Проблеми реформування судової системи в Україні

2 червня 2016 року Верховна Рада України 335 голосами прийняла зміни до Конституції України щодо правосуддя. Президент та його команда переконані, що це дозволить перебудувати судову систему та очистити її від корупціонерів і хабарників. Це була вже четверта спроба реформування судової системи.

Конституційний Суд України визнав президентський проект змін до Основного Закону в частині правосуддя таким, що відповідає Конституції.

Основними засадами нової судової реформи є:

  • повернення до трьохрівневої судової системи, яка діяла до 2010 року: суди першої інстанції, апеляційні та Верховний Суд України (система спеціальних судів ліквідується);
  • замість створення Вищої ради юстиції передбачається створення Вищої ради правосуддя, яка буде складатися з 21 члена і здійснюватиме відбір усіх суддів України на конкурсній основі;
  • обов’язкова переатестація всіх суддів: суддею може стати громадянин України, який володіє державною мовою, не молодший 30-ти років і не старший 65-ти, з вищою юридичною освітою та зі стажем професійної діяльності у сфері права не менш як 5 років (для ВС – 10 років);
  • зобов’язання для усіх суддів подавати дві декларації (свою та членів сім’ї);
  • позбавлення недоторканності суддів;
  • згоду на арешт судді буде подавати ВРП, а не Верховна Рада.

лл

  1. Аналіз окремих змін у частині правосуддя, які були внесені до Конституції України

Зміною, що заслуговує на особливу увагу, є створення замість Вищої ради юстиції (ВРЮ), нового  органу – Вищої ради правосуддя (ВРП). По відношенню до ВРЮ її повноваження суттєво розширюються, як і склад – 21 член (ст.131 Конституції України), а порядок формування докорінно змінюється. Тепер половина складу (10 членів) буде обиратись з’їздом суддів України. Інша половина поділяється наступним чином: по 2 члени від Президента, ВРУ, з’їзду адвокатів, конференції прокурорів, з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Голова Верховного Суду України є членом за посадою. Усі питання відповідальності, призначення, звільнення суддів вирішуються саме ВРП.

Зі структури Ради можна зробити висновок, що Президент має у ВРП 14 представників: 2-х назначає прямо, а 12 непрямим шляхом (члени-судді, обрані на з’їзді суддів України, призначаються на свої посади Президентом України, а члени-прокурори, обрані на конференції прокурорів, є представниками прокуратури, яких призначив на свої посади Генеральний прокурор, кандидатура Президента). У той же час, Парламент має лише 2 представника. Таке співвідношення є недопустимим при діючій формі правління в Україні.

Склад Вищої ради правосуддя

1кс

Рис.1

Крім того, згідно прийнятих до Конституції змін, Президент за поданням Вищої ради правосуддя одноособово призначає суддів (ст.128 Конституції України), Парламент відсторонюється і від цього питання. Це суперечить усій концепції обмеження впливу гаранта на судову систему. Концентрація таких повноважень у руках одної особи, на нашу думку, є неприпустимою. Особливо з урахуванням того, що кандидатів, наприклад до Верховного Суду України, будуть оцінювати по досить розмитим критеріям відповідності професіоналізму та етичним нормам.

Що мається на увазі? Згідно документам ВККСУ, затвердженим у кінці  2016 р., максимальна кількість балів, яку зможе набрати кандидат – 1000. Із них 90 балів (тобто 9 %) – оцінка рівня знань в сфері права, у тому числі, рівень практичних навичок. Вміння проводити судове засідання  оцінюється в 120 балів. А от критерії професійної етики та критерій доброчесності – на 250 балів кожний. Зрозуміло, що при такому підході, вибрати «потрібного» кандидата зовсім не складно (у пресі вже з’явилися списки «бажаних» кандидатів від Президента).

Прикладом відсутності впливу Президента на судову систему можна назвати Грузію. Так, відповідно до ст. 86-1 Конституції Грузії з метою призначення суддів на посаду, звільнення з посад та виконання інших завдань створюється Вища рада юстиції Грузії. Більшу половину складу Вищої ради юстиції Грузії складають члени, обрані органом самоврядування суддів Грузії.

Варто відмітити, що згідно зі ст.106 Конституції, Президент нібито втрачає право утворювати суди і ст.125 це право надається ВРУ.  Ця норма давно назріла, і це одна з вимог європейських колег, тому вказана зміна оцінюється досить позитивно. Однак це право може бути реалізоване парламентом лише за поданням Президента. Очевидним є бажання очільника держави впливати на процеси діяльності судової системи. На нашу думку проект закону про утворення судів повинна вносити безпосередньо Вища рада правосуддя, Президент не повинен втручатись у вказане питання.

Поряд з тим, варто зазначити, що змінами до Конституції ВРУ і Президент позбавляються права звільняти суддів Конституційного Суду України, для цього розроблено новий порядок. Це позитивна тенденція, оскільки забезпечить їх незалежність при прийняті рішень.

Підстави для звільнення суддів та припинення їх повноважень тепер розділені. Серед нових підстав для звільнення слід відмітити «вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді». Також додається така нова підстава для звільнення суддів, як незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду. Нововведення відповідає умовам сьогодення щодо реорганізації судів, хоча доречніше було б прописати це у окремому Законі про судоустрій, а не вставляти у Конституцію.

Порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна також є підставою для звільнення. Таке нововведення повністю відповідає сучасним вимогам боротьби із корупцією.

Повноваження щодо надання згоди на затримання суддів переходить від ВРУ до Вищої ради правосуддя. З урахуванням нового складу ВРП, вказана зміна, яка начебто може додати незалежності суддям, завуальовано призведе до контролю над суддями з боку Глави Держави, оскільки в її склад входять 14 підконтрольних членів (прямо чи опосередковано), що зазначено вище.

У пояснювальній записці до проекту було вказано, що суддя має нести кримінальну чи дисциплінарну відповідальність за злочини (наприклад, отримання неправомірної вигоди) та дисциплінарні проступки, що опосередковано можуть впливати на юридичну позицію судді при здійсненні ним правосуддя. Зокрема, суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності у разі, якщо він порушує встановлені законом вимоги щодо змісту судового рішення, не дає оцінки аргументам сторін, не викладає обґрунтування свого рішення тощо.

Вказані трактування є досить неконкретизованими, що створює ризики для різного тлумачення і незаконного притягнення «непотрібних» суддів до відповідальності. Мінімізувати ризики безпідставного звільнення суддів, можна шляхом передбачення конкретного переліку дій, які будуть підпадати під визначення «нехтування обов’язками».

Як зазначалося вище, судді призначаються Президентом за поданням ВРП, а Парламент відсторонено від цієї функції. Такий стан речей може закільцювати разом із прокуратурою владу гаранта над судовою та правоохоронною системою. На наш погляд ці питання не повинні відноситись до компетенції Президента, оскільки це суперечить його повноваженням як владного інституту при парламентсько-президентський республіці. Призначенням суддів повинен займатись виключно парламент разом із ВРП.

Таким чином, прийняті зміни до Конституції України в частині правосуддя, розроблені командою Глави Держави, не узгоджуються із  офіційно озвученою позицією щодо усунення Президента від судової гілки влади, а навпаки, свідчать про зацікавленість зосередити всі гілки влади під впливом очільника держави.

  1. Імплементація змін до Конституції: ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»

30 травня 2016 р. Петро Порошенко, з метою імплементації змін до Конституції в частині судочинства, виніс на розгляд Верховної Ради України Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який був ухвалений 02.06.2016 №1402-VIII. Чинний до цього Закон втратив силу. Що пропонується новим Законом?

Змінюється система судоустрою.

Судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності (ст.17 Закону). Систему судоустрою в Україні (рис.2) складають місцеві, апеляційні суди та Верховний суд. Вищим судом в системі судоустрою є Верховний Суд України. Для розгляду окремих категорій справ, у відповідності до цього Закону, у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди (п.3.ч.3. ст.17 Закону).

Система судоустрою України

854

Рис. 2

Суди України утворюють єдину систему. Створення надзвичайних та особливих судів  не допускається (ч.1,2. ст.3).

Верховний Суд — найвищий суд у системі судоустрою України:
  • здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, — як суд першої або апеляційної інстанції, у порядку, встановленому процесуальним законом;
  • здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики;
  • надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою;
  • надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;
  • звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України;
  • забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом;
  • здійснює інші повноваження, визначені законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної Верховним Судом, тільки з одночасним наведенням відповідних мотивів (ст.13 Закону).

У складі Верховного Суду діють:

  1. Велика Палата Верховного Суду.
  2. Касаційний адміністративний суд.
  3. Касаційний господарський суд.
  4. Касаційний кримінальний суд.
  5. Касаційний цивільний суд.

Склад Верховного Суду України

952

Рис. 3

Велика Палата Верховного Суду:
  • у визначених законом випадках діє як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування норм права касаційними судами;
  • діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції;
  • аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики;
  • здійснює інші повноваження, визначені законом.

Велика Палата Верховного Суду є постійно діючим колегіальним органом Верховного Суду, до складу якого входить 21 суддя Верховного Суду (ст.45 Закону).

Судді Верховного Суду обираються до Великої Палати зборами суддів відповідних касаційних судів із числа суддів таких касаційних судів. Кожен касаційний суд у складі Верховного Суду обирає по п’ять суддів. До складу Великої Палати також входить Голова Верховного Суду за посадою.

Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, здійснює свої повноваження протягом трьох років (крім Голови Верховного Суду), але не більше двох строків поспіль. Суддя Верховного Суду, обраний до Великої Палати, а також Голова Верховного Суду не здійснюють правосуддя у відповідному касаційному суді.

Секретар Великої Палати Верховного Суду обирається з числа суддів Великої Палати строком на три роки та звільняється з посади Великою Палатою шляхом таємного голосування більшістю голосів.

Судові палати касаційного суду:
  • здійснюють правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;
  • аналізують судову статистику та вивчають судову практику;
  • здійснюють інші повноваження, визначені законом.

До складу кожного касаційного суду входять судді відповідної спеціалізації. У кожному касаційному суді утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ з урахуванням спеціалізації суддів. Кількість та спеціалізація судових палат визначаються рішенням зборів суддів касаційного суду з урахуванням вимог частин п’ятої та шостої цієї статті та судового навантаження.

У Касаційному адміністративному суді обов’язково створюються окремі палати для розгляду справ щодо:

  1. податків, зборів та інших обов’язкових платежів;
  2. захисту соціальних прав;
  3. 3виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян.

У Касаційному господарському суді обов’язково створюються окремі палати для розгляду справ щодо:

  1. банкрутства;
  2. захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством;
  3. корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів.

Інші палати у касаційних судах створюються за рішенням зборів суддів касаційного суду.

Персональний склад судових палат та кількість їх суддів визначаються зборами суддів відповідного касаційного суду. Судову палату очолює секретар.

Пленум Верховного Суду:
  • обирає на посади та звільняє з посад Голову Верховного Суду та заступника Голови Верховного Суду;
  • обирає з числа суддів Верховного Суду за поданням Голови Верховного Суду та звільняє від виконання обов’язків секретаря Пленуму Верховного Суду;
  • заслуховує інформацію Голови Верховного Суду про його діяльність, Секретаря Великої Палати Верховного Суду про діяльність Палати;
  • надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою України;
  • приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України;
  • надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я;
  • затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду;
  • затверджує Положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді та її склад;
  • затверджує склад редакційної колегії офіційного друкованого органу Верховного Суду;
  • затверджує бюджетний запит Верховного Суду;
  • розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

У Верховному Суді діє Пленум Верховного Суду для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом. Склад і порядок діяльності Пленуму визначаються цим Законом. Пленум Верховного Суду є колегіальним органом, до складу якого входять усі судді Верховного Суду.

Вищими спеціалізованими судами є:
  1. Вищий суд з питань інтелектуальної власності.
  2. Вищий антикорупційний суд.

У складі вищого спеціалізованого суду можуть утворюватися судові палати. Рішення про їх утворення, склад, а також про обрання секретаря судової палати приймаються зборами суддів відповідного вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Судову палату очолює секретар судової палати, який обирається з числа суддів цього суду строком на три роки.

Вищий спеціалізований суд:

  • здійснює правосуддя як суд першої інстанції у справах, визначених процесуальним законом;
  • аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики Верховний Суд;
  • здійснює інші повноваження, визначені законом.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, — як суди першої інстанції, з розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ.

Апеляційний суд:
  • здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом;
  • аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, інформує про результати узагальнення судової практики відповідні місцеві суди, Верховний Суд;
  • надає місцевим судам методичну допомогу в застосуванні законодавства;
  • здійснює інші повноваження, визначені законом.

Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах). Місцевими господарськими судами є окружні господарські суди.

Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, визначені процесуальним законом. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа яких призначається Голова суду та, у визначених законом випадках, заступник або заступники Голови суду. З числа суддів місцевого загального суду обираються слідчі судді (суддя), які здійснюють повноваження з судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні в порядку, визначеному процесуальним законом.

Законом запроваджується нове поняття — професійна правнича допомога при реалізації права на справедливий суд (ст.10 Закону). Тобто, для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюється адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Заміна терміну «правова допомога» на «правнича допомога» обумовлена стандартами української мови: прикметник, застосовуваний для позначення відповідного виду допомоги, походить від іменника, що позначає саму професію особи, яка надає таку допомогу («правник»).

Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. У випадках, визначених законом, а також за рішенням зборів суддів відповідного суду, може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ. У місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю зі стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями (ст.18 Закону).

До створення місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію, районні, міжрайонні, районні в місцях, місцеві, продовжують свою дію.

Впродовж шести місяців з дати вступу в дію документу створюється Верховний Суд в порядку та складі, зазначених в Законі. Верховний Суд створюється на базі Вищого Суду України, Вищого спеціалізованого суду по розгляду цивільних та кримінальних справ, Вищого господарського суду, Вищого адміністративного суду.

Що стосується створення Вищих спеціалізованих судів (Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд), то проведення конкурсу на заняття посад суддів у цих судах повинно бути об’явлено упродовж 12 місяців з дня набрання чинності вказаного Закону.

Варто зазначити, що законом вводиться спеціалізація судів (ст.18 Закону). Крім того, у місцевих загальних судах та апеляційних судах діє спеціалізація суддів із здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Суддею, уповноваженим здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, може бути обрано суддю зі стажем роботи суддею не менше десяти років, досвідом здійснення кримінального провадження в суді і високими морально-діловими та професійними якостями. У разі відсутності в суддів з необхідним стажем роботи суддя, уповноважений здійснювати кримінальне провадження щодо неповнолітніх, обирається з числа суддів, які мають найбільший стаж роботи на посаді судді.

Згідно ст.19 тепер суд утворюється і ліквідується законом, а не Указом Президента. Але, проект закону про утворення чи ліквідацію суду вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя. А от призначення на посаду судді здійснюється Президентом України (а не Парламентом) на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя (ст.80 Закону).

З метою підвищення незалежності суддів введено поняття «незмінюваності судді» (ст.53 Закону). Тобто, судді гарантується перебування на посаді до досягнення ним шістдесяти п’яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону. Тепер суддю не будуть призначати перший раз на 5 років.

Крім того, незалежність суддів підтримується суддівською винагородою, яка виключно регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

  • 30 мінімальних заробітних плат – судді місцевого суду;
  • 50 мінімальних заробітних плат – судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду;
  • 75 мінімальних заробітних плат – судді Верховного Суду.

До базового розміру посадового окладу додатково застосовуються  регіональні коефіцієнти та виплачується щомісячна доплата за вислугу років від 15 % до 80 %, у залежності від стажу роботи.

Передбачено також соціальний захист суддів та членів їхніх сімей (ст.140 Закону). Судді, члени їхніх сімей та їхнє майно перебувають під особливим захистом держави. Служба судової охорони, органи правопорядку зобов’язані вживати необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їхнього майна, якщо від судді надійде відповідна заява. Обов’язкове державне страхування життя і здоров’я суддів здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Законом передбачена пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці на рівні 80 %.

Незалежність суддів гарантується особливим порядком притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільненням с посади. Дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону (ст.108 Закону).

До кандидатів на посади і до чинних суддів Законом передбачено цілу низку заходів, спрямованих на встановлення відповідності рівня життя як їх, так і членів сім’ї, майна та доходів. Серед них, наприклад, повна перевірка декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої кандидатом на посаду судді.

Ще один захід — моніторинг способу життя судді, який проводиться на вимогу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя та інших випадках, визначених законом (ст.59 Закону). Результати моніторингу  можуть також використовуватися для оцінки дотримання суддею правил суддівської етики. Інформація, отримана за результатами моніторингу, включається до суддівського досьє.

Окремо варто виділити декларацію родинних зв’язків судді. Суддя зобов’язаний щорічно до 1 лютого подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів України декларацію доброчесності та декларацію родинних зв’язків за формами, що визначається Комісією (ст.61 Закону). Декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або не підтвердження. Декларація родинних зв’язків судді є відкритою для загального доступу через оприлюднення на офіційному веб-сайті.

Крім того, з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії  суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, для кваліфікаційного оцінювання ст.87 Закону пропонується утворення Громадської ради доброчесності, яка складається з 20 членів.

Значна увага в Законі приділяється підготовці кандидатів на посаду судді. Кандидат на посаду проходить спеціальну підготовку, яка включає теоретичну та практичну підготовку судді в Національній школі суддів України. Програму, навчальний план та порядок проходження спеціальної підготовки кандидатами на посаду судді затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів України за рекомендацією Національної школи суддів України. Спеціальна підготовка проводиться протягом дванадцяти місяців (якщо інший строк не визначений рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України) за рахунок коштів Державного бюджету України (ст.77 Закону).

Після проходження спеціальної підготовки складається кваліфікаційний іспит (ст.78 Закону) та проводиться конкурс на зайняття вакантної посади судді (ст.79 Закону).

  1. Імплементація змін до Конституції: ЗУ «Про Конституційний Суд України»

Другим законопроектом, який був внесений в Парламент продовжуючи імплементацію змін до Конституції України, був законопроект № 5336-1 «Про Конституційний Суд України».

Конституційне провадження в Україні залишається однією з найбільших проблем суспільства. За 20015-2016 рік  Конституційний Суд України прийняв 15 рішень, кожне із яких  коштувало бюджету країни близько 9 млн грн (в 2015 році кожне рішення — 8,432 млн грн; в 2016 році — 9,361 млн грн).

Законопроект «Про Конституційний суд України» (№ 5336-1), підготовлений експертами Ради з питань судової реформи при Президенті України, 17 листопада 2016 року був внесений до Верховної ради України та прийнятий у першому читанні 10 лютого 2017 року. 9 грудня 2016 року законопроект був розглянутий та підтриманий на засіданні Венеціанської комісії.

Представники Адміністрації Президента заявляють, що законопроект імплементує зміни до Конституції в частині правосуддя, які набрали чинності 30 вересня 2016 року. Зміни стосуються порядку організації та діяльності суду, статусу суддів, встановлюють норми відносно підстав та порядку звернення до суду, процедури розгляду справ та виконання судових рішень.

За допомогою порівняльної таблиці спробуємо розібратись, що насправді пропонується новим законопроектом, та які зміни чекають на Конституційний Суд України.

Таблиця 1

0001

0002

0003

0004

0005

0006

0007

0008

0009 (1)

0010 (1)

0011 (1)

0012 (1)

0013 (1)

0014 (1)

Законопроектом, як і в чинному Законі, запропоновано призначення 18-ти суддів, які будуть входити до складу Конституційного суду (далі КС). 6 суддів призначаються Президентом України, 6 суддів Верховною Радою України та 6 суддів Кабінетом Міністрів.

Новим у законопроекті є те, що відбір кандидатур на посаду судді КС на конкурсних засадах здійснюють конкурсні комісії, які створюють відповідно Президент України, Верховна Рада України, З’їзд суддів України, а в період між З’їздами суддів України — Рада суддів України (ст.12 Законопроекту). Але принцип пропорціональності призначення суддів КС був характерним для президентсько-парламентської форми правління (у той час, коли приймався чинний закон). У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна тепер, такий вплив Президента на утворення складу суддів КС є неприпустимим.

Крім того, процедура створення таких комісій неминуче призведе до впливу Президента на відбір та призначення кандидатур на посади суддів КС. Окрім суддів, призначених особисто Главою Держави, є реальна загроза, що від ВР будуть призначені «потрібні» Президенту люди, бо фактично обиратиме їх більшість в Парламенті, яка йому підконтрольна. З’їзд суддів також не є цілком незалежним, бо на призначення суддів великий вплив має Президент.

Всупереч Конституції, в Законопроекті вирішили викласти норму, згідно якої суддею не може бути призначена особа, яка на день призначення, або в продовж двох років раніше, була членом, займала посади в політичній партії, була кандидатом або вибиралась в органи державної влади чи місцевого самоуправління. Такі обмеження суперечать ч.4 ст.36 Конституції України, згідно якої ніхто не може бути обмежений в правах за приналежність до політичних партій.

Викликає зауваження і сама процедура створення відбіркових комісій, яка в законі фактично не виписана і, вочевидь, буде регулюватися окремим підзаконним актом. Розмиті критерії «Склад конкурсної комісії формується з числа правників з визнаним рівнем компетентності…» та «До складу конкурсної комісії, утвореної Верховною Радою України, входить щонайменше один представник депутатської фракції ч.3 ст.12 Законопроекту)» суттєво підвищують вірогідність призначення «потрібних» членів комісії. Взагалі, як тлумачити критерій: «З визнаним рівнем компетентності»? Або що це за «один представник депутатської фракції»? Який представник? Якої фракції?

До чого може призвести вплив президента на суддів КС, чітко можна прослідкувати на прикладі президенства Віктора Януковича, який через підконтрольних йому суддів КС в 2010 році визнав незаконною конституційну реформу 2004 року. Це дало йому підстави для подальшої узурпації влади в країні.

Згідно з Законопроектом, Конституційний Суд зазнає структурної перебудови. Запропоновано нові структурні ланки: Сенат, Колегія, Велика палата.

Суддів КС пропонується додатково поділити шляхом жеребкування на 2 Сенати по 9 членів у кожному (для повноважності кожного з них достатньо призначення 6 суддів). Така ж кількість необхідна для кворуму та прийняття рішення.

Нижче за структурною вертикаллю розташуються Колегії у складі трійок, котрі, як і в чинному законі, першими аналізуватимуть подання, звернення та скарги. Для вищих органів (Сенат, Велика палата) їх рішення не будуть обов’язковими, але одностайна відмова в прийнятті конституційної скарги до розгляду буде остаточною. Крім того, якщо хоча б один суддя КС побачить необхідність у відкритті провадження — її спрямують до Сенату.

Велика Палата буде діяти у складі всіх членів КС. Фактично, згідно чинного закону, це і є Конституційний Суд. Велика палата розглядатиме всі питання, які належать до повноважень КС, за винятком конституційних скарг. Для повноважності достатньо присутність 12 суддів, а рішення буде ухвалюватися мінімум 10-ма голосами суддів КС. Передбачено право сенату відмовитися від розгляду справи на користь ВП.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності КС у ньому можуть утворюватися постійні комісії.

Запропонована структура Конституційного Суду

333кс

Рис.4

Таким чином, Конституційний Суд буде працювати в складі Колегій, Сенату та Великої Палати. Колегії будуть вирішувати питання про відкриття конституційного провадження. Сенат розглядатиме питання по індивідуальній конституційній скарзі особи.

Велика Палата в повному складі суддів КС буде вирішувати питання щодо конституційності законів України, актів ВР України, Президента України, Кабінету Міністрів України, ВР АР Крим; офіційного тлумачення Конституції; конституційності законів України (їх окремих положень) за конституційними скаргами фізичних і юридичних осіб, у випадках відмови Сенату юрисдикції на користь Великої Палати; рішення процесуальних питань, які виникають під час конституційного провадження та інші питання віднесені до компетенції Конституційного Суду.

З огляду на об’єм роботи, який не важко спрогнозувати, запропонована структура, на наш погляд, є досить спірною. Адже суддям, фактично кожної робочої неділі, треба встигнути приймати участь у засіданнях всіх трьох структур. Тому прогнозовано, що час від відкриття провадження до винесення вердикту значно збільшиться.

Додасть роботи й можливість розгляду питання щодо конституційності акту (його окремих положень), який втратив чинність, але продовжує застосовуватися до правовідносин, що виникли під час його дії. Адже сьогодні такі подання Суд автоматично відхиляє.

У чинній редакції Закону є дві основні форми звернення до Конституційного Суду України: конституційне подання (ст.39 ЗУ) і конституційне звернення (ст.42 ЗУ).

Законопроектом пропонується ввести ще одну форму — конституційна скарга (ст.55 Законопроекту).

Суб’єктом права на конституційну скаргу є особа, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України (його окремі положення) суперечить Конституції України. До суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права (ст.56 Законопроекту).

Законопроектом пропонується запровадити інститут конституційної скарги, як додатковий механізм захисту прав і свобод громадян. Подати конституційну скаргу зможе фізична або юридична особа за умови, що остаточне рішення по її справі набрало чинності після 1 жовтня 2016 року, з набрання чинності пройшло не більш трьох місяців та були вичерпані всі засоби правового захисту.

Така норма пропонується для імплементації вимог Конституції України.

Таблиця 2

Колишня редакція Конституції Після внесення змін
Форма звернення відсутня. Стаття 151-1. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

Таким чином, згідно ст. 151-1 Конституції України, Конституційний Суд вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. А ст.151-1 необхідно оцінювати у взаємозв’язку зі ст.55, відповідно до якої кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Вже ст.151-1 розкриває зміст цих підстав, а саме: особа може звернутись до КСУ тільки у тому разі, якщо на її думку застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. А якщо особа правник і вважає, що норми які приймаються органами влади, суперечать Конституції, то правових підстав для звернення до Конституційного суду України немає.

Під неоднозначним застосуванням положень Конституції України або законів України Конституційний Суд розуміє різне застосування одних і тих же норм цих правових актів судами України, іншими органами державної влади за однакових юридично значимих обставин (пункт 3 мотивувальної частини Ухвали від 12 травня 2010 року № 31-у/2010). Якщо у клопотанні правника зазначається про невідповідність нормативного акту положенням Конституції, то на думку секретаріату КСУ, порушується питання конституційності положень, відповідно, суб’єктами права на конституційне подання з таких питань є Президент України, не менш як сорок п’ять народних депутатів України, повноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховний Суд країни, Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (стаття 41 Закону).

Громадяни та юридичні особи правом на внесення конституційного подання не наділені. Тобто суб’єкти конституційного подання залишаються незмінні. Таким чином, для встановлення неконституційності закону фактично вимагається, щоб права заявника вже були порушені, і таке порушення було предметом судового оскарження (в усіх судових інстанціях), лише після чого виникає вірогідність відкриття конституційного провадження КСУ. На нашу думку, більший ефект від такого інструменту як скарга до КСУ з питань визначення відповідності законів приписам Основного закону, буде коли завдяки ньому порушення прав можна буде запобігати, а не констатувати постфактум.

Крім того, законопроектом не передбачена можливість подавати  конституційні скарги територіальним громадам та юридичним особам публічного права, що є порушенням Конституції.

ВИСНОВКИ

1) Прийнятий Закон змін до Конституції в частині правосуддя, розроблений командою Президента, не узгоджується із офіційною позицією держави щодо усунення Глави Держави від судової гілки влади. Він навпаки свідчить про зацікавленість гаранта зосередити всі гілки влади під своїм впливом.

2) У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна, надмірний вплив Президента на утворення складу суддів КС є неприпустимим. Крім того, запропонована процедура створення комісій неминуче призведе до впливу Президента на відбір та призначення кандидатур на посади суддів КС. Окрім суддів призначених особисто ним (Президентом), є реальна загроза, що від ВР  будуть призначені «потрібні» Главі Держави люди, бо фактично обиратиме їх більшість в Парламенті, яка йому підконтрольна. З’їзд суддів також не є цілком незалежним, бо знову ж таки Президент має значний вплив на призначення суддів.

3) Невключення до суб’єктів, які можуть подавати конституційну скаргу, територіальних громад та юридичних осіб публічного права, є порушенням Конституції України.

ГО «Публічний аудит»