації.
Вітчизняні можновладці нерідко зіставляють свою економіку з економіками інших нині успішних, а раніше бідних країн. Проте реальність інша: білоруси, поляки, словаки вже давно вирвалися вперед; суперниками за капітал і ринки ми з ними в найближчому майбутньому не будемо. На жаль, Україна на економічній карті світу наразі перебуває поряд із країнами Африки та іншими державами третього світу, і саме такі порівняння є більш актуальні.
Таблиця 2

Діаграма 7
Дані: Міжнародний валютний фонд, 2016
ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) є найбільш точною характеристикою, що визначає ступінь економічного розвитку. Перерахунок із національних валют, як це прийнято при міжнародних економічних порівняннях, виконуються не за ринковими обмінними курсами валют, а за паритетами купівельної спроможності.
1.2. Аналіз ВВП у період 2013–2017 рр. показав наявний дисбаланс між показниками рівня номінального ВВП, який виражено в національній валюті (зростання) та в доларовому еквіваленті (падіння). Проаналізувавши дані, було встановлено зменшення виробництва, тому невідповідність гривневого показника номінального ВВП пояснюється лише високою інфляцією.
Діаграма 8
Інфляційні процеси в Україні у період із 2013 по 2017 рр. можна розбити на два етапи:
  • швидке поглиблення інфляції з 2014 по 2015 рр. до гіперінфляції зумовлено, з одного боку, втратою важливих економічних регіонів та неефективною державною політикою, яка призвела до падіння темпів розвитку виробництва та зниження його ефективності, а з другого – нарощенням дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів (або збереженням їх на попередньому рівні), збільшенням обсягів державних витрат. Результатом цього, в тому числі у зв’язку з відсутністю інвестицій, стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції сягнули в 2014 р. 24,9 %; у 2015 р. – 43,3 %.

  • Реагуючи на високі показники інфляції, Уряд та керівництво НБУ своїми адміністративними діями, остерігаючись отримати некеровану інфляцію, почали реалізовувати політику «утримання». Це викликало зменшення інфляції (дезінфляція) у 2016 році до 14,2 % та 13,7 % у 2017 році; зумовило подальші рецесійні процеси. Дефіцит вітчизняної валюти на ринку спричинив суттєве зниження ділової активності. Наслідок – відкладене тривале падіння виробництва, оскільки НБУ цілеспрямовано забезпечує фінансовий голод, щоб унеможливити девальвацію.
Саме постійний відкладений дефіцит товарної маси, падіння якісних характеристик продукції та відсутності платоспроможного попиту стануть підставами для формування подальших інфляційних піків.
Так, штучне підвищення в два рази мінімальної заробітної плати в 2017 році та на 16,3 % – за поточний, без реального розвитку виробництва, викличе більший розмір середніх витрат виробництва, що є основою для розгортання інфляції витрат. Якщо Уряд і Національний банк не знайдуть у своєму розпорядженні інструментів управління інфляційними очікуваннями, то на основі пружини «заробітна плата – ціни» виникне некерована інфляція зі швидким темпом росту цін, що чинитиме особливо руйнівний вплив на зайнятість і випуск, бо в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції. Ситуація недовіри до непослідовної політики Уряду й Національного банку є сприятливим «середовищем» для розгортання некерованої інфляції.
Діаграма 9
Крім того, великі руйнівні економічні наслідки викликав розрив між інфляцією та реальним ВВП. Зростання цін було вигідним тільки Уряду, який через інфляційні процеси виконував показники надходжень державного бюджету. У той же час в умовах відсутності ділової активності та подорожчання собівартості (за рахунок тарифів) вітчизняні підприємства опинилися в складній фінансовій ситуації.
МСБО 29 «Фінансова звітність в умовах гіперінфляції» (п. 3) визначає 5 характеристик гіперінфляції у країні:
  1. Основна маса населення надає перевагу збереженню своїх цінностей у формі немонетарних активів або у відносно стабільній іноземній валюті. Суми, утримувані в національній валюті, негайно інвестуються для збереження купівельної спроможності.
За даними НБУ, більшість населення зберігає кошти в стабільній іноземній валюті.
  1. Основна маса населення розглядає грошові суми не в національній грошовій одиниці, а у відносно стабільній іноземній валюті. Ціни також можуть наводитися в цій валюті.
Населення порівнює рівень своїх доходів за минулий час або станом на сьогодні в стабільній іноземній валюті (переважно в доларах США).
  1. Продаж та придбання на умовах відстрочки платежу здійснюється за цінами, які компенсують очікувану втрату купівельної спроможності протягом періоду цієї відстрочки, навіть якщо строк є коротким.
Фіскальна служба вповноважена давати в межах своїх повноважень відстрочку або розстрочку сплати податків, інших платежів.
  1. Відсоткові ставки, заробітна плата та ціни індексуються згідно з індексом цін.
Відповідно до законодавства індексація заробітної плати найманих працівників є обов’язковою.
  1. Кумулятивний рівень інфляції за трирічний період наближається до 100 % або перевищує його. За останні три роки (2014–2017) цей показник сягнув 332 %.
Отже, економіка України є гіперінфляційною.
На сьогодні НБУ заявляє, що здійснює таргетування інфляції.
ТАРГЕТУВАННЯ ІНФЛЯЦІЇ (inflation targeting) – монетарний режим, який передбачає дотримання проголошеного значення офіційного показника інфляції (таргету) протягом визначеного періоду часу, використовуючи увесь перелік інструментів монетарної політики (досягнення цільового показника інфляції в середньостроковій перспективі, – 2–3 роки).
Коли керівництво НБУ говорить про таргетування інфляції як своє основне завдання, маються на увазі споживчі ціни. Слід зазначити, що ситуація з інфляцією вже давно непідконтрольна Уряду та не відповідає межам річного інфляційного таргету.
Таблиця 3
Інфляційний таргет
Фактична інфляція
2017
8% +/- 2п.
13,7 %
Власне, політика інфляційного таргетування показала абсолютну неефективність, а єдиним інструментом НБУ в боротьбі з інфляцією є облікова ставка, яка впливає на інші економічні параметри країни. За даними Держстату, за підсумками 2017 року її рівень становив 13,7 %. Однак офіційні дані не корелюються з індексами зростання цін, які більш коректно відображають цінові коливання. Наприклад, динаміка індексу цін виробників промисловості в річному вимірі становила +16,6 %, і це один із ключових індикаторів подальшого підвищення собівартості інших товарів, що більш об’єктивно відображає інфляційні процеси в країні.
Діаграма 10

Динаміка індексів інфляції і цін виробників в Україні за останні роки

Підтвердженням висновків стосовно вищої (ніж офіційні дані) інфляції є зменшення індексу промислового виробництва за 2017 рік на 3 %, скорочення заощаджень населення (збільшилося в 4 рази – до 69 млрд грн), падіння роздрібної торгівлі на 43,9 %.
Завдяки тому, що облікова ставка тепер перебуває на рівні 17 %, посилилася прибутковість за депозитами та ОВДП – так НБУ вдалося трохи зменшити ліквідність на ринку й дещо заспокоїти інфляцію під кінець року. Однак у майбутньому вказаний крок негативно вплине на ділову активність бізнесу, бо збільшиться вартість позикових ресурсів.
У бюджеті на 2018 рік Уряд заклав показник інфляції у 9 %. Втім, як і в минулому році, в економіці країни не відбуваються фундаментальні макроекономічні зміни, що сприяли б її уповільненню. По-перше, високий рівень чинної облікової ставки не дозволить інфляції знизитися нижче 14 %. По-друге, закладений середньорічний курс долара в бюджеті в 29,3 грн/$ свідчить про девальвацію нацвалюти на 10 %, а це додатково спричинить зростання цін.
Діаграма 11
Крім того, в бюджет закладено підвищення зарплат на 16,3 %, але в умовах відсутності нормального виробництва це вкрай негативно позначиться на цінах.
За таких макроекономічних факторів, відсутності стратегії відновлення економіки в умовах міжнародних цінових коливань на сировинних ринках і потреби виплат за зовнішніми боргами, інфляція в Україні й цьогоріч демонструватиме подальше зростання (цільовий орієнтир – 15–18 %). Обраний у Нацбанку спосіб її стримування (за допомогою дефіциту нацвалюти) – надзвичайно небезпечний для економіки та може призвести до кризи 90-х років, відродивши бартерні операції й спричинивши галопуючу інфляцію.
  1. 3. Наступним етапом діагностики вітчизняної економіки є дослідження платіжного балансу. Це один із найважливіших індикаторів, що відображає торговельні відносини між резидентами й нерезидентами та свідчить про насиченість економіки країни іноземною валютою. Значення платіжного балансу прямо пропорційно впливають на формування валютно-курсової політики (завдяки формуванню попиту та пропозиції на валюту).
З точки зору отримуваних доходів (впливають на формування ВВП) Україна належить до експортоорієнтованої держави. Основна частина виробленої в Україні продукції продається за кордон, про що свідчить співвідношення ВВП до експорту. Проте наша країна переважно експортує не готову продукцію, а лише сировину (сталь, зерно, руду), і в цьому її ключова проблема.
Так, у 2015 році експорт становив 42 % від ВВП. КМУ затвердив прогнозний показник на 2018 рік експорту по відношенню до ВВП на рівні 48 %.
Таблиця 4

Співвідношення експорту до ВВП в Україні

Рік
ВВП,
млрд
$
Експорт,
млрд
$
Експорт/ВВП
2015
90,6
38,1
42 %
2016
93,2
36,3
39 %
2017
110
43,2
39,3 %
2018
114,5*
55,7*
48,6 %
Дані: Держстат
*прогнозні дані відповідно до Постановою КМУ від 31.05.2017 № 411
Ще з 90-х років Україна обрала найлегший спосіб отримання доходів – від продажу неготової продукції замість розвитку технологічного виробництва. Усі країни-виробники сировини перебувають у зоні ризику: їх основні товари можуть у будь-який момент подешевшати та обвалити економіку. Сировинні країни не контролюють власний розвиток. Тому Україна стала черговою жертвою «сировинної пастки»: якщо вона не вироблятиме складної продукції та продаватиме тільки сировину, обов’язково трапиться криза. Причому, неважливо, що це за сировина, – нафта, зерно чи метал.
Отож, ми визначили, що істотну частину свого виробленого продукту Україна експортує, а інша частина потрапляє на внутрішній ринок, де намагається конкурувати з імпортною продукцією. Основна частина вітчизняного експорту – саме продаж сировини та неготової продукції, що виключає наявність імпорту в складі собівартості експорту.
Таблиця 5

Співвідношення імпорту до загального товарообігу та ВВП в Україні

Оптовий товарообіг,
млрд $

ВВП,
млрд $
Імпорт (товари та послуги),
млрд $
2014
83,7
131,8
53,9
2015
54
90,6
38,1
2016
60,8
93,2
36,3
2017
72,6
110
49,5
Дані: Держстат
Ці дані  вказують на величезну залежність внутрішнього ринку від імпортованої продукції, що є доволі небезпечною тенденцією, бо наявність у структурі внутрішнього ринку значного відсотка імпорту призводить до зменшення національного доходу.
Усі ці чинники – тягар розвитку економіки та сигнал необхідності структурних реформ.
Аналізуючи платіжний баланс, треба визначити, що він включає:
а) рахунок поточних операцій (різниця між експортом та імпортом усіх товарів, послуг й інших доходів);
б) обсяг операцій із фінансового рахунку (приплив/відплив інвестицій та чисті запозичення).
Дефіцит рахунку поточних операцій за підсумками 2017 року становив $ 3,8 млрд (2016 – $ 3,4 млрд ). Крім того, один із негативних індикаторів стану економіки – дефіцит торгівлі товарами, який у 2017 сягнув $ 9,16 млрд (2016 – $ 6,94 млрд).
 Діаграма 12
Так, експорт товарів становив $ 39,9 млрд. У річному вимірі цей показник збільшився на 19 % завдяки значним поставкам зернових, масла і жирів та інтенсивному експорту м’ясо-молочної продукції. Розрив виробничо-логістичних зв’язків із підприємствами на неконтрольованій території зумовив зниження фізичних обсягів експорту чорних металів, але «зіграла на руку» позитивна цінова динаміка на світовому ринку, завдяки чому вартісні розміри експорту продукції металургії збільшилися на 22,1 %.
Імпорт товарів у 2017 році становив $ 49 млрд. У річному вимірі темпи його зростання прискорилися до 21%, випереджаючи приріст експорту.
Насамперед відбулося розширення енергетичного імпорту – в 1,5 рази. Дефіцит вугілля на внутрішньому ринку, значна частина якого в попередні роки поставлялася з Донбасу. У той же час у світі підвищилися ціни на енергоресурси.
Істотний дефіцит поточного рахунку, який існував у 2013 році, перекривався за рахунок надходжень від інвестицій або запозичень, формуючи загальне позитивне зведене сальдо платіжного балансу. Це сигналізувало про загальний приплив у країну валютної виручки. Після революційних подій, військових конфліктів та анексії території інвестори не тільки припинили інвестувати в економіку, а й почали виводити інвестиції з нашої країни. Така тенденція спричинила швидкий крах економіки – на цьому тлі керівництво країни вирішило рятувати ситуацію не структурними змінами, а завдяки співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, які, надаючи кредити, почали диктувати вигідні саме їм умови і таким чином заганяти Україну в «боргову яму».
У 2015 році приплив капіталу за фінансовим рахунком (чисті запозичення) становив $ 569 млн (у порівнянні з відпливом у $ 9,1 млрд протягом 2014 року). Основним чинником цього було серйозне зовнішнє залучення сектору державного управління, чисте фінансування якого сягнуло $ 3,5 млрд (у 2014 році – $ 3,3 млрд). Зокрема, було отримано $ 1 млрд від Світового банку, розміщено урядові єврооблігації під гарантії уряду США на суму $ 1 млрд, отримано кредити від Європейської комісії на суму $ 0,9 млрд. Чисте фінансування центрального банку – $ 1,5 млрд. Водночас чистий відплив за операціями приватного сектору (разом із помилками та упущеннями) – $ 4,4 млрд (за 2014 рік – $ 12,8 млрд).
За результатами 2016 року приплив капіталу за фінансовим рахунком (чисті запозичення) був рівнозначний $ 4,6 млрд. Обсяг чистого припливу коштів за прямими іноземними інвестиціями – близько $ 3,4 млрд. Це пояснюється виключно вимогами законодавчих змін щодо докапіталізації українських банків від іноземних материнських структур. Чисте зменшення зовнішньої позиції реального сектору (без врахування прямих іноземних інвестицій) – $ 4,5 млрд (у 2015 році збільшення становило $ 1,6 млрд). Основним чинником є скорочення готівкової валюти поза банками на $ 4,7 млрд (у 2015 році – $ 1,8 млрд). Заборгованість за кредитами та позиками скоротилася на $ 176 млн (у 2015 році – на $ 1,3 млрд).
Чистий приплив капіталу за фінансовим рахунком у 2017 році збільшився до $ 6,4 млрд. На відміну від попереднього року, державний сектор відігравав значну роль у надходженні капіталу – Уряд активно залучав валютні ресурси як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Завершення третього перегляду програми EFF із МВФ дало змогу Уряду отримати черговий транш кредиту макрофінансової допомоги від Європейської Комісії на суму $ 0,6 млрд. Також у вересні 2017 року Україна після чотирирічної перерви повернулася на ринки зовнішніх запозичень – чисті залучення за суверенними єврооблігаціями становили $ 1,3 млрд  зі строками погашення від 10 до 15 років та купоном 7,75 %, що є високим значенням. Придбання банками ОВДП, які номіновані в іноземній валюті, призвело до скорочення активів банківської системи на $ 0,6 млрд.
Суттєве зменшення показника зведеного балансу в 2014 році – на $ 13,3 млрд – пояснюється сформованим дефіцитом поточного рахунку та відпливом капіталу в розмірі $ 9,1 млрд (портфельні інвестиції, капітал банків).
Діаграма 13
Останній такий відплив капіталу спостерігався в 2009 році – 13,7 млрд грн, його зумовила міжнародна економічна криза, що охопила величезну кількість країн. Проте саме в Україні її «плоди» були найтяжчі.
Крім того, позитивне сальдо зведеного балансу за підсумками 2016 та 2017 років є технічним ефектом, що став можливим завдяки надходженню в країну коштів від іноземних банків – як засіб докапіталізації статутного капіталу їх дочірніх банків на території України. 67 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій у 2016 році ($ 2,2 млрд) становив приплив прямих інвестицій до банківського сектору. У 2017 році профіцит платіжного балансу був сформований за рахунок зовнішніх запозичень, які в майбутньому необхідно повертати з відсотками, при цьому за результатами року прямі іноземні інвестиції становили $ 2,3 (26 % із них – операції з переоформлення боргу в статутний капітал).
Отже, наслідки 2014 року Уряд країни навіть у 2018 році подолати не в змозі – він обрав хибний механізм їх усунення шляхом суто фінансування з боку міжнародних кредиторів, а не пошуку інструментів вирішення фундаментальних проблем.
1.4. Дослідження валового зовнішнього боргу дозволяє проаналізувати загальний обсяг заборгованості за всіма наявними зобов’язаннями, які повинні сплатити боржники, – відповідні гарантії дали резиденти перед нерезидентами. Іншими словами, йдеться про загальну заборгованість країни за зовнішніми позиками та невиплаченими за ними відсотками.
Аналізуючи відповідні показники за період із 2013 року, можна стверджувати про загальне зменшення валового зовнішнього боргу на 17,4 %. Проте попри зменшення загального боргу спостерігається негативна тенденція його збільшення відносно ВВП – із 78 % станом на 01.01.2014 році до критичних 150,4 % станом на 01.10.2017.
Діаграма 14
Саме доходи, отримані від реалізації виробленого продукту, мають покривати зобов’язання. Тому допущення відповідних дисбалансів є неприпустимим, оскільки подальші погашення боргу доведеться здійснювати за рахунок наступних запозичень, а після цього вихід тільки один – дефолт.
У зв’язку з тим, що показник загального валового зовнішнього боргу відображає сукупний борг усіх приватних суб’єктів та держави, доцільно проаналізувати структуру зовнішнього боргу.
Таблиця 6

Загальний валовий зовнішній борг України

(млн $)
01.01.2014
01.01.2015
01.01.2016
01.01.2017
01.10.2017
Сектор загального державного управління
29 922
32 884
35 959
36 495
38 962
Центральний банк
1 775
2 176
6 708
6 242
7 564
Інші депозитні корпорації
22 555
18 752
12 823
8 996
6 513
Інші сектори
76 642
63 239
54 677
53 332
54 989
Прямі інвестиції: міжфірмовий борг
11 185
9 257
8 562
8 614
9 332
Валовий зовнішній борг
142 079
126 308
118 729
113 639
117 350
Дані: Національний банк України
Як бачимо зі структури валового зовнішнього боргу, у той час, коли приватні суб’єкти намагалися максимально виплатити кошти відповідно до взятих раніше зобов’язань або реструктурувати заборгованість, держава тільки нарощувала борги – з $ 31,7 млрд на кінець 2013 року до $ 46,5 млрд станом на 01.10.2017 (плюс 46 %).
За даними Мінфіну, станом на 31 грудня 2017 року державний та гарантований державою борг України сягнув 2 141,67 млрд грн, або $ 76,31 млрд.
Державний борг України – 1 833,71 млрд грн (85,62 % від загальної суми державного та гарантованого державою боргу), або $  65,33 млрд.
Гарантований державою борг України – 307,96 млрд грн (14,38 %), або $ 10,97 млрд.
Таблиця 7

Державний та гарантований зовнішній борг

млрд  $
млрд грн
Державний зовнішній борг
38,49
1 080,31
Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних фінансових організацій
14,52
407,47
Європейське Співтовариство
3,35
94,12
Європейський банк реконструкції та розвитку
0,64
18,00
Європейський інвестиційний банк
0,69
19,36
Міжнародний банк реконструкції та розвитку
4,91
137,87
Міжнародний валютний фонд
4,91
137,95
Фонд чистих технологій (МБРР)
0,01
0,17
Заборгованість за позиками, одержаними від органів управління іноземних держав
1,76
49,30
Канада
0,32
8,90
Німеччина
0,27
7,49
Росія
0,61
17,00
США
0,01
0,17
Японія
0,56
15,73
Заборгованість за випущеними цінними паперами на зовнішньому ринку
20,47
574,46
ОВДП 2013 року
3,00
84,20
ОВДП 2014 року
1,00
28,07
ОВДП 2015 року
12,47
349,92
ОВДП 2016 року
1,00
28,07
ОВДП 2017 року
3,00
84,20
Заборгованість, не віднесена до інших категорій
1,75
49,08
Міжнародний валютний фонд
1,75
49,08
Гарантований зовнішній борг
10,97
307,96
            Дані: Міністерство фінансів України
Зовнішні зобов’язання державного сектору за 2017 рік збільшилися на $ 3,6 млрд – до $ 46,3 млрд (41,3 % від ВВП). Борг приватного сектору скоротився з початку року на $ 0,7 млрд – до $ 70,2 млрд (62,6 % від ВВП) у результаті скорочення зовнішніх зобов’язань українських банків (на $ 2,7 млрд) на фоні подальшого накопичення зобов’язань перед нерезидентами реальним сектором (на $ 2,1 млрд).
Зовнішні зобов’язання сектору загального державного управління зросли протягом 2017 року на $ 2,4 млрд – до $ 38,9 млрд (34,6 % від ВВП) у результаті:
  • проведеної в ІІІ кварталі 2017 року емісії ОВДП обсягом $ 3 млрд, за рахунок якої частково (на $ 1,7 млрд) було реструктуризовано зобов’язання за ОВДП 2015 року випуску І та ІІ серії;
  • чистих залучень за прямими кредитами Уряду на суму $ 0,5 млрд.
Планове погашення зобов’язань за кредитами Stаnd-by, EFF перед МВФ скоротило державний зовнішній борг на $ 0,6 млрд від початку року.
Зовнішній борг центрального банку від початку 2017 року збільшився на $ 1,2 млрд – до $ 7,4 млрд (6,6 % від ВВП), зокрема:
  • чисті залучення від МВФ – $ 0,7 млрд;
  • одержання кредиту від Центрального банку Швейцарії – $ 0,1 млрд у І кварталі;
  • курсові зміни – $ 0,4 млрд від початку року.
У цілому після курсових змін за 2017 рік зовнішній борг державного сектору збільшився на $ 1,3 млрд.
Заборгованість інших секторів економіки (разом із міжфірмовим боргом) від початку 2017 року посилилася на $ 2,1 млрд ‒ до $ 64 млрд (57 % від ВВП).
У цілому за 2017 рік прострочена заборгованість галузей економіки за кредитами (в т. ч. від прямих інвесторів) показала зростання на $ 1,2 млрд – на кінець року вони становили $ 21,2 млрд (18,8 % від ВВП).
Загальні обсяги зобов’язань реального сектору, які мають бути погашені впродовж наступних 12 місяців (разом із міжфірмовим боргом), збільшилися на $ 627 млн (до $ 40,9 млрд): зменшення майбутніх виплат за довгостроковими кредитами компенсувалось нарощенням зобов’язань за короткостроковими інструментами.
Також держава шукає запозичення на внутрішньому ринку, які здійснюються з метою покриття бюджетного дефіциту на державному й регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів, а також для рефінансування попередніх державних запозичень.
Діаграма 15

            Дані: Міністерство фінансів України
Таблиця 8

Структура державного та гарантованого державою боргу
(внутрішній та зовнішній борг) станом на 31.12.2017

Млрд $
Млрд грн
%
Загальна сума державного боргу
76,31
2 141,67
100 %
Зовнішній борг
48,89
1 375,00
64,2%
Внутрішній борг
27,32
766,68
35,8%
Таблиця 9

Державний та гарантований внутрішній борг

 
Млрд, $
Млрд, грн
Державний внутрішній борг
26,84
753,4
1. Заборгованість за випущеними цінними паперами на внутрішньому ринку
26,76
751,02
ОВДП (10-річні)
2,23
62,65
ОВДП (11-річні)
0,68
19,03
ОВДП (12-місячні)
0,25
6,90
ОВДП (12-річні)
1,30
36,50
ОВДП (13-річні)
1,02
28,70
ОВДП (14-річні)
1,67
46,90
ОВДП (15-річні)
3,33
93,44
ОВДП (16-річні)
0,22
6,05
ОВДП (17-річні)
0,22
6,05
ОВДП (18-місячні)
1,08
30,28
ОВДП (18-річні)
0,86
24,20
ОВДП (19-річні)
0,43
12,10
ОВДП (2-річні)
2,55
71,61
ОВДП (20-річні)
0,43
12,10
ОВДП (21-річні)
0,43
12,10
ОВДП (22-річні)
0,22
6,05
ОВДП (23-річні)
0,65
18,15
ОВДП (24-річні)
0,43
12,10
ОВДП (25-річні)
0,43
12,10
ОВДП (26-річні)
0,43
12,10
ОВДП (27-річні)
0,43
12,10
ОВДП (28-річні)
0,43
12,10
ОВДП (29-річні)
0,43
12,10
ОВДП (3-місячні)
0,02
0,55
ОВДП (3-річні)
1,68
47,02
ОВДП (30-річні)
0,43
12,10
ОВДП (4-річні)
0,00
0,03
ОВДП (5-річні)
1,75
49,24
ОВДП (6-місячні)
0,39
10,88
ОВДП (6-річні)
0,28
7,80
ОВДП (7-річні)
0,70
19,73
ОВДП (8-річні)
0,67
18,90
ОВДП (9-річні)
0,69
19,40
2. Заборгованість перед банківськими та іншими фінансовими установами
0,08
2,38
Національний банк України
0,08
2,38
Гарантований внутрішній борг
0,47
13,28
          Дані: Міністерство фінансів України
Згідно з чинним законодавством загальний обсяг випуску ОВДП регулює Верховна Рада України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу.
Коли держава купує ОВДП, вона здійснює грошові виплати і таким чином підвищує грошову пропозицію. Якщо країна продає цінні папери, це призводить до зменшення грошової пропозиції, бо в комерційних банків знижується потенціал кредитування, що впливає на темпи інфляції в країні та на валютний курс національної грошової одиниці.
Багато разів в Україні проблему демонетизації намагалися вирішити емісійними заходами, які щоразу призводили до збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових цінах; прискорення швидкості обігу національних грошей, «доларизації» економіки; випереджального зростання гривневих цін у порівнянні зі зростанням гривневої маси, що зумовлювало чергове зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.
Загальні виплати за державним боргом, що мають бути здійснені у 2018 році за рахунок коштів державного бюджету, оцінюються в 305,8 млрд грн, із яких 63,2 % (193,3 млрд грн) – виплати за внутрішнім боргом та 36,8% (112,5 млрд грн) – за зовнішнім боргом.
Діаграма 16
Частина видатків із обслуговування державного боргу у видатках загального фонду державного бюджету за 2018 рік орієнтовно становитиме 14,3 %. У 2018 році платежі з погашення державного боргу заплановано в обсязі 175,7 млрд грн, із яких 114,02 млрд грн (64,9 %) – платежі за внутрішнім боргом, а 61,7 млрд грн (35,1 %) – за зовнішнім (із них погашення зобов’язань перед МВФ – 43,7 млрд грн, перед МБРР – 8,3 млрд грн, перед ЄБРР – 3,8 млрд грн).
Із 2014 року рівень держборгу збільшився у 2,5 рази, а погашення боргу зменшилося з 11 % (співвідношення виплат до загального боргу) до 6 %.
Діаграма 17
Найбільші за обсягами платежі з погашення державного внутрішнього боргу в 2018 році передбачено за ОВДП 2016 року в сумі 79 597,2 млн грн, ОВДП 2017 року – 21 178,6 млн грн та ОВДП 2013 року – 11 873,1 млн грн.
Обсяг платежів із обслуговування державного боргу на 2018 рік прогнозується в сумі 130,2 млрд грн, із яких 79,3 млрд грн (60,9 %) – платежі за внутрішнім боргом, 50,8 млрд грн (39,1 %) – за зовнішнім боргом.
Найбільшу питому вагу в обслуговуванні державного внутрішнього боргу протягом 2018 року матимуть виплати за ОВДП 2017 року в сумі 42,5 млрд грн (у тому числі 30,3 млрд грн за ОВДП, випуск яких здійснено в 2017 році в рамках проведення правочину з державним боргом шляхом обміну ОВДП, що перебували у власності Національного банку), ОВДП 2016 року – в сумі 16,5 млрд грн та за ОВДП 2014 року – в сумі 9,9 млрд грн.
В обслуговуванні державного зовнішнього боргу за вказаний період найбільшу питому вагу матимуть виплати за реструктуризованими ОВДП 2015 року в сумі 27,3 млрд грн, за ОЗДП 2017 року – 6,6 млрд грн, за кредитами МВФ – 5,2 млрд грн та за кредитами МБРР – 3,1 млрд грн.
На 2018 рік заплановано фінансування Державного бюджету України за допомогою широкого спектру боргових інструментів на загальну суму 231,1 млрд гривень.
На внутрішньому ринку передбачаються запозичення на близько 123,7 млрд грн, або 53,4% від загальної суми запозичень. На зовнішніх ринках із урахуванням запозичень за спеціальним фондом держбюджету – 108,2 млрд грн, або 46,6 %.
Показники державних запозичень та, відповідно, державного боргу можуть зазнати змін під впливом кон’юнктури фінансових ринків у результаті перерахунків у зв’язку зі зміною обмінного курсу національної валюти, а також у випадку капіталізації державних банків та ФГВФО.
Обсяг платежів із погашення державного внутрішнього боргу може бути збільшений у випадку дострокового погашення ОВДП у доларах США та збільшення обсягу випуску короткострокових ОВДП із погашенням у 2018 році. Такі зміни потребуватимуть відповідного збільшення сум запозичень.
Обсяг платежів із обслуговування державного боргу може бути вищим за прогнозований у випадку зміни тенденції в динаміці плаваючих ставок (LIBOR, EURIBOR та індексу інфляції).
Із кожним наступним роком Україні буде все складніше обслуговувати борги, бо сьогодні вона отримує запозичення для реструктуризації раніше взятих зобов’язань, а не для розвитку та покращення соціально-економічних відносин.

Висновки до розділу

Первинний аналіз основних макроекономічних показників визначив негативну тенденцію економічних процесів в Україні та основні причини відповідних наслідків.
По-перше, в країні у період із кінця 2013 по 2017 роки зафіксовано стрімке падіння економіки. Навіть позитивний показник реального ВВП за 2017 рік у розмірі +2,5 % не може порівнюватися з багатократним падінням економіки з кінця 2013 року (кумулятивне падіння реального ВВП з 2013 року – 12 %). Крім того, ВВП на душу населення за рівнем купівельної спроможності вже недоцільно порівнювати навіть із країнами-сусідами, сьогоднішній орієнтир – країни третього світу.
По-друге, неконтрольований ріст інфляції у період 2014–2015 рр. призвів до структурних дисбалансів вітчизняної економіки. Вирішуючи політичні завдання щодо збереження інфляції на рівні 10–15 % та недопущення подальшого зростання, Уряд створив фінансовий голод у реальному секторі економіки. У зв’язку з відсутністю на ринку дешевих грошей підприємства зменшують виробництво або навіть закриваються. Отримані результати щодо утримання інфляції у 2016 та 2017 роках можуть негативно вплинути на майбутні інфляційні процеси, що супроводжуватиметься бартерними схемами та подальшою неконтрольованою інфляцією.
По-третє, визначено, що в зв’язку з доларизацією вітчизняної економіки структурною проблемою є наявність експорту неготової та нетехнологічної продукції, що робить країну залежною від зовнішньої кон’юнктури та занадто імпортозалежною на внутрішньому ринку; закордонним виробникам легше конкурувати з вітчизняними, що перебувають у незадовільному фінансовому стані.
По-четверте, одним із основних ризиків для національної економіки є її висока залежність від зовнішнього кредитування. Сьогодні влада лише нарощує обсяг боргів до критичних показників, що свідчить про високу ймовірність дефолту.

ІІ. КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1. Визначивши основні орієнтири економічних процесів на макрорівні, на наступному етапі вивчимо економічні процеси на рівні окремих економічних суб’єктів, а також основні проблеми галузевих ринків.
Дослідження причинно-наслідкових зв’язків дасть змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель розвитку.
Аналіз структури валової доданої вартості виробленої продукції дозволяє визначити галузі, які формують вітчизняну економіку. На попередньому етапі було визначено загальне падіння економіки в кількісних показниках виробленої продукції, що зумовило зміни в загальній структурі формування доходу ВВП.
Діаграма 18
Визначальними для ВВП галузями залишаються: промисловість, торгівля та сільське господарство. Крім того, за останні роки вбачається зниження питомої ваги в структурі ВВП промисловості з 27,6 % у 2010 році до 25,7 % у 2017 році, будівництво – з 3,7 % до 2,7 %, транспорт – із 12,7 % до 7,6 %. Натомість відчутно нарощується питома вага сільського господарства – з 8,2 % у 2010 році до 12,1 % у 2017 році. Детальний аналіз відповідних галузей дозволить встановити причини змін і можливі наслідки.
Промисловий сектор відіграє ключову роль в економіці України – його показники діяльності є основним фактором соціально-економічного розвитку. Розуміння структури й тенденцій у промисловому секторі має важливе значення для політиків, оскільки саме він справляє надзвичайний вплив на загальний стан здоров’я української економіки, в тому числі, як вже було визначено вище, на експортний потенціал.
Загальне падіння ВВП (у дол. США) прямо пропорційне зниженню індексу промислової продукції, що характеризує зміну маси вироблених матеріальних благ у поточному періоді в порівнянні з базисним.
Діаграма 19
Представлений вище агрегований огляд має бути доповнений більш аналітичним (дезагрегованим) оглядом, тобто детальнішим аналізом окремих галузей із метою кращого розуміння внеску сектору, який скорочується, до економіки та експорту.
Частини окремих галузей промисловості в загальному промисловому виробництві у 2017 році такі:
Діаграма 20
Добувна, харчова промисловість, енергетика та металургія домінують у промисловості – їх сумарний внесок до загальної валової доданої вартості в промисловості становить понад 70 %.
За останні роки структура промислового виробництва дуже змінилася, що пояснюється загальним падінням, а не структурними змінами. Машинобудування й добувна промисловість зменшилися в загальній структурі на 13,9 % проти 2013 року, машинобудування – мінус 7 %, легка промисловість – мінус 2,3 %.
Якщо розглянути внесок окремих галузей до експорту, можна побачити, що промислові галузі характеризуються досить високою часткою експорту: металургія (63,6 % випущеної продукції експортується), машинобудування (51,9 %), легка промисловість (46,3 %), деревообробна промисловість (35,8 %). Інші сектори експортують менше, ніж 30 % від свого випуску.
Діаграма 21
У 2013 році високою часткою експорту характеризувались: легка промисловість (78 % випущеної продукції експортується), металургія (65 %), машинобудування (60 %) і хімія (54 %).
Таблиця 10

Товарна структура зовнішньої торгівлі в 2017 році

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД
Експорт
Імпорт
тис. $
у % до загального обсягу
тис. $
у % до загального обсягу
Усього
43 266 580,0
100,0
49 598 476,4
100,0
у тому числі
Сільськогосподарська продукція
14 931 093,7
34,5
2 366 170,1
4,8
Недорогоцінні метали та вироби з них
10 124 248,1
23,4
3 012 036,9
6,1
Машини, обладнання та механізми; електротехнічне обладнання
4 276 995,5
9,9
9 901 671,3
20,0
Мінеральнi продукти
3 947 735,0
9,1
12 504 582,4
25,2
Продукцiя хiмiчної та пов’язаних із нею галузей промисловості
1 660 671,8
3,8
6 546 515,9
13,2
Деревина й вироби з неї
1 723 977,1
4,0
1 205 328,9
2,4
Текстильні матеріали й текстильні вироби
759 566,2
1,8
1 738 253,7
3,5
Дані: Держстат
Ключовою промислово-експортною галуззю є металургія (23,4 % від загального експорту в 2016 році). Крім того, це одна з небагатьох галузей, продукцію якої ми експортуємо більше, ніж завозимо в країну аналогічного імпорту.
Наприклад, Україна за підсумками 2017 року посіла 12 місце серед світових виробників сталі. У 2017 році було виготовлено 19,9 млн тонн сталі, що на 10,4 % менше, ніж у 2016 році. Крім того, рівень цін на неї у 2017 році, відповідно до даних Лондонської товарної біржі, повернувся до докризового рівня (тримісячні ф’ючерси – $ 300/тонн).
Таблиця 11

Міжнародне виробництво сталі

Обсяги виробництва сталі, млн тонн
Співвідношення
2012
2015
2016
2017
2017/2016
2017/2012
Китай
720,57
798,8
808,4
831,7
2,88 %
15,42 %
Японія
107,17
105,1
104,8
104,7
-0,10 %
-2,30 %
Індія
77,05
89
95,6
101,4
6,07 %
31,60 %
США
88,74
88,74
78,8
81,6
3,55 %
-8,05 %
Росія
70,44
70,9
70,8
71,3
0,71 %
1,22 %
Пів. Корея
68,9
69,7
68,6
71,1
3,64 %
3,19 %
Німеччина
42,83
42,7
42,1
43,6
3,56 %
1,80 %
Туреччина
35,88
31,5
33,2
37,5
12,95 %
4,52 %
Бразилія
34,54
33,3
31,3
34,4
9,90 %
-0,41 %
Україна
32,99
23
24,2
19,9
-17,77 %
-39,68 %
Дані: WorldSteel
Аналізуючи ситуацію комплексно, бачимо, що металургія, як і економіка в цілому, перебуває в стагнації. Так, падіння обсягів виробництва сталі в 2017 році проти 2016 року пов’язане з припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей, а також захопленням підприємств, розташованих на непідконтрольних територіях. Зниження рівня випуску основних видів продукції за 2017 рік є також наслідком несвоєчасного та не в повному обсязі забезпечення підприємств сировинними матеріалами через незадовільну роботу «Укрзалізниці».
Діаграма 22
Якщо порівнювати зміну обсягів виробництва у 2017 році проти 2012-го, можна констатувати уповільнення виробництва на 40 %. Це найбільше падіння виробництва серед світових конкурентів.
Діаграма 23
Слід зазначити, що падіння економіки в основному спричинили проблеми саме в металургії, які тривають із 2014 року. Вплив від втрати частини промислових областей, багаторазове здорожчання енергоносіїв, які зумовлюють формування собівартості та відсутність державної підтримки, призвели до вказаної негативної ситуації. Навіть неконтрольована девальвація, яка мала б зменшити собівартість при експорті разом із вищенаведеними факторами та втратою ключових ринків і логістичних сполучень, не дозволила вітчизняній металургії наростити обсяги виробництва.
Водночас експорт залежить від цінової кон’юнктури на міжнародних ринках. Умови, за якими змінюються ціни на світових біржах, формують великі промислові держави, які надають очікування щодо попиту стосовно потрібної їм сировини.
Оскільки основна частина експорту – це неготова нетехнологічна продукція, що не дозволяє отримувати додаткову додану вартість та знижує конкурентоздатність, виникають загрози зменшення експорту, що при відсутності внутрішнього попиту робить галузі збитковими. Крім того, продукцію хімічної, текстильної, машинобудівної промисловості більше імпортовано в країну, ніж експортовано.
Залежність від цінової кон’юнктури створює величезні ризики для основних вітчизняних галузей економіки. Мінімізувати їх можливо лише за допомогою відновлення технологічного виробництва та створення замкнутого циклу виробництва готової продукції шляхом об’єднання виробничих потужностей вітчизняних підприємств. Завдяки цьому зменшиться імпортна складова собівартості.
Діаграма 24

Динаміка зміни цін на сталь на Лондонській біржі металів, дол./тонну

Дані: Лондонська біржа металів
Діаграма 25,26
Одним із визначальних факторів для глобальної ситуації в галузі в 2018 році буде політика Китаю щодо зниження пропозиції сталі та зростання попиту.
Так, скорочення виробництва сировини в Китаї під тиском екологічних ініціатив Уряду та зростання регулятивного навантаження визначатиме волатильність світових цін на сировину – коксівне вугілля та руду.
Крім того, залишається проблема надлишкових потужностей (завантаженість, за даними World steel association, становить 70 %), що зумовлює посилення протекціоністських заходів на розвинених регіональних ринках.
Між тим, Україна не турбується про забезпечення компенсаторів для бюджетоформуючих галузей країни, тоді як підтримує (дотує) підприємства агрокомплексу. У 2017 році загальна сума дотацій аграрним виробникам становила  4 млрд грн (2018 – 6,5 млрд грн). При цьому два прибуткові холдинги («Миронівський хлібопродукт», «Укрлендфармінг») отримали 47,6 % від загальної суми за 2017 рік.
Слід зазначити, що більшість промислових груп, які працюють на території України, – вертикально інтегровані. Тобто, порушення поставок сировини між підприємствами групи може призвести до додаткового збільшення збитків всієї групи, а також впливати на економічну ситуацію в країні в цілому.
Одним із основних каталізаторів зменшення промислового виробництва за підсумками 2017 року були наслідки від економічної блокади Донбасу, які мають відкладений ефект. Збільшення негативного внеску чистого експорту в зв’язку з переорієнтацією підприємств енергетичного і металургійного секторів на імпортовану сировину для заміни втраченої ресурсної бази, а також втрата виробничих потужностей експортоорієнтованих галузей промисловості, неефективність впровадження компенсаторних механізмів для мінімізації втрат від припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей є фундаментальними причинами для істотного звуження економічних процесів.
Орієнтовні економічні втрати від блокади Донбасу за підсумками 2017 року становили 62 млрд грн, або 2 % ВВП (збільшення дефіциту торгового балансу – $ 2,25 млрд, або 60 млрд грн; 2 млрд грн податкових втрат).
Нинішнє падіння частки експорту промисловості підтверджує загальну тенденцію звуження експорту протягом останніх років. Так, санкції з боку Росії обмежили доступ до російського ринку, що створило проблеми для багатьох експортерів, у тому числі промислових підприємств. Крім того, окремі компанії підпали під дію експортного ембарго або зіткнулися з аналогічними проблемами.
При цьому обов’язковими до розгляду й негайного вирішення повинні стати такі проблеми вітчизняної промисловості:
  • моральне й фізичне зношення основних фондів;
  • порушення поставок сировини між підприємствами групи, які перебувають на неконтрольованій території Донецької та Луганської областей може привести до додаткового збільшення збитків всієї групи;
  • висока залежність від кон’юнктури на світових ринках і надмірний вплив зовнішнього попиту; нерозвиненість внутрішнього попиту;
  • висока енергоємність виробництва;
  • обмеженість власних енергетичних ресурсів;
  • виробництво продукції з низькою доданою вартістю;
  • відсутність ефективної системи збагачення низькоякісної вітчизняної сировини.
2.2. В умовах падіння промисловості основною рушійною силою став агрокомплекс. Саме збільшення питомої ваги сільського господарства в загальній структурі ВВП із 8,4 % у 2010 році до 13,8 % (+5,4 %) утримало економіку від дефолту.
АПК виявився провідною галуззю (донором) національної економіки, фактично формуючи економічний профіль країни. Слід зазначити, що сільськогосподарська продукція має низький рівень доданої вартості, що впливає на повільні темпи росту ВВП. На ній у принципі не можна багато заробити. А у вітчизняних умовах вона ще й імпортозалежна. Насіння, добрива, паливо, техніка – більшість із цих позицій імпортуються. Як результат, практично все, що ми заробляємо, відразу ж витрачається на закупівлю того, що потрібно для вирощування нового врожаю.
Останні роки сільське господарство України демонструє послідовне зростання і ставить рекорди за окремими показниками: наприклад, зі збору зернових (66 млн тонн у 2016/17 маркетинговому році) – понад 12 % в 2016 р. за часткою у ВВП країни, 35,6 % – у товарному експорті. Так, у зв’язку зі сприятливими погодними умовами с/г виробництво в Україні в 2016 році показало зростання на 6,3% проти 2015 року.
Між тим, за 2017 рік виробництво сільськогосподарської продукції в Україні скоротилося на 2,7 % проти 2016 року. За минулий рік сільгосппідприємства скоротили виробництво на 3,9 %, домогосподарства – на 1,2 % . У 2017 році виробництво продукції рослинництва знизилося на 3,6 %, тваринництва – на 0,4 % у порівнянні з 2016 роком.
За попередніми даними, обсяг продукції сільського господарства у  фактичних цінах за 2017 рік становив 690,9 млрд грн (2016 рік – 637,8 млрд грн). Проте, зважаючи на інфляційні та девальваційні фактори, реальні обсяги сільськогосподарської продукції за підсумками 2017 року зменшилися на 2,7 %, якщо порівнювати з 2016.
Діаграма 27
Дані: Держстат
Основний внесок зростання індексу виробництва базових галузей був зумовлений приростом сільськогосподарського виробництва (на 66,4 % до попереднього року), переважно завдяки високим обсягам збору кукурудзи. Високий урожай технічних культур у 2016 році також став рушієм приросту харчової промисловості (виробництва олії та цукру), що, в свою чергу, сприяло пришвидшенню розвитку промислового виробництва в цілому (до 4,5 % р/р).
Діаграма 28
Дані: Держстат
Ріст індексу сільськогосподарського виробництва у 2016 році був зумовлений нехарактерно високими обсягами збору пізніх с/г культур наприкінці року. Зокрема, врожай кукурудзи став рекордним, тому терміни активного збору цієї культури були продовжені. У цілому врожай зернових культур у 2016 році перевершив найоптимістичніші прогнози та становив 66 млн тонн. За підсумками 2017 року ця тенденція не зберіглася, а всі категорії с/г продукції продемонстрували меншу врожайність через нижчий врожай пізніх зернових і технічних культур, зокрема кукурудзи. Водночас у тваринництві падіння обсягів виробництва дещо сповільнилося – в першу чергу за рахунок збільшення обсягів виробництва молока та яєць (у тому числі завдяки значному зовнішньому попиту), а також незначного уповільнення падіння поголів’я свиней.
Таблиця 12
У той же час саме зростання цін на с/г продукцію спричинило підвищення базової інфляції. Не дуже високі врожаї в Україні зернових, овочів та окремих фруктів (зокрема, яблук) вплинули на зростання індексу цін на с/г продукцію. Ціни на м’ясо підвищилися досить стримано (на 5 % р/р у порівнянні з 22,5 % р/р у 2015 році) через обмеження на експорт свинини та курятини на тлі несприятливої епізоотичної ситуації. Водночас у 2017 році високими темпами зростали ціни на молоко та молочні продукти (на 21,1 %, а в 2015 році – на 26,4 % р/р) на тлі посилення попиту з боку переробників через високі обсяги експорту молочних продуктів.
Діаграма 29
Слід зазначити, що в 2017 році саме експорт с/г продукції забезпечив надходження валютної виручки, у загальній структурі експорту – 44,7 %. Основним ризиком, як і з промисловою продукцією, є високий вплив міжнародних цін на продукцію.
Крім того, відсутність переробного виробництва сільськогосподарської продукції  робить вітчизняну галузь ще більш залежною від міжнародної кон’юнктури та не дозволяє отримувати додаткову додану вартість від реалізації готової продукції.
Таблиця 13

Структура експорту сільськогосподарської продукції

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД
Експорт
млн $
у % до загального обсягу
Усього
43 266,5
100,0
Сільськогосподарська продукція
10 325,3
23,8
Зерновi культури
6 501,6
Готові продукти з зерна
296,4
Дані: Держстат
Перехід сільського господарства на лідерські позиції в економічній активності найближчим часом призведе до збільшення на нього податкового навантаження (скасування повернення ПДВ для технічних культур), що стримуватиме зростання сільського господарства, а отже, воно ризикує перейти в стан стагнації.
Слід зазначити, що товщина гумусового шару за останнє десятиліття зменшилася на 20 %, майже 40 % від загальної площі земельних ресурсів України є забрудненими. Тому для утримання продуктивності землі необхідні довгострокові заходи і, відповідно, істотні інвестиції. На жаль, ні в підприємств, ні в держави немає наразі можливості планувати їх у режимі реальних ресурсів і термінів, тому фіксується низька врожайність основних товарних сільгоспкультур у порівнянні з основними країнами-конкурентами.
Модель функціонування сільськогосподарського виробництва неспроможна зробити суттєво якісний стрибок у своєму розвитку, забезпечити вирішення соціально-економічних проблем села, реалізувати в повній мірі той потужний природно-ресурсний потенціал, яким володіє галузь. Цьому заважає низка системних перешкод, які не вдалося подолати протягом тривалого періоду реформування сільськогосподарської галузі. Основними з них є:
  1. Галузева незбалансованість сільського господарства, експорт непереробленої продукції, суттєве переважання у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції або великих, або дрібних товаровиробників.
Нині трудомістке виробництво переважної більшості тваринницької (56 %), плодово-ягідної (80,6 %) та овочевої (88,3 %) продукції зосереджене в особистих селянських господарствах, не спроможних забезпечувати потреби ринку високоякісними стандартизованими товарами. Водночас великі аграрні формування (агрохолдинги) спеціалізуються на вирощуванні експортоорієнтованих, високорентабельних і швидкоокупних сільгоспкультур, що часто супроводжується недотриманням ними вимог раціонального землекористування, порушенням сівозмін та нехтуванням заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення й негативно впливає на екологічний стан сільгоспугідь, призводить до виснаження ґрунтів, зниження якісних показників сільськогосподарських земель.
  1. Дефіцит фінансових ресурсів для стабільного ведення господарської діяльності сільськогосподарських виробників, зокрема через брак інвестиційних коштів, важкодоступність кредитів банків, а також низький рівень державної підтримки сільського господарства.
Високі ставки кредитування економічно недоцільні для виробників с/г продукції. У зв’язку з відсутністю дешевих кредитів закривається багато невеликих, місцевих с/г виробників. У той же час спостерігається монополізація ринку великими агрохолдингами, які мають обігові кошти та преференції щодо відшкодування ПДВ. Ще більшого удару по с/г виробникам завдали ухвалені з 2017 року зміну до Податкового кодексу України в частині скасування спеціального режиму оподаткування ПДВ, що витягне ще 20 % із обігових коштів с/г виробників.
  1. Відставання розвитку системи аграрної логістики від потреб ринку, внаслідок чого втрати продукції АПК сягають 1/3 річного обсягу виробництва.
Зокрема, технічні втрати зерна в Україні становлять 15 % річного врожаю, тоді як втрати зерна в країнах Європи та в США не перевищують 1–2 % врожаю, що є технічно неминучим мінімумом. Недостатнім є рівень забезпечення сільгоспвиробників сховищами для зберігання зернової та плодоовочевої продукції. Оптові ринки не забезпечують формування оптової ціни, оскільки вони є лише організованими майданчиками, на яких товари можуть купуватися і вроздріб. У пікові періоди збору й транспортування врожаю критично не вистачає рухомого складу для перевезення сипких вантажів – вагонів-зерновозів.
  1. Невідповідність української сільськогосподарської та харчової продукції європейським стандартам є суттєвою загрозою розвитку вітчизняного агропродовольчого сектору, оскільки це стримує постачання продукції на ринки країн ЄС на період запровадження всіх необхідних технічних регламентів та отримання сертифікатів відповідності. У результаті відбувається зниження дохідності вітчизняних малих і середніх сільгосппідприємств, а також послаблення конкурентних позицій на внутрішньому ринку окремих видів української продукції в порівнянні з європейською, яка вже відповідним чином сертифікована.

Висновки до розділу

Металургія зберігає статус галузі з високими ризиками: боргове навантаження не дає змоги залучати значні кошти для модернізації, а власні ресурси обмежує низька прибутковість, на яку негативно впливатиме зростання цін на руду та вугілля. Великі підприємства галузі розташовані неподалік від зони активних бойових дій, що зумовлює операційні ризики: в компаній регулярно виникають проблеми як із постачанням сировини, так і з попитом, адже під час його сезонних коливань міжнародні трейдери скорочують насамперед закупівлі української продукції.
У зоні ризику – і харчова промисловість. Боргове навантаження та частина негативно класифікованих кредитів зберігаються на доволі високому рівні. Рентабельність компаній галузі знизилася через те, що експорт до Росії зменшився, продукція галузі жорстко конкурує з імпортом, а просування на європейські ринки є повільним та витратним, що зумовлено труднощами з дотриманням санітарних норм.
Сфера постачання електроенергії, газу та житлово-комунальних послуг також має помітні ризики. Рентабельність компаній галузі невисока, а заборгованості – високі. Суттєвою проблемою для постачальників житлово-комунальних послуг є низький рівень платіжної дисципліни населення, який, імовірно, поки зберігатиметься.
Ризики в машинобудуванні всупереч очікуванням також не знизилися, бо втрату ринку РФ не вдалося компенсувати збільшенням виробництва продукції військового призначення (комп’ютери, електроніка, оптика) та зниженням витрат на персонал. Тому галузь у цілому залишається нерентабельною. Крім того, помітне боргове навантаження та погана кредитна історія найближчим часом обмежуватимуть її привабливість для кредиторів й інвесторів.
АПК став провідною галуззю (донором) національної економіки, фактично формуючи економічний профіль країни. Слід зазначити, що сільськогосподарська продукція має низьку частину доданої вартості. Крім того, вона ще й імпортозалежна. Тому основним ризиком для галузі є  складно передбачувана нестабільна цінова кон’юнктура та погодні умови, які впливають на урожайність.

ІІІ. УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РИЗИКИ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ

3.1. Банківська система України як одна з найчутливіших сфер бізнесу до змін у зовнішньому середовищі зазнала значних втрат протягом недавніх революції, війни та зміни влади в Україні. Кризові явища в банківському секторі зумовлені як об’єктивними причинами, так і непродуманою політикою регулятора, що призвели до посилення кредитного дефіциту в національній економіці. Квінтесенцією поглиблення банківської кризи став масовий відтік депозитів через побоювання громадян втратити свої заощадження.
Проблеми у вітчизняному фінансовому секторі почали швидко накопичуватися, починаючи з кінця 2013 року, – останнього року відносної економічної стабільності в Україні. Оскільки економіка припинила прогресувати, банки втратили можливість для розширення активів та, відповідно, формування основ для подальшого розвитку. Відсутність перспективи та невизначена монетарна політика НБУ в 2014 році з подальшою девальвацією гривні утворили значні розриви між активами та пасивами фінансових установ.
Таблиця 14

Активи фінансових корпорацій, млн грн

Період
Готівкові кошти
Депозити
Цінні папери, крім акцій
Кредити
Інша дебіт.
заборгов.
Нефінансові активи
Усього активів
2013
35 847
141 142
133 544
931 941
73 572
86 103
1 412 061
2014
27 911
130 525
164 179
1 058 190
36 689
87 197
1 516 116
2015
33 974
165 921
200 040
1 023 210
67 141
82 593
1 589 476
2016
36 205
172 614
333 495
1 031 255
1 923
101 684
1 772 461
2017
44 668
209 285
361 001
1 068 946
1 022
91 844
1 864 742
Дані: НБУ
Нарощення активів у 2017 році до рівня 1 864 млрд грн, або +32 % (+ 452,6 млрд грн) до 2013 року, пов’язане з тим, що основна частина депозитних рахунків (активів) фінансових установ відкрита за кордоном (67 % у 2017 році), обліковується в іноземній валюті. Тому можна констатувати: зростання активів було спровоковане стрімкою девальвацією гривні (з 2013 року – +232 %), що вплинуло на валютний банківський портфель.
Таблиця 15

Пасиви фінансових корпорацій, млн грн

Період
Депозити
Цінні папери, крім акцій
Кредити
Похідні фінансові інструменти
Інша кредиторська заборгованість
Акції та інші форми участі в капіталі
Усього пасивів
2013
738 274
13 985
208 131
256
219 313
232 103
1 412 061
2014
725 663
4 554
321 536
406
250 403
213 554
1 516 116
2015
769 989
319
281 962
193
374 923
162 090
1 589 476
2016
865 139
389
216 196
236
529 255
161 246
1 772 461
2017
939 427
371
182 676
110
553 985
188 173
1 864 742
Дані: НБУ
Та ж ситуація спостерігається з пасивами фінансових корпорацій. Крім того, можна констатувати відсутність реального росту залучених депозитів при стрімкій інфляції та девальвації, що свідчить про недовіру населення до банківського сектору.
Гривнева вартість депозитного портфелю у зв’язку з девальвацією (через високу доларизацію економіки) суттєво збільшилася, тоді як кредитний портфель швидко втрачав свою якість та перетворився в проблемні активи. Тому комерційні банки зіткнулися зі значною потребою в ресурсах для формування резервів під проблемні кредити та відтоком тих коштів, які ще залишилися у фінустановах, через зняття вкладів населенням і бізнесом.
Крім того, загальний обсяг банківських депозитів у перерахунку в долари за три роки зменшився на $ 57 млрд. Основною причиною такої ситуації є недовіра до банківської системи в цілому, що виникла в результаті недовіри до держави (війна та революція завжди викликали нестабільність у банківському секторі та хвилю зняття вкладів).
Водночас неефективна політика Національного банку призвела до ліквідації 92 банків (у т. ч. у 2-х банках перебуває тимчасова адміністрація), і все більше вкладників змушені отримувати тільки лімітовані депозити в рамках 200 тис. грн через Фонд гарантування вкладів.
На 1 січня 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив вкладникам понад 87,9 млрд грн гарантованого державою відшкодування (до 200 тис грн).
Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у 2012 році визначила розмір гарантованої суми відшкодування – 200 тис. грн. Слід зазначити, що ця сума не відповідає реаліям падіння економіки та знеціненню національної валюти (протягом 2014–2017 рр.): сума гарантованого вкладу, конвертована в долари США, у 2017 році зменшилася на 232 % у порівнянні з відповідною сумою в 2013 році та кумулятивною інфляцією від 2013 року в 128 %.
Відповідно до обов’язків, саме Нацбанк є регулятором банківського ринку, а тому мав під час оперативного моніторингу мінімізувати всі можливі ризики. Політика НБУ формувалася під впливом фактичних обставин, що призвели до банківської кризи.
Виведення «Брокбізнесбанку», банків «Форум», «Фінанси та Кредит» та інших системних банків із фінансово-банківської системи було поспішним рішенням. У багатьох із них – неправильно сформований капітал, керівництво фінустанов брало участь у виведенні цього капіталу за межі України. Тому в НБУ було достатньо аргументів для того, щоб ввести тимчасову адміністрацію та позбавити ці банки ліцензії. Також регулятору дорікали наданням рефінансування банкам, які в подальшому ліквідувалися (системно важливий «Дельта Банк»), а кошти зникали. Незрозумілою є політика банківського нагляду, коли правління банків, вочевидь, ошукало клієнтів (ПАТ «Банк Михайлівський»), а також несподівана націоналізація «Приватбанку», результатом якої був збиток за 2016 рік у 135 млрд грн (чистий прибуток станом на 01.10.2016 – 591 млн грн).
Ще однією проблемою для банків, які на сьогодні отримують лише комісійний дохід, є складність у відновленні кредитування. Банківська система України стала неконкурентоспроможною в частині кредитування реального сектору економіки через відсутність ресурсів та вимивання депозитів. Банки можуть лише підтримувати діючі кредити тих клієнтів, які після кризи 2014 року зберегли виробництво.
Якщо говорити про ресурсну базу фінансових установ, адміністративні обмеження Нацбанку утримують банківську систему від вимивання ліквідності. Починаючи з жовтня 2013 року, з банківської системи «йдуть» грошові кошти населення. Два роки підряд банківська система втрачає ліквідність. Тим не менше, адміністративні обмеження стримують цей процес.
Протягом 2017 року в банківській системі зберігався значний профіцит ліквідності, який із середини 2017 року почав звужуватися. Це відбулося насамперед через значні обсяги перерахувань податкових та інших платежів до бюджету, а пізніше – зростання попиту на готівку та перетворення валютних інтервенцій із каналу постачальника ліквідності на канал її вилучення. Попри традиційне розширення в грудні, за результатами кварталу ліквідність банківської системи знизилася (на 11,4 % квартал до кварталу). На поступове звуження ліквідності банки відреагували скороченням залишків коштів на депозитних сертифікатах НБУ. Крім того, це спричинило ситуативне збільшення попиту на ліквідність із боку окремих банків у другому півріччі 2017 року та спонукало їх періодично звертатися до НБУ за кредитами рефінансування, що мало негативний вплив на своєчасне проведення банками своїх операцій.
У цілому ситуація зі структурою активів українських банків є катастрофічною в зв’язку з високим рівнем непрацюючих кредитів. Так, за даними НБУ станом на 01.01.2018 кредитний портфель українських банків становить 1,07 трлн грн (екв. – $ 40 млрд; 2013 – $ 117 млрд). При цьому в корпоративному портфелі «живих» банків сума непрацюючих кредитів становить 620 млрд грн, або 58 %.
Діаграма 30

Непрацюючі кредити нефінансових корпорацій на вересень 2017 року

Найбільш ризикованими галузями економіки, де спостерігається висока частина непрацюючих кредитів, є: добувна промисловість – 83 %, будівництво – 79 %, хімічна промисловість – 69 %, машинобудування – 64 %, металургія – 63 %.
За даними НБУ, частка непрацюючих кредитів у держбанках становить 71,12 % (значна частина припадає на «Приватбанк»), у банках із іноземним капіталом – 41 %, з приватним капіталом – 24 %, при цьому частина непрацюючих кредитів у гривні на 1 січня становить 50,6 %, в іноземній валюті – 63 %.
Криза 2014–2017 рр. призвела до найбільшого скорочення статутного капіталу (близько 61 млрд грн) саме в банках із українським приватним капіталом на тлі держбанків і фін. установ із іноземним капіталом. Спільним знаменником для вищеописаних банків є те, що їх позиції на ринку безпосередньо залежать від впливовості власників. А точніше, від здатності вибити у держави будь-які пільги або чергове підвищення тарифів належних їм природних монополій, за які потім платить не тільки держбюджет, але й всі інші учасники ринку та насамперед пересічні громадяни.
Україна є країною з найбільшим історичним світовим максимумом частки NPL (непрацюючих кредитів) – 56,2 % (агентство Moody`s визнало рівень NPL в Україні найвищим з-поміж країн СНД і Східної Європи). За підсумками 2013 року частина проблемних кредитів у банках становила 7,7 %.
Високий ступінь токсичних кредитів на сьогодні є однією з основних загроз стійкості фінансового сектора та свідчить про високі ризики нової хвилі банківської кризи.
Діаграма 31
3.2. Для досягнення та підтримки цінової стабільності регулятор повинен використовувати наявні монетарні інструменти, основним серед яких є ключова процентна ставка грошово-кредитної політики – облікова ставка НБУ.
Облікова ставка – один із монетарних інструментів, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною відсотковою ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Монетарна політика, яку здійснює НБУ, має бути збалансованою. В українських умовах єдиний передавальний механізм впливу облікової ставки – це ставки за депозитними сертифікатами, які безпосередньо до неї прив’язані, на них орієнтуються комерційні банки.
При високих облікових ставках суб’єктам економічної діяльності вигідно тримати кошти в банках, що зменшує ліквідність на ринку (зменшення інфляції). Разом із тим в умовах високої облікової ставки кредити стають дорогим інструментом – як наслідок, зменшується ділова активність.
Так, у березні 2015 року НБУ підвищив облікову ставку до 30 % (постанова Правління НБУ від 02.03.2015 № 154) саме для того, аби зменшити ліквідність, яка зумовила високу девальвацію національної валюти шляхом збільшення обсягів депозитних портфелів банків. Проте вказане рішення майже повністю закрило доступ суб’єктів економічної діяльності до кредитних ресурсів, про що свідчить суттєве зменшення діапазону кредитування.
Діаграма 32

Внаслідок нового рівня облікової ставки збільшується прибутковість за депозитами та ОВДП, НБУ намагається мобілізувати додаткові доходи в бюджет і зменшити ліквідність на ринку і таким чином дещо заспокоїти інфляцію. Однак в майбутньому це негативно вплине на ділову активність бізнесу, позаяк збільшиться вартість позикових ресурсів.
Таблиця 16
Рік
ОВДП, номіновані
в гривні
ОВДП, номіновані
в доларах
ОВДП, номіновані
в євро
Внутрішній держборг, млрд грн
Сума, млрд грн
Середня дохідність, %
Сума, млрд $
Середня дохідність, %
Сума, млрд $
Середня дохідність, %
2016
166,2
9,16
3
7,29
0,14
4
689,7
2017
103,5
10,47
1,8
4,8
0,13
3,95
766,6
За результатами 2017 року було розміщено ОВДП на суму 103,5 млрд грн (сер. дохідність – 10,47 %). Слід зазначити, що до державного бюджету з зазначеної суми залучено коштів на 32,7 млрд грн, а середня дохідність за відповідними ОВДП становила 15,02 %. Для збільшення статутного капіталу банків було направлено 70,7 млрд грн із середньою дохідністю відповідних ОВДП – 8,36 %. Вказані кошти скерували переважно на докапіталізацію націоналізованого «Приватбанку».
Зменшуючи ліквідність і перенаправляючи її на фінансування бюджету, держоргани погіршують ситуацію з банківським кредитуванням, позбавляючи дрібний і середній бізнес коштів для розвитку, а відповідно, створення робочих місць, відрахування податків. Крім того, погашати ці документи державі доведеться за рахунок емісії, що негативно вплине на інфляційні й девальваційні процеси.
Діаграма 33
Слід зазначити, що дії НБУ щодо збереження високої облікової ставки дають сигнал для утримання інфляції та девальваційних процесів, але також вони несуть величезні ризики сповільнення розвитку економіки й падіння ділової активності.
3.3. За офіційними даними НБУ, у 2013 році щомісяця в банків купували в середньому $ 1 601 млн. Потім у зв’язку з масовим відтоком іноземної валюти за кордон та запровадженими в 2014 валютними обмеженнями суми зменшилися до $ 669 млн, а в 2015 році, коли обмеження стали ще жорсткішими, вони становили лише $ 57 млн, або 3,6 % від рівня 2013 року. Офіційно обсяг купівлі валюти за два роки скоротився майже в 30 разів.
Діаграма 34
До 2014 року тривалий час НБУ провадив політику фіксованого курсу (5 грн/дол. США, 8 грн/дол. США). Завдяки інтервенціям Національний банк стримував падіння національної валюти, зменшуючи при цьому золотовалютні резерви. Проте міжнародні резерви на кінець 2013 року були на рівні $ 21 млрд.
Із лютого 2014 року НБУ почав підтримувати політику плаваючого курсу, в результаті чого курс долара показав динаміку руху вверх. Це призвело до валютних шоків для бізнесу та населення – їм було складно прогнозувати валютні коливання. Валютні резерви в лютому 2015 року становили лише $ 5,6 млрд. При цьому офіційний курс НБУ – 25 грн/дол. (чорний ринок – 38 грн). Це пояснюється рефінансуванням НБУ комерційних банків: останні виходили на валютний ринок, сформувавши великий попит на валюту.
Крім того, у зв’язку з тим, що вітчизняна економіка є імпортозалежною, великі обсяги імпорту потрапляють на внутрішній ринок. Тому наступні девальваційні наслідки створюють умови для посилення інфляційних процесів (подорожчання собівартості товарів після розмитнення), які в свою чергу теж збільшують базу оподаткування для внутрішніх непрямих податків.
Тому в зв’язку з економічною ситуацією, яка склалася в країні від початку 2014 року, та забезпеченням соціального фінансування видатків, закладених у бюджет, без реального росту доходів у часи економічного занепаду, влада зосередилася на інфляційно-емісійній політиці та навмисно провокувала девальваційні процеси для забезпечення виконання бюджету за рахунок збільшення бази оподаткування. Наслідком такої політики стали структурні рецесивні проблеми економіки (від згортання комерційного кредитування до галопуючої інфляції), що спричинило суттєве зменшення ділової активності в країні. Тому політика «плаваючого курсу», що призвела до суттєвої девальвації національної валюти, мала на меті (виключно) забезпечити виконання бюджету та не допустити можливого дефолту.
Так, на формування курсу впливають тільки попит та пропозиція. В пікові періоди перевищення попиту на міжбанківському ринку НБУ виходив на інтервенції, погашавши його валютою з міжнародних резервів. Так, у 2013 році чисті міжнародні резерви, які визначаються як деномінована у доларах різниця між ліквідними валовими міжнародними резервами та пов’язаними з резервами зобов’язаннями перед нерезидентами, збільшилися відповідно до попереднього року, що свідчить про відносний паритет на валютному ринку між продавцями й покупцями. У той же час масове рефінансування НБУ комерційних банків, які використовували виділені кошти для спекулювання на валютному ринку, викликали стрімку девальвацію.
Діаграма 35
Джерела: НБУ, МВФ
У зв’язку з вищенаведеним, якщо змоделювати фактичне виконання дохідної частини державного бюджету за період з 2014 по 2015 років при умові незмінного валютного курсу, який був сформований на НБУ на момент затвердження державного бюджету, можна побачити, як була би недовиконана дохідна частина бюджету (зменшення адміністрування податків і зборів із імпортного товару).
Діаграма 36
Бюджетні доходи (ПДВ, акциз із ввезених на територію України товарів та податків на міжнародну торгівлю), база оподаткування яких залежить від поточного курсу, за умов підтримки НБУ курсу, який діяв на момент прийняття державного бюджету, свідчить про ймовірну зацікавленість Уряду в можливому спрямованому падінні національної валюти.
Так, державний бюджет у 2014 році при відсутності девальваційних процесів недоотримав доходів у 48,9 млрд грн (11 % дохідної частини бюджету), у 2015 році – 94,8 млрд грн (14,5 %), у 2016 – 42,01 млрд грн (5,36 %). За підсумками 2017 року середньорічний курс долара не мав суттєвих відхилень від прогнозних показників на початок року, а виконання дохідної частини забезпечило збільшення надходжень від нарощення обсягів імпорту.
На сьогодні НБУ не хоче себе пов’язувати з курсом долара, стверджуючи, що час припинити звертати увагу на валютний курс  та краще управляти очікуваннями того, що має реальний економічний зміст, а саме: таргетування інфляції. Національний банк навіть розробив «Дорожню карту з переходу до інфляційного таргетування».
Механізми інфляційного таргетування – вільного, плаваючого курсового визначення – можливі та, ймовірно, мають успіх у сильних розвинених, диференційованих економіках, до яких українську віднести не можна. Наша економіка слабка, однобоко орієнтована, а тому повністю вразлива від впливу цінового фактору на групу товарів АПК.
У сучасних політичних умовах не простежується консолідація органів законодавчої та виконавчої влади для досягнення спільних цілей. Тому в умовах вітчизняних реалій таргетування інфляції не дасть очікуваних результатів щодо досягнення цільових показників у перспективі.
3.4. Об’ємніша грошова бази з кінця 2013 року було наслідком інфляційних процесів та загального падіння економіки. Високі облікові ставки, які знищили кредитування вітчизняних підприємств в умовах падіння купівельної спроможності, зумовили фінансовий голод підприємств. У той же час Уряд для підтримки розрахункових операцій почав нарощувати грошову масу, яка на макрорівні конвертувалася в дефіцитну іноземну валюту, знецінюючи вітчизняну. Саме в 2014 році відбулося суттєве збільшення обсягів готівкових коштів у розмірі + 38,7 млрд грн, що мало відкладений кумулятивний ефект. Він став одним із чинників, який спричинив високу інфляцію за березень 2015 року – 10,8 %, за квітень 2015 року – 14 % (43,3 % за рік у цілому). До причин цього слід віднести рефінансування банків у 2014 році – 222,26 млрд грн (115,6 млрд грн рефінансування строком понад 30 календарних днів), внаслідок чого частина ліквідності потрапила на ринок та була спрямована на фінансування видатків бюджету. За підсумками 2017 року НБУ надав рефінансування банкам на суму 7,7 млрд грн (у т. ч. державні банки – 7 млрд). Кошти були надані на строк більше 30 днів під заставу державних облігацій (15,5 %).
Діаграма 37
Важливим етапом дослідження є аналіз показників грошових агрегатів, які публікуються НБУ та характеризують загальну суму зобов’язань депозитних корпорацій перед іншими суб’єктами. Тобто, агрегати групуються залежно від видів ліквідності: більш крупний належить до меншого, від М0 (найбільш ліквідний агрегат) до М3 (грошова маса, яка включає сукупність грошей у державі).
М0 – найбільш ліквідний, готівкові кошти поза депозитами банків;
М1 – включає М0 + депозити, які можуть бути конвертовані в готівкові кошти за вимогою власника.
Відповідно до аналізу грошових агрегатів станом на січень 2018 року обсяг готівкових коштів становив 321,3 млрд грн (січень 2013 – 235,8 млрд грн). Крім того, сформовано значний портфель депозитів, які можуть бути конвертовані в готівкові кошти та потрапити на ринок – 241,3 млрд грн (+12 % від ВВП 2016 року). Тому НБУ важливо тримати високу облікову ставку для утримання інфляційних процесів, що водночас створює суттєві бар’єри для розвитку економіки у зв’язку з подорожчанням позикових інструментів.
Монетарна політика Нацбанку має дуже важливе значення в зв’язку з потребою у фінансуванні видатків на субсидії, збільшенні фонду оплати праці, до всього додається приватівський тягар, який тепер змушена волокти на собі держава, а також фінансування бюджетного дефіциту. Неконтрольоване нарощення грошової маси, яка не потрапляє до реального сектору економіки, призведе до гіперінфляції та знищення економіки.

Висновки до розділу

По-перше, недовіра до банків на сьогодні залишається актуальною. Ця проблема спровокована як важкою економічною ситуацією в Україні, так і необдуманими діями Національного банку, коли фактично банківський нагляд не виконував своїх функцій. Банківський сектор України, починаючи з кінця 2013 року, а особливо в 2014 році, зіткнувся з серйозною проблемою, яка досі загрожує його ліквідності й нормальному функціонуванню всієї фінансової системи – масовим відтоком депозитів.
По-друге, триває девальвація національної грошової одиниці. За 2014–2017 рр. гривня девальвувала по відношенню до долара США більше, ніж у три рази. Така різка девальвація викликала посилення проблемної заборгованості клієнтів перед банками (обслуговування валютних іпотечних кредитів стало неможливим для більшості позичальників). Ще одним наслідком девальвації є зростання валютних активів і зобов’язань та необхідність докапіталізації більшості банків.
По-третє, очікується подальше здорожчання кредитних ресурсів в Україні. Дії НБУ щодо формування облікової політики не дають банкам виконувати одну зі своїх основних функцій – кредитувати економіку, що поглиблює економічну кризу в Україні. Тобто, розвивати бізнес в умовах таких дорогих кредитних ресурсів неможливо.
По-четверте, низький рівень ризик-менеджменту більшості банків. Як показали результати 2014–2015 рр., чимало банків України не приділяли належної уваги управлінню кредитним ризикам та ризикам ліквідності, що унеможливило виконання взятих зобов’язань у задані строки.

ІV. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

Державний бюджет – основний фінансовий план, за яким держава функціонує протягом року. У державному бюджеті повинен бути збережений принцип балансу. Об’єктивно розрахований обсяг податків повинен відповідати державному фінансуванню видатків (соціальні, економічного розвитку).
В останні роки зростання доходів і видатків держбюджету пояснювався виключно макроекономічними чинниками (висока інфляція та девальвація), у той час як реальне виробництво перебувало в кризовому стані.
Дії Уряду спрямовувалися на акумулювання податків у будь-яким спосіб, що змусило бізнес повернутися в тіньовий сектор, та фінансування видатків, які не забезпечували розвиток. Тобто, зібрані кошти у вигляді податків лише проїдалися та розкрадалися.
За результатами 2017 року, як і протягом попередніх років, доходи державного бюджету були наповненні не за рахунок високих темпів розвитку економіки чи закриття лазівок в оподаткуванні, а у зв’язку з інфляцією та девальвацією. Хоча офіційно споживча інфляція становила 13,7% (прогнозувалося 8 %); дефлятор ВВП – індекс для виміру загального рівня цін на товари й послуги в економіці наприкінці 2017 року становив 22 %, що відображає реальні механізми наповнення бюджету.
Загалом у 2017 році вітчизняна економіка продовжила процес довготривалої стагнації (падіння виробництва у кількісному вимірі), а декларативне зростання реального ВВП у 2017 році на 2,5 % є недостатнім з огляду на суттєве падіння економіки в 2014–2015 рр. Кумулятивне падіння реального ВВП із 2013 року становило 12,7 %.
Слід зазначити, що КМУ обіцяє не підвищувати рівень податків, а доходи збільшуватимуться за рахунок економічного зростання. В умовах оптимістичного сценарію Кабміну ВВП має становити плюс 3 %, але в умовах теперішньої економічної реальності відсутні фундаментальні фактори, які взагалі забезпечать розвиток економіки в умовах макроекономічної та монетарної нестабільності.
При цьому доходи державного бюджету передбачені у сумі 917,8 млрд грн, що на 19% більше доходів, прогнозованих у бюджеті на 2017 рік (770,9 млрд грн). Загальний фонд держбюджету – 842,8 млрд грн, спеціальний фонд – 75 млрд грн.
Діаграма 38
У доларовому еквіваленті з урахуванням закладеного курсу КМУ доходи держбюджту плануються на рівні $ 31,4 млрд (2017 – $ 28,3 млрд, 2013 – $ 32,8 млрд).
Так, серед основних механізмів акумулювання доходів державного бюджету – податкові надходження (на 18,6 %), які в загальній структурі доходів становлять 85 %. Однак на виконання вказаних показників в умовах відсутності додаткових обсягів податків можуть вплинути лише інфляційні й девальваційні фактори.
Динаміка податкових надходжень:
– податок на доходи фізичних осіб – + 17,62 %;
– акцизний податок на внутрішні товари – + 22,38 % (підвищення акцизних ставок);
– податок на додану вартість ввезених товарів – + 34,59 %.
Примноження непрямого оподаткування та ПДФО свідчить, що основне податкове навантаження перейде на покупців (громадян). Це підтверджує можливе збільшення доходів бюджету за рахунок цілеспрямованої емісійної політики Уряду.
Одним із механізмів виконання дохідної частини бюджету є передбачене перерахування прибутку НБУ в сумі 50 млрд грн. Фактично ці кошти раніше були емітовані під випущені Мінфіном облігації, власником яких є НБУ, що свідчить про емісійне фінансування бюджетних видатків.
Крім того, те, що державний та місцеві бюджети можуть розпоряджатися більшими сумами коштів, не означає автоматичного зростання економіки. В Україні не вистачає реальних програм розвитку. Гроші є, але на місцях не знають, як їх використовувати, крім розміщення на депозитах у комерційних банках.
Тому прогнозованого рівня доходів держбюджету може бути не досягнуто, внаслідок чого посилиться бюджетний дефіцит, джерела покриття якого вельми «туманні».

V. ДОХОДИ НАСЕЛЕННЯ

Падіння реальної заробітної плати є підтвердженням вищенаведеного аналізу економічної ситуації в країні. Так, за даними Держстату, за підсумками лютого реальна зарплата громадян скоротилася на 8,3 % у порівнянні з лютим 2015 р. Востаннє раз індекс реальної зарплати підвищився навесні 2014 року. Відтоді показник падав і досяг максимуму в квітні 2015-го (-29,6 % до попереднього року).
Зважаючи на таке тривале падіння, зокрема реальна зарплата за результатами 2015 року відкотилася до рівня 2010 року. Держстат розраховує індекс реальної заробітної плати з урахуванням номінальної (фактичної) зарплати, інфляції та розміру сплачуваних податків і зборів.
Таблиця 17

Динаміка зміни номінальної та реальної зарплати в Україні, %

 
Номінальна заробітна плата
Реальна заробітна плата
до попереднього року
грудень до грудня попереднього року
до попереднього року
грудень до грудня попереднього року
2013
107,9
107,2
108,2
106,7
2014
106
110,4
93,5
86,4
2015
120,5
130,4
79,8
90,1
2016
123,6
123,8
109,0
111,6
2017
137,1
135,5
119,1
118,9
Дані: Держстат
Тим часом номінальна зарплата в грудні 2017 року становила 7140 грн, що на 35,5 % вище, ніж відповідний показник попереднього року. Проте слід враховувати, що країна за останні чотири роки зіткнулася зі стрімкою інфляцією, а оскільки внутрішній ринок досить імпортозалежний, об’єктивніше досліджувати рівень номінальної зарплати в доларах США. Так, середній розмір номінальної зарплати на кінець 2017 року становив лише $ 268, що на 34,3 % нижче, ніж відповідний показник 2013 року.
Діаграма 39
При «реальному зростанні» заробітної плати за рік на 19,1 % стрибок цін на споживчі товари першої необхідності за той же рік сягнули від 17 % до 70,5 %.
Діаграма 40
Спотворення статистики шляхом регуляторного призначення більш високого рівня мінімальної заробітної плати не має нічого спільного з реальним збільшенням доходів. Подібні заходи навпаки прискорюють інфляцію, посилюють податковий тиск на бізнес, призводять до його закриття, тінізації та скорочення реальних доходів населення, що й спостерігалося в 2017 році.
Уряд продовжує штучно підвищувати мінімальну заробітну плату в 2018 році та має намір робити це й надалі, а населенню потрібно готуватися до подальшого зростання цін у магазинах, на заправках, в транспорті.
Індекс споживчих настроїв – індикатор виміру споживчої впевненості, визначеної як ступінь оптимізму щодо стану економіки, який населення висловлює через своє споживання. Вказаний індекс був розроблений із метою виявлення готовності населення витрачати власні кошти.
У лютому 2018 року індекс споживчих настроїв становив всього 55,4 пункти. До революції 2014 року цей показник був на 56 % вищим і становив 86,4 пункти.
Об’єм роздрібної торгівлі за 12 місяців 2017 року у фактичних цінах становив 816,5 млрд грн ($ 30,7 млрд), а за відповідний період 2016 року – 1 159,2 млрд грн ($ 45,3 млрд), що свідчить про падіння роздрібної торгівлі на 47,5 %. Крім того, кумулятивна інфляція тоді становила 13,7 %, а девальвація – 5 %. Це свідчить про більш глибоке реальне зменшення роздрібної торгівлі.
Слід зазначити, що показники роздрібної торгівлі за січень–грудень 2013 року становили 884,2 млрд грн ($ 110,6 млрд) при курсі долара 7,99 грн та річній інфляції + 0,5 %.
Діаграма 41
За даними Держстату, середній обсяг покупок на людину впав у 2,33 рази – з $ 858,5 у 2013 році до $ 368 у 2017 році. Витрати, які можуть собі дозволити українці на продукти харчування, скоротилися за вказаний строк у 2,5 рази, на не продовольчі товари – в 2,5 рази (з $ 23,1 млрд до $ 9,3 млрд).
Крім того, від початку року заборгованість із виплат зарплати за результатами 2017 року зросла до 2,36 млрд грн, що на 32,2% більше, ніж за 2016 рік.
Основна частина суми заборгованості економічно активних підприємств припадала на промисловість (80 %). При цьому близько половини заборгованості зазначених компаній сформовано в Донецькій (30 %), Луганській (17,3 %) областях.
Ці показники корелюються з індексом промислового виробництва та свідчать про серйозні структурні проблеми в українській економіці.
Логічно, що кризовий стан економіки приводить до збільшення кількості незайнятого населення в країні. Так, у вересні 2016 року кількість безробітного населення становила 1,66 млн осіб працездатного віку – +7 % проти 2013 року. При цьому рівень економічно активного населення працездатного віку в 2016 році становив 17,3 млн осіб (2013 – 20,4 млн осіб).
За даними Держстату, доходи населення в минулому році сягнули 2475,8 млрд грн, витрати – 2544,8 млрд грн, заощадження українців скоротилися на 69 млрд грн.
Діаграма 42
Слід зазначити, що основним фактором, який вплинув на зростання доходів (485 млрд грн, або + 24,4 %), є підвищення сумарної з/п (+ 31 %), – вона збільшилася завдяки подвоєнню мінімальної з/п на початку року. Однак в умовах відсутності фундаментальних факторів в економіці нова «мінімалка» призвела до суттєвої інфляції.
При цьому витрати на придбання товарів і послуг показали ріст на 26,6 %, до 2 297,5 млрд грн. Обсяг роздрібної торгівлі за 12 місяців 2017 року у фактичних цінах становив 816,5 млрд грн ($ 30,7 млрд), а за відповідний період 2016 року – 1 175,3 млрд грн ($ 46 млрд), що свідчить про падіння роздрібної торгівлі на 44 %, а значить, і купівельної спроможності населення.
За даними Держстату, поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти були рівнозначні 247,2 млрд грн – це на 9,1% більше, ніж за відповідний період 2016 року.
Вказана інформація підтверджує, що в умовах фактичної відсутності зростання реальних доходів фіскальне навантаження з боку держави збільшується.

СТРУКТУРУВАННЯ ПРОБЛЕМАТИКИ

Вітчизняна економіка, отримавши великий промисловий потенціал у спадок від Радянського Союзу, протягом 20 років не брала участі в технологічному розвитку, що супроводжувалося необхідністю великих інвестиційних затрат. Експлуатуючи тривалий час промислові потужності, Україна переважно експортувала неготову продукцію, отримуючи непогані доходи від активів, які їй дісталися майже безоплатно.
Великі фінансово-промислові групи, що були бенефіціарами всіх доходів, у часи сприятливого міжнародного попиту на хімічну, металургійну, машинобудівну продукцію та сировину. Не звертали уваги на інноваційний розвиток галузей, а держава не намагалася ініціювати створення великих замкнутих циклів виробництва готової продукції.
Відсутність технологічного розвитку економіки призвела унеможливила конкуренцію між вітчизняною продукцією та закордонними аналогами. Тому потужна українська промисловість стала суб’єктом міжнародного ринку з надання сировини та матеріалів для виробництва іноземними виробниками готової продукції та виявилася заручником цінових кон’юнктур, що вкрай ускладнило планування розвитку певних галузей.
Події 2014 року зумовили втрату основних промислових галузей економіки та закриття ключових торговельних ринків збуту. Крім того, конфлікт на сході країни разом із політичною нестабільністю викликав безпрецедентний відтік іноземних інвестицій.
Економіка виявилася неготовою до цього. Різке зменшення виробництва промислової продукції було логічним продовженням економічної політики, що склалася в країні з 2014 року. Наявні промислові об’єкти розглядалися виключно як механізм наповнення бюджету, не звертаючи увагу на структурні проблеми міжнародної торгівлі (закриття торгових шляхів, які формували попит на продукцію), як результат – стабільне падіння реального виробництва продукції, що відкинуло його до рівня 2000-х років.
Зазначене спричинило ситуацію, за якої одним із найбільш пріоритетних напрямів формування ВВП виявився агропромисловий комплекс. Маючи в розпорядженні плодородні землі, великі агровиробники сконцентрувалися в основному на експорті неготової продукції (пшениця, насіння соняшнику, кукурудза). Втім, сільськогосподарські товари мають низьку додану вартість – на них у принципі не можна багато заробити. За вітчизняних умов, ця продукція ще й імпортозалежна. Насіння, добрива, паливо, техніка – більшість із вказаних позицій імпортуються, внаслідок чого практично все, що ми заробляємо, одразу ж витрачається на закупівлю того, що потрібно для вирощування нового врожаю. Отже, маємо замкнене коло. У цьому приховано ще одну причину, чому девальвація не впливає на збільшення експорту, – частина імпорту в продукції сільського господарства є дуже значною.
Поки ми продаватимемо зерно, залишатимемося бідними – це закон економіки, який не обдуриш жодними красивими фразами. Для того щоб реально заробляти, торгувати треба не кукурудзою, а верстатами, обладнанням, електронікою, технологіями – тим, що пропонують на продаж розвинені країни світу, які, як чуми, бояться звання «аграрної наддержави».
Скорочення виробництва спричинило втрату можливості індексувати заробітні плати, підприємства навіть почали скорочувати працівників.
Водночас значно знизилася і купівельна спроможність зарплат. Слід нагадати зростання тарифів на ЖКГ – звідси масові неплатежі за комунальні послуги, навіть при охопленні двох третин домогосподарств субсидіями.
При падінні економіки в період із 2014 року по сьогодні держава не лише не виступила гарантом економічного потенціалу, а навпаки, почала здійснювати деструктивні дії по відношенню до суб’єктів економічної діяльності.
Через відсутність коштів у держбюджеті влада посилила фіскальний тягар на економіку, намагаючись збільшити адміністрування податків при падінні реального ВВП та друкувати кошти для покриття видатків. Співробітництво з міжнародними кредиторами не характеризувалося стабільністю, а отримані кредити спрямовувалися на погашення раніше взятих зобов’язань, закопуючи Україну в глибоку боргову яму.
Зменшення реальних доходів підприємств не дозволило державі адмініструвати в очікуваному обсязі податки, аби забезпечити видатки для проведення АТО на сході країни та фінансування соціальних потреб (субсидій, пенсій), які стали необхідними в умовах падіння реальних доходів населення. Крім того, в Україні, де рівень корупції надзвичайно високий і сягає половини ВВП, ці тренди поглиблюються ще більше.
Відповідні дії в сукупності призвели до того, що непідкріплена гривня потрапила на ринок, її нагромадження спричинило інфляційні процеси та девальвацію національної валюти.
У зв’язку з високою інфляцією та девальвацією НБУ підвищив облікову ставку, надаючи орієнтири комерційним банкам, яким були потрібні кошти для обслуговування кредитного портфелю нерезидентів та підтримки бізнесу пов’язаних із керівництвом банків.
Нові депозитні ставки пропорційно збільшили ставки за кредитами, тому кредитування реального сектору економіки зупинилося повністю. Фінансовий голод настільки звузив можливості суб’єктів економічної діяльності, що значна частина припинила економічну діяльність.
Допустивши суттєву девальвацію національної валюти разом із падінням купівельної спроможності, НБУ та КМУ своїми діями спричинили суттєвий обвал внутрішнього ринку, який є імпортозалежним.
Відповідні економічні процеси призвели до того, що реальні доходи населення катастрофічно впали: більша частина перебуває за межею реальної бідності. Це також зумовило ще скорочення ділової активності.
В абсолютних величинах будь-яке зростання макроекономічних показників пояснювалося лише гіперінфляцією та знеціненням національної валюти, тоді як реальні показники (у цінах докризових періодів) впали в декілька разів.
Крім того, корупція та олігархізація на ділі не долаються в країні, а необхідність у цьому вкрай висока, оскільки залежні від деяких бізнесменів політики ухвалюють управлінські рішення на їх користь, при цьому нівелюють суспільний запит на зміни.
Неправильне формування структури економічної моделі країни, яка вибудовувалася багато років на тлі постреволюційних чинників, неефективне державне управління та зовнішні фактори вивели нинішню економіку на шлях повного краху.

ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

  1. На першому етапі необхідно сформувати нову структуру економічної моделі. На сьогодні, аби відродити вітчизняну економіку, її слід наситити дешевими фінансовими ресурсами, які б дозволили відновити економічну активність.
  2. Слід зазначити, що валова вироблена продукція розподіляється на експорт і на внутрішній ринок. В умовах кризи та невизначеної кон’юнктури на світових ринках основною рушійною силою економіки має стати саме внутрішній ринок.
  3. Поетапно зменшувати облікову ставку НБУ, що здешевить кредитування бізнесу. Виробництву потрібні дешеві гроші для розвитку, які в подальшому у вигляді заробітних плат (нові робочі місця) підвищуватимуть ділову активність населення, запускаючи внутрішній товарообіг.
  4. Слід впровадити чітку монетарну політику, що має дозволити на мікрорівні (суб’єкти господарської діяльності) створювати додатковий продукт, а не концентруватися виключно на підтримці загальних макроекономічних процесів.
  5. Цілеспрямовано (точково) надавати українським підприємствам або цілим секторам позики під низькі відсоткові ставки для відновлення економічного зростання в короткостроковій перспективі та для економічного розвитку – в довгостроковій.
При цьому боротьба з інфляцією має відбуватися шляхом нарощення пропозиції товару, що стримуватиме інфляційний тиск.
Дуже важливим є правильний вибір галузей економіки, які в першу чергу потребують відповідної фінансової підтримки. Отримавши фінансові позики під невисокі відсотки, підприємства зможуть їх спрямовувати насамперед на створення продукції.  Це, в свою чергу, дозволить покращувати ділову активність різних суб’єктів економічної діяльності.
Наприклад, в економічно розвинутих країнах, як-от США та Китай – проблему зменшення ділової активності вирішували шляхом збільшення державних видатків на будівництво інфраструктурних проектів, що дало бажаний ефект. Проте в Україні на сучасному етапі неможливо реалізувати такі проекти через високу корупційну складову, внаслідок якої більшість із виділених коштів  будуть повністю розкрадені.
Саме приватний промисловий сектор має виявитися рушійною силою для запуску наступних економічних процесів. Водночас надані позики з часом повертатимуться, після чого вони можуть бути виведені з обігу.
Таким чином можна вирішити проблему посилення росту виробництва та ділової активності. Втім, не можна забувати: відповідні позитивні тенденції матимуть тимчасовий характер (пов’язаний із нинішньою кризою). Цей час дасть змогу вирівняти макроекономічні показники та почати структурно реформувати економіку.
  1. Слід ввести жорсткий та дієвий адміністративний контроль операцій на валютного ринку, бо частина дешевих фінансових ресурсів може спекулятивно спрямовуватися на валютний ринок, а це призведе до девальвації. Один із варіантів – розробка алгоритму унеможливлення купівлі іноземної валюти імпортерами, які відповідають критеріям ризику, що розроблені ДФС та Фінмоніторингом.
  2. Необхідно ухвалити зміни до Податкового кодексу з метою зменшення фіскальної функції. Податок на прибуток замінити податком на розподілений прибуток, базою оподаткування стане частина фінансового потоку (до якого входять прибуток й амортизація), яка спрямовується на виплату власникам підприємств у вигляді дивідендів (прирівняні платежі), які можуть приховувати виведення капіталу. Разом із відкритим та повним відшкодуванням ПДВ при наявній сьогодні системі електронного адміністрування ПДВ (для реєстрації податкової накладної треба задепонувати відповідну суму податку) слід очікувати зменшення оптимізації податків шляхом використання конвертаційних центрів. Ризик при отриманні послуг від конвертаційних центрів перевищуватиме економічні вигоди.
Відповідні дієві рішення сприятимуть подальшому розвитку економіки та залученню іноземних інвестиції.
  1. Сдід переглянути умови співпраці з кредиторами на невигідних для країни умовах. Поступове згортання програм співпраці з МВФ має стати ключовою метою. Нагромаджені борги – реструктурувати на триваліші терміни. Нарощувати золотовалютні резерви доречно шляхом отримання валютної виручки від експорту, а не за рахунок запозичених коштів.
У період, коли економіка продемонструє реальне зростання виробництва, а макроекономічні показники зберігатимуть позитивну тенденцію, необхідно здійснити структурні зміни економічної моделі країни.
Принципи функціонування збалансованої економіки:
– тільки готова продукція – на експорт (на перших етапах встановити адміністративні обмеження експорту неготової продукції);
– державне стимулювання створення замкнутого циклу виробництва (як приклад, розвиток переробної промисловості шляхом надання цільових кредитних програм та розбудови логістичних інфраструктурних проектів);
– заохочення технологічного й інноваційного оновлення виробництва за допомогою надання державних гарантій та податкової лібералізації (у подальшому це дозволить знизити собівартість та покращити якість продукції, що стане перевагою в конкурентній боротьбі на міжнародних ринках);
– припинення торгової війни з Росією (це дозволить повернути найбільший ринок, на якому є попит на вітчизняну продукцію, та відновити важливі логістичні сполучення на далекосхідні напрями).
На превеликий жаль, сьогодні в Україні відсутня політична воля та прагнення до структурних реформ, які дозволили б суттєво покращити соціально-економічні показники України. Корупція, законодавчий лобізм, непрофесіоналізм – основні бар’єри для досягнення необхідного результату. Неефективна державна політика призводить до деструктивних дій, які кумулятивно впливають на населення, заганяючи його за межу бідності. Крах економіки, втрата банківського сектору, відтік інвестицій стали наслідком безвідповідальності та безкарності виконавчої влади. Відсутність чіткого й об’єктивного плану виходу з кризи залишає нашу державу в стані економічно-соціального хаосу. Здебільшого законодавчі та урядові ініціативи вже на стадії первинного аналізу та прогнозування створюють глибші й серйозніші подальші проблеми. Тому розробка структурної довгострокової концепції політично-економічного виходу з кризи як послідовного плану до чітких дій може сприяти відбудові процвітаючої країни.
ГО «Публічний аудит»