Індустріальні парки: міжнародний досвід та проблеми чинного закону в Україні

У 2012 році було ухвалено Закон «Про індустріальні парки» (далі – Закон). Починаючи з 2013 року, ініційовано створення в країні 30-ти індустріальних парків, із яких 25 включено до Реєстру індустріальних парків, 6 – приватних (не включені до Реєстру).
За нормами Закону, індустріальний парк (ІП) – облаштована відповідною інфраструктурою територія, в рамках якої учасники можуть здійснювати:
– господарську діяльність у переробній промисловості;
– науково-дослідну діяльність;
– діяльність у сфері інформації та телекомунікацій.
Основні вимоги до ІП:
– землі повинні кваліфікуватися як землі промисловості;
– може бути розміщений на одній або декількох суміжних земельних ділянках;
– площа – від 15 до 700 га;
– створюється на період не менше 30 років;
– земельні ділянки державної та комунальної власності в межах ІП можуть бути продані керуючій компанії та учасникам ІП;
– у момент включення ІП до Реєстру, в його межах має бути відсутній цілісний майновий комплекс, який дає можливість здійснювати виробництво продукції.

Ініціаторами створення ІП можуть бути:
– органи державної влади щодо земельних ділянок державної власності;
– органи місцевого самоврядування щодо земельних ділянок комунальної власності;
– юридичні або фізичні особи – власники земельних ділянок приватної власності;
– юридичні або фізичні особи – орендарі земельних ділянок на землях державної, комунальної та приватної власності.
Керуючою компанією ІП може бути юридична особа-резидент, обрана згідно з Законом; учасниками ІП – суб’єкти господарювання, зареєстровані на території адміністративно-територіальної одиниці України, де розташований ІП.
Для отримання державної підтримки відповідний ІП повинен належати до Реєстру. Така підтримка передбачає:
– звільнення від сплати пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту в разі будівництва об’єктів у рамках ІП;
– кошти для виділення цільових безвідсоткових кредитів (позик) на безповоротній основі для облаштування індустріальних парків, що можуть бути закладені в закон про Держбюджет на відповідний рік;
– допомогу управляючим компаніям.
Крім того, при ввезенні на митну територію України від оподаткування митом звільняються: обладнання та комплектувальні до них, матеріали, які не виробляються в Україні, не є підакцизними товарами та ввозяться ініціаторами створення ІП – суб’єктами господарювання, керуючими компаніями ІП для їх облаштування, а також учасниками ІП для здійснення господарської діяльності в межах таких парків.

Міжнародний досвід

Для всього цивілізованого світу ІП не новина. Позитивний досвід існування таких інструментів економічного розвитку за кордоном як у стабільних промислово розвинених країнах (США, Німеччина, Великобританія), так і серед  наших сусідів (Словаччина, Чехія, Польща, Угорщина), є достатнім обґрунтуванням ефективності їх діяльності, необхідності стимулювання їх впровадження та підтримки на території не лише Закарпаття, а й усієї України.
1. Туреччина
Яскравим прикладом країни, економічний стрибок якої багато в чому став реальністю саме завдяки створенню та належному розвитку мережі індустріальних парків є Турецька республіка. І про те, що ця теза не є перебільшенням, свідчить простий факт: ВВП Туреччини почав істотно зростати тільки після появи в цій країні першого інвестиційного проекту в 2002 році.
Досвід Турецької Республіки вказує на те, що функціонування ІП відкриває нові можливості для створення робочих місць, вдосконалення місцевого виробництва, підтримки здорового конкурентного середовища. Зростання доходів від виробництва інноваційної діяльності також позитивно впливає на регіональний економічний розвиток.
У 2000 році в Туреччині ухвалили закон «Про організовані промислові зони», що дав поштовх розвитку розгалуженої мережі ІП у країні. За період із 2002 по 2010 рр. було створено близько 263 індустріальних парків; із них  реально діють148. За вісім років функціонування ІП у Туреччину було залучено $ 94 млрд інвестицій. ВВП країни за період із 2002 по 2016 рр. виріс із $ 231 млрд до $ 858 млрд, або в 3,7 разів. Обсяг експорту республіки за 2017 рік досяг $ 157,55 млрд, що в 4,4 разів більше, ніж у 2002 році.

До ІП у Туреччині через стимулювання підприємств пільгами в оподаткуванні, спеціальні умови кредитування державними банками, різні заохочувальні заходи залучаються нові та чинні підприємства малого й середнього бізнесу. Крім того, така політика дозволяє державі попереджати й вирішувати екологічні проблеми: парки забезпечуються очисними спорудами й лабораторіями, а компаніям надається можливість здійснювати діяльність у сприятливих умовах при повністю готовій інфраструктурі (дороги, вода, природний газ, електроенергія, комунікації, переробка відходів та інші послуги).
Крім цього, завдяки організації спільних закупівель знижуються витрати компаній на купівлю сировини. Рішення про створення ІП приймається на державному рівні, а реалізація проекту повністю здійснюється за підтримки держави. При цьому обов’язково враховується думка галузевих спілок, що діють у певному промисловому регіоні, а також об’єднань підприємців. Спільно з місцевими органами влади та зацікавленими організаціями визначається оптимальне місце розташування парку.
Преференції для учасника ІП:
– податок на нерухомість – 0 % протягом 5-ти років із моменту завершення будівництва;
– звільнення від оплати за отримання дозволу на будівництво;
– звільнення від оплати за реорганізацію або припинення діяльності підприємства;
– звільнення від оподаткування за стічні води.
Зведення та облаштування території ІП може фінансуватися за рахунок як державних коштів, так і прямих приватних інвестицій. Із боку держави продовжують здійснюватися роботи з інтеграції ІП із мережею залізниць і морських вантажних портів задля забезпечення легкого доступу вантажів у пункти відправлення, спрощення їх отримання при ввезенні та вивезенні товарів.
Преференції для керуючої компанії:
– податок на нерухомість – 0 % протягом 5-ти років із моменту завершення будівництва;
– звільнення від оплати за отримання дозволу на будівництво;
– звільнення від оплати за реорганізацію або припинення діяльності підприємства;
– звільнення від оподаткування за стічні води;
– звільнення від податку на прибуток;
– звільнення від ПДВ для земельних ділянок і приміщень;
– звільнення від податку на використання електроенергії та газу.
2. Китай
Близько 30 % економіки КНР перебуває у вільних економічних зонах та ІП. Перші парки Піднебесної почали працювати у 80-х роках минулого століття. На сьогодні в країні функціонує 54 індустріальні зони, що формують близько 10 % ВВП, акумулюють 30 % прямих іноземних інвестицій, 37 % товарного експорту та забезпечують 4 млн робочих місць. Індустріальні зони дають близько половини валової високотехнологічної продукції Китаю й третину високотехнологічного експорту.
У 1991 р. на основі накопиченого досвіду Держрада КНР затвердила план розвитку 27 зон високих технологій. Мета – комерціалізація національних науково-технічних досягнень, розвиток передових галузей, залучення вітчизняного та іноземного капіталу в розробку нових технологій і матеріалів, організація виробництва високотехнологічної продукції. Безумовно, цьому сприяє встановлення податкових і митних пільг.
Про успіх вказаного виду діяльності може свідчити й те, що протягом останніх декількох років щорічні доходи технопарків від торговельної, промислової та наукової діяльності ростуть у середньому на 30 %. ІП Китаю – яскравий прояв офіційної політики «одна країна – дві системи»; вони мають деякі специфічні відмінності від технопарків інших країн.
Китайські технопарки розташовані, як правило, за межами індустріальних зон, концентруються навколо великих наукових та інженерних центрів. Вони добре вбудовані в регіон або місто, працюють у тісному контакті з місцевою адміністрацією. Держава здійснює політичне керівництво та фінансову підтримку, забезпечує управління парками, податкові та інші привілеї, які залучають іноземних інвесторів. Стають все помітнішими зрушення від соціалістичних адміністративних методів до західного менеджменту.
Умовою надання спеціальних пільг національним підприємствам (НП) і спільним підприємствам (СП) є отримання останніми статусу високотехнологічного підприємства, який встановлюється на п’ять років (для технологій із тривалим періодом освоєння – на 7 років). Ставка прибуткового податку для зазначених підприємств рівнозначна 15 %, у тому числі для підприємств, що експортують не менше 70 % продукції, – 10 %. Передбачені також і «пільгові канікули»: для національних підприємств – терміном на рік, для СП – на два роки. Надалі зниження податків також можливе: приміром, якщо компанія отримала статус «технологічно просунутого підприємства».
Від імпортного мита звільнені необхідні для НДДКР прилади та обладнання, які неможливо придбати на вітчизняному ринку. Не стягується мито з імпорту сировини та матеріалів, які потрібні для випуску експортної продукції, з експортних операцій. Як бачимо, є цілий пакет доступних податкових та митних пільг.
Китай напрацював значний та успішний досвід в напрямі організації ІП. Як приклад практичної реалізації ідеї, створення у 1995 р. парку високих технологій в місті Шеньчжень. Шеньчженьський технопарк – яскравий зразок оригінальних інноваційних структур, що враховують специфіку національних умов. Для роботи парку мерія виділила земельну ділянку площею 11,5 кв. км (і це при надмірному дефіциті землі на півдні Китаю) і 100 млн юанів. Результатом стало створення регіонального центру нових матеріалів. З-поміж перших інноваційних проектів технопарку можна згадати створення китайської інтегрованої комп’ютерної системи «Чжучжень», портативної рентгенівської установки «Хентон» й ін. У технопарку розмістили свої представництва провідні китайські вищі навчальні заклади.
Ще один приклад успішного розвитку зон економічного розвитку – китайсько-сінгапурський промисловий парк «Новий район Сучжоу». Єдина його «проблема» полягає в тому, що він надто успішний. Охочі розміститися в ньому змушені записуватися в чергу й доводити ефективність своїх проектів. Індикатором темпів розвитку парку Сучжоу є його міжнародна школа для дітей іноземців: щороку кількість учнів у ній значно збільшується.

Проблеми чинного закону в Україні

1. Оскільки основна ідея функціонування ІП – розвиток нових галузей господарювання, то на законодавчому рівні необхідно передбачити й податкові пільги, а звільнення від мита має поширюватися на всі групи товарів, які задіяні в діяльності ІП, крім підакцизних.
Крім того, доцільно на першому етапі ввести новий податок на виведений капітал на території ВП, який передбачає, що компанії зможуть інвестувати отриманий дохід у бізнес без будь-якого фіскального навантаження. Ділитися з державою доведеться лише в тому випадку, якщо підприємство захоче виплатити дивіденди (тоді податок становитиме 15 %) або вивести кошти іншими способами (20 %). Перехід на новий податок прискорить економічне зростання і сприятиме інвестиціям.
2. Не вирішено питання пільгової оренди землі для ІП, а це важлива преференція для потенційного інвестора.
3. Норма про пільгове кредитування ІП, субвенції з державного бюджету для них фактично не діє.
4. Землі ІП повинні належати тільки до категорії земель промисловості, а це звужує можливості реалізації ідей, наприклад, із будівництва ІТ-центру в Києві на землях житлової та громадської забудови поблизу інших центрів ділової активності, а не в промислових зонах. Також велика частина земель перебуває в категорії с/г призначення – за перехід із однієї категорії в іншу місцева влада просить потенційних інвесторів здійснити компенсаторні виплати, на що останні не йдуть.
5. Учасниками ІП можуть бути суб’єкти господарювання, зареєстровані на території адміністративно-територіальної одиниці України, в межах якої розташовано ІП, що обмежує свободу економічної детальності, наприклад, коли підприємець із Києва хоче здійснювати діяльність у сфері рибного господарства (переробка, консервація) на території Одеської або Херсонської областей.
ГО «Публічний аудит»