Нова редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги»: парламентарі таки ввели абонплату, пеню та внески за лічильники

Народні обранці майже 2 роки працювали над новою редакцією Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Законопроект 1581-Д зареєстровано 10.12.2015 року, перше читання пройшов 02.02.2016 та з цього часу доопрацьовувався.

За результатами доопрацювання можна констатувати як певні покращення в порівнянні першою редакцією, так і ряд прогалин, які залишились в законопроекті. «Публічний аудит» виокремив ключові зміни, про які важливо знати українцям, а також розповів, як завуальовано парламентарі виконали вимогу МВФ, від якої ще навесні так «відхрещувалися» президент разом із прем’єром – введення абонплати.

Слайд1

 І. Принципи Державної політики

У першій редакції Законопроекту були відсутні «Основні принципи Державної політики у сфері житлово-комунальних послуг», зокрема, щодо регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей.

ГО «Публічний аудит» звертав на це увагу законотворців, під час розробки законопроекту, ще у листопаді 2015 року (http://publicaudit.com.ua/reports-on-audit/nova-pokrashhena-redaktsiya-zakonu-ukrayini-pro-zhitlovo-komunalni-poslugi/).

До другого читання ці зауваження враховано та «Основні принципи Державної політики у сфері житлово-комунальних послуг» включено до тексту Законопроекту.

ІІ. Повноваження місцевої влади

У першій редакції законопроекту були повністю відсутні повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, що позбавляло місцеву владу певних важелів впливу на тарифи та якість житлово-комунальних послуг, на це також робився акцент ГО «Публічний аудит» в листопаді 2015 року.

У доопрацьований законопроект включено повноваження органів місцевого самоврядування, але частково.

У процесі децентралізації, органи місцевого самоврядування мали б отримати додаткові повноваження, зокрема й у сфері житлово-комунальних послуг, а не навпаки, бути позбавленими вже існуючих.

На нашу думку, органи місцевого самоврядування мають зайняти в цьому питанні принципову позицію та не допустити звуження власних повноважень у   сфері житлово-комунальних послуг.

Зникли такі повноваження:

  • затвердження норм (залишено) та якості житлово-комунальних послуг, контроль за дотриманням таких норм (виключено);
  • визначення виконавця житлово-комунальних послуг;
  • управління об’єктами в сфері житлово-комунальних послуг, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації;
  • забезпечення населення житлово-комунальними послугами необхідних рівня та якості;
  • встановлення зручного для населення режиму роботи виконавців;
  • здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів у сфері житлово-комунальних послуг;
  • вирішення інших питань у сфері житлово-комунальних послуг відповідно до законів.

У цілому закон спрямовано на те, щоб спочатку абсолютно комерціалізувати сферу ЖКГ, а далі передати її цілком і повністю у власність монополій. Тобто, якщо зараз, до прикладу «Київенерго», – приватна структура, яка офіційно все ж працює на власності киян, то цей закон підштовхне до зміни права власності – і майно, що належить громаді, перейде у приватні руки.

ІІІ. Пеня для населення

Початкова редакція Законопроекту передбачала запровадження пені за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг у розмірі до 0,1 % за кожен день прострочення від суми боргу, але не більше 100 % загальної суми боргу.

Як тільки «Публічний аудит» оприлюднив такі плани народних обранців, виник значний резонанс у суспільстві. Незалежні аудитори наполягали на виключені такої норми з Законопроекту.

Оскільки в порушення вимог діючого Закону України «Про житлово-комунальні послуги» тарифи затверджувалися без врахування досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, це призвело до того, що фактичні доходи населення не дозволяють сплачувати нові рахунки. За таких умов запровадження пені за несвоєчасну оплату може ще більше ускладнити ситуацію.

Після доопрацювання законопроекту народні обранці не прибрали пеню повністю, але зменшили її розмір у 10 разів – із 0,1 % до 0,01 % від суми боргу за кожен день прострочення.

Таким чином, у разі несвоєчасної оплати сума боргу може збільшитися до 0,3 % на місяць, або до 3,6 % на рік, що, звісно, неприємно, але в порівнянні з 36 % річних у першій редакції законопроекту виглядає більш-менш цивілізовано.

Разом із тим, жодна пеня не вирішить проблеми заборгованості населення, що збільшилася втричі після підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, а лише погіршить вже існуючу ситуацію та викликає незадоволення з боку населення.

IV. Відповідальність за неякісні послуги

Ще одним принциповим моментом, на якому акцентував увагу «Публічний аудит», було посилення відповідальності постачальника за неякісні або надані не в повному обсязі послуги.

Ми пропонували в новому Законі запровадити пеню, яку Виконавець зобов’язаний сплатити Споживачеві за систематичне (більше 2-х разів на рік) ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг у розмірі подвійної вартості таких послуг.

Разом із тим народні обранці не наважилися на такі кардинальні кроки по відношенню до монополій, виклавши цей пункт у такій редакції: «Виконавець комунальної послуги або управитель багатоквартирного будинку зобов’язаний самостійно здійснити перерахунок вартості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком за весь період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, а також сплатити споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законодавством або договором».

Вказана редакція пункту 2 статті 26 «Відповідальність за неналежне виконання договору» є імітацією турботи про споживачів та не вирішує питання неякісних послуг та відповідальності за такі.

Законотворці вважають, що виконавець комунальної послуги:

  • самостійно здійснить перерахунок, якщо надавав послуги неналежної якості або не в повному обсязі;

  • сплатить споживачу неустойку (штраф, пеню) в порядку та в розмірі, які на сьогодні не визначені законодавством та умовами договору.

Тобто, теоретично, споживачу надано право отримати пеню за неякісну послугу від постачальника, але в порядку, якого нема та в розмірі, який не визначено.

V. Внески за будинкові лічильники

Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг із постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.

Законопроект «Про житлово-комунальні послуги» конкретизує, де саме споживачі побачать внески, які з них збиратимуть; щодо внесків, то за це ВР проголосувала в червні 2017 року – ЗУ №4901 «Про комерційний облік комунальних послуг», відповідно до якого всі будівлі мають бути оснащені будинковими лічильниками опалення та водопостачання.

Встановлення вузлів комерційного обліку має забезпечуватися операторами зовнішніх інженерних мереж, а власники (співвласники) будинків повинні сплатити за це внесок.

До прийняття вказаного Закону №4901 споживачі мали право придбати та встановити будинковий лічильник, але не були зобов’язані цього робити.

Крім того, 50 % населення вже має загальнобудинкові теплові лічильники, встановлені або за кошти місцевих бюджетів, або за кошти постачальника послуги, отримані ним у складі тарифу, який сплачувався 100 % споживачів.

Тобто, за лічильники в складі тарифу сплачували всі, лічильники ж отримали лише 50% населення, а з решти зараз знову зберуть кошти за повну вартість лічильників. 

Хто повертатиме гроші тим споживачам, які сплачували разом з усіма іншими, а лічильник не отримали, законотворці не перебачили.

Закон передбачає, що розмір внесків за встановлення комерційних (будинкових) вузлів обліку визначатиметься окремо для кожної будівлі та залежатиме передусім від кількості квартир у ньому і моделі лічильника. Наприклад, будинковий лічильник вартістю 50 тис. грн обійдеться кожному споживачеві в 500 грн у будинку на 100 квартир, але в будинках із малою кількістю квартир (10–15) такі витрати можуть сягати 5 тис. грн та більше на кожну квартиру.

Сплата внесків розстрочується на п’ять років або на інший строк за згодою сторін.

Окрім витрат на встановлення будинкових лічильників, споживачам доведеться сплачувати й внески на їх обслуговування та заміну.

VI. Відключення від послуг

Законопроект передбачає, що виконавець комунальної послуги (крім послуг із постачання та розподілу електричної енергії та природного газу, відключення яких передбачено іншими законами) має право обмежити (припинити) надання відповідної комунальної послуги споживачу в разі непогашення в повному обсязі заборгованості за спожиті комунальні послуги протягом 30 днів із дня отримання споживачем попередження від виконавця.

Постачання комунальної послуги відновлюється в повному обсязі протягом наступного дня з дати повного погашення заборгованості за фактично спожиті послуги чи з дати укладення угоди про реструктуризацію заборгованості.

Обмеження (припинення) надання комунальних послуг із постачання та розподілу електричної енергії та природного газу здійснюється відповідно до законів, що регулюють сфери електричної енергії та природного газу.

Слід звернути увагу споживачів, що до комунальних послуг, які відповідно до законопроекту дозволяється обмежити або припинити, належать, зокрема, централізоване водопостачання та водовідведення.

До цього часу примусове відключення людям води, навіть за борги, законодавством не передбачалося.

VII. Нові види платежів

Законопроект передбачає, що плата виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання природного газу і з постачання електричної енергії) за індивідуальним договором включає:

1) плату за послугу, що розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг;

2) плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України;

3) плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання такої послуги, що визначається договором між виконавцем та співвласниками.

Законотворці пояснюють такі новели необхідністю відокремити саму послугу від витрат на обслуговування абонента та мереж, для більшої прозорості.

Слайд2Проте такий розділ плати може призвести до збільшення кінцевого розміру платіжки за рахунок збільшення виконавцем тієї частини плати, що не підлягає державному регулюванню.

Саме тому, що Порошенку, Гройсману, Данилюку потрібно виконувати зобов’язання, взяті перед МВФ. Ще навесні цього року президент нібито наполягав, що рішення про введення абонплати на газ має бути призупинено і «без діалогу з людьми такі рішення не приймаються».


VІІІ. Договори про надання житлово-комунальних послуг

Велика кількість нарікань із боку громадян викликана нав’язуванням виконавцями послуг договорів, із якими не погоджується споживач, та неможливістю внесення відповідних змін до договору з ініціативи споживача.

Законопроектом передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами.

Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є:

1) перелік послуг;

2) вимоги до якості послуг;

3) права і обов’язки сторін;

4) відповідальність сторін за порушення договору;

5) ціна послуги;

6) порядок оплати послуги;

7) порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги;

8) строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Тобто, решта умов договору (які не включені до переліку істотних) можуть узгоджуватися між сторонами.

Законопроект передбачає, що з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), укладений згідно з типовим договором.

Якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору (змін до нього) виконавець комунальної послуги, який одержав проект договору (змін до договору) від споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), не повідомив про свою відмову від укладення договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього і при цьому не припинив надання комунальної послуги споживачеві (або в інший спосіб засвідчив свою волю до надання відповідної комунальної послуги споживачу), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем (іншою особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), якщо інше не передбачено цим Законом.

Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом   30 днів про свою відмову від укладення договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Теоретично, питання внесення відповідних змін до договору з ініціативи споживача вирішується новою редакцією Закону, але як це реалізовуватиметься на практиці, чи матимуть споживачі таку можливість або це залишиться лише черговим правом, яке неможливо реалізувати на практиці, – покаже час.