Освітня галузь України: аналіз тенденцій, нововведень і перспектив

Ст. 53 Конституції України гарантує забезпечення державою доступності та безоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

Згідно з основним освітянським законом, освіта є фундаментом  інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства й держави. Її мета – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.

В Основному законі зазначено, що доступність та безоплатність усіх рівнів освіти в державних та комунальних навчальних закладах гарантується державними видатками в обсязі не менше 10 % від національного доходу.

Проте в останні роки спостерігається зниження якісних показників надання освітніх послуг, недостатнє державне фінансування та скорочення державних  і  комунальних  освітніх  закладів.  Це призводить до того, що через недостатню  кількість таких закладів у певному населеному пункті громадяни не мають можливості влаштувати туди своїх дітей і водночас не мають змоги оплатити дошкільну освіту в організаціях іншої форми власності.

У жовтні 2016 року парламент прийняв у першому читанні нову редакцію базового Закону «Про освіту», який, за задумом авторів, має започаткувати освітню реформу в Україні. У липні 2017 року цей законопроект рекомендований для ухвалення в другому читанні.

Отже, проаналізуємо ситуацію, що на сьогодні склалася в освітній галузіУкраїни, та нововведення щодо освіти, які пропонуються новим законом.

1. Загальне фінансове забезпечення освітньої галузі

Відповідно до основного освітянського закону, доступність та безоплатність усіх рівнів освіти в державних та комунальних навчальних закладах мала б гарантуватися державою видатками в обсязі не менше 10 % від національного доходу.

Таблиця 1

Г1

г2

Як бачимо на графіку, фактичні видатки на освіту в порівнянні з 2010 роком збільшилися на 49,6 млрд грн – із 79,8 до 129,4 млрд грн.

Проте фактичне забезпечення освіти становило 7,1 % від ВВП у 2010 році, а  у 2015 та 2016 роках цей показник знизився до 5,7 % та 5,4 % відповідно. Тобто, якщо порівнювати з 2010 роком, витрати на освіту у відсотках зменшилися в 1,3 рази.

г3

У результаті, недофінансування освітньої галузі у 2010 році становило 32,25 млрд грн; у 2014 – 58,5 млрд грн; у 2015 – 84,61 млрд грн; у 2016 – 108 млрд грн.

г5

Якщо порівнювати в доларовому еквіваленті, зведені видатки на освіту у 2016 проти 2010 року зменшилися на 5,01 млрд, або майже в 2 рази, що перевищує темпи падіння ВВП.

г6

Загальні витрати на одного учня/студента в 2016 проти 2010 року збільшилися на 9144,4 грн – із 9426,7 до 18571,1 грн.

г7

Кількісні показники учнів/студентів за рік у 2016 проти 2015 року  зменшилися на 13,9 % (із 7 043 451 до 6 969 821 осіб). Показники загальних фінансових витрат у доларовому еквіваленті скоротилися на одного учня/студента на 30,2 %.

Загалом витрати в доларовому еквіваленті на одного учня/студента в 2016 в порівнянні з 2010 роком зменшилися на 38,9 % (або на $ 461,9) – із $ 1188,7 до $ 726,8.

г8

Резюме
За основним освітянським законом, доступність та безоплатність усіх рівнів освіти в державних та комунальних навчальних закладах мала б гарантуватися державою видатками в обсязі не менше 10 % від національного доходу.
Проте ми мали забезпечення освітньої галузі на рівні: у 2010 році – 7,1 % від ВВП, у 2014 році – 6,3 %, у 2015 році – 5,7 %, у 2016 році – 5,4 %.
Недофінансування галузі становило: у 2010 році – 32,25 млрд грн; у 2014 – 58,5 млрд грн; у 2015 – 84,61 млрд грн; у 2016 році – 108 млрд грн.
Зведені видатки на освіту в 2016 проти 2010 року в доларовому еквіваленті зменшилися на 5,01 млрд, або майже в 2 рази, що перевищує обсяги падіння ВВП.
Витрати в доларовому еквіваленті на одного учня/студента у вищевказаний період скоротилися на 38,9 %, або на $ 461,9, – із $ 1188,7 до $ 726,8.
Фактичні обсяги фінансування освіти в розмірі 57 % ВВП покривають часткове фінансування навчальних закладів, що забезпечує лише 40 % від потреби на оплату праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та спеціалістів освіти.

 2. Вища освіта

Застосування державного замовлення на освітні послуги як засобу державного регулювання соціально-економічних процесів є поширеною практикою в сучасних країнах. Крім того, забезпечення державою можливості здобуття вищої професійної освіти за державні кошти є конституційним правом громадян України. Для цього відповідні органи державної влади повинні визначати обсяги таких коштів як на плановий рік, так і на певний прогнозний період.

Протягом 2012–2016 років, за даними Держстату, кількість студентів, які випускаються з вищих навчальних закладів, скоротилася на 202 тис. осіб: із 520,7 тис. до 318,7 тис. осіб.

Таблиця 2

66Як свідчать дані різноманітних досліджень, студенти стають все більше незадоволеними рівнем вищої освіти в Україні та обирають навчання за кордоном. Із 2010 по 2016 роки кількість українських студентів за кордоном збільшилася більш ніж удвічі – з 28 тис. до майже 70 тис.Вищевказане свідчить про наявність двох проблем вищої навчальної освіти, які виникають після закінчення учнями середніх шкіл: одна частина випускників неспроможна продовжити навчання у ВНЗ через наявність певних соціальних і фінансових проблем; друга – орієнтація молоді на здобуття освіти за кордоном.

Якщо в 2011 році показник опитування стосовно оцінки рівня «високої» освіти становив 47,5 %, то вже в 2015 році – 18 %; «низької» освіти – 7,5 % у 2011 році та вже 25,1 % у 2015 (http://dif.org.ua/).

Крім того, за період 2012/2013–2015/2016 років кількість місць державного замовлення на підготовку фахівців та науково-педагогічних кадрів скоротилася з 318,8 до 241,6 тис. осіб.

г9

Фінансове забезпечення державного замовлення в гривневому еквіваленті збільшилося на 1,3 млрд грн та водночас зменшилося в доларовому еквіваленті з 2,1 млрд грн до 847,07 млн грн (майже втричі). 

г10

Таблиця 3

85

Зведені видатки на вищу освіту з 2010 по 2016 роки збільшилися на 10,2 млрд грн (із 24,9 до 35,2 млрд грн).

видатки на вищу освіту

Витрати на вищу освіту (у відсотках від ВВП) зменшилися майже в 1,6 разів.

витрати на вищу освіту

У доларовому еквіваленті зведені видатки на вищу освіту в 2016 проти 2010 зменшилися на $ 1773,3  млн, або майже в 2,3 рази, що перевищує темпи падіння ВВП. Іншими словами, видатки на освіту урізані в більших обсягах, ніж у доларовому еквіваленті скорочувався ВВП країни.

г13

Загальні витрати на одного студента в 2016 проти 2010 збільшилися на 11 610,8 грн – із 10337,9 до 21948,7 грн.

г14

Кількісні показники студентів зменшилися, якщо порівнювати 2014–2016 роки, на 19,9 % – з 1 992 882 до 1 605 270 осіб. Разом із тим, дані щодо загальних фінансових витрат вказують на зменшення виділення коштів на одного студента за вказаний відрізок часу на 45,3 %, або на $ 710,2 (із $ 1569,9 до $ 859,7).

г15

Резюме
За період 2012–2016 років кількість випускників вищих навчальних закладів зменшилося на 202 тис осіб – із 543,7 до 318,7 тис. осіб.
Державне замовлення на підготовку фахівців та науково-педагогічних кадрів скоротилося з 318,8 до 241,6 тис. осіб.
Фінансове забезпечення державного замовлення в доларову еквіваленті зменшилося з 2,1 млрд грн до 847,07 млн грн (майже втричі). 
Витрати на вищу освіту у відсотках від ВВП зменшилися майже в 1,6 разів: у 2010 році вони становили 2,2 %, у 2014 році – 1,8 %, у 2015 році – 1,5 %, у 2016 році – 1,4 %.
У доларовому еквіваленті зведені видатки на вищу освіту в 2016 проти 2010 року зменшилися на $ 1773,3 млн, або майже в 2,3 рази, що перевищує темпи падіння ВВП.
Кількісні показники студентів у 2016 проти 2014 зменшилися на 19,9 % (із 1 992 882 до 1 605 270 осіб). Водночас дані щодо загальних фінансових витрат вказують на зменшення виділення коштів на одного студента за вказаний відрізок часу на 45,3 %, або на $ 710,2 (із $ 1569,9 до $ 859,7).
Вищезазначене свідчить про те, що частина випускників або неспроможна продовжити навчання у ВНЗ через наявність певних соціальних і фінансових проблем, або орієнтована на здобуття освіти за кордоном через неналежне фінансове й матеріальне забезпечення (стипендії, гуртожитки,  отримання гарантованої роботи після закінчення навчання).

 3. Демографічні показники професійно-технічної освіти

Одним із стратегічних ресурсів кожної країни є її трудовий потенціал. У розвинених країнах професійна освіта фінансується за принципом «якісне навчання – ефективний напрям інвестування». Досвід інших країн, особливо тих, що здійснили економічний прорив (Японія, Корея, Німеччина, Ірландія, Чехія, Словенія) – приклад вирішального значення саме якості робітничих кадрів.

Як свідчить статистика, в Україні підготовка висококваліфікованих робітників набула суттєвого занепаду. Так, із 1991 по 2016 роки випуск робітничих кадрів знизився з 338 до 152,8 тис. осіб.

Кількість осіб, що приймаються на навчання, зменшилася з 377,4 до 157,9 тисяч. Чисельність професійно-технічних навчальних закладів зменшилася з 1251 до 787 одиниць, у них учнів – із 648,4 до 285,8 тис. осіб.

г16

Для прикладу, у Швейцарії майже 70 % учнів обирають професійне навчання з опануванням близько 230 професій і лише 20–30 % – академічне навчання, за результатами якого опановуються професії, що вимагають університетської освіти.

В Україні лише 27 % учнів здобувають цей рівень освіти в навчальних закладах.

Фінансове забезпечення професійно-технічної освіти (ПТНЗ)

Таблиця 4

т4Зведені видатки на професійну технічну освіту з 2010 по 2016 роки збільшилися на 1,1 млрд грн – із 5,1 до 6,1 млрд грн.

г18
Витрати на освіту у відсотках від ВВП зменшилися вдвічі.

г19

У доларовому еквіваленті зведені видатки на освіту в 2016 проти 2010 року зменшилися на $ 402 млн, або майже в 2,7 разів, що перевищує темпи падіння ВВП. Отже, видатки на ПТНЗ зменшувалися в більших обсягах, ніж скорочувалося ВВП у доларовому еквіваленті.

г20

Загальні витрати на одного учня/студента, якщо порівнювати 2010 з 2016 роком, збільшилися на 9369,4 грн – із 12260,6 до 21630,04 грн.

г21

Кількість учнів зменшилися в 2016 проти 2014 року на 4,5 % (із 315 591 до 285 820 осіб). При цьому показники загальних фінансових витрат зменшилися на одного учня за вказаний період на 51,2 % або на 723,2 (із $ 1569,7 до $ 846,5).

г22

Резюме
Фінансове забезпечення ПТНЗ здійснюється лише на рівні 4,7 % від загального фінансування освіти в цілому.
Крім того, фінансове забезпечення ПТНЗ у період 2010–2016 років  збільшилося тільки на 1,1 млрд грн, при цьому в доларовому еквіваленті зменшилося на $ 402 млн, або майже в 2,7 разів, що перевищує темпи падіння ВВП.
У європейських країнах, до прикладу в Швейцарії, майже 70 % учнів обирають професійно-технічне навчання (де вони опановують близько 230 професій) і лише 20–30 % – академічне. В Україні професійно-технічну освіту здобувають близько 27 % учнів.

4. Демографічні показники загальної середньої освіти

Динаміку щодо кількості загальноосвітніх закладів за період 2010–2016 років наведено в графіку нижче. Кількість загальноосвітніх закладів із 2010 по 2016 роки зменшилася з 19 617 до 17 337, або на 2280 одиниць.

Крім того, станом на початок начального року 2016/2017 діяльність 241 денного загальноосвітнього навчального закладу призупинена: 14 закладів у міських поселеннях, 227 – у сільській місцевості.

г23

Приріст учнівських місць теж є дуже низьким: якщо за 2011–2013 роки цей показник становив + 27 446 одиниць, то за 2014–2016 роки – лише + 5054.

г24

Що стосується динаміки закладів у міських поселеннях та сільській місцевості, то кількість загальноосвітніх закладів у містах із 2010 по 2016 рік скоротилася на 1 012 одиниць; у сільській місцевості – на 1 268.

зош см

Якщо за 15 років, а саме період 1991–2006 років, кількість вчителів зменшилася лише на 6 тис. осіб, то за два останні роки – на 16 тисяч. Можна зробити висновок, що це пов’язано із низькими показниками фінансового забезпечення педагогічного персоналу.

г26

Річний дохід українського вчителя у 25 разів менший від показників європейських країн (http://mon.gov.ua/activity):

г27

Також спостерігається дуже низький рівень укомплектованості класів  у загальноосвітніх навчальних закладах сільської місцевості: якщо на 1 заклад міського поселення припадає 471,5 учень, то в сільській місцевості – 105,6.

уч

Таблиця 5

г29

Таблиця 6

г30

г31

Як видно з графіку, в середньому в сільській місцевості розмір класу не перевищує 11 осіб, що вдвічі менше, аніж в містах — 24 осіб.

Сільська освіта охоплює третину учнів (1,2 млн з 3,8 млн). Для їх навчання залучено 2/3 шкіл (11 668 із 17 337 шкіл України). Для навчання третини учнів країни в сільській місцевості працює майже половина вчителів України (202 421 із 435 197 вчителів).

Таблиця 7

г32
Державі необхідно вжити заходів щодо укрупнення неукомплектованих  шкіл у сільській місцевості шляхом створення «опорної школи», із забезпеченням дітей 100% транспортним підвозом. На початок 2017 року в Україні вже функціонує 178 таких опорних шкіл та 511 їх філій.У міських  поселеннях на одного вчителя припадає 11 учнів, тоді як у сільській місцевості майже у 6 разів менше – 6 учнів на вчителя. Втім, як свідчить аналітика, послуги освіти для сільських дітей зазвичай неякісні та менш доступні, аніж для їх однолітків у містах. Результат та умови освіти породжують дискусії про дискримінацію сільських дітей. Окрім низької оснащеності сільської школи, її відвідування часто просто небезпечне для дитячого здоров’я.

Таблиця 8

г33
Зведені видатки на середню освіту у 2016 році в порівнянні з 2016 р. збільшилися на 23,6 млрд грн (з 32,8 до 56,5 млрд грн).

г34

Витрати на освіту у % від ВВП зменшилися в 1,26 разів.

г35

У доларовому еквіваленті зведені видатки на освіту в 2016 році у порівнянні з 2016 р. зменшилися у 2 рази — на $ 2130,19 млн, що перевищує рівень падіння ВВП у доларах.

г36

Загальні витрати на одного учня/студента у 2016 році в порівнянні з 2010 р. збільшилися на 6670,2 грн (із 8030,5 до 14700,7 грн).

г37

Кількісні показники учнів зменшилися в порівнянні на 6 % (із 4 090 906 до 3 845 517 осіб). У той же час показники загальних фінансових витрат скоротилися з розрахунку на одного учня на 43,2 % у доларовому еквіваленті, або на $ 437,3 (із $ 1012,6 до $ 575,3).

г38

Резюме
За період 2010-2016 років кількість загальноосвітніх закладів скоротилася на 2280 одиниць (у міських поселеннях -1012, а у сільській місцевості -1268, що на 20,2 % більше, ніж у містах).
Приріст учнівських місць є дуже низьким. Якщо за 2011-2013 роки цей показник складав + 27446 одиниць, то за 2014-2016 роки він склав + 5054, що свідчить про низький розвиток середньої освіти в цілому.
Чисельність вчителів за 15 років (1991-2006 роки) скоротилася на 105 тис. осіб, із них тільки за період 2014-2016 років – на -16 тисяч.
Усі статистичні цифри свідчать про низьке фінансове забезпечення педагогічного персоналу та його скорочення у зв’язку з недофінансуванням освітньої галузі. Підтверджує такі тенденції і рівень доходу українського вчителя, який у 25 разів менший ніж у європейських країнах.
Спостерігається низький рівень наповненості учнів у загальноосвітніх навчальних закладах сільської місцевості: якщо у містах на 1 заклад припадає 471,5 учень, то в сільській місцевості – 105,6.
Середня наповненість класів у сільській місцевості не перевищує 11 осіб, що вдвічі менше, аніж у містах — 24 особи. У міських  поселеннях на одного вчителя припадає 11 учнів, а у сільській місцевості – 6. Всупереч цьому, послуги освіти для сільських дітей зазвичай неякісні та менш доступні, аніж для їхніх однолітків у місті. Результат та умови освіти породжують дискусії про дискримінацію сільських дітей. Окрім низької оснащеності сільської школи, її відвідування часто просто небезпечне для дитячого здоров’я. Необхідно вжити заходів щодо укрупнення неукомплектованих шкіл у сільській місцевості шляхом створення «опорної школи», із забезпеченням дітей 100-відсотковим транспортним підвозом. На початок 2017 року в Україні вже функціонують 178 опорних шкіл та 511 їх філій, розвиток у цьому напрямі обов’язково потрібно продовжувати.
Витрати на вищу загальну середню освіту у % від ВВП зменшились майже в 1,26 рази:  у 2010 році – 2,9 %, в 2014 році – 2,6 %, в 2015 році – 2,4 %, в 2016 році – 2,3 %.
У доларовому еквіваленті зведені видатки на освіту в 2016 році у порівнянні з 2010 р. зменшились майже в 2,05 рази — на $ 2130,19 млн, що перевищує рівень падіння ВВП.
Кількісні показники учнів у 2016 році зменшилися в порівнянні з 2010 р. на 6 % (із 4 090 906 до 3 845 517 осіб). У той же час, показники загальних фінансових витрат скоротилися з розрахунку на одного учня на  43,2 % у доларовому еквіваленті, або на $ 437,3 (із 1012,6  до 575,3 $).

 5. Демографічні показники дошкільної освіти

Динаміка щодо кількості дошкільних закладів в Україні за 1991-2016 роки наведена у графіках нижче. Як бачимо, їх кількість за вказаний період скоротилася майже в 1,6 рази (із 24,4 тис. до 14,9 тис.).

с1

Розглянемо динаміку щодо кількості дошкільних закладів у міських поселеннях та сільській місцевості за 2010–2016 роки. Згідно з офіційними даними, відображеними у графіку нижче, їх кількість за останні три роки у міських поселеннях зменшилася на 900 одиниць, у сільській місцевості – на 200 одиниць.

с2

Відповідно зменшується і відсоток охоплення дітей дошкільними навчальними закладами (2013 рік – 61 % (місто – 71, село – 41); 2016 рік – 55 % (місто – 63, село – 40). Найнижчий рівень охоплення дітей сільської місцевості в Івано-франківській (23 %) та Львівській (27 %) областях.

Через значне зменшення кількості дитячих закладів, спостерігається перевантаження груп дітьми у міських поселеннях. За даними Держстату, в міських поселеннях на 100 місць виховується в середньому 124 дитини, у той час як у сільській місцевості – 87 дітей.

Таблиця 8

с3

Зведені видатки на дошкільну освіту в 2016 проти 2010 року збільшилися на 9,87 млрд грн (із 10,2 до 20,1 млрд грн).

с4

Разом з тим, у доларовому еквіваленті зведені видатки на дошкільну освіту зменшилися майже в 1,7 рази — на $ 503,88 млн, що перевищує рівень ніж падіння ВВП. Це свідчить про те, що видатки на освіту скорочувалися більше ніж падало ВВП у доларовому еквіваленті.

с5

Витрати на освіту у % від ВВП зменшились в 1,12 разів:с6

Загальні витрати на одну дитину у 2016 році в порівнянні з 2010 р. збільшилися на 6998,9 грн (із 8473,3 до 15472,2 грн).

с7

Витрати в доларовому еквіваленті на одну дитину  за вказаний період  скоротилися на 43 %, або на $ 441,1 (із $ 1068,5 до $ 609,6).

с8

6. Аналіз законодавчої бази

У жовтні 2016 року парламент прийняв у першому читанні нову редакцію базового закону «Про освіту», який, за задумом авторів, має започаткувати освітню реформу в Україні. У липні 2017 року даний законопроект підготовлено та рекомендовано для прийняття у другому читанні.

Серед основних новел Законопроекту: дванадцятирічне здобуття повної загальної середньої освіти, введення понять «освітній округ», «опорна школа», «лікарська резидентура», «клінічна ординатура», «доктор мистецтва». Окрім того, проектом запроваджується Інститут освітнього омбудсмена та встановлюється посадовий оклад педагогічного працівника (найнижчої кваліфікаційної категорії) у розмірі чотирьох  прожиткових мінімумів.

Варто зазначити, що проект закону не враховує практику Європейського Суду з прав людини щодо якості законів. Зокрема, в рішенні справи «Вєренцов проти України» (Заява № 20372/11) зазначено, що «закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними — за потреби, за відповідної консультації — передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія». Тоді як більшість статей проекту містять оціночні поняття чи поняття (правові конструкції), які потребують додаткового уточнення. Наприклад, у ст.1 проекту, де використано такі поняття, як «реалізація особистісного потенціалу», «багатоманітності людини», «ефективне залучення», «модифікація і адаптація».

Низка положень проекту також не відповідає вимогам ст.8 Конституції України, оскільки не враховує вимоги юридичної визначеності закону, як складової принципу верховенства права. Положення проекту можуть призвести до необмеженості їхнього трактування у правозастосовній практиці, тоді як Основний закон вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Зазначене стосується, зокрема, унормування діяльності Національного агентства кваліфікацій, повноваження та окремі характеристики якого (колегіальність, наявність у складі  представницького органу всеукраїнських об’єднань) закріплені статтею 38 проекту, однак «статус, порядок діяльності, формування складу» не визначені і пропонуються для затвердження Кабінетом Міністрів України.

Що стосується фінансування, то варто відмітити, що у фінансовій частині 1 статті 78 законопроекту зменшено відсоток державних  асигнувань на освіту з 10 % від національного доходу до 7 % від ВВП. Це ставить під сумнів можливість забезпечення на 100% доступності та безоплатності освітньої галузі,  як це гарантовано Конституцією України. Як показують дослідження експертів, видатки в такому обсязі забезпечували лише 40 % від потреби на оплату праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та спеціалістів освіти.  Окрім того, ст.22 Конституції України забороняє при прийнятті нових законів звужувати зміст та обсяги існуючих прав, а Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури ще у 2010 році закликали Уряд забезпечити фінансування освіти на рівні мінімум 9 % ВВП. Тому в статті 78 законопроекту необхідно передбачити гарантії щодо забезпечення державою асигнувань на освіту в розмірі, не меншому 10 % валового внутрішнього продукту.

У законопроекті, який пройшов перше читання, посадовий оклад педагогічного працівника (найнижчої кваліфікаційної категорії) встановлювався у розмірі трьох мінімальних заробітних плат, а це на сьогодні 9600 грн. До другого читання такий посадовий оклад педагогічного працівника у законопроекті встановлюється вже у розмірі не менше чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а це на сьогодні 6400 грн, що на 3200 грн менше, ніж було затверджено у першому читанні.

Посадові надбавки науково-педагогічних працівників у новому законопроекті про освіту залишились без змін, і передбачаються у розмірі лише на 25 % вище окладу педагогічних працівників за найнижчою посадою.  Проаналізувавши зауваження та пропозиції Профспілки працівників освіти і науки України, ГО «Публічний аудит» погоджується з вимогою щодо встановлення найнижчого посадового окладу науково-педагогічних працівників та асистента кафедри як мінімум у 2 рази більшому від мінімального посадового окладу педагогічного працівника. Також підтримуємо ініціативу встановити педагогічним і науково-педагогічним працівникам щомісячні надбавки за вислугу років, як мінімум у розмірах:

  • до трьох років – 10 %;
  • до десять років – 20 %;
  • до двадцяти років – 30 % посадового окладу.

Крім того, частину 1 статті 57 необхідно доповнити нормою про встановлення держаних гарантій педагогічним працівникам на підвищену оплату праці за роботу з дітьми, що мають особисті освітні потреби, та при інклюзивному навчанні.

У статті 58 законопроекту  необхідно передбачити гарантії щодо надання науково-педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі  до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов’язків, як це передбачено для педагогічних працівників.

Також у новому законодавстві йдеться про створення таких структур, як Національне агентство кваліфікації і Національне агентство із забезпечення якості освіти, створення якого передбачено законодавством «Про вищу освіту» та ефективність якого є неефективною та бюджетозатратною.

Загалом, новий законопроект не вирішує головних освітянських проблем, визначених у даному дослідженні, зокрема щодо недофінансування освітянської галузі, покращення якості освіти та забезпечення її доступності, як цього вимагає Конституція України. Дані зауваження викладенні з урахуванням позиції Профспілки працівників освіти і науки України та 650 тис освітян, визначеної у відкритому листі працівників освіти та науки листом від 15.15.2017 №02-5/233.

ВИСНОВКИ

  1. Недофінансування освіти

Згідно з основним освітянським законом, доступність та безоплатність усіх рівнів освіти у державних та комунальних навчальних закладах мала б гарантуватися державою видатками у обсязі не менше 10 % від національного доходу. Втім фактично ми маємо забезпеченість освітньої галузі у розмірі 5,4 % ВВП у 2016 році (5,7 % у 2015 році; 6,3 % у 2014 році; 7,1 % у 2010 році). Фактичні обсяги фінансування освіти в розмірі 5-7 % ВВП забезпечують лише часткове фінансування навчальних закладів, що покриває тільки 40 % від потреби на оплату праці педагогічних, науково-педагогічних працівників та спеціалістів освіти.

Недофінансування освітньої галузі у 2016 році складає 108 млрд грн (2010 р. – 32,25 млрд грн; 2014 р. –  58,5 млрд грн; 2015 р. – 84,61 млрд грн).

Зменшення видатків у доларовому еквіваленті за період 2010-2016 років — на $ 5 млрд, або майже в 2 рази, що перевищує рівень падіння ВВП.

Витрати в доларовому еквіваленті на одного учня/студента за останні 7 років  скоротилися на 38,9 % (на $ 461,9).

Держава зобов’язана забезпечити належне фінансове забезпечення на рівні не менше, як 10 % від валового внутрішнього продукту у фактичних цінах.

  1. Падіння показників вищої освіти

За період 2012-2016 років кількість випускників вищих навчальних закладів зменшилася на 202 тис осіб. Державне замовлення на підготовку фахівців та науково-педагогічних кадрів скоротилося із 318,8 до 241,6 тис осіб, а фінансове забезпечення державного замовлення в доларовому еквіваленті зменшилося майже в 3 рази.

Витрати на вищу освіту у % від ВВП у 2016 проти 2010 року зменшилися майже в 1,6 разів. Зведені видатки в доларовому еквіваленті зменшились майже в 2,3 рази, що перевищує рівень падіння ВВП.

Держава зобов’язана збільшити видатки на вищу освіту, як мінімум повернутися до рівня 2010 року (у % від ВВП та у доларовому еквіваленті). Це частково покращить фінансове забезпечення ВНЗ та обсяг державного замовлення.

  1. Занепад професійно-технічної освіти

Фінансове забезпечення ПТНЗ здійснюється на рівні лише 4,7 % від загального фінансування освіти в цілому. У період 2010-2016 років воно збільшилось лише 1,1 млрд грн; падіння в доларовому еквіваленті — майже у 2,7 рази.

В Україні лише 27 % учнів здобувають цей рівень освіти в навчальних закладах, тоді як у європейських країнах майже 70 % учнів обирають професійне навчання з опануванням близько 230 професій, і лише 20-30 % – академічне навчання.

  1. Незадовільні показники загальної середньої освіти

За період 2010-2016 років у сільській місцевості стало на 1268 закладів середньої освіти менше. Якщо на 1 заклад міського поселення припадає 471,5 учнів, то у сільській місцевості — 105,6. Середня наповненість класів у селищах не перевищує 11 осіб, що вдвічі менше, ніж у містах (24 особи).

У міських  поселеннях на одного вчителя припадає 11 учнів, а у сільській місцевості – 6. Утім така перевага ніяк не позначається на якості освіти, скоріше навпаки, як свідчить аналітика, послуги освіти для сільських дітей зазвичай не такі якісні та менш доступні, аніж для їхніх однолітків у місті. Результат та умови освіти породжують дискусії про дискримінацію сільських дітей. На сьогодні необхідно активно продовжувати заходи щодо укрупнення неукомплектованих шкіл у сільській місцевості шляхом створення «опорної школи», із забезпеченням дітей 100% транспортним підвозом.

Загальний приріст учнівських місць є дуже низьким: якщо за 2011-2013 роки цей показник складав +27446, то за 2014-2016 роки маємо лише +5054, що свідчить про низький розвиток середньої освіти в цілому.

Якщо за 15 років (період 1991–2006 років) кількість вчителів зменшилася лише на 6 тис. осіб, то за два останні роки – на 16 тисяч. Це свідчить про низьке фінансове забезпечення педагогічного персоналу та його скорочення у зв’язку з низьким фінансуванням освітньої галузі. Підтверджує такі тенденції і рівень річного доходу українського вчителя, який у 25 разів менший, ніж у вчителів європейських країнах.

Що стосується фінансування, то у доларовому еквіваленті зведені видатки на середню освіту в 2016 році у порівнянні з 2010 р. зменшились на $  2130,19 млн (більш, ніж у 2 рази). Показники загальних фінансових витрат на одного учня в доларовому еквіваленті скоротилися на 43,2 % (- $ 437,3).

  1. Показники дошкільної освіти

Кількість дошкільних навчальних закладів у 1991–2016 роках скоротилася майже в 1,6 рази. Відповідно зменшується і відсоток охоплення дітей дошкільними навчальними закладами (2013 рік – 61 %; 2016 рік – 55 %) Найнижчий рівень охоплення дітей сільської місцевості в Івано-Франківській та Львівській областях. Спостерігається також значне перевантаження груп дітьми у міських поселеннях: на100 місць виховується 124 дітей, у той час як у сільській місцевості – 87 дітей.

  1. Аналіз законодавчої бази

Нова редакція базового закону «Про освіту», який рекомендований для прийняття у другому читанні, містить багато неоднозначних норм, не враховує практику Європейського Суду з прав людини щодо якості законів та не відповідає вимогам статті 8 Конституції України (вимога юридичної визначеності законів). Законопроект не вирішує головних освітянських проблем, визначених у даному дослідженні, зокрема щодо недофінансування освітянської галузі, покращення якості освіти та забезпечення її доступності

У фінансовій частині 1 статті 78 законопроекту зменшено відсоток державних  асигнувань на освіту з 10 % від національного доходу до 7 % від ВВП, що ставить під сумнів можливість забезпеченості на 100 % доступності та безоплатності освітньої галузі, як це гарантовано Конституцією України.

Законопроект потребує значного доопрацювання, у тому числі з урахуванням  зауважень Головного юридичного управління та Профспілки працівників освіти і науки України.

ГО «Публічний аудит»