ЗУ «Про освіту»: які норми не узгоджуються з вітчизняним та міжнародним законодавством?

Відповідно до Ч. 1 Ст. 7 Закону України «Про освіту» №2145-VIII від 05.09.2017 р. (набрав чинності 28.09.2017 р.) держава гарантує право на отримання освіти на всіх рівнях (дошкільна, загальна середня, професійно-технічна, професійна та вища), а також позашкільної та післядипломної освіти, державною (українською) мовою у державних і комунальних закладах освіти.

Ця ж частина Ст. 7 ЗУ «Про освіту» гарантує особам, які належать до національних меншин України, право на навчання для здобуття дошкільної та початкової освіти, нарівні з державною мовою, мовою відповідної національної меншини (шляхом створення окремих класів (груп) із навчанням мовою національної меншини).

Нормативний документ, який чітко регламентує порядок віднесення національності до меншості, на сьогодні відсутній. Згідно зі Ст. 3 ЗУ «Про національні меншини в Україні» (№ 2494-XII від 25.06.1992 р.) до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

За результатами офіційного перепису населення 2001 року, у національному розрізі населення України складається з 77,8% українців, 17,3% росіян і менше 1% інших національностей.

У свою чергу представникам корінних народів України гарантується право на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти, нарівні з державною мовою, мовою відповідної національної меншини. Утім, на сьогодні на законодавчому рівні поняття корінних народів України так само не врегульовано. У публічних виступах, наукових роботах та публікаціях до них відносять кримських татар, караїмів, кримчаків.

fullsize-e1505489223313

Таким чином, право на здобуття освіти державною (українською) мовою гарантується на всіх рівнях; на мовах національних меншин — тільки дошкільної та початкової освіти; на мовах корінних народів — дошкільної і середньої освіти.

Тобто, національним меншинам держава не гарантує отримання рідною мовою загальної середньої, професійно-технічної, професійної, вищої, позашкільної та післядипломної освіти, а корінним народам — початкової, професійно-технічної, професійної, вищої, позашкільної та післядипломної освіти.

Вважаємо, що вищевказані положення Ст. 7 ЗУ «Про освіту» суперечать вимогам Конституції України та міжнародному законодавству, ратифікованому Україною.

Невідповідність ЗУ «Про освіту» положенням Конституції України

По-перше, відповідно до Ч. 3 Ст. 10 Конституції України в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

На нашу думку, вільний розвиток і захист мови передбачає, у тому числі, її використання в установах системи освіти як основної мови викладання для представників національних меншин. Отримання тільки дошкільної та початкової освіти мовою національної меншини не забезпечує її вільний розвиток, всебічне використання та захист.

По-друге, Ч. 5 Ст. 53 Конституції України гарантує представникам національних меншин право на навчання рідною мовою чи навчання рідної мови в державних і комунальних закладах освіти. Вказана стаття Основного закону не містить у собі положень, за якими право на отримання освіти рідною мовою гарантується тільки на певних рівнях (дошкільна, початкова і т. д.).

Невідповідність ЗУ «Про освіту» міжнародному законодавству
1. «Європейська хартія регіональних мов або мов меншин» (далі — Хартія) ратифікована Україною відповідно до Закону №802-IV від 15.05.2003 року. Відповідно до Ст. 2 зазначеного Закону положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримськотатарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Згідно з пунктами «d» та «f», Ч. 1 Ст.7 частини II Хартії її сторони будують свою політику на таких принципах:

Сприяння використанню мов національних меншин в усній і письмовій формах, у суспільному та приватному житті і/або заохочення їх використання.

Вважаємо, що отримання носіями мови меншини освіти на іншій (не рідній для них) мові не сприяє використанню такої мови і тим більше не заохочує її використання, позаяк знання рідної мови (навіть при її вивченні як окремого предмета) не сприяє її всебічному і повноцінному використанню у суспільному та приватному житті.

Гарантування належних форм і засобів викладання та вивчення регіональних мов, а також мов меншин на всіх відповідних рівнях.

Ст. 7 ЗУ «Про освіту» гарантує отримання тільки дошкільної та початкової освіти на мові національної меншини. При цьому абзац 5 Ч. 1 Ст. 7 цього Закону гарантує право національних меншин і корінних народів вивчати рідну мову (а не навчатися нею) тільки в закладах загальної середньої освіти та культурних спільнотах. Таким чином, державою не передбачені належні форми викладання і навчання мовою національних меншин на всіх рівнях системи освіти.

Відповідно до Ст. 4 Закону № 802-IV від 15.05.2003 року, яким Європейська хартія була ратифікована, Україна взяла на себе зобов’язання виконувати такі приписи Ст. 8 Європейської хартії:

— застосувати один із таких заходів: передбачити можливість здобуття дошкільної та початкової освіти мовою меншини або передбачити можливість отримання значної частини дошкільної освіти мовами меншин (вказане зобов’язання новоприйнятим ЗУ «Про освіту» не порушено);

— застосувати один із таких заходів: передбачити можливість отримання середньої освіти та професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або можливість отримання значної частини середньої освіти та професійно-технічної освіти відповідними регіональними мовами або мовами меншин; або передбачити в рамках системи середньої та професійно-технічної освіти викладання відповідних регіональних мов або мов меншин як частину навчальної програми.

flags

Слід зазначити, що стосовно професійно-технічної та вищої освіти Ч. 5 Ст. 7 ЗУ «Про освіту» лише передбачає обов’язок навчальних закладів зі створення можливості для вивчення мови національної меншини, що не тотожне зобов’язанням передбачити вивчення таких мов у рамках програм освіти (адже навчальний заклад, виконуючи закон, може лише надавати приміщення учням для вивчення рідної мови, не надаючи при цьому фахівців, літературу та ін.).

Тобто, Ст. 7 ЗУ «Про освіту» викладено таким чином, який дозволяє трактувати зобов’язання України вужче, ніж це передбачено Європейською Хартією.

Показовим є п. 2 Ст. 8 Європейської хартії, який зобов’язує її сторони дозволяти, заохочувати чи забезпечувати викладання регіональних мов або мов меншин на всіх рівнях освіти, навіть у межах тих територій, на яких регіональні мови або мови меншин традиційно не використовуються. Ця норма узгоджується з положеннями Ст. 11 та 53 Конституції України про заохочення розвитку мов національних меншин.

2. «Рамкова конвенція про захист національних меншин» (далі — Рамкова конвенція) ратифікована Україною на підставі Закону №703/97-ВР від 09.12.1997 року.

Відповідно до Ст. 5 Рамкової конвенції її сторони зобов’язуються створити необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину.

нацменшини

Ст. 6 Рамкової конвенції зобов’язує сторони, які її ратифікували, заохочувати атмосферу терпимості та міжкультурного діалогу, вживати ефективні заходи для поглиблення взаємної поваги, взаєморозуміння та співробітництва між усіма особами, що проживають на їх території, незалежно від їх етнічної, культурної, мовної або релігійної належності, в тому числі в галузі освіти, культури та засобів масової інформації.

Вважаємо, що незабезпечення державою права представників національних меншин отримувати як мінімум дошкільну, початкову й загальну середню освіту або професійно-технічну освіту рідною мовою, а також непритягнення представників національних меншин до обговорення ЗУ «Про освіту» та неврахування при прийнятті закону їхніх інтересів, порушує Ст. 5 і 6 Рамкової конвенції: не створюються умови для збереження й розвитку культури меншин, збереження елементів їхньої самобутності, не заохочуються ідеї міжкультурного діалогу та співпрацю.

Ч. 3 Ст. 12 Рамкової конвенції гарантує представникам національних меншин створення рівних (поряд із представниками всіх інших народів) можливостей для доступу до освіти всіх рівнів.

Передбачення ЗУ «Про освіту» отримання рідною мовою тільки дошкільної та початкової освіти не створює представникам національних меншин рівних можливостей у доступі до наступних рівнів освіти.

Крім того, вказана норма Ст. 7 ЗУ «Про освіту» є заздалегідь дефектною і шкідливою: яким чином особи, які отримали дошкільну й початкову освіту рідною мовою національної меншини, зможуть отримати загальну середню та інші рівні освіти державною мовою?

У Ч. 2 Ст. 14 Рамкової конвенції передбачено, що в місцевостях, де проживають особи, які належать до національних меншин, Сторони конвенції намагаються забезпечити, по можливості та в рамках своїх освітніх систем, особам, які належать до цих меншин, належні умови для викладання мови меншини або для навчання цією мовою.

Як і в положеннях Ст. 53 Конституції України, у цій нормі міжнародної конвенції не йдеться про забезпечення права  на навчання рідною мовою або навчання рідною мовою тільки на певних рівнях освіти, як це передбачено Ч. 1 Ст. 7 ЗУ «Про освіту».

3. Окремо слід звернути увагу на Ст. 14 Декларації ООН про права корінних народів, затверджену резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 13.09.2007 року (далі — Декларація).630_360_1470894581-2632

Відповідно до згаданої норми корінні народи мають право створювати та  контролювати свої системи освіти й навчальні заклади, які забезпечують освіту їх рідними мовами, – таким чином, аби це відповідало властивим для їх культури методам викладання й навчання. Представники корінних народів, особливо діти, мають право на отримання державної освіти всіх рівнів і в усіх формах без будь-якої дискримінації. Держави разом із корінними народами вживають дієвих заходів для того, щоб представники корінних народів, особливо діти (в тому числі ті, які проживають за межами своїх громад), мали доступ до освіти з урахуванням їх культурних традицій і їхньою мовою.

Хоча цей акт міжнародного права і говорить про права корінних народів, а не представників національних меншин, він закріплює важливий принцип: освіта не повинна надаватися носіям державної мови привілейовано по відношенню до носіїв інших мов, масово поширених на території держави (мов меншин і корінних народів), а такі повинні мати можливість отримувати освіту рідною мовою.

У всіх згаданих вище актах зобов’язання держав-учасників із надання освіти представникам національних меншин і корінним народам описано з приміткою «якщо це можливо». Проте, говорячи про Україну, вважаємо за необхідне створення навчальних закладів і здійснення навчання на територіях масового проживання національних меншин і корінних народів на мовах таких меншин і народів.

Також не слід забувати про укладені Україною двосторонні міжнародні угоди в сфері освіти. Їх є велика кількість, і в більшості з таких угод сторони не несуть конкретних зобов’язань щодо забезпечення освітою рідною мовою своїх представників, але є деякі, які можна вважати порушеними у зв’язку з прийняттям ЗУ «Про освіту». А саме:

  • Угода між Урядом України і Урядом Республіки Болгарії про співробітництво в галузях освіти, науки і культури від 05.10.1992 року.

  • Угода між Міністерством освіти й науки України та Міністром національної освіти Республіки Польща про співробітництво в сфері освіти від 19.01.2015 року.

  • Угода між Міністерством освіти України і Міністерством загальної та професійної освіти Російської Федерації про співробітництво в галузі освіти від 27.02.1998 року.

  • Угода між Урядом України та Урядом Естонської Республіки про співробітництво в сфері освіти від 16.03.1994 року.
 рр
 Невідповідність ЗУ «Про освіту» іншим нормативним актам України

Можна стверджувати, що положення Cт. 7 ЗУ «Про освіту» суперечать Cт. 20 ЗУ «Про засади державної мовної політики» №5029-VI від 03.07.2012 року.

Зазначена норма гарантує, що вільний вибір мови навчання є невід’ємним правом громадян України, яке реалізується в рамках цього Закону за умови обов’язкового вивчення державної мови. Громадянам України гарантується право на отримання освіти державною мовою й регіональними мовами або мовами меншин. Це право забезпечується через мережу дошкільних дитячих установ, загальних середніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих державних і комунальних навчальних закладів із українською або іншими мовами навчання, яка створюється відповідно до потреб громадян.

Державні та комунальні навчальні заклади у встановленому порядку створюють окремі класи/групи, в яких навчання ведеться іншою мовою, ніж у навчальному закладі в цілому, при наявності достатньої кількості відповідних заяв про мову навчання від учнів (для неповнолітніх — від батьків або осіб, які їх замінюють) та студентів відповідно до законодавства України про освіту. В усіх загальних середніх навчальних закладах забезпечується вивчення державної мови та однієї з регіональних мов або мов меншин. Об’єм вивчення регіональних мов або мов меншин визначається місцевими радами відповідно до законодавства про освіту з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території.

Таким чином, зазначеним законом передбачено право представників національних меншин навчатися їхньою рідною мовою (за умови вивчення мови державної) шляхом створення і роботи мережі освітніх установ всіх рівнів – від дошкільного до вищого. Цей же Закон надає місцевій владі право самостійно визначати обсяг вивчення мови національної меншини на підвідомчим їм територіях.

Крім цього, слід звернути увагу на Ст. 3 Декларації прав національностей України №1771-XII від 01.11.1991 року (на сьогодні є чинною), відповідно до якої держава гарантує всім народам і національним групам право вільного використання рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання й поширення інформації. Верховна Рада України тлумачить Ст. 3 Закону «Про мови в Українській РСР» таким чином, що в межах адміністративно-територіальних одиниць, де компактно проживає певна національність, може функціонувати її мова нарівні з державною мовою. Українська держава забезпечує право своїм громадянам вільного використання російською мовою в регіонах, де компактно проживає декілька національних груп.

Висновки

З огляду на викладене вище, ми змушені констатувати, що положення ЗУ «Про освіту», які стосуються мови освіти в Україні, не відповідають:
Ст. 7 і 8 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин;
Ст. 5, 6, 12, 14 Рамкової конвенції про захист національних меншин;
Декларації ООН про права корінних народів;
а також:
Ст. 10, 11 і 53 Конституції України,
Ст. 20 ЗУ «Про засади державної мовної політики» №5029-VI від 03.07.2012 року.

У силу цього є підстави говорити про порушення також положень Ст. 24 Конституції України та Ч. 1 Ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, що гарантують особі реалізацію будь-якого права без дискримінації, у тому числі за расовою і мовною ознаками.

Крім того, положення Ч. 1 Ст. 7 ЗУ «Про освіту» ставлять у різне правове становище представників корінних народів і національних меншин, гарантуючи першим отримання рідною мовою дошкільної та загальної середньої освіти, а другим — тільки дошкільної та початкової (при тому, що кількість осіб, які належать до національних меншин, перевершує кількість представників корінних народів).

Приклади норм у міжнародному законодавстві
Австрія

Федеральний закон про школи меншин для Бургенланду

Стаття 1 Розділу 1 «Закону про шкільну освіту меншин землі Бургенланд» дає право особам, які належать до національних меншин, вчитися хорватською або угорською мовами, а також вивчати хорватську або угорську мову як окремий навчальний предмет.

Стаття 3 Розділу 2 визначає: «на додаток до німецькомовних форм навчання в австрійській початковій школі, в Бургенланді для хорватської та угорської етнічних груп повинні бути створені:
1) Народні школи з хорватською або угорською мовами;
2) Школи або заняття в місцевих школах:
а) хорватською і німецькою мовами навчання;
б) угорською і німецькою мовами навчання».

Ст. 6 Розділ 2: «Початкові школи з хорватською або угорською мовами навчання повинні існувати в таких місцях, де є можливість їх відвідувати дітям — австрійським громадянам, які належать до хорватської або угорської етнічної групи. Передумовами для створення такої школи є наявність мінімальної кількості учнів, необхідної для управління школами та створення фонду такої школи».

Ст. 12 Розділ 4: «У Бургенланді має бути створена двомовна загальна середня школа, особливо для австрійських громадян хорватської або угорської національної меншини, яка згідно з вимогами має відповідати рівню «гімназія» або «економічна середня гімназія. У двомовній загальноосвітній школі викладання у всіх класах повинно бути приблизно в однаковій мірі хорватською та німецькою мовами навчання або угорською та німецькою мовами».

Італія 

Згідно зі Ст. 6 Конституції Італії «за допомогою відповідних заходів Республіка охороняє мовні меншини».

Державним законом № 482 від 1999 року італійський парламент визнав 12 мовних меншин, розташованих на території Італійської Республіки. До них увійшли такі мови: фріуланська, ладинська, німецька, словенська, окситанська, французька, франкопровансальска, албанська, грецька, сардинська, каталанська та хорватська. Вказаний закон дозволяє офіційне використання перерахованих вище мов у державних установах, їх викладання у навчальних закладах, трансляцію програм та звукозаписів на державних каналах мережі RAI.

Ст. 4

У дитячих садках загальної мовної освіти, поряд із використанням італійської мови, передбачається використання мови меншини для проведення освітніх заходів. У початковій школі та середніх школах мова меншини також використовується як інструмент навчання.

Глава 99 Статут регіону Трентіно вказує на те, що в «регіоні Трентіно німецька мова прирівнюється до італійської, яка є офіційною мовою Італійської Республіки».

Відповідно до глави 38 Статуту Автономної держави Valle d’Aosta французька мова у цьому регіоні також прирівнюється до італійської мови.

Франція

Мовна політика Франції орієнтована, як правило, на підтримку тільки французької мови як єдиної державної і офіційної; мови меншин державою практично не підтримуються, незважаючи на те, що згідно зі Ст. 75–1 Конституції Франції регіональні мови є частиною національного надбання Франції.

Законом про статус Корсики закріплено вивчення корсиканської мови в школах. У 2013 році Асамблея Корсики також прийняла рішення про визнання корсиканської мови другою офіційною.

Ст. L.4424–5 Спільного кодексу місцевих і регіональних влад Корсики зазначає, що «до предмета угоди, укладеної між територіальною громадою Корсики і державою, входить план розвитку викладання корсиканської мови і культури».

Ельзас — у школах, нарівні з французькою мовою навчання, використовується і німецька (позначена в законодавстві Ельзасу як регіональна).

У Новій Каледонії французька і канакська мови визнані мовами освіти й культури корінних народів.