ЗУ «Про внесення змін до ЗУ “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”» – проект «Публічного аудиту»

«Публічний аудит» детально вивчив проблеми позичальників банківських установ та прийшов до висновку, що Постанова КМУ № 662 (в переліку документів, які необхідні для вчинення виконавчого напису нотаріуса) дозволяє банкам недобросовісно, а в деяких випадках неправомірно звертати стягнення на житло позичальників. Крім того, наявність в іпотечних договорах пункту про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки дозволяє «обійти» мораторій, встановлений Законом у червні 2014 року.

У силу цього ми пропонуємо внести зміни в чинний нині ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Чинна його редакція забороняє лише примусове звернення стягнення на предмети іпотеки, тоді як багато іпотечних договорів у силу ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» містять пункт про «добровільне», позасудове звернення стягнення.

Незалежні аудитори пропонують Закон «Про мораторій на звернення стягнення…» змінити, виписавши його так, що до прийняття закону про реструктуризацію валютних боргів взагалі буде неможливо (у будь-який спосіб) звернути стягнення на предмет іпотеки за валютним кредитом. Власну концепцію внесення змін до вищевказаного Закону подаємо нижче.

ЗАКОН УКРАЇНИ

 Про внесення змін до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» 

 І. Внести до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 28, ст. 940) такі зміни:

1. Статтю 1 викласти у новій редакції такого змісту:

«1. Протягом дії цього Закону:

1) не може бути стягнуто нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

  • таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не перебуває інше нерухоме житлове майно;
  • загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку;

2) не може бути стягнуто інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного в підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);

3) кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.»

ІІ. Прикінцеві положення

  1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
  1. Кабінету Міністрів України протягом двох місяців із дня прийняття цього Закону:
  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
  • забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.