Глобальний аналіз базових макроекономічних показників України (2013–2018 рр.)

Як економіка України опинилася на дні та як вивести її з теперішнього стану:

рецепт від «Публічного аудиту»

Метою цього дослідження є аналіз та узагальнення базових макроекономічних показників України за період 2013–2018 років. Тривале управління країною представниками української постреволюційної політичної еліти дає змогу визначити допущені основні фундаментальні прорахунки, а саме: встановити причинно-наслідковий зв’язок нинішньої економічно-соціальної ситуації. Результатом відповідного дослідження має стати розробка механізмів усунення негативних наслідків та надання пропозицій, які б сприяли подальшому соціально-економічному розвитку.
Відповідне дослідження базується на інформації з відкритих офіційних джерел, що дає змогу підтверджувати надані висновки та пропозиції. За його основу взято максимальний обсяг первинних даних у розпорядників відповідної інформації.
Крім того, складно порівнювати з досвідом країн, які мали б аналогічні географічні та демографічні масштаби. Також треба зважати на те, що, крім зміни влади, в межах одного календарного року Україна пережила анексію частини території, а також військовий конфлікт на території двох промислово-важливих регіонів.
Відправною точкою для початку дослідження взято 2013 рік, наприкінці якого масові народні заворушення призвели до перезавантаження політичного устрою та державної системи управління в цілому й формування нових правил, які утворювалися під впливом постреволюційних настроїв.
З огляду на ці чинники розпочалася стрімка трансформація економічних процесів у країні, наслідком чого є падіння промисловості, відтік за межі країни капіталу, виведення інвестицій, коливання курсу національної грошової одиниці, трудова міграція. Усі ці фактори призвели до найгострішої проблеми – реального збідніння населення.
Тому відповідне дослідження розбито на п’ять найважливіших показників, які мають прямий або непрямий істотний вплив на формування соціально-економічного стану країни.

І. МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ

1.1. Визначення ключових індикаторів стану вітчизняної економіки розпочинаємо з ВВП як одного з найважливіших показників її розвитку, що відображає ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених за рік у всіх галузях економіки на території держави для споживання, експорту та накопичення, незалежно від національної приналежності використаних факторів виробництва.
Слід зазначити, що після 2013 року (ВВП становив $ 180 млрд) спостерігалося падіння обсягів номінального ВВП в доларовому еквіваленті в країні. Основними факторами цього процесу були втрата частини промислових регіонів Донецької та Луганської областей, де розташовувалися бюджетоутворюючі промислові комплекси, негативна волатильність на міжнародних ринках та деструктивна монетарна політика держави, торговельна війна з РФ.
За підсумками 2015 року номінальний ВВП знизився до $ 90,6 млрд, що на 50,5 % менше показника 2013 року, – це відобразило фундаментальну кризу вітчизняної економіки. Із 2016 по 2017 роки остання продемонструвала зростання номінального ВВП до $ 112,3 млрд. Крім того, дані Держстату свідчили про позитивну динаміку за реальним ВВП (2016 – + 2,4 %; 2017 – +2,5 %), хоча ці показники не корелювалися з падінням виробництва. На збільшення номінального ВВП вплинула грошово-кредитна політика держави, що спричинило посилення інфляції (дефлятор ВВП у 2017 році – 22 %) та стимулювало споживання через фінансування державних видатків.
Як вказують дані Держстату, за підсумками 2018 року номінальний ВВП у доларовому еквіваленті збільшився до $ 130,8 млрд (3 558 млрд грн), що на 18,7 % більше, ніж відповідний показник 2017 року.
Зростання номінального ВВП у 2018 році було сформоване за рахунок:
– внутрішніх запозичень – 177,3 млрд грн (вплинули на збільшення ВВП через зростання обсягу доходів банківського сектора та фінансування бюджетних програм);
– зовнішніх запозичень – 112,2 млрд грн;
– інфляційних чинників зростання товарообігу – 286,3 млрд грн;
– зростання АПК – +33 млрд грн (хороша врожайність).
Зважаючи на те, що дефлятор ВВП (рівень інфляції в економіці) становив 15,4 % (корелюється з індексом цін виробників – 14,3 % і девальвацією – 2 %), реальне зростання ВВП становило 3,3 % (номінальний ВВП – плюс 18,7 %, дефлятор ВВП – 15,4 %).

Діаграма 1

Незважаючи на те, що з кінця 2013 року кумулятивне падіння реального ВВП сягнуло 8,6 %, за останні три роки Держстат звітує про стабільну динаміку зростання його показників. Слід зазначити, що реальний ВВП вимірюється в сталих (незмінних, базових) цінах та відображає зміну обсягів виробництва. Тобто, дані Держстату мають свідчити про фактичне зростання виробництва, якого фактично немає. У цілому промвиробництво в Україні в кількісному вимірі впало з кінця 2013 року на 22,3 %, що відповідає загальній динаміці падіння реального ВВП за відповідний період.

Діаграма 2

Навіть статистичне збільшення реального ВВП на 2,4 % у 2016 році, на 2,5 % – у 2017 році та на 3,3 % – у 2018 році не відповідає очікуваному зростанню, оскільки відповідний ріст вираховується у відношенні до попереднього року. Як вбачається з графіка, стрімке падіння реального ВВП протягом 2014–2015 років підтверджує лише те, що економіка країни не змогла оговтатися від стрімкого падіння.
Між тим, оцінене Держстатом «зростання» ВВП за останні роки, зокрема, пов’язане з майбутніми виплатами комітету кредиторів додаткових відсотків від такої висхідної динаміки (умова реструктуризації боргів часів Яценюка–Яресько): виплати активізуються, як тільки номінальний ВВП України перевищить $ 125,4 млрд, а річне збільшення досягне 3 %.

Діаграма 3

Аналіз номінального ВВП на душу населення лише додатково підтверджує вищевикладену тенденцію стану економіки та її вплив на населення, доходи якого є прямо пропорційними рівню економічної ситуації.
Вітчизняні можновладці люблять порівнювати нашу економіку з економіками інших нині успішних, а раніше бідних країн. Проте реальність така, що білоруси, казахи, поляки вже давно вирвалися вперед, тому суперниками за капітал і ринки ми з ними в найближчому майбутньому не станемо. Співставляти на економічній карті Україну на сьогодні більш актуально з країнами Африки та іншими державами третього світу.

Діаграма 4

ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності (ПКС) є найбільш точною характеристикою, що визначає рівень економічного розвитку. Перерахунок із національних валют, як це прийнято при міжнародних економічних порівняннях, виконується не за ринковими обмінними курсами валют, а за паритетами купівельної спроможності. Якщо на початку 90-х років країни СНД мали однакові початкові позиції, то сьогодні Україна має найменше значення ВВП ПКС – $ 8,6 тис. Відповідний аналіз у черговий раз підтверджує, що населення України за своєю купівельною спроможністю вже недоцільно порівнювати навіть із країнами-сусідами; сьогоднішній орієнтир – держави 3-го світу.

Таблиця 1

1.2. Аналіз ВВП у період 2013–2018 рр. показав наявний дисбаланс між показниками рівня номінального ВВП, який виражено в національній валюті (зростання) та в доларовому еквіваленті (падіння). Проаналізувавши дані реального ВВП за відповідні періоди, встановлено зменшення виробництва, тому невідповідність збільшення гривневого показника номінального ВВП пояснюється, зокрема, інфляційними процесами.

Діаграма 5

Слід зазначити, що інфляційні процеси в Україні у період із 2013 по 2017 років можна розподілити на два етапи:
  • швидке поглиблення інфляції з 2014 по 2015 роки до гіперінфляції було зумовлено, з одного боку, втратою важливих економічних регіонів та неефективною державною політикою, наслідком чого було падіння темпів розвитку виробництва, а з другого – нарощенням дефіциту державного бюджету зі зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні й зростанням державних витрат. Результатом цього, в тому числі через відсутність інвестицій, стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції в 2014 сягнули 24,9 %; у 2015 – 43,3 %;
  • реагуючи на високі показники інфляції, Уряд та керівництво НБУ своїми адміністративними діями, остерігаючись отримати некеровану інфляцію, почали реалізовувати політику утримання, що призвело до зменшення інфляції (дезінфляція) в 2017 році до 13,7 % та 9,8 % у 2018 році, і це зумовило наступні рецесійні процеси. Створивши дефіцит вітчизняної валюти на ринку, керівництво країни суттєво знизило ділову активність. Як результат, слід очікувати відкладене падіння виробництва, що довго триватиме, бо НБУ цілеспрямовано забезпечує фінансовий голод, аби унеможливити наступну девальвацію.
Саме постійний відкладений дефіцит товарної маси, падіння якісних характеристик продукції та відсутність платоспроможного попиту будуть підставами формування подальших інфляційних піків.
Так, штучне підвищення в два рази мінімальної заробітної плати в 2017 році та на 16,3 % – у 2018 році без реального пожвавлення  виробництва спричинило збільшення середніх витрат підприємств, що є основою для розгортання інфляції витрат. Якщо уряд і Національний банк не знайдуть у своєму розпорядженні інструментів управління інфляційними очікуваннями, то на основі пружини «заробітна плата – ціни» виникне некерована інфляція з різкими стрибками цін, що робить особливо руйнівним вплив на зайнятість і випуск, бо в цих умовах економічно вигідно вкладати кошти в спекулятивні операції, а не в інвестиції. Ситуація недовіри до непослідовної політики Уряду й Національного банку є придатним «середовищем» для активізації некерованої інфляції.

Діаграма 6

Крім того, значні руйнівні економічні наслідки зумовив розрив між інфляцією та реальним ВВП. Зростання цін було вигідним тільки Уряду, який через інфляційні процеси виконував показники надходжень державного бюджету. У той же час в умовах відсутності ділової активності та здорожчання собівартості (через підвищення тарифів) вітчизняні підприємства опинилися в складній фінансовій ситуації.
Коли керівництво НБУ говорить про таргетування інфляції як своє основне завдання, мається на увазі рівень споживчих цін. Слід зазначити, що ситуація з інфляцією вже давно непідконтрольна Уряду і не відповідає межам річного інфляційного таргету.

Таблиця 2

Інфляційний таргет Фактична інфляція
2018 6 % +/- 2п. 9,8 %
Так, політика інфляційного таргетування показала абсолютну неефективність, а єдиним інструментом НБУ для боротьби з інфляцією є облікова ставка, яка впливає на інші економічні параметри країни.
За даними Держстату, за підсумками 2018 року рівень інфляції становив 9,8 %. Однак офіційні дані відхиляються від індексів зростання цін, які більш коректно відображають цінові коливання. Наприклад, індекс цін виробників промисловості в річному виразі засвідчив + 14,3 % – це один із основних індикаторів подальшого подорожчання собівартості інших товарів, що більш об’єктивно відображає інфляційні процеси в країні.

Діаграма 7

Дані: https://index.minfin.com.ua/economy/index/prodprice

Варто зазначити, що завдяки підвищенню облікової ставки до 18 % (це підвищило прибутковість за депозитами і ОВДП) НБУ вдалося трохи зменшити ліквідність на ринку та дещо заспокоїти інфляцію під кінець року. Однак таке рішення в майбутньому негативно вплине на ділову активність бізнесу, оскільки збільшиться вартість позикових ресурсів.
Обраний спосіб утримати визначені орієнтири інфляції в НБУ (єдиний) – подальше стримування дефіциту нацвалюти, ділової активності – надзвичайно небезпечний для економіки та може призвести до кризи 90-х років, відродивши бартерні операції та спричинивши галопуючу інфляцію.
1.3. Наступним етапом діагностики вітчизняної економіки є дослідження платіжного балансу. Це один із найважливіших індикаторів, що відображає торговельні відносини між резидентами й нерезидентами та свідчить про насиченість економіки країни іноземною валютою. Значення платіжного балансу прямо пропорційно впливають на формування валютно-курсової політики  завдяки формуванню попиту та пропозиції на валюту.
Слід зазначити, що з точки зору отримуваних доходів (це впливає на формування ВВП) Україна належить до експортоорієнтованих держав. Основна частина виробленої в Україні продукції продається за кордон, про що свідчить співвідношення ВВП до експорту. Проте, на жаль, Україна в більшій мірі експортує за кордон не готову продукцію, а лише сировину (сталь, зерно, руду).
За останні роки спостерігається зменшення частини експорту по відношенню до ВВП. Крім того, КМУ затвердив відповідний прогнозний показник на 2018 рік – 43,1 %.

Таблиця 3

Ще з 90-х років Україна обрала найлегший спосіб отримання доходів від продажу неготової продукції замість розвитку технологічного виробництва. Усі країни-виробники сировини перебувають у зоні ризику: їх основні товари можуть у будь-який момент подешевшати та обвалити економіку. Сировинні країни не контролюють власний розвиток – Україна ж є черговою жертвою «сировинної пастки». Якщо держава не виробляє складної продукції і продає тільки сировину, обов’язково трапиться криза. Причому, неважливо, що це за сировина – нафта, зерно чи метал.
Ми визначили, що істотну частину свого виробленого продукту Україна  експортує, а інша потрапляє на внутрішній ринок, де намагається конкурувати з імпортною продукцією (основна частина вітчизняного експорту – продаж сировини та неготової продукції, що виключає наявність імпорту в складі собівартості експорту).

Таблиця 4

Ці дані свідчать про величезну залежність внутрішнього ринку від імпортованої продукції, що є доволі небезпечною тенденцією, бо наявність у структурі внутрішнього ринку значного обсягу імпорту призводить до зменшення національного доходу.
Усі ці чинники – тягар для розвитку економіки та сигнал необхідності структурних реформ.
Аналізуючи платіжний баланс, треба визначити, що він включає:
а) рахунок поточних операцій (різниця між експортом та імпортом усіх товарів, послуг та інших доходів);
б) обсяг операцій із фінансового рахунку (приплив/відплив інвестицій та чисті запозичення).
По-перше, дефіцит рахунку поточних операцій за підсумками 2018 року становив $ 4,5 млрд (2017 – $ 2,4 млрд). Більше того, дефіцит зовнішньої торгівлі товарами та послугами за підсумками року становив $ 11,2 млрд (2017 – $ 8,6 млрд), що є одним із негативних індикаторів стану економічних процесів у країні.

Діаграма 8

Так, експорт товарів у 2018 році становив $ 43,3 млрд. У річному вимірі він збільшився на 9 % завдяки високим обсягам поставок зернових, масла і жирів, інтенсивному експорту м’ясо-молочної продукції, а розрив виробничо-логістичних зв’язків із підприємствами на неконтрольованій території зумовив зниження фізичних обсягів експорту чорних металів.
Імпорт товарів у 2018 році – $ 55,9 млрд. У річному вимірі темпи зростання імпорту прискорилися до 13,3 %, випереджаючи приріст експорту.
По-перше, відбулося розширення енергетичного імпорту – в 1,5 рази. Дефіцит вугілля на внутрішньому ринку, значна частина якого в попередні роки поставлялася з Донбасу, зумовив зростання фізичних обсягів його імпорту. Активізація приватних імпортерів природного газу призвела до збільшення його закупівель. У той же час у світі підвищилися ціни на енергоресурси.
По-друге, істотний дефіцит поточного рахунку, який існував у 2013 році, перекривався за рахунок надходжень від інвестицій або запозичень, формуючи загальне позитивне зведене сальдо платіжного балансу, що свідчило про загальний приплив у країну валютної виручки. Після революційних подій, військових конфліктів та анексії території інвестори не тільки припинили інвестувати в економіку, а почали виводити раніше заведені інвестиції. Така тенденція сприяла швидкому падінню економіки, але керівництво країни вирішило рятувати ситуацію не структурними змінами, а за рахунок співпраці з міжнародними кредиторами, які, надаючи кредити, почали диктувати вигідні їм умови і цим заганяти Україну в «боргову яму».
Чистий приплив капіталу за фінансовим рахунком у 2018 році збільшився до $ 7,4 млрд. На відміну від попереднього року, державний сектор відігравав значну роль у надходженні капіталу: Уряд активно залучав валютні ресурси як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринках. Приплив коштів до державного сектора зумовлювався: чистим надходженням коштів від розміщення Урядом ОЗДП ($ 2 млрд); надходженням у грудні кредитів від Світового банку та ЄС ($ 1 млрд). Чисте зменшення зовнішньої позиції реального сектора (без урахування прямих іноземних інвестицій) становило $ 424 млн (у 2017 році – $ 694 млн). Це виявилося результатом дії таких різноспрямованих факторів: збільшення заборгованості за кредитами та позиками на $ 1,5 млрд (у 2017 році – на $ 59 млн); збільшення чистої зовнішньої заборгованості за торговими кредитами на $ 1,2 млрд (у 2017 році – на $ 561 млн); зростання обсягів готівкової валюти поза банками на $ 2,2 млрд (у 2017 році – на $ 393 млн).

Діаграма 9

Суттєве зменшення показника зведеного балансу в 2014 році на $ 13,3 млрд пояснюється сформованим дефіцитом поточного рахунку та відпливом капіталу в розмірі $ 9,1 млрд (портфельні інвестиції, капітал банків) за результатами року.
Останній такий відплив капіталу спостерігався в 2009 році – $ 13,7 млрд, на що вплинула міжнародна економічна криза, яка охопила величезну кількість країн. Проте саме в Україні наслідки були найтяжчі.
Крім того, позитивне сальдо зведеного балансу за підсумками 2016–2018 років є технічним результатом надходження в країну коштів від іноземних банків – як засіб докапіталізації статутного капіталу дочірніх банків на території України: 67 % від загального обсягу прямих іноземних інвестицій у 2016 році, або $ 2,2 млрд, становив приплив прямих інвестицій до банківської сфери. У 2017–2018 роках профіцит платіжного балансу був сформований за рахунок зовнішніх запозичень, які доведеться повертати з відсотками, при цьому за підсумками року прямі іноземні інвестиції становили $ 2,2 та $ 2,4 млрд відповідно.
Отже, наслідки 2014 року Уряд країни навіть у 2018 році подолати не в змозі, обравши хибний механізм їх усунення за рахунок виключно фінансування від міжнародних кредиторів, а не пошуку інструментів вирішення фундаментальних проблем.
1.4. Дослідження валового зовнішнього боргу дозволяє проаналізувати загальний обсяг заборгованості за всіма наявними зобов’язаннями, які мають бути сплачені боржниками, і які є зобов’язаннями резидентів конкретної економіки перед нерезидентами. Іншими словами, це загальна заборгованість держави за зовнішніми позиками і невиплаченими за ними відсотками.
Аналізуючи відповідні показники за період із 2013 року, можна говорити про загальне зменшення валового зовнішнього боргу на 19,2 %. Проте попри це спостерігається негативна тенденція щодо збільшення обсягу боргу відносно ВВП – із 78 % станом на 01.01.2014 до 88 % станом на 01.01.2019.

Діаграма 10

У зв’язку з тим, що показник загального валового зовнішнього боргу відображає сукупний борг усіх приватних суб’єктів та держави, доцільно проаналізувати структуру зовнішнього боргу.
Зменшення співвідношення валового боргу до ВВП зі 131 % у 2016 році до 87,7 % за підсумками 2018 року пов’язане виключно зі зменшенням корпоративних боргів, які за 5 років зменшилися на $ 43,7 млрд. Внаслідок нестабільної економічної ситуації в країні зовнішні кредитори припинили надавати дешеві кредити вітчизняному бізнесу. Підприємства були змушені повертати кошти, не маючи змоги їх реструктуризувати. У той же час держава за відповідний період наростила зовнішню заборгованість на $ 16,3 млрд
(сектор загального державного управління – + $ 10,2 млрд, центральній банк – $ 6,1 млрд). При цьому держава отримувала позики за дуже високими ставками (останні розміщення євробондів – під 10 % річних), що не міг собі дозволити бізнес. Залучені позики через фінансування бюджетних програм впливали на зростання номінального ВВП, внаслідок чого співвідношення валового боргу за останні три роки зменшилося зі 131 % до 87,7 %.

Таблиця 5

Зовнішній борг державного сектору в 2018 році збільшився  на $ 3 млрд і становив $ 48,1 млрд (36,9 % від ВВП). Зовнішні зобов’язання приватного сектору скоротилися на $ 2,5 млрд і на 31 грудня 2018 року становили $ 66,6 млрд (51,1 % від ВВП). Зовнішні зобов’язання сектора загального державного управління в IV кварталі 2018 року збільшилися на $ 1,8 млрд  ‒ до $ 40,1 млрд (30,8 % від ВВП) за рахунок чистих залучень від розміщення євробондів у 2018 році на суму $ 1,3 млрд; залучень за кредитами Світового банку та ЄС – на суму $ 1 млрд; виплат за кредитами – на суму $ 0,4 млрд, у т. ч. за кредитами МВФ – $ 0,3 млрд.
Зовнішній борг центрального банку завдяки черговому траншу від МВФ ($ 1,4 млрд) збільшився на $ 1,2 млрд і на кінець 2018 року становив $ 7,9 млрд (6,1 % від ВВП). Виплати за кредитами МВФ становили $ 0,2 млрд.
Обсяг зовнішніх зобов’язань сфери інших депозитних корпорацій України в звітному кварталі залишався на рівні $ 5,8 млрд (4,4 % від ВВП). Зовнішній борг інших галузей економіки скоротився за квартал на $ 2,1 млрд і на кінець 2018 року становив $ 51,4 млрд (39,4 % від ВВП) у результаті: скорочення обсягів зобов’язань за торговими кредитами – на $ 1,7 млрд, в основному короткостроковими; зменшення зобов’язань за кредитами – на $ 0,3 млрд). Обсяги простроченої заборгованості реального сектора розширилися за квартал на $ 0,5 млрд і на кінець 2018 року сягнули $ 22,4 млрд (17,2 % від ВВП).  Міжфірмовий борг підприємств, що перебувають у відносинах прямого інвестування, скоротився на $ 0,4 млрд і становив $ 9,4 млрд (7,2 % від ВВП) на кінець 2018 року.
У цілому заборгованість інших секторів економіки (разом із міжфірмовим боргом) скоротилася на $ 2,5 млрд ‒ до $ 60,8 млрд (46,7 % від ВВП). Обсяг короткострокового зовнішнього боргу за залишковим терміном погашення на 31 грудня 2018 року становив $ 45,7 млрд. Зобов’язання державного сектора (Уряду та центрального банку), які мають бути погашені впродовж наступних 12 місяців, скоротилися на $ 1,7 млрд (до $ 3,9 млрд) переважно за рахунок майбутніх виплат за ОЗДП (на $ 1,4 млрд). При цьому майбутні погашення банківських зобов’язань залишилися на рівні $ 2,8 млрд.

Таблиця 6

За даними Мінфіну, станом на 31 грудня 2018 року державний та гарантований державою борг України становив 2 168 млрд грн,  або $ 78,32 млрд.
Державний борг України – 1 860 млрд грн (85,8 % від загальної суми державного та гарантованого державою боргу), або $ 67,19 млрд. Гарантований державою борг України – 308,13 млрд грн (14,2 %), або $ 11,13 млрд.

Діаграма 11

Таблиця 7

Таблиця 8

Згідно з чинним законодавством загальний обсяг випуску ОВДП регулює Верховна Рада України в межах визначеного бюджетом на поточний рік граничного розміру внутрішнього державного боргу.
Коли держава купує ОВДП, вона здійснює грошові виплати і таким чином підвищує грошову пропозицію. Якщо держава здійснює продаж цінних паперів, це призводить до зменшення грошової пропозиції, бо в комерційних банків знижується потенціал кредитування, що впливає на темпи інфляції в країні та на валютний курс національної грошової одиниці.
Багато разів в Україні проблему демонетизації намагалися розв’язати емісійними заходами, і щоразу емісії призводили до таких наслідків: збільшення пропозиції національних грошей; зростання цін у національній валюті при відносно стабільних доларових цінах; прискорення швидкості обігу національних грошей, «доларизації» економіки; випереджального зростання гривневих цін у порівнянні зі зростанням гривневої маси, що зумовило чергове зниження рівня стану грошових агрегатів і ВВП.
У зв’язку з великими розміщеннями облігацій внутрішньої позики Мінфін збільшив прогнозну оцінку платежів на виплату для погашення та обслуговування держборгу в 2019 році до 445,67 млрд грн. Це на 17,3 млрд грн більше, ніж на початок лютого, і на 54,1 млрд грн більше, ніж на початок року.
Прогнозовані виплати за внутрішнім держборгом тепер становлять 293,14 млрд грн (із них 76,23 млрд грн – на обслуговування), що на 15,79 млрд грн і 52,89 млрд грн перевищує оцінки місячної та двомісячної давності.
Станом на початок березня виплати за зовнішнім держборгом у першому кварталі 2019 року оцінюють у 32,52 млрд грн, у другому – 50,9 млрд грн, у третьому – 58,73 млрд грн і в четвертому – 10,38 млрд грн.

Діаграма 12

У 2019–2020 роках планові валютні виплати з відсотками становитимуть $ 17 млрд. Тому ключовий виклик на 2019 рік – рефінансування зовнішніх та внутрішніх зобов’язань без дефолту. Графік виплат є доволі напруженим. Якщо Україна не зможе виконати умови міжнародних кредиторів, ризик нестачі фінансування суттєво збільшиться.
Проте, щоб повністю покрити потреби у фінансуванні, Уряд буде змушений розміщувати єврооблігації, а також активно залучати ресурси на внутрішньому ринку. Вартість нових ринкових запозичень висока. Ситуація на світових ринках боргового капіталу не є сприятливою, крім того, становище України ускладнюють подвійні вибори. Результати розміщення єврооблігацій України в жовтні та відкладене розміщення корпоративних єврооблігацій «Нафтогазу» в листопаді показало, що інвестори вже тепер вимагають значну премію за ризик.
У бюджеті на 2019 рік заплановано рефінансувати внутрішні зобов’язання на 134 %, а зовнішні – на 118 %. Водночас Уряд планує, що 21 % внутрішніх запозичень матиме строк до 12 місяців, а серед зовнішніх короткострокового боргу не буде. Ситуація на ринку свідчить про те, що залучати кошти на тривалий час буде складно. У січні–жовтні короткострокові інструменти домінували як у внутрішніх, так і в зовнішніх запозиченнях. Це збільшує вразливість Уряду до процентних ризиків та створює невизначеність в управлінні державними фінансами.
У 2019 році виникне ще одна складність: державні банки мають сплатити за єврооблігаціями близько $ 1,1 млрд (разом із відсотками). Оскільки вони є найбільшими покупцями внутрішнього державного боргу, попит на держоблігації може зазнати суттєвих змін.
Крім того, показники державних запозичень та, відповідно, державного боргу, вірогідно, зазнають змін під впливом кон’юнктури фінансових ринків у результаті перерахунків у зв’язку зі зміною обмінного курсу національної валюти, а також у випадку здійснення капіталізації державних банків та ФГВФО.
Обсяг платежів із погашення державного внутрішнього боргу може бути збільшений у випадку дострокового погашення ОВДП у доларах США та збільшення обсягу випуску короткострокових ОВДП із погашенням у 2019 році. Такі зміни потребуватимуть відповідного збільшення рівня запозичень.
Із кожним наступним роком країні буде все складніше обслуговувати борги, бо сьогодні Україна отримує запозичення для реструктуризації раніше взятих зобов’язань, а не для розвитку та покращення соціально-економічних відносин.

Висновки до розділу

Первинний аналіз основних макроекономічних показників визначив негативну тенденцію економічних процесів в Україні та основні причини відповідних наслідків.
По-перше, у країні в період із кінця 2013 по 2018 роки зафіксовано стрімке падіння економіки. Навіть позитивний показник реального ВВП за минулий рік у розмірі +3,3 % не може співставлятися з багатократним падінням економіки з кінця 2013 року (кумулятивне падіння реального ВВП із 2013 року – 8,6 %). Крім того, ВВП на душу населення за рівнем купівельної спроможності вже недоцільно порівнювати навіть із країнами-сусідами, бо сьогоднішній орієнтир – країни 3-го світу.
По-друге, неконтрольоване зростання ріст інфляції у період 2014–2015 років призвело до структурних дисбалансів вітчизняної економіки. Вирішуючи політичні завдання щодо збереження інфляції на рівні 10 % та недопущення її подальших стрибків, Уряд створив фінансовий голод у реальному секторі економіки. У зв’язку з відсутністю на ринку дешевих грошей підприємства зменшують виробництво або навіть закриваються. Результати щодо утримання інфляції у 2017 та 2018 роках можуть негативно вплинути на майбутні інфляційні процеси, що супроводжуватиметься бартерними схемами та неконтрольованою інфляцією.
По-третє, визначено, що в зв’язку з доларизацією вітчизняної економіки структурною проблемою є наявність експорту неготової та нетехнологічної продукції, що узалежнює нашу державу від зовнішньої кон’юнктури та робить її дуже імпортозалежною на внутрішньому ринку; закордонним виробникам легше конкурувати з вітчизняними, оскільки останні перебувають у незадовільному фінансовому стані.
По-четверте, одним із основних ризиків для національної економіки є її висока залежність від зовнішнього кредитування. На сьогодні влада лише нарощує обсяг боргів до критичних показників – це свідчить про високу ймовірність дефолту.

ІІ. КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

2.1. Визначивши основні орієнтири економічних процесів на макрорівні, наступним етапом буде дослідження економічних процесів на рівні окремих економічних суб’єктів та визначення ключових проблем галузевих ринків.
Дослідження причинно-наслідкових зв’язків дасть змогу встановити мотиви поведінки економічних суб’єктів та побудувати модель розвитку.
Аналіз структури валової доданої вартості виробленої продукції дозволяє визначити економіко-формуючі галузі вітчизняної економіки. Попереднім етапом було визначено загальне падіння економіки в кількісних показниках виробленої продукції, у зв’язку з чим також виокремлюються зміни в загальній структурі формування доходу ВВП.

Діаграма 13

Основними галузями, які формують ВВП, залишаються: промисловість, торгівля та сільське господарство. Крім того, за останні роки спостерігається зниження питомої ваги в структурі ВВП промисловості – з 27,6 % у 2010 році до 24,8 % у 2018 році, будівництва – з 3,7 % до 2,7 %, транспорту – з 12,7 % до 7,6 %. Натомість помітно нарощується питома вага сільського господарства – з 8,4 % у 2010 до 11,9 % у 2018. Детальний аналіз відповідних галузей дозволить встановити причини змін і можливі наслідки.
Промисловий сектор відіграє ключову роль в економіці України – його показники діяльності є дуже важливим фактором соціально-економічного розвитку. Таким чином, розуміння структури і тенденцій у промисловому секторі має важливе значення для управлінців, оскільки він здійснює надзвичайний вплив на загальний стан здоров’я української економіки, в тому числі, як уже було визначено, на експортний потенціал.
Загальне падіння ВВП (у дол. США), досліджене в першому розділі, прямо пропорційне падінню індексу промислової продукції, що характеризує зміну маси вироблених матеріальних благ у поточному періоді порівняно з базисним.

Діаграма 14

Агрегований огляд, що представлено вище, має бути доповнений більш аналітичним (дезагрегованим) оглядом, тобто детальнішим аналізом окремих галузей із метою предметнішого розуміння внеску сектора, який скорочується, до економіки та експорту.
Частини окремих галузей промисловості в загальному промисловому виробництві у 2018 році такі:

Діаграма 15

Добувна, харчова промисловість, енергетика та металургія є ключовими галузями промисловості, загальний внесок яких до валової доданої вартості становить понад 70 %.
Слід зазначити, що за останні роки структура промислового виробництва дуже змінилася, – це пояснюється загальним падінням, а не структурними змінами. Машинобудування й добувна промисловість зменшилася в загальній структурі на 13,9 % проти 2013 року, машинобудування – мінус 7 %, легка промисловість – мінус 2,3 %.
Аналіз обсягів внеску окремих галузей до експорту (за підсумками 2018 року) свідчить про те, що промислові галузі характеризуються доволі високою долею експорту: металургія (63,6 % випущеної продукції експортується), машинобудування (51,9 %), легка промисловість (46,3 %), деревообробна промисловість (35,8 %). Інші сектори експортують менше, ніж 30 % від свого випуску.

Діаграма 16

Крім того, у 2013 році високою частиною експорту характеризувались легка промисловість (78 % випущеної продукції експортується), металургія (65 %), машинобудування (60 %) і хімія (54 %).

Таблиця 9

Ключовою промислово-експортною галуззю є металургія (23,4 % від загального експорту в 2018 році). Крім того, це одна з небагатьох галузей, продукцію якої ми експортуємо більше, ніж завозимо в країну аналогічного імпорту.
За підсумками 2018 року Україна посіла 13 місце серед світових виробників сталі, зменшивши виробництво до 21,1 млн тонн (падіння на 1,1 % до попереднього року). У 2017 році було виготовлено 21,3 млн тонн сталі, що на 12 % менше, ніж у 2016 році.

Таблиця 10

Якщо порівнювати зміну обсягів виробництва у 2018 році проти 2012-го, то можна констатувати уповільнення виробництва на 36 %. Це найбільше падіння виробництва серед світових конкурентів.

Діаграма 17

Слід зазначити, що великий вплив на падіння економіки спричинили проблеми саме в металургії, які тривають із 2014 року. Втрата частини промислових областей, багаторазове здорожчання енергоносіїв (які зумовлюють формування собівартості) та відсутність державної підтримки призвели до відповідної ситуації. Навіть неконтрольована девальвація, яка мала зменшити собівартість при експорті, разом із вищенаведеними факторами та втратою ключових ринків і логістичних сполучень, не дозволила вітчизняній металургії наростити обсяги виробництва.
Водночас експорт залежить також від цінової кон’юнктури на міжнародних ринках. Умови, за якими змінюються ціни на світових біржах, створюють великі промислові держави, які надають очікування щодо попиту стосовно потрібної їм сировини. Оскільки основна частина експортованої продукції – це неготова нетехнологічна продукція, що не дозволяє отримувати додаткову додану вартість та знижує конкурентоздатність, виникають загрози зменшення експорту, що при відсутності внутрішнього попиту робить галузі збитковими. Крім того, продукцію хімічної, текстильної, машинобудівної промисловості більше імпортовано в країну, ніж експортовано.
Залежність від цінової кон’юнктури створює величезні ризики для існування основних вітчизняних галузей економіки. Мінімізувати ці ризики можливо лише шляхом відновлення технологічного виробництва та намаганням створювати замкнутий цикл виробництва готової продукції шляхом об’єднання виробничих потужностей вітчизняних підприємств, зменшуючи імпортну складову собівартості.

Діаграма 18

 

Діаграма 19, 20

Ціни на сталь на світових ринках у 2018 році знижувалися через суттєву пропозицію на тлі відносно слабкого попиту. Так, нарощували виробництво Китай, США та Іран, незважаючи на дію протекціоністських заходів із боку низки країн. Надмірний обсяг пропозиції призвів до падіння котирувань на внутрішньому ринку Китаю, що змусило виробників відновити експортні поставки, спровокувавши падіння цін і на зовнішніх ринках. Додатковими факторами були ранній початок зимового сезону в північних провінціях Китаю, а також скорочення внутрішнього попиту на сталь та сталеву продукцію через спад в автомобілебудуванні та деяких інших галузях промисловості. У свою чергу, на європейському ринку сталі ціни знижувалися через агресивну експортну політику турецьких компаній, які мали цінову перевагу завдяки суттєвій девальвації ліри в попередні періоди. Негативний вплив також спричинило введення Туреччиною з кінця вересня 2018 року і до квітня 2019 року жорстких квот на імпорт листового і сортового прокату, сталевих труб і нержавіючого прокату та 25 % мита на понадлімітні поставки. Дещо стримати зниження цін на сталь допомогло узгоджене торгове перемир’я між США та Китаєм, яке почало діяти з 1 січня 2019 року. Відповідно до нього мита з боку США на окремі китайські товари не підвищуватимуть до 25 % (із теперішніх 10 %), а Китай відновить закупки нафти, сільгосппродукції та зрідженого газу в США.
Крім того, залишається проблема надлишкових потужностей (завантаженість, за даними World steel association, становить 70 %), що зумовлює посилення протекціоністських заходів на розвинених регіональних ринках, які вживаються відповідними державами.

Слід зазначити, що більшість промислових груп, які працюють на території України – вертикально інтегровані. Тобто, порушення поставок сировини між підприємствами групи може привести до додаткового збільшення збитків всієї групи, а також впливати на економічну ситуацію в країні в цілому.

Одними з основних каталізаторів зменшення промислового виробництва за підсумками 2017–2018 стали наслідки економічної блокади Донбасу, які мають відкладений ефект. Збільшення негативного внеску чистого експорту в зв’язку з переорієнтацією підприємств енергетичного і металургійного сектора на імпортовану сировину для заміни втраченої ресурсної бази, а також втрата виробничих потужностей експортоорієнтованих галузей промисловості, неефективність впровадження компенсаторних механізмів для мінімізації втрат від припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в межах Донецької та Луганської областей виявилися фундаментальними причинами для істотного звуження економічних процесів.

Орієнтовні щорічні економічні втрати від блокади Донбасу – 62 млрд грн, або 2 % ВВП (збільшення дефіциту торгового балансу – $ 2,25 млрд, або 60 млрд грн; 2 млрд грн – податкові втрати).

Нинішнє зменшення експорту промисловості підтверджує загальну тенденцію щодо загального падіння експорту протягом останніх років. Так, санкції з боку Росії обмежили доступ до ключового російського ринку, що створило проблеми для багатьох експортерів, у тому числі промислових підприємств. Крім того, окремі компанії підпали під дію експортного ембарго або зіткнулися з аналогічними проблемами.
Не менш важливими і такими, що потребують негайного вирішення, є такі проблеми вітчизняної промисловості:
  • моральне й фізичне зношення основних фондів;
  • порушення поставок сировини між підприємствами групи, які перебувають на неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, що може призвести до додаткового збільшення збитків усієї групи;
  • висока залежність від кон’юнктури на світових ринках і надмірний вплив зовнішнього попиту, нерозвиненість внутрішнього попиту;
  • висока енергоємність виробництва;
  • обмеженість власних енергетичних ресурсів;
  • виробництво продукції з низькою додатковою вартістю;
  • відсутність ефективної системи збагачення низькоякісної вітчизняної сировини. 
2.2. В умовах падіння промисловості основною рушійною силою став агрокомплекс. Саме збільшення питомої ваги сільського господарства в загальній структурі ВВП із 8,4 % у 2010 році до 11,9 % (+3,5 %) частково утримало економіку країни від дефолту.
АПК посів місце провідної галузі (донора) національної економіки, фактично формуючи економічний профіль країни. Слід зазначити, що сільськогосподарська продукція має низьку частину доданої вартості, що зумовлює повільні темпи зростання ВВП. На ній у принципі не можна багато заробити. В умовах, сформованих в Україні, вона ще й імпортозалежна. Насіння, добрива, паливо, техніка – більшість цих позицій імпортуються. У результаті практично все, що ми заробляємо, відразу ж витрачається на закупівлю всього того, що потрібно для вирощення нового врожаю.
Останні роки сільське господарство України демонструє послідовне зростання і ставить рекорди за окремими показниками, наприклад, зі збору зернових (70,1 млн тонн у 2017/18 маркетинговому році). Так, у 2018 році виробництво сільськогосподарської продукції в Україні збільшилося на 14,7 % у порівнянні з 2017 роком. За попередніми даними, обсяг реалізованої продукції сільського господарства у фактичних цінах за 2018 рік становив 394,2 млрд грн (2017 рік – 343,6 млрд грн). Проте з урахуванням інфляційних та девальваційних факторів реальні обсяги сільскогосподарської продукції за підсумками 2018 року в порівнянні з попереднім збільшилися на 7,8 %.

Діаграма 21

Основний внесок зростання індексу виробництва базових галузей був зумовлений приростом сільськогосподарського виробництва, переважно завдяки високим обсягам збору кукурудзи, соняшника та ягід. Аналізуючи експорт харчової продукції, можна констатувати, що минулоріч було поставлено зерна на $ 7,2 млрд, що на 11 % більше, ніж за 2017 рік. При цьому експорт готової продукції з зерна становив всього $ 268 тис. (0,6 % у загальній структурі експорту). За даними аналітичного відділу Ради з питань експорту продовольства, експорт української продукції з доданою вартістю в 2018 році знизився на 3,3 %, до $ 5,7 млрд. Тобто, основним пріоритетом АПК сьогодні є продаж неготової продукції.

Діаграма 22

Підвищення індексу сільськогосподарського виробництва у 2016 році було зумовлене нехарактерно високими обсягами збору пізніх сільськогосподарських культур наприкінці року. Зокрема, врожай кукурудзи став рекордним, тому терміни активного збору цієї культури були продовжені. У цілому врожай зернових культур у 2016 році перевершив найоптимістичніші прогнози та становив 66 млн тонн. За підсумками 2017-го  вказана тенденція не збереглася, а всі категорії с/г продукції продемонстрували меншу урожайність через нижчий врожай пізніх зернових і технічних культур, зокрема кукурудзи.
У 2018 році, незважаючи на примхи погоди (оптимальні агрокліматичні умови в період сівби озимих, посуха в період вегетації і дощі під час збирання), українським аграріям вдалося зібрати рекордний обсяг сільськогосподарських культур. За даними Мінагрополітики, урожай зернових досяг 70,1 млн тонн. Цей обсяг був забезпечений за рахунок пізніх культур, для яких склалися найбільш сприятливі погодні умови. Так, валовий збір пшениці склав 24,5 млн тонн, ячменю – 7,3 млн тонн, жита – 407 тис. тонн. Урожай кукурудзи досяг максимальних 35,5 млн тонн, намолот гречки – 130 тис. тонн. Крім того, аграрії країни зібрали рекордні 13,6 млн тонн соняшника і 4,4 млн тонн сої. Валовий збір ріпаку також становив максимальні 2,6 млн тонн.
Звісно, до таких досягнень аграріїв не зовсім були готові інфраструктура та логістика країни. У першу чергу виникли проблеми з наявністю необхідних обсягів для зберігання продукції, а далі – з можливістю перевантажити її на експорт.

Таблиця 11, 12

У той же час, саме зростання цін на с/г продукцію є основним каталізатором підвищення базової інфляції. Проте високі врожаї в Україні зернових, овочів та окремих фруктів (зокрема, яблук) змогли стримати збільшення індексу цін на с/г продукцію на рівні 4,4 % (продукція рослинництва – 5,4 %), внаслідок чого базова інфляція скоротилася на 1 % відповідно до попереднього року. 

Діаграма 23

Слід зазначити, що в 2018 році саме експорт с/г продукції забезпечив надходження валютної виручки, у загальній структурі експорту – 42,5 %. Зокрема, за підсумками 2018/19 МР сумарний експорт із України трьох основних зернових культур (пшениця, ячмінь, кукурудза) становив 18,3 млн тонн, що на 7 % перевищило показник за аналогічний період попереднього МР. При цьому основний приріст відвантажень був за рахунок розширення обсягів експорту кукурудзи. Як очікують у Мінагрополітики, за підсумками поточного сезону поставки українського зерна на зовнішні ринки можуть досягти рекордних 47 млн тонн, тоді як деякі учасники ринку оцінюють цей показник більш ніж у 50 млн тонн. Основним ризиком, як і з промисловою продукцією, є високий вплив міжнародних цін на продукцію.
Крім того, відсутність переробного виробництва сільськогосподарської продукції робить вітчизняну галузь ще більш залежною від міжнародної кон’юнктури та не дозволяє отримувати додаткову додану вартість від реалізації готової продукції.
Перехід сільського господарства на лідерські позиції в економічній активності країни найближчим часом зумовить посилення на нього податкового навантаження (скасування повернення ПДВ для технічних культур). Вищезазначені обмежувачі стримуватимуть розвиток сільського господарства.
Товщина гумусового шару за останнє десятиліття зменшилася на 20 %, майже 40 % загальної площі земельних ресурсів України належать до забруднених земель. Тому для утримання продуктивності землі необхідні довгострокові заходи і, відповідно, істотні інвестиції. На жаль, ні в підприємств, ні в держави немає наразі можливості планувати їх у режимі реальних ресурсів і термінів, внаслідок чого доводить фіксувати низьку врожайність основних товарних сільгоспкультур у порівнянні з основними країнами-конкурентами.
Модель функціонування сільськогосподарського виробництва неспроможна зробити суттєво якісний стрибок у своєму розвитку, забезпечити вирішення соціально-економічних проблем села, реалізувати в повній мірі той потужний природно-ресурсний потенціал, яким володіє галузь. Цьому заважає низка системних перешкод, які не вдалося подолати протягом тривалого періоду реформування сільськогосподарської галузі, основними з яких є:
Галузева незбалансованість сільського господарства, експорт непереробленої продукції, суттєве переважання у виробництві окремих видів сільськогосподарської продукції або великих, або дрібних товаровиробників.
Нині трудомістке виробництво переважної більшості тваринницької (56 %), плодово-ягідної (80,6 %) та овочевої (88,3 %) продукції зосереджене в особистих селянських господарствах, не спроможних забезпечувати потреби ринку високоякісними стандартизованими товарами. Водночас великі аграрні формування (агрохолдинги) спеціалізуються на вирощуванні експортоорієнтованих, високорентабельних і швидкоокупних сільгоспкультур, що часто супроводжується недотриманням ними вимог раціонального землекористування, порушенням сівозмін та нехтуванням заходів щодо охорони земель сільськогосподарського призначення, негативно впливає на екологічний стан сільгоспугідь, призводить до виснаження ґрунтів, зниження якісних показників сільськогосподарських земель.
Дефіцит фінансових ресурсів для стабільного ведення господарської діяльності сільськогосподарських виробників, зокрема через брак інвестиційних коштів, важкодоступність кредитів банків, а також низький рівень державної підтримки сільського господарства.
Високі ставки кредитування економічно недоцільні для виробників с/г продукції. У зв’язку з відсутністю дешевих кредитів закривається багато невеликих, місцевих с/г виробників. У той же час відзначається монополізація ринку великими агрохолдингами, які мають обігові кошти та преференції щодо відшкодування ПДВ. Ще більшого удару по с/г виробникам завдали прийняті з 2017 року зміну до Податкового кодексу України в частині скасування спеціального режиму оподаткування ПДВ, що витягне ще 20 % із обігових коштів с/г виробників.
Відставання розвитку системи аграрної логістики від потреб ринку, внаслідок чого втрати продукції АПК сягають до 1/3 річного обсягу її виробництва.
Зокрема, технічні втрати зерна в Україні досягають 15 % річного врожаю, тоді як втрати зерна в країнах Європи та в США не перевищують 1–2 % врожаю, що є технічно неминучим мінімумом. Недостатнім є рівень забезпечення сільгоспвиробників сховищами для зберігання зернової та плодоовочевої продукції. Оптові ринки не забезпечують формування оптової ціни, оскільки вони є лише організованими майданчиками, на яких товари можуть купуватися і в роздріб. У пікові періоди збору й транспортування врожаю критично не вистачає рухомого складу для перевезення сипких вантажів – вагонів-зерновозів.
− Невідповідність української сільськогосподарської та харчової продукції європейським стандартам є суттєвою загрозою для розвитку вітчизняного агропродовольчого сектора: стримується постачання продукції на ринки країн ЄС на період запровадження всіх необхідних технічних регламентів та отримання сертифікатів відповідності. Це призводить до зниження дохідності вітчизняних малих і середніх сільгосппідприємств, а також до послаблення конкурентних позицій на внутрішньому ринку окремих видів української продукції в порівнянні з європейською, яка вже відповідним чином сертифікована.

Висновки до розділу

Металургія зберігає статус галузі з високими ризиками: боргове навантаження не дає змоги залучати значні кошти для модернізації, а власні ресурси обмежує низька прибутковість, на яку негативно впливатиме підвищення цін на руду та вугілля. Великі підприємства галузі розташовані неподалік від зони активних бойових дій, що зумовлює операційні ризики: у компаній регулярно виникають проблеми як із постачанням сировини, так із попитом, адже під час сезонних коливань міжнародні трейдери скорочують насамперед закупівлі української продукції.
У зоні ризику перебуває і харчова промисловість. Боргове навантаження та частина негативно класифікованих кредитів зберігаються високими. Рентабельність компаній галузі знизилася, оскільки експорт до Росії зменшився, продукція галузі жорстко конкурує з імпортом, а просування на європейські ринки є повільним та витратним, що зумовлено труднощами з дотриманням санітарних норм.
Сфера постачання електроенергії, газу та житлово-комунальних послуг також має помітні ризики. Рентабельність компаній галузі невисока, а боргове навантаження значне. Суттєвою проблемою для постачальників житлово-комунальних послуг є низький рівень платіжної дисципліни населення, який, імовірно, поки зберігатиметься.
Ризики в машинобудуванні, всупереч очікуванням, також не знизилися, бо втрату ринку РФ не вдалося компенсувати збільшенням виробництва продукції військового призначення (комп’ютери, електроніка, оптика) та зниженням витрат на персонал. Тому галузь у цілому нерентабельна. Крім того, помітне боргове навантаження та погана кредитна історія обмежуватимуть її привабливість для кредиторів й інвесторів.
АПК став провідною галуззю (донором) національної економіки, фактично формуючи економічний профіль країни. Слід зазначити, що сільськогосподарська продукція має низьку частку доданої вартості, крім того, вона ще й імпортозалежна. Тому основним ризиком для галузі є складно передбачувана нестабільна цінова кон’юнктура та погодні умови, які впливають на урожайність.

ІІІ. УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА РИЗИКИ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРА

3.1. Банківська система України як одна з найчутливіших сфер бізнесу до змін у зовнішньому середовищі зазнала значних втрат протягом недавніх революції, війни та зміни влади в Україні. Кризові явища в банківському секторі зумовлені як об’єктивними причинами, так і непродуманою політикою регулятора, що призвело до посилення кредитного дефіциту в національній економіці. Квінтесенцією поглиблення банківської кризи став масовий відтік депозитів через побоювання громадян втратити свої заощадження.
Проблеми у вітчизняному фінансовому секторі почали швидко накопичуватися, починаючи з кінця 2013 року, – останнього року відносної економічної стабільності в Україні. Оскільки економіка припинила зростати, банки втратили можливість для розширення активів та, відповідно, формування основ щодо подальшого розвитку.
Відсутність перспективи та невизначена монетарна політика НБУ в 2014 році з подальшою девальвацією гривні сформували значні розриви між активами та пасивами фінансових установ.

Таблиця 13

Таблиця 14

Нарощення активів у 2018 році до рівня 1 922 млрд грн, або + 452,6 млрд грн (+36 %) до 2013 року пов’язано з тим, що більша частина депозитних рахунків (активи) фінансових установ відкрита за кордоном (67 % у 2018 році), а облік йде в іноземній валюті. Тому можна констатувати, що цей процес був зумовлений стрімкою девальвацією гривні (з 2013 року – у 3,4 рази), а це вплинуло на валютні активи банківського портфелю.
Та ж ситуація спостерігається з пасивами фінансових корпорацій. Крім того, відсутність позитивної динаміки за залученими депозитами при стрімкій інфляції та девальвації свідчить про недовіру населення до банківського сектора.
Гривнева вартість депозитного портфеля в результаті девальвації (через високу доларизацію економіки) суттєво збільшилася, тоді як кредитний портфель розпочав швидко втрачати свою якість та перетворився в проблемні активи. Внаслідок цього комерційні банки зіткнулися зі значною потребою в ресурсах для формування резервів під проблемні кредити та відтоком тих коштів, які ще залишилися у фінустановах через зняття вкладів населенням та бізнесом.
Крім того, загальний обсяг банківських депозитів у перерахунку в долари за три роки зменшився на $ 57 млрд. Основною причиною такої ситуації є недовіра до банківської системи в цілому, що виникла в результаті недовіри до держави (війна та революція завжди викликали нестабільність у банківському секторі та хвилю зняття вкладів).
Водночас неефективна політика Національного банку призвела до ліквідації 96 банків, у результаті чого все більше вкладників змушені отримувати тільки лімітовані депозити в рамках 200 тис. грн через Фонд гарантування вкладів. На 1 січня 2018 року він виплатив понад 88,9 млрд грн гарантованого державою відшкодування.
Відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у 2012 році визначено розмір гарантованої суми відшкодування – 200 тис. грн. Утім, гарантована державою сума відшкодування вкладів не відповідає реаліям падіння економіки та знеціненню національної валюти (протягом 2014–2018 рр.): сума гарантованого вкладу, конвертована в долари США, у 2018 році зменшилася в 3,4 рази у порівнянні з відповідною сумою в 2013 році та кумулятивною інфляцією з 2013 року в розмірі 151 %.
Відповідно до покладених обов’язків саме Нацбанк є регулятором банківського ринку, а тому він мав під час оперативного моніторингу мінімізувати всі можливі ризики. Політика НБУ формувалася під впливом фактичних обставин, що призвело до банківської кризи.
Ще однією проблемою для банків, які на сьогодні отримують лише комісійний дохід, є складність у відновленні кредитування. Банківська система України стала неконкурентоспроможною в частині кредитування реального сектора економіки через відсутність ресурсів та вимивання депозитів. Банки можуть лише підтримувати наявні кредити тих клієнтів, які після кризи 2014 року зберегли виробництво.
Якщо говорити про ресурсну базу фінансових установ, адміністративні обмеження Нацбанку утримують банківську систему від вимивання ліквідності. Починаючи з жовтня 2013 року, з банківської системи «йдуть» грошові кошти населення. Два роки підряд банківська система втрачає ліквідність. Тим не менше, адміністративні обмеження стримують цей процес.
Протягом 2018 року в банківській системі зберігався значний профіцит ліквідності, який із середини року почав звужуватися. Це відбулося насамперед через значні обсяги перерахувань податкових та інших платежів до бюджету, а пізніше – зростання попиту на готівку та перетворення валютних інтервенцій з каналу постачальника ліквідності на канал її вилучення. Попри традиційне розширення в грудні, за результатами кварталу ліквідність банківської системи знизилася, на що відреагували скороченням залишків коштів на депозитних сертифікатах НБУ. Крім того, це спричинило ситуативне збільшення попиту на ліквідність із боку окремих банків та спонукало їх періодично звертатися до НБУ за кредитами рефінансування, що зумовило негативний вплив на своєчасне проведення банками своїх операцій.
У цілому ситуація зі структурою активів українських банків є катастрофічною у зв’язку з високим рівнем непрацюючих кредитів. Так, за даними НБУ, станом на 01.01.2018 кредитний портфель українських банків становить 1,19 трлн грн (екв. $ 43 млрд, тоді як у 2013 р. – $ 117 млрд). При цьому в корпоративному портфелі банків обсяг сумнівних та безнадійних до повернення кредитів сягає 630 млрд грн, або 52,85 % (станом на 01.2014 – 18 %). Україна залишається країною з найбільшою частиною проблемних кредитів у структурі активів банківської системи. Рівень кредитування національної економіки за минулий рік скоротився з 14,7 % ВВП до 13,3 % ВВП.

Діаграма 24, 25

Це все є логічним наслідком політики Центрального банку, який настільки захопився інфляційним таргетуванням, зробивши гроші дуже дорогими (у 2015 році облікова ставка досягла 30 %), що більшість банків були приречені на банкрутство у зв’язку з піками низької ліквідності та неможливістю отримати рефінансування. Інфляційне таргетування у форматі беззастережного застосування облікової ставки неодмінно призводить до гальмування економічного зростання та рівня життя, а в умовах України – навіть до скорочення реального кредитування та промислового виробництва.
Основним фактором незначного скорочення частини непрацюючих кредитів (за підсумками 2018) стало їх зменшення в неплатоспроможних банках (на 24,23 п. п. до 52,04 %), шляхом продажу Так, на останніх аукціонах Фонд гарантування вкладів продав активи банків за 241 млн грн, або 1,1 % від балансової вартості (20,6 млрд грн). Таким чином, держава понесла колосальні збитки, зменшивши при цьому номінальне значення проблемних кредитів.

Діаграма 26

Найризикованішими галузями економіки, де спостерігається висока доля непрацюючих кредитів, є: добувна промисловість – 83 %, будівництво – 79 %, хімічна промисловість – 69 %, машинобудування – 64 %, металургія – 63 %.
За даними НБУ, на непрацюючі кредити в держбанках припадає 55 % (значна частина належить «Приватбанку» – 83,14 %), у банках з іноземним капіталом (топ-5) – 13,9 %, із російським капіталом – 82,4 %, інші банки – 24,5 %.
Криза 2014–2017 рр. призвела до найбільшого скорочення статутного капіталу (близько 61 млрд грн) саме в банках із українським приватним капіталом на тлі держбанків і фінустанов із іноземним капіталом. Спільним знаменником для вищеописаних банків є те, що їх позиції на ринку безпосередньо залежать від впливовості власників, а точніше, від здатності вибити в держави будь-які пільги або чергове підвищення тарифів належних їм природних монополій, за які в підсумку платить не тільки держбюджет, але й усі інші учасники ринку, насамперед пересічні громадяни.
Слід зазначити, що Україна є країною з найбільшим історичним світовим максимумом частки NPL (непрацюючих кредитів) – 56,2 % (агентство Moody`s визнало рівень NPL в Україні найвищою серед країн СНД і Східної Європи). За підсумками 2013 року на проблемні кредити в банках припадало 7,7 %.
Високий рівень токсичних кредитів на сьогодні є однією з основних загроз стійкості фінансового сектора та свідчить про високі ризики нової хвилі банківської кризи.

Діаграма 27

Однак після збиткових для банківської системи 2014–2017 років (285,6 млрд грн) фінансовий результат банків за 2018 рік досягнув рекордного позитивного значення – 21,7 млрд грн. А вже за підсумками перших двох місяців 2019 року банківська система більш ніж у 2 рази наростила чисті прибутки, досягнувши показника 8,7 млрд грн (січень–лютий 2018 р. – 3,9 млрд грн).
Виникає логічне питання, як на тлі колапсу промислової діяльності, падіння кредитування бізнесу, рекордних рівнів безробіття, а також критично низького рівня життя населення та рекордних темпів трудової міграції приголомшливих темпів досягло збільшення прибутків банків? Основними чинниками є:
– зростання чистих процентних доходів банків на 36 %, до 14,4 млрд грн;
– зростання чистих комісійних доходів банків на 20 %, до 6,4 млрд грн;
– позитивний результат від переоцінки та від операцій купівлі-продажу на 2,2 млрд грн.
Тобто, основним постачальником рекордних прибутків для банків України на сьогодні є державний бюджет (ОВДП) та власне НБУ (депозитні сертифікати). Частина активів, вкладених банками в зазначені цінні папери, становить понад 54 % від загальних працюючих активів банків. Для порівняння, в інших країнах світу (як і в Україні до 2014 року) відповідний показник становить 20–30 %. Саме ці вкладення наразі формують основну частину прибутку. Держава цілеспрямовано створила умови для банків, які залишилися після зачищення ринку, підвищивши облікову ставку.
Між тим, рівень кредитування економіки становить лише 15 % ВВП (без врахування непрацюючих кредитів) – це один із найнижчих показників у світі. Банківська система кредитує у нацвалюті переважно підприємства торгівлі, які в значній мірі орієнтовані на продаж імпортованих товарів, при цьому надає споживчі кредити домогосподарствам (під високі відсотки) – фактично, на придбання цього імпорту. Вказані процеси призводять до збільшення дефіциту зовнішньої торгівлі, створюють додатковий девальваційний, а отже, й інфляційний тиски. Це, у свою чергу, блокує можливість зниження процентних ставок і віддаляє у часі відновлення повноцінного кредитування реального сектора.

Діаграма 28

Слід зазначити, що кредитні дефолтні свопи України (відображають настрої іноземних інвесторів) за рік пішли вгору більш ніж на 100 % – із 311 до 631 пунктів. Якщо ризики дефолту конкретної країни посилюються, то, відповідно, вартість CDS зростає, і навпаки, якщо ризики падають, знижується їх ціна. Зовнішні інвестори все більше вірять у дефолт нашої країни. Спекулятивні інвестори, які в минулому році купили CDS України, вже могли заробити 102 %.
3.2 Для досягнення та підтримки цінової стабільності Національний банк повинен використовувати наявні монетарні інструменти, ключовим серед яких є ключова процентна ставка грошово-кредитної політики – облікова ставка Нацбанку.
Облікова ставка НБУ – один із монетарних інструментів, за допомогою якого регулятор встановлює для суб’єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною відсотковою ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку.
Монетарна політика, яку здійснює НБУ, має бути збалансованою. В українських умовах єдиний передавальний механізм впливу облікової ставки – це ставки за депозитними сертифікатами НБУ, які безпосередньо до неї прив’язані та на які орієнтуються комерційні банки.
При високих облікових ставках суб’єктам економічної діяльності вигідно тримати кошти в банках, що зменшує ліквідність на ринку (зменшення інфляції). Разом із тим, в умовах високої облікової ставки кредити стають дорогим інструментом, у результаті чого зменшується ділова активність, ВВП. Так, у березні 2015 року НБУ встановив облікову на рівні 30 % (постанова Правління НБУ від 02.03.2015 № 154) саме для того, аби зменшити ліквідність, яка зумовила високу девальвацію нацвалюти шляхом збільшення обсягів депозитних портфелів банків. Проте це рішення майже повністю закрило доступ суб’єктів економічної діяльності до кредитних ресурсів, про що свідчить суттєве зменшення обсягу кредитування.

Діаграма 29

Так, завдяки підвищенню облікової ставки (внаслідок цього збільшується прибутковість за депозитами та ОВДП) НБУ намагається мобілізувати додаткові доходи в бюджет і зменшити ліквідність на ринку, чим дещо заспокоїти інфляцію. Однак таке рішення в майбутньому негативно вплине на ділову активність бізнесу, збільшуючи вартість позикових ресурсів.

Таблиця 15

За підсумками 2018 року держава розмістила ОВДП на суму 177,3 млрд грн. При цьому термін обігу облігацій на 132,2 млрд – менше року, а середньозважена дохідність за гривневими ОВДП – 18 %; доларовим – 6 %. Так, єдиним надійним постачальником доходів за ставкою 19–20 % є державний бюджет. Отримані доходи мали виключно комерційний характер, чим і користується нинішня влада, забезпечуючи собі незалежне джерело залучення коштів (не звертаючи уваги на збільшення боргового навантаження). Водночас реальний сектор економіки залишився без кредитної підтримки. Вказаний механізм дозволив сформувати значні прибутки банківському сектору, який виступив посередником між населенням (через депозити) та державою (через купівлю ОВДП).
Зменшуючи ліквідність і перенаправляючи її на фінансування бюджету, держоргани погіршують ситуацію з банківським кредитуванням, позбавляючи дрібний і середній бізнес коштів для розвитку і, відповідно, створення робочих місць, відрахування податків. Крім того, погашати ці документи державі доведеться за рахунок емісії, що негативно вплине на інфляційні та девальваційні процеси.

Діаграма 30

Слід зазначити, що дії НБУ щодо збереження високої облікової ставки дають сигнал для утримання інфляції та девальваційних процесів, але також вони несуть величезні ризики сповільнення розвитку економіки та падіння ділової активності.
3.3. Згідно з офіційними даними НБУ, у 2013 році щомісяця в банків купували в середньому $ 1 601 млн. Потім у зв’язку з масовим відтоком іноземної валюти за кордон та запровадженими в 2014 валютними обмеженнями цей обсяг знизився до $ 669 млн, а в 2015 році, коли обмеження стали ще жорсткішими, він становив лише $ 57 млн, або 3,6 % від рівня 2013 року. Офіційно обсяг купівлі валюти за два роки скоротився майже в 30 разів. 

Діаграма 31

До 2014 року тривалий час НБУ ввів політику фіксованого курсу (5 грн/$, 8 грн/$). Завдяки інтервенціям Національний банк стримував падіння національної валюти, зменшуючи при цьому золотовалютні резерви. Проте обсяг міжнародних резервів залишався на кінець 2013 року на рівні $ 21 млрд.
Із лютого 2014 року регулятор почав підтримувати політику плаваючого курсу, у результаті чого курс долара пішов вверх. Це призвело до валютних шоків для бізнесу та населення – їм виявилося складно прогнозувати валютні коливання. Валютні резерви в лютому 2015 року становили лише $ 5,6 млрд. При цьому офіційний курс НБУ – 25 грн за долар (чорний ринок – 38 грн). Це пояснюється рефінансуванням комерційних банків, внаслідок чого банки виходили на валютний ринок, сформувавши великий попит на валюту.
Крім того, оскільки вітчизняна економіка є імпортозалежною, великі обсяги імпорту потрапляють на внутрішній ринок. Девальваційні наслідки створюють умови для збільшення інфляційних процесів (здорожчання товарів після розмитнення), які теж, у свою чергу, збільшують базу оподаткування для внутрішніх непрямих податків.
У зв’язку з економічною ситуацією, яка склалася в країні від початку 2014 року, та забезпеченням соціального фінансування видатків, що були закладені в бюджеті, без реального збільшення доходів у часи економічного занепаду влада почала реалізовувати інфляційно-емісійну політику та навмисно провокувати девальваційні процеси для забезпечення виконання бюджету за рахунок збільшення бази оподаткування. Наслідком такої політики стали структурні рецесивні проблеми економіки (від згортання комерційного кредитування до галопуючої інфляції), що спричинило суттєве зменшення ділової активності в країні.
Політика «плаваючого курсу», яка зумовила суттєву девальвацію національної валюти, мала на меті виключно забезпечити виконання бюджету та не допустити можливого дефолту. Так, на формування курсу впливають виключно попит і пропозиція. У пікові періоди перевищення попиту на міжбанківському ринку НБУ виходив на інтервенції та стримував надмірний попит валютою з міжнародних резервів. Так, у 2013 році чисті міжнародні резерви, які визначаються як деномінована в доларах різниця між ліквідними валовими міжнародними резервами та пов’язаними з резервами зобов’язаннями перед нерезидентами, збільшилися відповідно до попереднього року, що свідчить про відносний паритет на валютному ринку між продавцями та покупцями. У той же час масове рефінансування НБУ комерційних банків, які використовували надані кошти для спекулювання на валютному ринку, призвело до стрімкої девальвації.

Діаграма 32

На сьогодні НБУ не хоче себе пов’язувати з курсом долара, стверджуючи, що час припинити звертати увагу на валютний курс (це є наслідком неефективних дій регулятора) та краще управляти очікуваннями того, що має реальний економічний зміст, а саме – таргетуванням інфляції. Національний банк навіть розробив «Дорожню карту з переходу до інфляційного таргетування».
Механізми інфляційного таргетування – вільного, плаваючого курсового визначення – можливі та, ймовірно, мають успіх у сильних, розвинених, диференційованих економіках, до яких українська не належить. Наша економіка слабка, однобоко орієнтована, а тому повністю вразлива до впливу цінового фактору на групу товарів АПК.
У сучасних політичних умовах не простежується консолідація органів законодавчої та виконавчої влади для досягнення спільних цілей. Тому швидше за все в умовах вітчизняних реалій таргетування інфляції не дасть очікуваних результатів щодо досягнення цільових показників у перспективі.
3.4. Збільшення грошової бази з кінця 2013 року було наслідком інфляційних процесів та загального падіння економіки. Високі облікові ставки, які знищили кредитування вітчизняних підприємств в умовах падіння купівельної спроможності, зумовили фінансовий голод підприємств. Водночас Уряд для підтримки розрахункових операцій вирішив нарощувати грошову масу, яка на макрорівні конвертувалася в дефіцитну іноземну валюту, знецінюючи вітчизняну. Саме в 2014 році відбулось суттєве збільшення обсягу готівкових коштів у розмірі + 38,7 млрд грн, що мало відкладений кумулятивний ефект. Його результатом (як одного з чинників) стала висока інфляція за березень 2015 року – 10,8 %, за квітень 2015 року – 14 % (43,3 % за рік у цілому). До причин цього слід віднести рефінансування банків у 2014 році – 222,26 млрд грн (115,6 млрд грн рефінансування строком понад 30 календарних днів), у результаті чого частина ліквідності потрапила на ринок, були профінансовані видатки бюджету. За підсумками 2017 року НБУ надав рефінансування банкам на суму 7,7 млрд грн (у т. ч. державні банки – 7 млрд), на строк більше 30-ти днів під заставу державних облігацій (15,5 %). Обсяг заборгованості українських банків перед Нацбанком за виданими кредитами рефінансування на 1 січня 2019 року становив 61,6 млрд грн, що на 10,3 % нижче відповідного показника минулого року. Обсяг викуплених банками депозитних сертифікатів НБУ збільшився майже в 3 рази в грудні, але при цьому скоротився на 7,6 % (від початку року – до 62,076 млрд грн). 

Діаграма 33

Важливим етапом дослідження є аналіз показників грошових агрегатів, які публікуються НБУ та характеризують загальну суму зобов’язань депозитних корпорацій перед іншими суб’єктами. Тобто, агрегати групуються залежно від видів ліквідності: більш крупний агрегат входить до меншого, від М0 (найбільш ліквідний агрегат) до М3 (грошова маса, яка включає сукупність грошей у державі).
М0 – найбільш ліквідний, готівкові кошти поза депозитами банків;
М1 – включає М0 + депозити, які можуть бути конвертовані в готівкові кошти за вимогою власника.
Відповідно до аналізу грошових агрегатів станом на січень 2019 року обсяг готівкових коштів становив 348,7 млрд грн (січень 2013 р. – 235,8 млрд грн). Крім того, сформовано значний обсяг депозитів, які можуть бути конвертовані в готівкові кошти та потрапити на ринок – 305,8 млрд грн (+12 % від ВВП 2016 року). Тому НБУ важливо тримати високу облікову ставку для утримання інфляційних процесів, що водночас створює суттєві бар’єри для розвитку економіки в зв’язку з подорожчанням позикових інструментів. Національний регулятор бачить у такому обігу готівки ризики для економіки, але українці не можуть відмовитися від готівки в зв’язку з тим, що частина тіньової економіки становить близько 49 % (це свідчить про необхідність готівкового ринку, у зв’язку з чим попит народжує пропозицію).
Монетарна політика НБУ має дуже важливе значення в зв’язку з необхідністю фінансування видатків на субсидії, збільшення фонду оплати праці, а також фінансування бюджетного дефіциту. Неконтрольоване нарощення грошової маси без потрапляння в реальний сектор економіки призведе до гіперінфляції та знищення економіки.

Висновки до розділу

По-перше, недовіра до банків на сьогодні залишається актуальною. Ця проблема спровокована як важкою економічною ситуацією в Україні, так і необдуманими діями Національного банку, коли фактично банківський нагляд не виконував свої функції. Банківський сектор України, починаючи з кінця 2013 року, а особливо в 2014 році, зіткнувся з серйозною проблемою, яка загрожує його ліквідності й нормальному функціонуванню всієї фінансової системи –масовим відтоком депозитів.
По-друге, триває девальвація національної грошової одиниці. За 2014–2017 рр. гривня девальвувала по відношенню до долара США більш ніж у три рази. Така різка девальвація призвела до зростання проблемної заборгованості клієнтів перед банками (обслуговування валютних іпотечних кредитів стало неможливим для більшості позичальників). Ще один наслідок девальвації – зростання валютних активів і зобов’язань та необхідність докапіталізації більшості банків.
По-третє, очікується подальше удорожчання кредитних ресурсів в Україні. Дії НБУ щодо формування облікової політики не дають банкам виконувати одну з основних своїх функцій – кредитувати економіку, що ще більше посилює економічну кризу в Україні. Тобто, розвивати бізнес в умовах таких дорогих кредитних ресурсів неможливо.
По-четверте, низький рівень ризик-менеджменту більшості банків. Як показали результати 2014–2015 рр., чимало банків України не приділяли належної уваги управлінню кредитним ризикам та ризикам ліквідності, а це призвело до зростання проблемної заборгованості в кредитному портфелі й неможливості виконувати свої зобов’язання в задані строки.

ІV. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

Державний бюджет – основний фінансовий план, за яким держава функціонує протягом року. У державному бюджеті повинен бути збережений принцип балансу. Об’єктивно розрахований обсяг податків повинен відповідати державному фінансуванню видатків (соціальні, економічного розвитку).
В останні роки зростання доходів і видатків держбюджету пояснювалося виключно макроекономічними чинниками (висока інфляція та девальвація), у той час як реальне виробництво перебуває в кризовому стані.
Дії Уряду були спрямовані на збір податків у будь-який спосіб, що змусило бізнес повернутися в тіньовий сектор, та фінансування видатків, які не забезпечували розвиток. Тобто, зібрані кошти у вигляді податків лише проїдалися та розкрадалися.
За результатами 2018 року, як і за попередні роки, доходи державного бюджету були наповненні не за рахунок високих темпів розвитку економіки чи закриття лазівок в оподаткуванні, а виключно в умовах посилення інфляції. Хоча офіційно споживча інфляція становила 13,7 % (прогнозувалося – 8 %), дефлятор ВВП – індекс для виміру загального рівня цін на товар та послуги в економіці за підсумками 2017 року становив 22 %, що відображає реальні механізми наповнення бюджету. Загалом у 2017 році вітчизняна економіка продовжила процес довготривалої стагнації (падіння виробництва у кількісному вимірі), а декларативне зростання реального ВВП у 2017 році на 2,5 % до переднього року є недостатнім у зв’язку з суттєвим падінням у 2014–2015 рр., внаслідок чого кумулятивне падіння реального ВВП з 2013 року становило 12,7 %.

Діаграма 34

За даними Казначейства, дохідна частина держбюджету за підсумками 2018 року сягнула 928,1 млрд грн, що на 11,8 млрд грн менше затвердженого показника. Фахівці «Публічного аудиту» прогнозували таку ситуацію ще на початку 2018 року, оскільки закладене зростання доходів бюджету (+ 18,4 %) не відповідало прогнозним макроекономічним показникам (інфляційні процеси в умовах падіння промислового виробництва).
Загалом податкові органи ДФС мобілізували 390 млрд грн. Невиконання плану – 1,94 млрд грн (-0,5 %). Декілька ключових чинників, які негативно вплинули на податкові надходження, включали: аванс за рентними платежами (у грудні 2017 року було сплачено 4,8 млрд грн, які були закладені в план 2018 р.), падіння виробництва тютюнових виробів (на 10,1 % р/р за результатами 11 місяців 2018 р.), а також нижчі, ніж прописано в держбюджеті, ціни на нафтопродукти, відсутність девальвації гривні, менші обсяги імпорту природного газу. Водночас сума відшкодування ПДВ становила 131 млрд грн.

Таблиця 16

Митні органи ДФС мобілізували 338,8 млрд грн, що на 11,5 % більше, ніж за аналогічний період минулого року. При цьому доведений Мінфіном план за митними надходженнями невиконаний на 4,73 млрд грн.
Неподаткові надходження до держбюджету становили 164,7 млрд грн і були на 13,6 % вищими, ніж у 2017 році. Дивіденди збільшилися через вищі фінансові показники державних підприємств у 2017 році, зокрема йдеться про виплату НАК «Нафтогаз України». Держава також отримала 7,9 млрд грн від продажу 4G ліцензій. Водночас трансферт прибутку НБУ був нижчим за плановий через менший, ніж закладали в бюджеті, показник прибутку НБУ за 2017 рік. Інші надходження: кошти від спецконфіскації становили 140 млн грн у 2018 році проти 29,7 млрд грн у 2017 році.
Дефіцит державного бюджету – 59,2 млрд грн порівняно з запланованим рівнем у 80,6 млрд грн. Надходження від приватизації – лише 269 млн грн (проти початкового плану у 18,8 млрд грн). Дефіцит сектора загальнодержавного управління (за методологією МВФ) за попередньою оцінкою – 77 млрд грн, або близько 2,2 % від ВВП.

Діаграма 35

Розміщення облігацій внутрішньої державної позики стало важливим інструментом, завдяки якому було здійснено фінансування запланованих бюджетних витрат. При цьому вказаний механізм призводить до макроекономічних дисбалансів.
У цілому видатки за загальним фондом державного бюджету становили 987,4 млрд грн, що на 5,1 % менше від планових показників.
Основною статтею, за якою фактичні видатки були на 12,2 млрд грн нижчі від планових через курсову різницю, було обслуговування державного боргу. Крім того, у грудні при внесенні змін до держбюджету на 2018 рік був збільшений трансферт Пенсійному фонду на 10,8 млрд грн, щоб мінімізувати розрив ліквідності Фонду. Надходження від єдиного соціального внеску – менші від планових через невиконання плану по сплаті ЄСВ підприємцями на загальній системі оподаткування.
Тому прогнозований рівень доходів держбюджету може бути не досягнутий, внаслідок чого посилиться бюджетний дефіцит, джерела покриття якого дуже «туманні».

Висновки

На сьогодні, щоб відродити вітчизняну економіку після п’ятирічної стагнації, їй треба надати стимули, які б дозволили відновити економічну активність.
В умовах кризи та невизначеної кон’юнктури на світових ринках основною рушійною силою економіки має стати внутрішній ринок, який буде плацдармом для відновлення економічного потенціалу.
Саме політика здешевлення грошових ресурсів зможе надати економіці необхідний поштовх.
Поетапне зменшення облікової ставки НБУ (цільовий орієнтир – 4 %) здешевить кредитування бізнесу та зменшить боргове навантаження на бюджет. Виробництву необхідні дешеві гроші для розвитку, які в подальшому у вигляді заробітних плат (нові робочі місця) підвищуватимуть ділову активність населення, запускаючи внутрішній товарообіг.
Впровадження прагматичної монетарної політики має бути спрямовано на можливість створення реального продукта, а не сконцентроване виключно на підтримці загальних макроекономічних процесів та фінансуванні державного дефіциту під 20 % річних .
При цьому зменшення облікової ставки не вплине негативно на інфляційні процеси, тому що боротьба з інфляцією має відбуватися шляхом нарощення пропозиції товару, що стримуватиме інфляційні натиски.
Стабілізаційна курсова політика Нацбанку дозволить мінімізувати ризики від валютних шоків. Точкові інтервенції в періоди надмірного попиту на валюту та ефективне відсікання спекулятивних позицій дозволить стабілізувати валютний ринок.
Держава повинна забезпечити цілеспрямоване надання українським підприємствам або цілим секторам позики під низькі відсоткові ставки (компенсація відсоткових ставок) для відновлення економічного зростання в короткостроковій перспективі та для економічного розвитку – в довгостроковій. Державне замовлення в ключових галузях економіки (ВПК, машино-, авіа-, суднобудування).
Дуже важливим є правильний вибір галузей економіки, які в першу чергу потребують відповідної фінансової підтримки. Отримавши фінансові позики під невисокі відсотки, підприємства зможуть їх спрямовувати насамперед на створення продукції. Почнеться ланцюгова реакція, коли виробники для створення додаткової вартості купуватимуть товари/послуги, потрібні для створення нових. Це дозволить підвищувати ділову активність різних суб’єктів економічної діяльності.
Наприклад, в економічно розвинених країнах, як-от США та Китай, проблему зменшення ділової активності вирішували методом збільшення державних видатків на будівництво інфраструктурних проектів, що дало бажаний ефект. Проте в Україні на сучасному етапі неможливо реалізувати такі проекти в зв’язку з високою корупційної складовою, внаслідок якої більшість із виділених коштів повністю розкрадаються.
Саме приватний промисловий сектор має стати рушійною силою для запуску наступних економічних процесів. Надані позики з часом повертатимуться, після чого вони можуть бути виведені з обігу, що не призведе до неконтрольованого збільшення грошової маси.
У такий спосіб можна вирішити проблему посилення розвитку виробництва та ділової активності. У свою чергу, відповідні позитивні тенденції матимуть виключно тимчасовий характер (пов’язаний із нинішньою кризою). Цей час дасть змогу вирівняти макроекономічні показники та розпочати структурно реформувати економіку.
Необхідно ухвалити зміни до Податкового кодексу задля зменшення фіскальної функції. Податкові норми треба розробляти та коригувати не частіше разу на 3 роки. Проста й зрозуміла модель оподаткування дозволить зменшити податкове навантаження, сприятиме детінізації економіки та збільшенню податкової бази, що компенсує бюджетні втрати. Необхідне створення спеціальних економічних зон на територіях Донецької та Луганської областей із спеціальним фіскальним режимом задля відновлення економічного потенціалу регіонів.
Відповідні дієві рішення сприятимуть у подальшому розвитку економіки та залученню іноземних інвестиції у економіку, що дасть їй сильний поштовх.
Крім того, необхідно переглянути умови співпраці з кредиторами на невигідних для країни умовах. Поступове згортання програм співпраці з МВФ має стати ключовою метою. Нагромаджені борги – реструктуризувати на довші терміни. Нарощувати золотовалютні резерви слід шляхом отримання валютної виручки від експорту, а не запозиченими коштами.
Повернення довіри українців до банківської системи має відбутися через повернення усім без винятку (юридичним і фізичним особам) вкладів у збанкрутілих банках. Крім того, треба запровадити державну систему гарантування всіх вкладів населення в повному обсязі та ввести інститут спеціальної відповідальності власників та топ-менеджерів банків. Для підтримки ліквідності банків – встановити ставку рефінансування державних банків (а згодом і комерційних) на рівні 3–4 % річних на період 5–10 років для фінансування кредитів на придбання житла, іншого рухомого та нерухомого майна з тривалим строком амортизації.
У період, коли економіка продемонструє реальне зростання виробництва, а макроекономічні показники зберігатимуть позитивну тенденцію, необхідно реалізувати структурні зміни економічної моделі країни.
Принципи функціонування збалансованої економіки:
– Експорт тільки готової продукції. На перших етапах слід встановити адміністративні обмеження експорту неготової продукції.
– Стимулювання створення замкнутого циклу виробництва. Державна підтримка переробної промисловості шляхом надання цільових кредитних програм та розбудови логістичних інфраструктурних проектів.
– Стимулювання технологічного та інноваційного оновлення виробництва шляхом надання державних гарантій та податкової лібералізації. У подальшому це дозволить знизити собівартість та покращити якість продукції, що стане перевагою у конкурентній боротьбі на міжнародних ринках.
– Припинення торгової війни з Росією. Це дозволить повернути найбільший ринок, на якому є попит на вітчизняну продукцію. Торгівля має базуватися на економічних, а не політичних принципах. Крім того, відновляться важливі логістичні сполучення на далекосхідні напрями.
– Розвиток транзитного потенціалу України – інвестиції в аеропорти, автомобільні дороги, модернізацію залізниці та рухомого складу.
ГО «Публічний аудит»