Правові аспекти розриву дипломатичних відносин з Росією і наслідки для України

Розрив дипломатичних відносин здійснюється через видання нормативного акта, що має юридичні наслідки — припинення існуючих до цього моменту дипломатичних відносин. Це найбільш жорсткий серед дипломатичних заходів крок, що супроводжується взаємним закриттям посольств і евакуацією їх персоналу. Розірвання на практиці може мати місце у випадках виникнення між державами збройного конфлікту, втрати одним із держав-контрагентів міжнародної правосуб’єктності (наприклад, при злитті з іншою державою), революції, що передбачає кардинальну зміну системи державності, а також у разі зміни Уряду неконституційним шляхом.

Статутом ООН (Ст. 41) передбачається можливість розриву дипломатичних відносин (як форми санкції) відповідно до рішення Ради Безпеки як запобіжний вплив на державу, яка створює загрозу міжнародному миру.

Міжнародним документом, що покликаний врегулювати це питання, є Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 року, у Ст. 44 якої зазначено, що незалежно від причини розриву держава повинна сприяти якнайшвидшому виїзду зі своєї території (держави-сателіта) дипломатичного персоналу представництва і членів сімей-дипломатів, а також інших осіб, що користуються привілеями та імунітетами, незалежно від їх громадянства.

У разі розриву дипломатичних відносин між двома державами (Ст. 45 Конвенції) держава перебування повинна поважати та охороняти приміщення представництва разом із його майном та архівами.

Відповідно до Ст. 46 Конвенції акредитована держава може за попередньою згодою держави перебування і на прохання третьої держави, не представленої в державі перебування, взяти на себе тимчасовий захист інтересів цієї третьої держави і її громадян.

Таким чином, норми міжнародного права не регулюють власне процес розриву дипломатичних відносин – тут важливі норми внутрішнього законодавства.

Так, норму про розрив дипломатичних відносин хочуть внести в законопроект «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях» (так званий «Закон про реінтеграцію Донбасу»), проголосований у першому читанні.

Однак згідно з п. 3 Ст. 106 Конституції України саме Президент представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України. Відповідно до п. 5 зазначеної статті Президент призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах. За п. 40 ч. 4 Положення про Міністерство закордонних справ України, що затверджене Постановою КМУ від 30 березня 2016 року № 281, МЗС вносить на розгляд Президента України пропозиції щодо створення, реорганізації та ліквідації закордонних дипломатичних установ України.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази та розпорядження, які є обов’язковими для виконання на території України. Указ Президента України, виданий на виконання п. 5 ст. 106 Конституції, скріплюється підписом Міністра закордонних справ.

Тобто, для розриву дипломатичних відносин і подальшого закриття дипломатичних установ, за нормами Конституції України (які мають найвищу силу), необхідне прийняття нормативного акта щодо розриву дипломатичних відносин саме Президентом, оскільки це питання належить до його компетенції. Таким чином, передбачена в законопроекті ВРУ норма про розрив дипвідносин матиме, судячи з усього, декларативний характер.

У цілому міжнародна практика має небагато прикладів подібних дій. За останні шість років відомо близько 11 випадків припинення дипвідносин:

  • у 2016 році Саудівська Аравія, ОАЕ і Судан розірвали дипломатичні відносини з Іраном через штурм саудівського посольства в Тегерані;

  • у 2015 році Ємен із Іраном — через можливу підтримку Тегераном шиїтських повстанців-хусит;

  • у 2013 році Єгипет із Сирією — на знак протесту проти внутрішньої політики президента Б. Асада;

  • у 2012 році Канада з Іраном — через створення останнім, на думку керівництва Канади, найбільшої глобальної загрози світу та його безпеці;

  • Вірменія з Угорщиною, яка передала Азербайджану військовослужбовця цієї країни, засудженого в Угорщині до довічного ув’язнення за вбивство вірменського офіцера, з яким він навчався за програмою НАТО «Партнерство заради миру»;

  • Грузія з Росією — у відповідь на її агресію і визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії.

Відразу після розриву дипломатичних відносин Росія, на відміну від Грузії, припинила видачу віз грузинським громадянам у Тбілісі, але їх можна було отримати в російських посольствах в інших країнах.

Починаючи з 2009 року, при посольствах Швейцарії в Москві та Тбілісі працюють секції інтересів, відповідно, Грузії та Росії, які взяли на себе видачу віз громадянам для поїздок. Однак візовий режим між країнами існує ще з 2000 року – він був введений спочатку Росією, а потім і Грузією. У лютому 2012 року Грузія повністю скасувала візи для росіян.

Отже, приклади розриву дипломатичних відносин на практиці вказують на те, що:

– такий крок не є унікальним у міжнародній практиці, для нього існують визначені підстави;

– припинення дипломатичних відносин не зупиняє автоматично всі інші зв’язки між країнами та їх громадянами: торгово-економічні, транспортне сполучення;

– за відсутності дипломатичних відносин сторони можуть продовжувати діалог офіційних осіб у двосторонньому і багатосторонньому форматах, обговорюючи питання економічного співробітництва, міжнародної безпеки, зняття санкцій, звільнення заручників, візового режиму, транспортного сполучення, поставок енергоносіїв.

Розрив або призупинення дипломатичних відносин може офіційно свідчити лише про те, що відносини між державами більше не є дружніми.

Відновлення дипломатичних відносин відбувається у результаті переговорів між представниками зацікавлених держав безпосередньо або через дипломатичних представників третіх держав; воно оформлюється у вигляді обміну посланнями, листами, нотами між главами держав та урядів або між міністрами закордонних справ. Сторони домовляються про власне факт встановлення дипломатичних відносин на рівні дипломатичних представництв, дату набрання чинності угоди, строк і порядок її опублікування.

Таким чином, у разі прийняття рішення про розрив дипломатичних відносин усі російські дипустанови в Україні та українські в Росії будуть закриті. Хоча відсутність дипломатичних установ і закриття посольств радикально нічого не змінить, бо в Києві з 2014 року немає російського посла, а в Москві з початку 2015 року – українського.

Ключовим залишається питання подальших дій: чи послідує запровадження візового режиму, який вплине більше на громадян України, що працюють у Росії? Введення віз із одночасним закриттям дипломатичних установ призведе до того, що отримувати візи буде можливо лише в посольствах третіх країн (якщо Росія довірить дипломатичні відносини якомусь представництву на території України), проте відповідних потужностей на обслуговування близько 2 млн громадян, звісно, не буде, а це може спричинити справжній колапс.

Повернення громадян для візових процедур

У випадку, якщо Росія введе візовий режим,  одночасно в короткі терміни територію РФ будуть змушені покинути близько 2 млн осіб, оскільки для отримання візи громадянам нашої країни доведеться повернутися на територію України для оформлення документів у посольстві та консульстві третіх країн, які представлятимуть інтереси Росії, або їхати в сусідні країни в посольства РФ. Процес потребуватиме часу і додаткових фінансових затрат.

Обмеження на трудову діяльність

Мито за отримання робочої візи в РФ коштує близько $ 30. Віза видається на 1 або 3 роки. Візові центри пропонують послуги в допомозі оформлення документів, ціна питання – від $ 1200. Частина громадян під час оформлення документів може втратити роботу, адже існує ризик, що роботодавці не чекатимуть, поки працівник залагодить усі бюрократичні моменти. Ще багатьом можуть відмовити у візі через порушення порядку перебування в Росії або з інших підстав. Усе це  негативно позначиться на українських сім’ях, чиї родичі сьогодні працюють у Росії. Варто зауважити, що сума, перерахована заробітчанами з РФ в Україну, сягає $ 1 млрд і є по суті четвертою частиною всіх інвестицій, отриманих країною в минулому році ($ 4 млрд).Наслідком введення візового режиму з Росією буде зростання безробіття в Україні та соціальна напруженість. Навантаження з утримання та фінансування їх сімей ляже на бюджет країни у вигляді допомоги з безробіттю – 20 млрд грн у рік, або майже $ 0,8 млрд (3 млн працівників із сім’ями за умови виплати мінімальної допомоги в розмірі 544 грн на місяць як особі, яка не має страхового стажу в Україні).

Втрати України

Якщо підсумувати раніше введені санкції на часткову заборону ввезення в Росію товарів із України, повний запуск транзиту товарів в обхід України (сполучення через Білорусь, будівництво газопроводів) може вилитися у:

1) $ 2 млрд від транзиту газу територією України;

2) $ 1 млрд інвестицій у вигляді переказів від працівників;

3) $ 1 млрд втрат домогосподарств працівників;

4) $ 0,8 млрд навантаження на бюджет для виплати допомоги з безробіттю.

5) збільшення безробіття на 2,3%, до 12% (5,1 млн чоловік);

6) скорочення виручки перевізників – близько 6 млрд грн
(ПАТ «Укрзалізниця», приватні перевізники), а це недоотримані бюджетом податки від їх діяльності (податкове навантаження – 1,5% від виручки) у розмірі 90 млн грн;

7) пропорційно зменшенню на $ 1 млрд переказів скоротиться і валютна виручка, що зумовить дефіцит торговельного балансу, а в підсумку може призвести до девальваційних ризиків національної валюти.